РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО АКМЕ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Сучасний розвиток вищої освіти України характеризується суспільними потребами громадян нашої країни, зверненням людини до самої себе, прагненням до максимально повної самореалізації в професії, набуттям професійного досвіду. На особливу увагу заслуговує професійна підготовка майбутнього викладача вищого навчального закладу, оскільки він є носієм і передавачем загальнолюдських цінностей молодому поколінню. Готовність майбутнього викладача до професійної самореалізації забезпечується розвитком процесів самості, стимулюванням досягнення професійного акме, формуванням педагогічної майстерності та професіоналізму.

Слід зазначити, що «акме» є основним поняттям в акмеології. У сучасній науковій літературі існують декілька трактувань цього явища. У широкому розумінні «акме» розглядається як ступінь зрілості, що характеризується фізичною, особистісною та суб’єктивною зрілістю людини. В акмеології прийнятим стало більш вузьке тлумачення. Під «акме» розуміють пік розвитку, максимальний прояв особистісного ресурсу людини, поведінка якої характеризується вчинками, значущими не тільки для її життєдіяльності, але й для всього суспільства [3, с. 11].

За визначенням О. Бодальова акме – це багатовимірний стан людини, який, хоча і охоплює значний етап її життя і завжди показує, наскільки вона відбулася як громадянин, як фахівець-трудівник, як особистість, він, разом з тим, ніколи не є статичним і відзначається варіативністю і мінливістю [2, с. 5].

О. Дубасенюк розглядає «акме» у вигляді сутності, під якою розуміється внутрішнє, загальне, відносно стійке, підґрунтя явищ, що характеризується основною вершинною ознакою. Останнє проявляється у таких властивостях акме: вищий ступінь будь-чого; вищий ступінь розвитку; вершина, квітуча сила, досконалість; вершина, як зрілість усього; вершина досконалості у людині; вершина, розквіт здібностей людини; вершина як фізична, особистісна і суб’єктивна зрілість людини; вершина у професійній діяльності; вершина, як реалізація творчих здібностей; вершина досконалості і могутності [4, с. 18].

В. Федоров розглядає акме з психолінгвістичного ракурсу та виділяє такі вихідні положення у дослідженні цього явища:

1. Акме - феномен, який існує незалежно від свідомості людини.

2. Акме є семіотичним, символічно-образним багатофункціональним феноменом, виразом якого є певний текст, сюжетом якого є історія професійного становлення.

3. Акме є удаваною вищою точкою (піком) професійного зростання. Шлях до цієї професійної зрілості є сюжетом чи текстом історії професійного життя. Разом з тим, повноцінне досягнення професійної компетентності не є можливим і залишається нездійсненним бажанням [7, с. 34].

Згідно з дослідженнями Т. Щербакової у культурно-історичному контексті виділяються різні визначення змісту та призначення акме. Існує східна та західна традиції акме-досягнень людини. Так, західна традиція трактує акме як енергетичний максимум, вершину досягнення людини, квітучий стан (здоров’я, сила, розум, краса, щастя); як саморухому душу, яка змінює світ заради самоствердження в ньому. Східну традицію представляє субакме, тобто акме, яке визначається енергетичним голодом людини, необхідністю накопичувати, асимілювати та культивувати психічну енергію [1, с. 4].

За визначенням учених-акмеологів (О. Бодальов, В. Ганжин, А. Деркач) змістом «акме» є засвоєння загальнолюдських цінностей, володіння собою, стратегія розвитку життєдіяльності, що передбачає постійний рух до реалізації завдань, корисних всім людям; створення людиною власного середовища для саморозвитку; самовідданість, уміння мобілізувати себе для подолання труднощів, прогнозування наслідків власних вчинків; прагнення до об’єктивності і здатність приймати рішення [3].

Спираючись на вищевказані положення, можна виділити низку узагальнених характеристик акме, як-от: інтенсивність життєдіяльності людини, пік її розвитку, максимальне використання професійних та особистісних ресурсів, максимальна змобілізованість, актуалізація здібностей, задоволення від досягнення вершини розвитку.

В акмеології важливого значення набуває поняття професійного акме, зокрема акме майбутнього викладача вищого навчального закладу. Акме в професійному розвитку (професійне акме) – це психічний стан, який означає вищий для даної людини рівень в його професійному розвитку, який є на даному відрізку часу; максимальну змобілізованість, реалізованість всіх професійних здібностей, можливостей і резервів людини на конкретному етапі життя (при відсутності перенапруження і використання всіх можливостей організму) [1, с. 5]. Іншими словами «акме» – це кульмінація, пік в професійному розвиткові педагога на певному відрізку життєвого шляху.

У своїх наукових працях В. Огнев’юк зазначає, що акме в професійному розвитку можуть не співпадати у часі з акме, що досягає людина як індивід, як особистість [6, с. 7]. Піки в розвитку людини як індивіда, як особистості, як суб’єкта професійної діяльності можуть відбуватися в різний час, хоча в цілому акме, підйоми в розвитку сфер психіки можуть ставати джерелом, каталізатором для появи акме в інших сферах. Людина протягом життя може досягати професійних акме різної ступені суспільної і особистісної значимості.

Суспільно і об’єктивно значущі професійні акме – це високий рівень професійно-педагогічних досягнень викладача, які є загальновизнаними, що значно перевищують нормативний рівень. Такі результати праці означають перехід з рівня професійної майстерності до рівня професійної творчості. Коли викладач виходить за рамки професійного досвіду і включає в професійну діяльність нові завдання, нові прийоми і технології, то він досягає принципово нових професійних результатів, вносить свій індивідуальний творчий вклад в досвід професії. Суспільно значущі професійні акме для педагога представляють собою визначні досягнення, творчі надбання, інноваційний досвід.

Особистісні, суб’єктивно значущі професійні акме – це досить високий рівень професійних досягнень педагога, які суттєво перевищують попередні результати. Ці результати не є такими важливими для професійного середовища, але усвідомлюються і оцінюються самою людиною як максимально можливий для неї в даний відрізок часу рівень професіоналізму.

Індивідуальні суб’єктивно значимі професійні акме означають мобілізацію зусиль викладача, перемогу над собою, перевищення ним своїх попередніх професійних результатів, досягнення нового для себе рівня професіоналізму, здатність викладача надати своєму професійному розвиткові висхідний прогресивний характер [6, с. 7].

Отже, показниками суспільно значущого професійного акме для майбутнього викладача вищого навчального закладу є професійні досягнення, які суттєво переважають результати фахівців у сфері викладання у вищій школі. Показниками суб’єктивно і особистісно значущого професійного акме є професійні досягнення, які перевищують результати в педагогічній діяльності викладача. Ці види професійних акме можуть не співпадати. Додамо, що наявність суб’єктивно значущого акме не завжди визнається соціумом як об’єктивно важливі досягнення. Адже визнання успіхів викладача видатними, об’єктивно значущими не означає, що він досяг свого суб’єктивного максимуму і акме.

Успіх досягнення професійного акме викладачем вищого навчального закладу залежить від низки факторів та умов, які впливають на ефективність цього процесу. Фахівці простежують залежність акме педагога від соціально-економічних умов суспільства, членом якого він є; конкретним історичним часом, в яке він живе, його соціальною приналежністю; конкретної соціальної ситуацією, яка існує в даний момент в суспільстві; віком та статтю людини. Так, В. Колпаков та Г. Дмитренко розрізняють два види акмеологічних чинників [5]:
1) об’єктивні, які проявляються в реальній діяльності, спрямованої на досягнення результату;
2) суб’єктивні, пов’язані з суб’єктивними передумовами міри успішності професійної діяльності (мотиви, спрямованість, здібності, компетентність, вміння, задоволеність, творчість).

Таким чином, розвиток професійного акме майбутнього викладача вищого навчального закладу представляє собою шлях фахівця до вершини професійного удосконалення педагога на певному відрізку життєвого шляху з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Література:

1. Акмеология : учеб. пособие / Т.Н. Щербакова. – Ростов-на-Дону, 2008. – 110 с.

2. Бодалёв А.А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристика и условия достижения / А.А. Бодалёв. – М. : Флинта: Наука, 1998. – 168 с.

3. Бодалёв А.А. Основные акмеологические закономерности человеческой жизни / А.А. Бодалёв, В.Т. Ганжин // Мир психологии. – 1999. – № 2. – С. 11–23.

4. Дубасенюк О.А. Фундаментальна акмеологія: засади вдосконалення професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів / О.А. Дубасенюк // Акмеологія в Україні: теорія і практика. – 2010. – №1. – С. 18–26.

5. Колпаков В.М. Стратегічний кадровий менеджмент [Електронний ресурс] / В.М. Колпаков, Г.А. Дмитренко. – Режим доступу : http://library.if.ua/book/146/9678.html]

6. Огнев’юк В.О. Розвиток в університетській освіті акме-компетентнісного потенціалу майбутнього фахівця / В.О. Огнев’юк // Акмеологія - наука ХХІ століття : мат-ли ІІІ Міжнар. наук.-практ. конфер. – К. : Київський ун-т імені Бориса Грінченка, 2011. – С. 6–9.

7. Федоров В.Д. Психолінгвістичний ракурс поняття акмеології  / В.Д. Федоров // Акмеологія в Україні: теорія і практика. – №1. – 2010. – С. 27–39.