ПРЕДСТАВНИКИ РОДИНИ ASPHODELACEAE JUSS ФЛОРИ УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ФЛОР. ІНТРОДУКЦІЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ

У флорі України, за даними Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного HAH України, зростає сім видів родини Asphodelaceae Juss, що належать до трьох родів, хоча інтродукційний потенціал у даної родини досить значний. Рід Anthericum L. (віхалка) нараховує 2 види, рід Asphodeline Reichenb - 2 види, та рід Eremurus Bieb - 3 види. Для роду Anthericum приводяться види А. ramosum L. (віхалка гілляста) лісовий західно-європейський вид і А. liliago L.(віхалка лілійна), що спорадично зустрічається у квітниках більшої частини України, це багаторічні декоративні мезофіти і їхнє застосування у створенні квітникових композицій напівтіні і перенесення у більш північні зональні умови майже не виникає сумнівів.

Найбільш цікавими у фітосозологічному та інтродукційному аспекті є представники родів Eremurus та Asphodeline, які маючи високі декоративні властивості, активно знищуються внаслідок антропічного впливу і відносяться до десінентної флори України. [ 5, 9, 12]

Рід Asphodeline нараховує близько 15 видів, у флорі України зростає два середземноморські види даного роду, це А. lutea (L.) Reichenb та А. táurica (Pall .ex Bieb) Kunth. Обидва види відносяться до бульбокореневищних багаторічників.

Вид A. táurica (асфоделіна кримська) зростає в основному на сухих кам'янистих і степових схилах, на території гірського і Південного Криму. В умовах Києва веде себе як вегетативний дворічник, в даному випадку тут необхідно застосувати метод ступінчатої інтродукції по лінії Умань - Біла Церква - Київ з формуванням зимостійких екотипів у не менше як 2-3 поколінь в одному географічному пункті. Декоративний зникаючий вид Криму, в культурі дендропарку «Олександрія» НАН України з 2002 року. Завезено автором публікації, під час експедиційних досліджень насінням і живими рослинами з гірських околиць Ялти.

Вид А. lutea (а. жовта), в Європейській культурі відомий з 1561 р. [9] природно зростає на вапнякових грунтах, передгір'ях і горах Криму, зустрічається на околицях Сімферополя, Севастополя, охороняється в Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику. У Кримському заповідно-мисливському господарстві знаходить свою екологічну нішу на сухих кам'янистих схилах, серед скель і у світлих гірських лісах. В деяких літературних джерелах наводиться - A.lutea/flore-pleno hört. Дані підтверджують наукові співробітники Національного Нікітського ботанічного саду. Досліджується з 1996 року в культурі дендропарку. Обидва види геофіти, геліофіти, ентомофіли, виключно декоративні. Останнім часом у ряді ботанічних установ України і Європи (в т.ч. у дендропарку "Олександрія") та приватних розсадниках проходить первинне випробування середземноморський вид A. liburnica (Scop.) Rchb., (а. ліворнійська).

Обидва природні види на околицях Ялти зростають на слідуючи грунтах:

1. вапняково-глинисті, жовтувато-бурі грунти на делювії вапняків скипаючи, із вмістом СаСо₃ більше 2% (Приморські схили);

2. темно-коричневі середньогумусні карбонатні потужні, легкосуглинисті, середньощебнисті грунти (Передгір'я);

3. темно-коричневі карбонатні потужні, вапняково-глинисті сіро-бурі грунти на змішаному делювії і пролювії вапняків і глинистих сланців і шиферні глинисті грунти, СаСо₃ більше 2%.

Процентне співвідношення гумусу від 1,7 до 14,2%, pH слабо лужне і тужне 7,5-7,8, за профілем 8,1-8,7.

Рід Eremurus (еремур) - представлений трьома ксерофітними трав'янистими багаторічниками помірного поясу. Це Е. tauricus Stev. (еремур кримський) - ендем Криму, охороняється у Ялтинському гірсько-лісовому заповіднику, зрідка зустрічається на кам'янистих місцевостях, карнизах скель, яйлах Гурзуф і Демерджі. Ефемероїд, ксеромезофіл і ентомофіл [8, 9]. В умовах дендропарку "Олександрія" проходить вторинне випробування. Вид декоративний, науково-цінний.

Е. spectabilis Bieb (еремур показний) має розірваний ареал і зростає на своїй крайній західній межі ареалу у степовій частині України, у Донецькій обл. і наводиться рядом авторів для Криму [8, 11]. Основний ареал розповсюдження - Північний Кавказ, Афганістан, Ірак, Пакистан. Зникаючий вид флори України, декоративний. В умовах дендропарку утворює життєздатний самосів, зимує без укриття, проводяться дослідження виду у філогенезі. Переселення екземплярів що пройшли випробування в умовах дендропарку (враховуючи зимові умови 2002-2003 р.) в північні регіони на нашу думку буде результативним. В культурі з 1996 року.

E.jungei Juz (е. Юнга) - ендем Криму, зростає на кам'янистих схилах Карадагу, ряд авторів [11] відносить Е. jungei і Е. thiodanthus Juss (е. сірчаноцвітий) як раси Е. spectabilis, для е. сірчаноцвітого наведено різницю у жовтому забарвленні квітки. Деякі уточнення з даного питання нами планується встановити шляхом польових експедиційних досліджень.

Таким чином, із семи представників даної родини, п'ять видів родів еремур і асфоделіна є зникаючими. Це декоративні ксерофіти десинентної флори України, потребують охорони ex sity та in sity, а одним із шляхів їх збереження пропонується активне введення їх в культуру поза межами їх природних ареалів.

Крім досліджень по введенню даних видів в культуру північних регіонів України, нами проведено мобілізацію родів Kniphofia Moench та Asphodelus (11 та 4 таксони).

В історії дослідження окремих родів, таких як Eremurus, Asphodeline і Asphodelus прослідковується багато спільного. Описані Палласом, Рейченбергом види родів Asphodeline і Asphodelus як види Середземномор'я, Середньої Азії, Криму і Кавказу, Паміро-Алтаю, досить часто помилково відносились до еремурів і навпаки, еремури описувались як види асфоделіни чи асфоделюса. Рід еремур був встановлений Маршалом Біберштейном в 1819 р. у складі одного виду - Е. spectabilis, описаного для флори Північного Кавказу. В його розумінні цей вид мав досить широке значення, так як до нього він включив вид, описаний Палласом (1773 р.) з Алтаю під назвою Asphodeline altaicus Pall. Останній Стевен виділив у самостійний вид Е. altaicus (Pall.) Stev., а в якості варіації Е. spectabilis var. irderiensis M.B. У 1824 р. Стевеном було описано Е. tauricus Stev. із Криму і в 1832 p. Е. caucasicus Stev., який виявився синонімом Е. spectabilis М. В. В цій же роботі 1832 р. він відновлює видову самостійність - ер. алтайського, і пізніше виводить Е. spectabilis var. inderiensis М. В. в ранг виду, але відносить його до роду Asphodelus, під назвою A. inderiensis Stev. Дещо пізніше важливий внесок у зборах і визначенні систематики видів внесли ботаніки Регель (1876), Федченко (1921), Бакер (1877) та інші. На сьогодні відомо близько 70 видів і форм роду еремур, видовий склад вивчений досить повно. Слід відмітити значний внесок в систематику, дослідження онтогенезу і морфогенезу, визначення питань поширення та екології роду Еremurus роботи А. Хохрякова [11] та Й. Сікури [8].

Області поширення родів еремур, асфоделіна і асфоделюс також в значній мірі мають багато спільного. Виключенням із взятих нами об'єктів дослідження є рід кніпхофія, природний ареал якого є Центральна і Південна Африка та о.Мадагаскар. Загальна зона розповсюдження даної групи -Середземномор'я, Західна і Середня Азія. Більшість видів роду асфоделіна зростають крім Середземномор'я у Закавказзі, на Балканах, Криму.

Рід асфоделюс, за попередніми даними також приводиться як типовий для флори Сірії, Ірану, Афганістану, Західного Середземномор'я, Середньої Азії.

Еремури мають більш широкий ареал і розповсюджені від східних берегів Середземного моря і Криму до Гімалаїв і Алтаю на сході та від Прикаспійської низовини на півночі до берегів Перської затоки на півдні. Найбільше їх різноманіття і більше половини всіх видів зосереджено в південному Паміро-Алтаї і Північному Афганістані, Тянь-Шані. Близько 30% видового різноманіття еремурів в силу певних особливостей рельєфу (гори, хребти, передгір'я) є ендемами та вузьколокальними ендемами. Тому дані види відповідно підлягають під дію ратифікованої Україною у 1994 р. конвенцією про охорону біологічного різноманіття, де у виконанні міжнародних правових документах з даної проблеми, діяльність ботанічних садів, дендропарків у галузі збереження біорізноманіття не може обмежуватись природною флорою України і повинна мати глобальний характер, тобто одним з робочих напрямків науково-дослідної роботи в ботанічних установах повинен бути і напрямок по вдосконаленню системи збереження світового генетичного різноманіття. Більш конкретно даний проблемний аспект подається у ст. 9 Конференції ООН в Ріо-де-Жанейро 1992 р., де ботанічним установам рекомендовано у плані охорони ех sіtу збереження фітогенофонду за межами природного ареалу в штучних умовах і віддавати перевагу збереженню наступним групам рослин:

• рідкісні і зникаючі види;

• економічно важливі види;

• ключові види, які мають особливе значення для підтримки фітоценозів;

• таксономічно ізольовані види, зникнення яких було б непоправною втратою і т.д.

Виходячи з вищеописаного ми розподіляємо видову і родову цінність даної родини на дві групи:

1) науково цінні (рідкісні і зникаючі, ендемічні види): природні види роду асфоделіна і еремур флори України та еремурів Паміро-Алтаю, Тянь-Шаню, Середньої Азії, види, ізольовані географічно або екологічно охоплюють обмежені території;

2) види які можуть входити до першої групи, але виходячи з об'єктивно-високої декоративності, після проведення інтродукційного та адаптаційного експерименту, опрацювання питань насінництва і агротехніки, мають бути введені в культуру (тобто економічно цінні), мати економічну і практичну ефективність для народного господарства, паркобудівництва, селекції і квітникарства зокрема. Це декоративні види роду кніпхофія, асфоделюс, асфоделіна, еремур та деякі інші маловідомі види.

Виходячи з вищеописаного, для часткового вирішення проблем квітникарства, в першу чергу введенням в культуру, враховуючи кліматичні зміни посухостійкі культивари і збереження світового генетичного різноманіття, нами з 2002 року було розпочато дослідження у плані інтродукції родових комплексів родини Asphodelaceae в умовах дендропарку "Олександрія" НАН України. Частину колекційного матеріалу було передано на інтродукційний розсадник дендропарку "Софіївка", м. Умань, підрозділу «Зеленбуд» м. Біла Церква, приватним підприємцям і садівникам – любителям.

В плані оцінки перспектив інтродукції з урахуванням методів кліматичних аналогів Т. Майра (1909) (деталізуючи зони по температурі і опадам), нами після вивчення комплексу біоекологічних властивостей зроблено певні висновки:

1. всі види світлолюбові, але деякі можуть переносити незначне затінення. Рід Anthericum може зростати в умовах напівтіні. Також, у напівтіньових композиціях у групових посадках добре себе зарекомендував відносно новий для квітникарства вид a.liburnica (Scop.) Rchb;

2. в зимовий період у стані спокою можуть переносити досить довго вплив низьких температур. Про це може свідчити як їх зростання в гірських умовах, так і досвід інтродукції на північ їх природних ареалів. Негативний вплив на даному етапі інтродукційного експерименту має місце в роки з ранньовесняним різким зниженням температури, промерзанням грунту після початку вегетації. В зиму 2002-2003 pp. дані умови були причиною загибелі 97% популяції Asphodeline lutea, та 60% популяції Kniphofia uvaria. Актуальним на даному етапі роботи залишається проблема страхового фонду;

3. вид a. lutea успішно культивувався з 1996 року і основним методом розмноження був вегетативний, що на нашу думку і було помилковим, так як лише при статевому розмноженні культиварів у інтродуцентів проявляється модифікаційний запас адаптацій, що сприяє в розкриттю біологічного потенціалу з набутими в процесі інтродукції мікроеволюційними змінами;

4. у стані спокою мало потребують вологи, але добре мають бути нею забезпеченими в ранньо-весняний період, що є характерним для видів ефемероїдного ритму розвитку;

5. після виходу з періоду спокою потребують для нормального росту розвитку високих температур +17-25°С, види посухостійкі;

6. потребують легких, супіщаних грунтів з нейтральною, слаболужною або слабокислою реакцією, тому і в природних умовах вони зростають на лесах, вапнякових та гіпсових субстратах.

Дані умови звичайно на перших етапах роботи нами створюються штучно.

Наслідками нашої колекційної роботи є закладення онопролонгованої колекції родових комплексів родини Asphodelaceae, де проходять первинне випробування 11 видів роду Kniphofia, 3 види роду Asphodeline, 4 види роду Asphodelus (більш придатних для використання в зимових садах), 5 видів роду Eremurus.

Успішно проведено адаптацію і відібрано зимостійкі маточні екземпляри у видів Е. spectabilis, Е. thiodanthus, E.robustus, asphodeline lutea, a. liburnica, a. taurica, по результатам досліджень 2002-2012 pp.

Література:

1.Алексеев Ю. В., Вахрамеева М. Т., Денисова Л. В., Никитина С. В. Лесные травянистые растения - М: Агропромиздат, 1988. - 223 с.

2.Артамонов В. И. Редкие и исчезающие растения- М.: Агропромиздат, 1989.-382 с.

З.Базилевская Н. А., Мауринь А. М. Интродукция растений. Теория и практические приемы - Рига: изд. Бюл. ГБС. - 1976 - Вып 101. - С. 38-43.

4.Былов В. Н., Агаджанян И. В., Вавилова Л. П. и др. Цветочно-декоративные травянистые растения-М.: изд. "Наука", 1983.-270 с.

5.Кондратюк В. Н., Остапко В. М. Редкие эндемичные и реликтовые растения Юго-Востока Украины в природе и культуре- К.: Наук, думка, 1990.- 149 с.

6.Мельник В. И. Редкие виды флоры равнинных лесов Украины- К.:Фитосоциоцентр, 2000 - 211 с.

7.Сикура И. И. Переселение растений природной флоры Средней Азии наУкраину - К.: Наук, думка, 1982 - 207 с.

1. Сікура Й. Й. Декоративні еремури та їх культура на Україні - К.: Наук, думка, 1971- 96 с.

2. Собко В. Г., Гапоненко М.Б. Інтродукція рідкісних і зникаючих рослин флори України - К.: Наук, думка, 1996 - 286 с.

10.Трушевич Т. В. Эколого-фитоценологические основы интродукции. Научное пособие - М.: Наука- 1991- 216 с.

11Хохряков А. П. Эремурусы и их культура- М.: "Наука", 1965.-128 с.

12.Чопик В. И. Редкие и исчезающие растения Украины - К.: Наук. Думка.