ЖИВЕ В ФІЛОСОФІЇ В. СОЛОВЙОВА

У філософії всеєдності Володимира Соловйова своєрідно витлумачується історико-філософська проблема матерії. Він реанімує деякі давньогрецькі вчення про матерію і наповнює її ідеями розвитку, виокремлює філософсько-методологічну концепцію, яка кладе в основу пояснення природних явищ, поняття організації і організму в системі пантеїзму. На думку мислителя, у філософському розумінні матерія – така першоматерія, яка, з одного боку, повинна розумітися як така, що належить першому початку, що нею володіє і, отже, йому підпорядковується, а з іншого боку, як необхідна умова його існування. З одного боку, розмірковує філософ, першоматерія є тільки необхідна приналежність вільного сущого і без нього не може мислитися, а з іншого боку, матерія є його перший субстрат, його основа, без якої суще не могло проявитися або бути. Володимир Соловйов у контексті ідеї всеєдності віддає данину поваги і захоплення природі, матерії.

У логіці системи всеєдності Володимира Соловйова важливе місце відводиться філософії людини. Суть людини, її природу філософ розглядає з релігійних позиції. Тоді ж підкреслює ідею свободи особистості, її високого морального й історичного призначення. У деяких моментах філософ перебільшує можливості людей, і така ідеалізація діалектично зв᾿язана із зменшенням ролі людини перед лицем всесильності, надмогутності трансцендентних сил. У метафізиці всеєдності є велика кількість визначень людини: гносеологічне – зв᾿язується з якістю і характером єдності пізнавальних здатностей; етичне – людина розглядається як істота, покликана збирати, примножувати, творити добро; в аспекті світового розвитку людина є певне об᾿єднання Божества з матеріальною природою, що передбачає в людині три складові елементи; божественний, матеріальний і такий, що зв᾿язує їх, власне людський. Однак визначальним в особистості виступає духовний початок. Дух суб᾿єкта є осереддя, центр людини. Буття духу – суть, субстанціальна основа індивіда. Визнаючи існування духу, повинні визнати, що дух має першопочаткове субстанціальне буття незалежно від окремого виявлення або прояву, повинні визнати, що дух існує глибше всієї тієї внутрішньої дійсності, що складає поточне, наявне життя.

Теорія пізнання є дією особистого розуму чи окремої особи з власною індивідуальною свідомістю, що веде до знання. В сфері людського знання Соловйов виділяє позитивну науку, це коло знань, в якому переважає емпіричний склад, головний інтерес у ньому належить матеріальній істинності. Абстрактну філософію (знання, що визначається, головним чином, загальними принципами, які ведуть до логічної досконалості) та теологію (знання, яке має своїм першим предметом і вихідною точкою абсолютну реальність). В позитивній науці центр всього є реальний факт, в абстрактній філософії – загальна ідея, в теології – абсолютна істота. Перша, таким чином, дає необхідну матеріальну основу всього знання. Друга – повідомляє йому ідеальну форму, в третій – отримує воно абсолютний зміст і верховну ціль. Так, суб᾿єктивною основою сфери знань є мислення, об᾿єктивним принципом – істина [1, с. 198].

Теоантропоцентричне сприйняття виявлялося у вченні В. Соловйова у теорії всеєдності (цілісного знання), подібно до філософії в П. Флоренського, С. Булгакова та ін. [2, с. 414]

У сфері знань людина може через пізнавальну діяльність володіти фактичними даними, накопичуючи їх спостереженнями і досвідом з зовнішнього світу і людського життя або ж мати формальну досконалість знань, його логічну правильність, як системи або ж може мати на увазі як істинність матеріальну, фактичну або ж істинність формальну, логічну чи істинність абсолютну. Коло знань, в якому переважає емпіричний зміст і головний інтерес належить матеріальній істинності, створює позитивну науку; знання, що визначається головним чином загальними принципами, містить переважно логічну досконалість чи істинність формальну, створює абстрактну філософію; і накінець знання, маюче своїм першим предметом і вихідною точкою абсолютну реальність. В позитивній науці центром всього є реальні факти, в абстрактній філософії – загальна ідея, в теології – абсолютна істота. Перша, таким чином, дає необхідну матеріальну основу будь-якому знанню, друга – надає йому ідеальну форму, в третій отримує воно абсолютний зміст і верховну ціль [1, с. 192].

Пізнавальна здатність людини виявляэться в намаганні знати як можна більше з того, що її оточує. Матеріальні пізнання самі в собі не містять істини, тобто матеріальна істина сама по собі ще не є справжня повна істина. Матеріальні фактичні знання, які опираються на відчуття можуть бути ілюзією. Вони не дають ознак своєї правдивості, ці ознаки можуть бути дані тільки в судженні розуму. Але, розум, як вказує філософ, в своїх загальних і необхідних істинах (логічних і математичних) має значення тільки формальне, він вказує тільки необхідні умови істинного пізнання, але не дає його змісту; до того ж розум може мати тільки суб᾿єктивне значення. Таким чином, справжня об᾿єктивна істина, що складає ціль нашого пізнання не дається сама по собі ні зовнішньою реальністю, на яку спирається позитивна наука і яка, може виявитися лише чутливою ілюзією, не дається і чистим розумом, на якому грунтується абстрактна філософія, розум може виявитися лише суб᾿єктивною формою, то очевидно, що ця справжня істина має визначатися незалежним від зовнішньої реальності і від нашого розуму абсолютним першоначалом всього існуючого, що і складає предмет теології. Тільки це начало, як вказує Соловйов повідомляє справжню суть і значення як ідеям філософії, так і фактам науки, без чого перші являються ,,пустою формою”, а другі – ,,байдужим матеріалом” [1, с. 193].

Матеріал істинної філософії як цільного знання дається цільною сукупністю явищ як містичних, так і психічних і фізичних. Але пізнання всіх цих явищ безпосередньо ще не утворюють ніякої філософії – вони мають отримати форму загальної, цільної істини, зосередитися в універсальних ідеях. Ми пізнаємо тільки явища, це значить тільки те, що ми пізнаємо пізнаваєме, пізнаваємість чи об᾿єктивне буття істоти, його буття для іншого не є те ж, що його суб᾿єктивне буття в собі самому. Під явищем Соловйов має на увазі пізнаваємість істоти, його предметність чи буття для іншого; під сущим в собі чи про себе розуміє ту ж саму істоту, оскільки вона не відноситься до іншого, тобто у його власній дійсності [1, с. 284].

Розділяючи людське звичайне пізнання та метафізичне, Соловйов підкреслює лише відносну різницю між ними. У пізнанні сущого різниця виявляється тільки в тому, що інші явища являють більш близьке і досконале виявлення сущого, ніж інші [1, с. 285].

Будь-яке явище є буття істоти для іншого чи представлення цієї істоти іншим. Так, істинно суще не є виключно проста і байдужа субстанція, вона володіє всіма силами дійсного і повного буття, явища не можуть бути відокремлені від сущого, воно в них більш або менш пізнається, суб᾿єктивне буття наших пізнаннєвих форм не заважає їм відповідати незалежним реальностям поза межами суб᾿єкта, який пізнає; якщо всі елементи нашого пізнання суть уявлення чи образи, то їм представляється чи зображується суще, а відповідно, через них воно і може пізнаватися. Все зводиться до того, що пізнання про істинно суще чи про сущність речей як зі сторони пізнаваємого предмета, так і зі сторони пізнаваємого суб᾿єкта, і по природі самого пізнання має бути, на думку В. Соловйова, визнане можливим [1, с. 287–288]. Соловйов відкидає забобони скептицизму і тим показує можливість цільного знання в якості метафізичного пізнання про істотність речей [1, с. 288].

Абсолютне першоначало, яке тільки може зробити наше пізнання істинним і яке утверджується як принцип нашою органічною логікою, передусім визначається як суще, а не як буття, це начало визначає весь зміст органічної логіки. Загальне поняття сущого, як абсолютного першоначала визначається розумінням його як такого, що суще не є буття, тобто, що воно само не може бути педикатом нічого іншого. Воно, за Соловйовим, є началом всякого буття, якщо б воно само було б буттям, то ми мали б певне буття понад будь-яким буттям, що безглуздо. Тож, начало будь-якого буття саме не може бути буттям, але воно не може бути означене, як не буття [1, с. 295].

Сущим є те, що має буття, чи володіє буттям. Суще є сила буття, воно ,,припускає чи виробляє буття” [1, с. 296]. Соловйов визначає суще, як таке, або ж абсолютне першоначало те, що має в собі позитивну силу буття, а оскільки володіючий найперше чи вище володіючого, то абстрактне першоначало точніше повинно бути назване, на його думку, понадсущим, або ж ,,понад могутнім” [1, с. 296]. Так, Соловйов вважає, що буття (дійсне) відповідає явищу. Всяке дійсне буття є явище, але крім явища, немає дійсного буття. Але з цього не слідує, що явищем було все. Це було б вірним, якби буттям було б усе. Але крім буття, є суще, без якого неможливе і саме буття, як явище неможливе без являющогося.

Визначене Соловйовим суще, чи надсуще, як абсолютне начало будь-якого буття є першим принципом всієї філософської системи цілісного знання. Буття, чи природа, і сутність, чи ідея, мають між собою те загальне, по відношенню до сущого, чи Бога, що обоє вони суть його інше, оскільке друге сущого називається буттям, то сутність являється тільки видом буття. Суще, як божественне проявляється в категоріях сущого – в духові, умі, душі. При пізнанні необхідно мати критерій, мірило істини [1, с. 401].

Дослідження в області теорії пізнання і метафізиці абстрактних начал привело до всеєдності, як сущої істини. Поняття істини Соловйов вбачає в божественному і становиться в людині. Всеєдність в області пізнавальній (для ума) є абсолютна істина. Але оскільки вона ще не дана, в світі людському, природньому, а тільки в нашій дійсності, то вона є задачою для людства [1, с. 883].

З погляду права і основаної на праві діяльності, людина, за аналізом Соловйова, розглядається, як істота розумна і вільна. Але філософ розглядає людину, нелише, як людину з точни зору раціонального елементу в суспільному ідеалі, а також як тварину і як Бога. Соловйов вважає, що без сумніву в людині разом з розумною свідомістю, що робить її людською істотою, завжди залишається матеріальний потяг, що робить її істотою природною, і потяги містичні, роблячи її істотою божественною і демонічною. Людина не хоче і не може бути лише людиною, що відповідає закону загального для всього конкретного, чи живого буття.

Це позитивне самозаперечення вимагається самим поняттям життя як внутрішньої взаємодії багатьх різнорідних елементів в живущому, внаслідок чого якщо б воно захотіло обмежитися тільки одним елементом, тільки своїм власним визначенням і своєю власною формою буття, то це було б для нього рівнозначно смерті: воно втратило те, що намагалося втримати.

Людина не вичерпується властивостями природної істоти, матеріальним потягом. Людина в розумній свідомості вже визначається, як особа, тобто як істота самостійна [1, с. 614–615].

Природа є породженням ,,світової душі”. Людина пов`язана з двома світами – природним і божественним, з першого вона вийшла, до другого прагне.

Природний світ, еволюційним шляхом збирається в єдине ціле, він проходить кілька ступеней: мінеральне царство, рослине царство, тварине царство, людське царство, божествене царство. Існує, таким чином, світовий процес, єдність Всесвіту.

Виходячи з теорій атомізму, Соловйов сформував певне уявлення про живе. А саме, істинна основа всього існуючого є речовина, як сукупність великої кількості окремих одиниць реальності чи атомів [148, с. 708]. З точки зору атомізму з᾿являється можливість пояснити різноманітну дійсність явищ у всій її кількісній множинності, оскільки ця різниця якостей може мислитися як результат різних комбінацій багатьох, хоча б якісно і однакових, однорідних атомів.

Література:

1. Соловьев В. Философское начало цельного знания / Владимир Соловьев. – Минск : Харвест, 1999. – 911 с.
2. Щербацький Д. Антропоцидея в системі релігійної філософії В. Соловйова / Д. Щербацький // Науковий вісник Чернівецького університету. (Збірник наукових праць. Філософія). – 2007. – С. 414–415.

Марич Руслана Василівна - Аспірантка ІІ року навчання кафедри філософії і політології ДВНЗ ,,Переяслав – Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди”.

Науковий керівник: Стадник Микола Маколайович.