Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАРОНІМІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Автор: 
Олена Сидоренко (Суми, Україна)

Явище паронімії є актуальним протягом багатьох століть. Вчені та вчителі намагалися всебічно розглянути суть питання паронімії, щоб нарешті знайти справжнє і точне визначення даного поняття. У лінгвістичній літературі описується явище паронімії, але його суть не викладена досить всебічно.

Актуальність обраної теми заключається у визначення суті явища паронімії, встановлення функцій, факторів і механізмів.

Метою роботи є вивчення особливостей функціонування паронімії в англійській мові.

Паронімія - лексичне явище, що полягає у двосторонній фонетико-семантичній взаємодії співзвучних слів. Воно характеризується своєрідним переплетенням формальних (фонетичних) і значеннєвих (семантичних) факторів, що визначають його сутність і закони функціонування. Протягом багатьох століть паронімічна функція мови привертала увагу мислителів. Інтерес до паронімії нітрохи не слабшав як у минулому сторіччі, так і в наші дні.

У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішання розглядалося як певне порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M. Пєшковський і ін. Л.В.Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мовлення, які "особливо показові тому, що вони-то й розкривають механізм цих (словотворчих) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [4, с. 70].

Явище паронімії дуже часто використовується у поезії. Автори полюбляють вживати пароніми заради створення рифм або ж атмосфери більшої поетичності навколо своїх творів. Перед кожним автором може виникнути проблема вибору одного з паронімів. Якщо синонімічний відбір лексичних засобів незмінно супроводжує словесну творчість, то проблема вибору одного з паронімів виникає лише в тих випадках, коли в мовлення включаються паронімічні слова. Уміле вживання паронімів може допомогти письменникові правильно й точно передати думку. Саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому мовленні звичайно спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Якщо письменник хоче показати мовні помилки своїх героїв, то можливо й свідоме відхилення письменника від норми. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати дуже різні естетичні принципи їхнього відбору, котрі продиктовані стилістичною установкою автора.

Дещо інший характер носить відкрите використання паронімів, коли письменник ставить їх поруч, щоб показати їхні значеннєві відмінності при видимій схожості. У цьому випадку пароніми виконують різні стилістичні функції, виступаючи як засіб посилення дієвості мовлення.

Зіткнення паронімів використається для виділення певних відповідних понять. Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню. Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення. Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними. Поети люблять зближати самі «невідповідні» слова, дивуючи нас своєю фантазією. Яскравий стилістичний ефект народжує протиставлення паронімів. Звичайно в цьому випадку пароніми з'єднані протиставним сполучником і одне зі співзвучних слів дається із запереченням. Пароніми й ще частіше співзвучні неспоріднені слова використаються в каламбурах.

Під терміном «паронімія» нерідко поєднуються два поняття - власне паронімія, тобто вид мовних системних відносин між лексичними одиницями, і парономазія (або парономасія) - стилістичний прийом, що складається в навмисному зближенні слів, що мають подібність у звучанні. Ці слова не обов'язково повинні бути паронімами, часто для цілей автора буває досить випадкового звукового збігу. Використання парономазії підсилює виразність тексту; особливо часто цей прийом зустрічається в поезії й фольклорі.

Зараз прослідкуємо як паронімія і парономазія можуть емоційно впливати на художній текст на прикладі цитат з творів відомих англомовних письменників:

1. a) And now, perhaps, you had better leave me. The doctor made a point of quiet and repose. (P. G. Wodehouse)

b) “Not dangerous?” “Yes, sir, when roused.” (Id.)

2. a) Than the moon rose like a wonderful silver shield. (O. Wilde)

b) At a less anxious moment he might have been amused by the conflict his words aroused (J. Galsworthy)

c) Forgive me, old man, for asking you not to raise your voice (P. G. Wodehouse)

d) The drawings were pleasing enough, with quite a sense of atmosphere. (J. Galsworthy)

3. a) There were noises and directions from Cramer, about removing the corpse, and in a couple of minutes heavy feet as they carried it out (R. Stout)

b) I remember before the war, when Charles inspected the Corps on a white horse ( J. Le Carre)

4. a) “Nuclear physics”, said Erik reflectively. “Maybe that’s for me… Did fox ever ask you why you wanted to be a physicist when you first came here?” (M. Wilson)

b) “Hello, doc. You got a job here as house physician?” ( R. Stout)

5. a) Shearing was conscious of the madman behind him, he could hear every one of Dean’s gasps (J. Kerouac)

b) John was such a tender-hearted chap, affectionate to his bones, and conscientious, too… ( J. Galsworthy)

6. a) I have no idea what this talk with you will do to me. I see no reason why it should have any effect one way or another (R. Stout)

b) The truth is, my dear, we both have pasts, which it is now my task to make known to you, because they grievously and deeply affect your futures (J. Galthworthy)

7. a) “I apologize”, said Loring persuasively. “It’s a personal idiosyncrasy and has nothing to do with our business” (R. Ludlum)

b) The major was gone taking hospital personnel in the staff car (E. Hemingway)

8. a) Early the next morning the Mayor was walking in the square below in company with the Town Councilors (O. Wilde)

b) The major had been in the war in Libya and wore two wound-stripes (E. Hemingway)

9. a) He was wearing a navy blue suit, a blue shirt and a white starched collar (M. Wilson)

b) We went into a motel court and bought a comfortable little suite for about four dollars ( J. Kerouac)

10. a) There was nothing remarkable in the expression of her face except its utter immobility (J. Galsworthy)

b) People always accepted an accomplished fact in time! (Id.)

c) “I expect you’re right”, he said slowly: “but I want to think it over” (Id.)

З поданих прикладів можна спостерігати, що змішання або неправильне вживання даних паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, до каламбурів або може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, можна відзначити, що вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною. Будьте уважні до даного явища, адже не можна вважати його несерйозним. У деяких ситуаціях при вживанні одного слова замість іншого вашим співрозмовникам може стати неприємно, в той час як ви відчуєте ніяковість.

Також паронімія відноситься до феномена «фальшивих друзів перекладача». Найбільш точним слід визнати визначення паронімів Вишнякової, а саме: «пароніми – це близькі за звучанням однокореневі слова з наголосом на одному і тому ж складі, що відносяться до одного логіко–граматичного ряду – до однієї частини мови, одного роду (і вигляду, якщо це дієслова і їх форми) – і що позначають різні поняття» [1, с. 5].

Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному значенні. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.

Неправильне вживання та змішання паронімів може призвести до грубих лексичних помилок, докаламбурів, а також може стати причиною комічних ситуацій. Тобто, вживаючи пароніми в мовленні треба бути досить обережним, щоб фраза не виявилась абсурдною.

Разом з тим вживання паронімічних структур сприяє поглибленню семантики тексту. У такий спосіб досягається індивідуальність стилю письменника та емоційно-семантичне навантаження написаного ним тексту.

Паронімічні конструкції можуть формуватися на базі членів словосполучення, речення і навіть двох речень. Велике значення для виникнення паронімічного ефекту і формування паронімічних конструкцій має їх розташування у поетичній строфі. Так, Дащенко зауважує: “Співзвучні слова, розташовані на певних долях строфи, утворюють стилістичні фігури, що виявляються універсальними як для фонічних, так і для лексико-семантичних строфічних засобів звукової організації віршів” [3, с. 15].

Зазначимо також, що художні твори, створені на основі паронімічних конструкцій, вирізняються поглибленою образністю. Н.Л.Дащенко вважає: “Це пов’язано з накладанням звукової подібності на вихідне лексичне та образне значення компонентів тропів, внаслідок чого ускладнюються та оновлюються їх семантичні зв’язки” [2, с. 4].

Паронімія являє собою особливе лексичне явище, багатоплановість якого визначила можливість його вивчення як у функціональному, так і в нормативному значенні. Нормативна точка зору лінгвістів на паронімію представлена дослідженнями довідково-методичного характеру: «словниками труднощів», «словниками паронімів», різними дидактичними посібниками, підручниками, що включають вправи на розмежування й коректне використання паронімів, та ін.

 

Література:

1. Вишнякова О.В. Паронимы современного русского языка/под ред. Розенталя Д.Є. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Русский язык,1987. – 279 с.

2. Дащенко Н.Л. Паронімічна атракція української поезії 60-80 р.р. 20ст.: автореф. Дис. Канд. – К.,1996. – 342 с.

3. Красных В.И. Толковый словарь паронимов русского языка: 1 100 паронимических рядов: Более 2 600 паронимов / В.И. Красных. – М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 589 с.

4. Щерба Л.В. Избранные издания по языкознанию и фонетике. – Л.,1958. – 392 с.