ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ “КАПІТАЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ” В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

На сьогодні актуальність питань, пов’язаних із вдосконаленням інвестиційної діяльності в Україні є безспірним. Створення сприятливого інвестиційного середовища (клімату), стимулювання та захист інвестицій, залучення та активізація використання інвестицій тощо є пріоритетом державної політики в сфері інвестування. Оскільки інвестиції являють собою основу для розвитку як окремих підприємств, галузей, так і економіки в цілому, то забезпечення ефективного стимулювання інвестиційної діяльності сприяє підвищенню рівня економічного розвитку держави, вирішенню екологічних та соціальних проблем, створенню позитивного іміджу країни та ін. А це, в свою чергу, формує сприятливі умови для входження України до Європейського Союзу, що на даному етапі розвитку нашої держави є проблемним в усіх аспектах.

Відповідно до чинного законодавства інвестиційна діяльність – це, сукупність практичних дій фізичних та юридичних осіб, а також держави щодо реалізації інвестицій [1]. У ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що інвестиційна діяльність проводиться на основі інвестування здійсненого громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, установами та об’єднаннями, релігійними та громадськими організаціями, іншими юридичними особами, які засновані на колективній власності, а також на основі державного, іноземного інвестування та спільного інвестування вищеперелічених груп суб’єктів інвестування.

Оскільки інвестиції, за своєю природою, мають динамічний характер, то це зумовлює здійснення низки перетворень (рис. 1), реалізацію яких закладено в основу інвестиційної діяльності.

Рис. 1. Етапи здійснення інвестиційної діяльності

Таким чином, на думку А.П. Дуки, інвестиційну діяльність умовно можна поділити на три етапи [2, с. 61]. Перший етап передбачає саме інвестування, тобто процес перетворення ресурсів у вкладення. На даному етапі варто звернути увагу на ресурсно-витратний підхід до трактування поняття інвестицій. Він пояснюється тим, що інвестиції це зазвичай тимчасово вільні ресурси, які їх власник може вкласти у будь-який об’єкт інвестування. Процес вкладення даних ресурсів є певною мірою і витратним процесом, оскільки передбачає їх відчуження, тобто власник заощаджень відмовляється від задоволення (отриманого шляхом споживання вище вказаних ресурсів) поточних потреб в обмін на отримання майбутніх вигод. Другий етап полягає у кінцевому перетворенні вкладень у нову споживчу вартість, тобто це метаморфоза «вкладення – приріст капітальних вартостей». Основна мета інвестиційної діяльності – отримання прибутку (ефекту) – забезпечується здійсненням третього етапу.

Стаття 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» поняття «інвестиції» тлумачить так: «це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект» [1]. Більшість науковців виступають прихильниками даного визначення, оскільки вважають, що воно відображає характер інвестицій та послідовність інвестиційного процесу. Поряд із цим, існують погляди вчених, які не вбачають у даному твердженні повноти відображення такого багатогранного і складного поняття, як інвестиції. У цьому випадку дискусію викликає те, що основним результатом здійснення інвестицій є прибуток (дохід) або соціальний ефект. Але якщо врахувати випадки, коли величину очікуваного майбутнього прибутку неможливо визначити або коли інвестиції здійснюються в наукові дослідження, розробки, метою яких є вдосконалення виробничого процесу, чи інвестиціями є витрати на вирішення екологічних проблем, то виникає питання доцільності використання та правильності такого трактування. Тому Дука А.П. пропонує терміни «прибуток», «соціальний ефект», «позитивні результати» замінити одним словом «вигоди» [2, с. 47-49]. Аналогічної думки притримуються і Н.Т. Гончарук та І.В. Романчук [3]. Ще одним нюансом є те, що відповідно до чинного законодавства інвестиції можуть існувати у грошовій формі, у вигляді цінних паперів, рухомого та нерухомого майна, сукупності майнових прав та інших цінностей, при цьому не враховується така важлива форма інвестицій, як «фінансові права» [1]. Вона реалізується при здійсненні державного регулювання інвестиційних процесів, зокрема за допомогою податково-амортизаційного методу. Даний метод полягає у наданні державою юридичним та фізичним особам податкових пільг, що є її інвестицією у розвиток підприємств, оскільки зменшує суму сплаченого останніми податку на прибуток, а також – у встановленні пільгових норм амортизації (прискореної амортизації). Виходячи з того, що інвестиційна діяльність передбачає здійснення процесу капіталоутворення, споживчі витрати (придбання житлових будинків власниками, купівля телевізорів, автомобілів, які використовуються для задоволення власних споживчих потреб і не використовуються у процесі господарської діяльності) не є інвестиціями. Це необхідно врахувати при трактуванні терміну «інвестиції», оскільки звідси випливає, що домогосподарства не є суб’єктами інвестиційної діяльності, ними є виключно підприємства, а об’єктами – є виробничі ресурси.

Таким чином, на основі вищевказаного, можна зробити висновок, що інвестиції – це всі види економічних ресурсів, які, за умови отримання вигод в майбутньому, вкладаються у відповідні об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, створення яких зумовлює приріст капіталу.

Більшість авторів відповідно до функціонально-елементного складу інвестицій поділяють останні на внутрішні (державні) та зовнішні (іноземні). Якщо провести спостереження, на основі статистичних даних за останні десять років (з 2003 р. по жовтень 2012 р.) по прямих інвестиціях іноземних країн в економіку нашої держави [4], то можна зробити висновок, що вони з кожним роком в середньому зростають на 5112,9 млн. дол. США (рис. 2).

Рис. 2. Прямі іноземні інвестиції з країн світу в економіку України¹

Дану тенденцію не можна вважати однозначно позитивною. Світовий досвід вказує на те, що іноземні інвестиції найчастіше спрямовуються у об’єкти, в які інтенсивно здійснюються капіталовкладення або які вже розвинулись за допомогою власних внутрішніх джерел. Таким чином зовнішнє інвестування стимулює розвиток окремих галузей, але не економіки країни в цілому. Недоліком також є те, що частка зовнішніх інвестицій у загальній величині ВВП перевищує допустиму норму. Так на основі статистичних даних [5, 6], провівши додаткові розрахунки можна встановити, що останні роки частка іноземних інвестицій у загальній сумі ВВП перевищує 30%, а не мала б досягати порогу в 10%. Звідси випливає, що потрібно більше уваги приділяти внутрішньому інвестуванню.

Існують різноманітні підходи до класифікації інвестицій. Величко В.В. пропонує внутрішні інвестиції поділяти на фінансові та реальні, що забезпечує ведення обліку та здійснення аналізу, як на макро- (на рівні державної економіки), так і на макрорівні, тобто на рівні окремих підприємств [7, с. 66-67]. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення в акції, облігації та інші цінні папери, випущені підприємствами або державою. У свою чергу реальні інвестиції – це вкладення у реконструкцію і технічне переоснащення існуючих та створення нових підприємств. Реальні інвестиції у статистичному обліку та економічному аналізі ще називають капіталоутворюючими, тобто капітальними інвестиціями. Оскільки у загальному обсязі інвестицій частка капітальних інвестицій значно перевищує частку фінансових [8, с. 90], то основним завданням внутрішньої інвестиційної політики є створення сприятливого інвестиційного середовища для залучення капітальних інвестицій.

Професор Гриньова В.М. виділяє такі структури капітальних інвестицій: технологічна, відтворювальна, галузева та територіальна. Технологічна структура передбачає визначення частки капітальних інвестицій в їх загальному обсязі відносно будівельно-монтажних робіт, придбання обладнання, машин та їх монтаж, проектно-розвідувальні витрати, тощо. Відтворювальна передбачає розподіл інвестицій за формами відтворювання основних виробничих фондів (нове будівництво, розширення, модернізація, реконструкція, технічне переозброєння та технічне переоснащення). При цьому практика показує, що дві останні форми є значно вигіднішими, чим нове будівництво. Під галузевою структурою розуміється розподіл капітальних інвестицій за галузями промисловості та економіки, під територіальною – за певними адміністративно-територіальними одиницями [8, с. 90-94].

Які б підходи до визначення структури капітальних витрат не розглядалися, беззаперечним є той факт, що останні мають велике значення для розвитку економіки як на рівні окремих підприємств, так і на рівні всієї держави. Роль капітальних інвестицій пояснюється в першу чергу тим, що вони забезпечують виконання одного з основних завдань інвестиційної політики, а саме: забезпечення зростання операційного прибутку. Його реалізація відбувається поєднанням двох напрямків. З однієї сторони, збільшення операційного прибутку зумовлюється зростанням операційних доходів, що забезпечується інвестуванням в розвиток та розширення існуючих підприємств, нові виробництва, а це, в свою чергу, стимулює зростання обсягів реалізації продукції. З іншої сторони, операційний прибуток збільшується при зменшенні операційних витрат, що забезпечується заміною фізично зношеного обладнання та поновленням морально застарілого. Виходячи з того, що фізичне зношення обладнання корелює з розміром амортизаційних відрахувань, при його поновленні обсяг капітальних інвестицій стає вищим за накопичену амортизацію, а це сприяє забезпеченню розширеного відтворення, що підвищує рівень розвитку економіки країни та є бажаним для будь-якого підприємства незалежно від галузі діяльності та організаційно-правової форми.

На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що поняття “капітальні інвестиції” та “інвестиційна діяльність” є складними, багатогранними і потребують детального вивчення на загальнонауковому та прикладному рівнях. В той же час вони являють собою динамічний чинник для розвитку економіки на всіх стадіях. Оскільки капітальні інвестиції займають “левову” частку загальної суми інвестицій, то це свідчить про необхідність створення сприятливого клімату для залучення цього виду інвестицій, а також удосконалення законодавчо-нормативної бази інвестиційної діяльності. Державі слід оптимізувати існуючу амортизаційну політику, забезпечити підтримку різних форм інвестицій, ввести податкові пільги для підприємств, які здійснюють інвестиційну діяльність тощо, адже зростання інвестиційних вкладень сприяють підвищенню обсягів валового внутрішнього продукту держави та валового регіонального продукту.

Література:

1. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 №1560-XII.

2. Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування. Навч. посіб. / А.П. Дука. – К.: Каравела, 2007 – 424 с.

3. Гончарук Н.Т. Визначення сутності понять “інвестиції” та “інвестиційна діяльність” у контексті людського розвитку/ Н.Т. Гончарук, І.В. Романчук // Теоретичні та прикладні питання державотворення : Збірник наукових праць. – 2010. – Вип.7 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2010-7/zmist/R_1/02Romanchuk.pdf

4. Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) з країн світу в економіці України [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2012/zd/ivu/ivu_u/ivu0312/html

5. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov/ua/operativ/operativ2005/vvp/vvp_ric/vvp_u.htm

6. Динаміка зміни середнього готівкового курсу 1 USA/ 1UA в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://charts.finance.ua/ua/currency/cash

7. Величко В.В. Економіка підприємства: конспект лекцій / В.В. Величко. – Харків: ХНАМГ, 2004. – 114 с.

8. Інвестування: Навчальний посібник / Під заг. ред. докт. екон. наук, професора В.М. Гриньової. – Х.: ВД «Інжек», 2003. – 320 с.

Науковий керівник: кандидат економічних наук,

доцент Височан Олег Степанович