МАТЕРІАЛИ ДО ВИВЧЕННЯ ГІДРОНІМІЇ БАРИШІВЩИНИ

Великим багатством Баришівщини є її річки, хоча, на жаль, більшість із них або ж повисихали, або просто зникли з плином часу. З наукових джерел відомо, що на Україні вже загинуло понад 20 тисяч малих річок. Наприклад, ще століття тому Трубізька річкова система складалася із 107 малих річок. Сьогодні в басейні Трубежа їх залишилося лише 33 [3, с. 3; 4, с. 4].

Головною річкою Баришівщини в усі часи був Трубіж. Перші згадки про нього датуються ІХ-Х ст. Уже за часів київського князя Олега було відоме місто на Трубежі, якому після вдалого походу князя на Константинополь місто платило данину [9, с. 14-15]. Трубіж був окраїною Київської Русі, а за ним мешкали племена степовиків. У ті далекі часи річка, скоріше за все, була ширшою ніж тепер і мала стратегічне значення, адже не випадково князь Володимир Святославич збудував на її правому березі давньоруську фортецю «Бронькняж» [9, с. 14-15].

Річка бере початок біля села Сухини Козелецького району Чернігівської області із широкого водороздільного болота, яке називається Трубайло. Протікає в основному в Київській області і впадає в Дніпро (Канівське водосховище). Басейн Трубежа розміщений на території Козелецького, Бобровицького, Броварського, Бориспільського, Згурівського, Баришівського, Переяслав-Хмельницького районів. Довжина річки складає 124,6 км, зокрема в Баришівському районі – 28 км, а площа її водозбору – 4700 м².

На півночі і заході басейн Трубежа межує з басейном р. Десна, на південному заході – з долиною Дніпра, на сході – з басейном р. Супій, на півдні – з Канівським водосховищем. Протяжність басейну з півночі на південь – 110 км, а найбільша ширина із сходу на захід – 70 км. Рельєф басейну рівнинний, спокійний, з рідкими угловинами стоку. Його північна частина має риси поліського, а південна – лісостепового ландшафту. Характерним для басейну є наявність великої кількості замкнутих понижень – «блюдець», які навесні і під час великих злив улітку перетворюються на пересихаючі озера. Лісистість басейна становить 387 км² [5, с. 4]. На Трубежі чітко виражена асиметрія схилів долини – правий корінний берег крутіший і вищий, лівий – пологий і низький.

Багато істориків досліджували у своїх працях Трубіж. Зокрема, В. Ляскоронський зазначав: «В ширину всего несколько сажней (от 2 до 10 и более) при глубине несколько менее 1 сажня». Але, на нашу думку, історик дещо помилився стосовно русла річки шириною в два сажні. Трубіж дійсно був не широким, але й не вузьким, як для такої річки. А от слід з шириною в понад 10 сажнів варто погодитися [7, с. 25]. Також В. Ляскоронський звертає увагу й на те, як відбулося обміління річки і утворення болотистої місцевості: «Образование болот объясняется тем обстоятельством, что долины рек и речек были постепенно заносимы лесовидными суглинками, которые почти непроницаемы для воды» [7, с. 36].

Деякі дослідники звертали увагу і на топоніміку урочищ Трубежа. Наприклад, мовознавець В.М. Брахнов у своїй статті «Про місцеві назви Переяслав-Хмельницького району» ужив таке поняття, як урочище «Сага» і зазначив, що в основу назви покладено загальне слово «сага», тобто видолина, заплава [1, с. 50]. Взагалі, урочище «Сага» − це болото, через яке прокладена дорога. Воно знаходиться за Ліском, що на пісках, протягається аж до магістралі «Київ – Харків» і належить селу Борщів.

«Характерною особливістю Трубежа, – пише В.М. Брахнов, – до прориття канави було те, що на широкій болотистій заплаві замість одного русла існувала ціла сітка видовжених приток, які звалися Перве, Вторе, Третє, Єсівське, Динникове джерело» [1, с. 40-50]. Але ми не можемо погодитися з автором. Справа в тому, що при розливах Трубежа вся заплава заливалася водою аж до городів і гаїв, які були острівцями посеред великої кількості води. А оскільки сама заплава була різною за рельєфом, то, коли вода спадала, вона залишалася довше в заглибинах. Назви ж Перве, Вторе, Третє, Єсівське, Динникове, додамо ще й Тарасенкове, стосувалися одного й того ж самого русла Трубежу, але на окремих його ділянках.

Сучасна гідрографічна мережа басейна р. Трубіж є результатом складних фізико-географічних процесів та господарської діяльності людини. Притоками першого порядку Трубежа є малі річки: Карань, Броварка, Попівка, Недра, Вибла, Альта, Ільта, Сага (Широкий Рукав), Стара Красилівка, Красилівка, Холодна Рудка, Гогопівка, Смолянка, Рудня, Крижень, Басанка, Гніздна, Мокрець, Бистриця. Притоками другого порядку є: Гнилка, Булатець, Березанка, Войтовка, Бакумівка, Драч, Горобіївка, Свердлик. Притоків третього порядку залишилось всього три: Сухоберезиця, Строкова, Безіменна. Найбільшою притокою Трубежа є р. Недра. У Баришівському районі, крім Трубежа, протікають його притоки: Недра, Альта, Ільта, Бакумівка, Сага (Широкий Рукав), Стара Красилівка (Білоконь), Холодна Рудка, Березанка, Сухоберезиця. Загальна протяжність річок району 177 м. В басейні Трубежа розміщено 210 ставків та інших водойм, в тому числі на Баришівщині – 49 [5, с. 4].

Річка Трубіж в давні часи була судноплавною, про що свідчать уламки суден та великі стародавні якорі. Один із таких якорів було знайдено на дні русла річки біля м. Переяслав-Хмельницький. Довжина його становила майже 3 м. Назви пристаней на річці для торгових суден розчинилися у часі. В народній пам’яті збереглася тільки одна назва пристані «Хлопків». В «Повісті минулих літ» сказано, що в 998 р. київський князь Володимир «став будувати на Десні, на Острі і на Трубежі» [8, с. 196-197]. А в 992 р. князь Володимир виступив проти печенігів «і зустрів їх на Трубежі коло броду, де тепер Переяслав» [8, с. 190-191].

Трубіж пам’ятає лихоліття багатьох воєн і вторгнення завойовників-чужинців: набіги аварів, хозарів, печенігів, торків, половців, навалу монголо-татар, боротьбу з кримськими татарами, польською шляхтою, громадянську війну, Другу світову війну. На водному рубежі Трубежа, на плацдармі села Борщів 1941 р. точилися запеклі кровопролитні бої відступаючих частин Червоної Армії з німецько-фашистськими військами. Наші дивізії не могли форсувати непрохідні трубізькі болота, і тут розігралася одна з великих трагедій в історії Другої світової війни. За різними даними українських і зарубіжних військових істориків, у Борщівському котлі загинуло від 200 до 600 тисяч наших воїнів. Остання війна залишила на річці свій автограф. Ще довго місцеві жителі натрапляли в руслі та заплаві на патрони, гвинтівки, снаряди, міни.

Старожили пам’ятають Трубіж до осушення. За даними обстеження, у липні-серпні 1952 року ширина плеса річки нижче мосту біля Баришівки становила 51 м, а глибина на стрижні – 8,3 м. У 1955 р. в заболоченій заплаві Трубежа були розпочаті грандіозні інтенсивні осушувальні меліорації. Слід зауважити, що перші екстенсивні осушувальні роботи тут були розгорнуті в 1875 р. за проектом Західної експедиції генерала Й.І. Жилінського. Роботи велись з перервами до 1922 р. основною метою яких було розширення і поліпшення сінокісних угідь і пасовищ. За період з 1955 по 1961 р. у заплаві головної річки Баришівщини була побудована одна з найбільших у світі Трубізька осушувально-зволожувальна система.

У 1956 р. організацією Трубіжбуд було проведено друге очищення Трубізької заплави. Завдання його полягало в тому, щоб збільшити посівні площі колективного господарства. Цього разу осушення проводилося на основі технічних досягнень меліоративної науки [9, с. 14-15; 10, с. 4-5].

Для покриття дефіциту водного балансу в засушливі періоди був здійснений сміливий проект перекидання стоку з басейну річки Десна. Для цього чотири гідровузли повинні працювати у режимі каскадного підйому води, подаючи її з Десни по р. Остер проти течії до верхів’я Трубежа. Було побудовано 1237 каналів, на боковій мережі 790 шлюзів-регуляторів, 270 переїздів і мостів. На річці зведено 21 русловий шлюз. В результаті прогресивних методів осушення було освоєно 28 тис. га сільськогосподарьких угідь під сінокоси, пасовища, просапні культури, у тому числі в Баришівщині – 5,4 тис.га. Для правильної технічної експлуатації меліоративної системи було організовано Трубізьке управління. Всього в басейні Трубежа було осушено понад 60 тис. га боліт і заболочених земель [6, с. 47]. Місцеве населення таке інтенсивне осушення сприймало неоднозначно, оскільки розуміло, що після осушення заплавних боліт буде спостерігатися різке зубожіння мисливських і рибних угідь, зникатиме болотна і водоплавна дичина, багато лікарських рослин, погіршиться естетична привабливість ландшафту. Проте варто сказати, що у перші роки освоєння осушеної заплави були зібрані небачені врожаї овочів, кормових і столових коренеплодів, кукурудзи, картоплі, багаторічних трав. Але згодом врожаї стали різко знижуватись. Освоєні торф’яники стали вимагати високої культури землеробства та використання мінеральних добрив. А коли родючість заплавних грунтів повністю вичерпалася, торфовища стали приносити багато шкоди. У посушливі роки вони нерідко загоралися. Але справжньою і найсерйознішою проблемою було те, що після меліораціїї Трубізької заплави грунтові води опустилися і на полях.

Гідрологічний режим річки та робота меліоративної системи і її вплив на довкілля продовжують вивчатися. Коли водоохоронне законодавство було ще не зовсім розвинуте, антропогенне навантаження на річку весь час наростало. І зараз в екологічному аспекті Трубіж має чималий вузол проблем. Наприклад, розораність басейна досягла 48%, що негативно впливає на формування стоку, сприяє ерозії ґрунтів, замуленню русла. Новий Водний кодекс України заборонив розорювати заплави малих річок [6, с. 4; 10, с. 4-5].

Значна частина стоку Трубежа використовується для зволоження осушених заплавних земель. Але водність річки весь час змінюється. Такі коливання обумовлені зміною циклічності кліматичних факторів. Багатоводним Трубіж був у 1818, 1845, 1877, 1895, 1908, 1917, 1931, 1932, 1933, 1942, 1953, 1970, 1971, 1980, 1981, 1987, 2002 рр. Значні маловоддя на Трубежі відмічалися у 1873, 1891, 1892, 1894, 1899, 1903, 1904, 1909, 1910, 1911, 1912, 1913, 1914, 1918, 1921, 1923, 1925, 1930, 1935, 1936, 1939, 1943, 1946, 1949, 1950, 1954, 1959, 1963, 1964, 1965, 1972, 1975, 1991, 2003, 2007 рр [6, с. 4].

Маловоддя на річці може викликатись також господарською діяльністю. До комплексу основних заходів щодо збереження оптимальної водності Трубежа та екологічної рівноваги насамперед належить: створення водоохоронних зон в долині річки та прибережних захисних смуг вздовж русла, залуження цих смуг, негайне припинення масової вирубки лісів, впровадження ґрунтозахисної системи землеробства на водозборі, проведення водоохоронних деревонасаджень, впровадження водозберігаючих технологій, регулярна розчистка русла від замулення і санітарна очистка, укріплення берегів, ремонт і будівництво ставків та очисних споруд, відродження джерел і струмків, створення гідрологічних заказників і заповідників, заборона будь-яких робіт і дій, які можуть негативно вплинути на водність річки тощо.

Сьогодні на Баришівщині з 18 малих річок залишилось десять: Трубіж, Недра, Ільта, Альта, Стара Красилівка, Бакумівка, Холодна Рудка, Березанка, Сага (Широкий Рукав), Сухоберезиця. І лише назви трьох колишніх лівобережних приток Трубежа – Довга, Дзвенуха, Вибла – збереглися в пам’яті старожилів.

Річка Довга протікала через село Гостролуччя з північного сходу на південний захід, мала довжину 11 км і впадала в Трубіж з лівого берега. Водозбір цієї річки існує і межує з водозборами річок Холодної Рудки, Красилівки, Старої Красилівки, Дзвенухи, Бакумівки [3, с. 3].

Річка Дзвенуха протікала зі сходу через хутір Хлопків у Вовчому Яру і впадала в Трубіж з лівого берега. Довжина її становила майже 7 км. Не виключено, що виток річки знаходився в урочищі Вовче Болото, де вододіл з водозбором річки Бакумівки слабо виражений. Водозбір Дзвенухи межує з водозборами річок Довгої, Бакумівки, Старої Красилівки. Варто згадати, що лівобережна заплава Трубежа біля колишнього гирла Дзвенухи й досі зберігає назву «пристань». За народними преказами, тут, біля крутого вигину Трубежа, колись була пристань для торгових суден [3, с. 3; 4, с. 4].

Річка Вибла брала початок біля села Яблуневого, протікала у напрямку з північного сходу на південний захід крізь Виблу Могилу, поряд з с.Леляки, далі – через урочище Анисівщина і впадала з лівого берега в Трубіж проти с.Вовчків Переяслав-Хмельницького району. Вибла мала протяжність 14 км. Водозбір цієї річки теж існує і межує з водозборами річок Недри, Малого Супою, Саги та Броварки [3, с. 3].

Привертає до себе увагу р. Безіменна, яка протікала через Баришівку і впадала в Трубіж з правого берега. За версією деяких краєзнавців, її пониззя називалося Чичкань. Виток річки починався на східній околиці с.Власівка. Протікала вона через колишнє Катове озеро, що знаходилося неподалік на захід від Нагорянки, потім через урочища Гавриленкове, Довге, Вигон, далі – через північну частину Липняків і повертала до Трубежа біля урочища Баранівщина. Довжина річки складала 6 км. Із плином часу на її водозборі сталися великі ландшафтні перетворення. Водозбір цієї річечки існує і межує з водозборами Старої Красилівки на півночі та Ільти на півдні [3, с. 3; 4, с. 4].

Слід згадати колишні притоки Недри, що протікали через села Лехнівку, Ярешки, Пилипчу та біля Садового. Від цих річечок у перших трьох селах залишились тільки невеличкі плесові озерця, а біля с.Садового – русловий Климів ставок. Напівжива ще ліва притока Недри – р. Войтовка. В минулому вона називалася Витівка. Можливо, назва пов’язана з тим, що річка була звивиста, її течія міняла швидкість у верхів’ї і пониззі, таким чином утворюючи живописні плеса і руслові озера. Село, що виникло на цій річці називалося Ветове, Витове, або ж Войтове. Можливо, воно перейняло назву від річки. А от схожа теперішня назва – Войкове – ніякого історичного зв’язку із старими назвами не має. У 1927 р. село було перейменоване на честь загиблого радянського дипломата П.Л. Войкова. Воно стало одним з найбільших і наймальовничіших сіл Баришівщини і залишилося таким аж до 1986 р., коли його разом з річками та ставками було включено до Згурівського району [2, с. 4].

На сьогодні становище цих річок є досить критичним, адже водність їх починає різко падати. Що ж призводить до цього? Мабуть, найголовнішою причиною є велика вирубка лісів. Після знищення ліщини, калини, бузини, глоду, терену, дикого хмелю на схилах долин та чагарників, верболозу, вільхи, очерету, осоки, рогозу, ситника, лепехи по берегах річок, інтенсивного розорювання водозборів починалось замулення русел. Порушувалась природно-екологічна рівновага. А осушення витоків, джерел, струмків у верхів’ях річок та розорювання заплав призводило до подальшої їх деграції, вичерпання, виснаження і загибелі. Такі річки поступово втрачають свою пропускну і дренуючу здатність, внаслідок чого біля їхніх долин часто починають підтоплюватись сільськогосподарські угіддя і населені пункти.

Література:

1. Брахнов В.М. Про місцеві назви Переяслав – Хмельницького району на Київщині / В.М. Брахнов // Мовознавство. – 1957. – Т. 14. – С. 40-51.
2. Лога В. Гідроніми рідної сторони / В. Лога // Баришівські вісті. − № 62. − 19 серпня 2006 р. – С. 4.
3. Лога В. Реквієм загиблим малим річкам / В. Лога // Баришівські вісті. − №2. − 10 січня 2007 р. – С. 3.
4. Лога В. Реквієм загиблим малим річкам / В. Лога // Баришівські вісті. − №3. − 13 січня 2007 р. – С. 4.
5. Лога В. Тече річка Трубіж / В. Лога // Баришівські вісті. − №9. − 30 cічня 2008 р. – С. 4.
6. Лога В. Тече річка Трубіж / В. Лога // Баришівські вісті. − №14. − 16 лютого 2008 р. – С. 4.
7. Ляскоронский В.Г. История Переясловской земли с древнейших времен до первой половины XIII ст. / В.Г. Ляскоронский. – 2-е изд. – К., 1903. – 422 с.
8. Повість минулих літ. – К.: Рад. письменник, 1990. – 558 с.
9. Толочко М. Трубіж і Пристроми / М. Толочко // Педагогічні обрії. − №8. − жовтень-листопад 2006 р. – С. 14-15.
10. Толочко М. Трубіж і Пристроми / М. Толочко // Педагогічні обрії. − №9. − листопад-грудень 2006 р. – С. 4-5.

Кисіль Ірина − студентка 5 курсу історичного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Науковий керівник − к.і.н., доцент Колибенко О.В.