УНІФОРМА РОСІЙСЬКОЇ РЕГУЛЯРНОЇ КІННОТИ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКОЇ ВІЙНИ 1787-1792 рр.

Щоб переглянути статтю з картинками завантажте її тут.

Російсько-турецька війна 1787-1792 рр. була своєрідним акордом у протистоянні між Російською та Османською імперіями у XVIII ст. У цій боротьбі безперечним переможцем можна вважати саме Росію. В ході цієї війни російські війська отримали ряд визначних перемог над османськими супротивниками, не останню роль у яких відіграла кіннота. За попередніх війн між Росією та Туреччиною, кавалерія першої значно поступалася останній у мобільності та стрімкості ударів. Одним з секретів такої успішності турків можна вважати той фактор, що, на відміну від російської кавалерії, все їх озброєння, спорядження та навіть одяг ідеально підходили для ведення війни верхи. Врахувавши цей недолік, після реформ П.О. Румянцева та Г.О. Потьомкіна, російська кіннота вже практично на рівних могла боротися з турецькою. Реформи російської кінноти торкнулися практично кожної сторони цього роду військ – озброєння, спорядження, кінської збруї та ін. Не останнє місце відводилось і створенню нової уніформи, більш пристосованої для ведення маневреної війни.

Військовий одяг на рівні зі зброєю, є одним з визначних бойових факторів, що допомагають воїнові діяти максимально ефективно у бою. Якщо уніформа не виконує своїх головних функцій (захищати від холоду та спеки), сковує рухи, не дає можливості вільно діяти зброєю, то її бойова цінність надзвичайно низька. До того ж, одяг кавалериста має ряд особливих вимог, пов'язаний з тонкощами дій воїна верхи на коні.

У 1786 р. вся регулярна кіннота Росії була переведена на новий штат з табелем, відповідно до якого вершники отримували нову уніформу, яка була більш зручною для дій у бою, ніж попередня. Вона складалася з короткої куртки, пояркової каски, просторих шароварів та зручних черевиків [8, с. 499]. Ініціатором введення нової уніформи був Г.О. Потьомкін [7, с. 583 – 585]. Слід зазначити, ця нова кавалерійська уніформа за невеликих відмінностей повністю відповідала піхотній, введеній дещо раніше. Ще однією її особливістю було те ще, вона мало відрізнялася між собою у важкої та легкої кавалерії, тобто була універсальною.

Унаслідок реформи 1786 року - драгуни отримали зелені мундири, червоні шаровари зі шкіряними леями, пояркові каски з лопатями і поперечним плюмажем, короткі чоботи, такі самі, як у мушкетерів піхоти [Додаток 1].

Єдине, що доповнило уніформу драгунів, це жовті нитяні аксельбанти на правому плечі, замшеві рукавички з обшлагами та прибивні залізні шпори на чоботи. Офіцери зберігали довгі мундири, червоні камзоли, білі лосині бриджі, високі кавалерійські чоботи та чорні фетрові капелюхи старого зразку. Щоправда на офіцерських каптанах галуни були замінені червоними лацканами, скасовані штибель-манжети, а рукавички тепер були без бахроми [1, с. 94 – 95].

Інший вид важкої кінноти - карабінери отримали уніформу, котра була повністю ідентична драгунський [Додаток 2]. Різниця між ними була у тому, що мундир карабінерів був блакитного волошкового кольору, аксельбанту не мав, а на лівому плечі був жовтий плетений погон. Карабінерська каска мала білий плюмаж, червоний околиш з білою обшивкою, чорні лопаті обшиті чорною тасьмою та білі кисточки на кінцях. На червоних шароварах по краях була біла фігурна тасьма. Карабінерські офіцери, як і драгунські продовжували носити уніформу старого зразка [3, с. 38].

Кірасири внаслідок реформ Потьомкіна також зазнали помітних змін у озброєнні та обмундируванні. Вони отримали уніформу загальноармійського покрою, проте у кольоровій гамі вона мала певні особливості [Додаток 3]. Приладним кольором кірасирів (колір металевих елементів уніформи) був золотий, основним кольором мундирів був палевий, на правому плечу розміщувався жовтий аксельбант, на лівому - погон, у якості поясного ременя використовувався суконний пояс-кушак. Також уніформу доповнював традиційний елемент парадного мундиру кірасирів - суперверст (суконна кольорова накидка без рукавів, оторочена по краю галуном). Каска мала широку мідну бляху із зображенням вензеля Катерини ІІ. Інші елементи уніформи відрізнялися у кірасирів за полками [1, с. 106].

Розглянемо докладніше обмундирування кірасирських полків, що взяли участь у російсько-турецькій війні 1786-1791 рр.

У Лейб-кірасирському полку - комір, лацкани, облямівка пол, обшлаги, суперверст, кушак, шаровари, обшивка каски були зеленого кольору, фігурна тасьма на шароварах - білого. В музикантів - парадна куртка, фігурна тасьма на шароварах та сукно лопатей були червоними; комір, лацкани, облямівка пол та касок, обшлаги та шаровари - зеленого кольору; нашивки на куртках, що мали бахрому та китиці, були золотими з чорним та зеленим шовком .

Для складу Орденського полку було характерно обмундирування з коміром, лацканами, облямівками пол, обшлагами, обшивкою на касці та суперверстом чорного кольору з жовтогарячою облямівкою; кушак був чорного з жовтогарячим кольорів. Чорні шаровари мали білу обшивку.

У Катеринославському полку - комір, лацкани, облямівка пол, обшлаги, суперверст, кушак, шаровари, обшивка каски були блакитного кольору, фігурна тасьма на шароварах – палевого [3, с. 36]. Пізніше, коли у 1789 р. полк було перейменовано на честь Г.О. Потьомкіна, він отримав нову парадну уніформу червоного кольору [6, с. 2].

Обмундирування кірасирських офіцерів не зазнало серйозних змін і було таким самим, як і за положенням 1778 р. [1, с. 107]

Легкокінні полки своїм обмундируванням були повністю схожі на карабінерів. Єдине, що вирізняло перших, це білі лужені ґудзики на противагу жовтим карабінерських [Додаток 4]. До того ж солдати легкокінних полків належало носили білі нитяні погони на лівому плечу та білий аксельбант на правому. Офіцери легкокінних полків відрізнялись від карабінерських тим, що мали срібні ґудзики та погон і аксельбант зі срібного шнура. Їх камзоли та штани були білого кольору, на противагу червоному в карабінерів [2, с. 23 - 24].

Крім описаних видів обмундирування усім кіннотникам видавалася ще і біла полотняна літня уніформа за зразком піхотної.

Тепер розглянемо обмундирування кінних підрозділів російської армії, що дещо вирізнялися серед «одноманітності» мундирів, введених Потьомкіним. Такими підрозділами були кінні єгеря та гусари.

1 лютого 1788 р. Г.А.Потьомкін видав наказ одягнути солдатів кінно-єгерських команд наступним чином: «Речі на нижніх чинах проти єгерських. Каски із зеленим плюмажем. Куртка зелена з білими ґудзиками. Шаровари, теж з білими ґудзиками і чорною облямівкою, на якого сукна потрібний 1 вершок. Інші речі залишаються при них легкокінні». Спочатку кінні єгеря зовні не відрізнялися від своїх піших побратимів, одягнених відповідно до мундиром реформи 1783 р. Лише металевий прилад був білим, і ґудзики замість латунних – олов’яні. Також на правом плечі кінних єгерів додали білий нитяний аксельбант.

Використання касок в бойових умовах швидко показало їх незручність, і було прийняте рішення замінити їх в піших і кінних єгерів на легші гусарські ківери. Першу партію ківерів гусарського зразка, зроблених для кінних і піших єгерів, доставили в Катеринославську армію Потьомкіна 30 червня 1789 р. Чорні суконні ківера обшивалися тасьмою зеленого кольору. Зліва на бічній стороні олов'яним ґудзиком і гарусною петлицею кріпився зелений шерстяний бант. Додаткові прикраси складалася з китичок із шнурками. На офіцерських ківерах вони були із зеленого гарусу, а на солдатських із зеленої шерсті. [Додаток 5].

При формування кінно-єгерських підрозділів, солдатів до них набирали з карабінерських та легко-кінних полків, тому при переведенні у кінні єгеря колишні карабінери і легкокінні не відразу отримували зелену уніформу. Для економії сині мундири і амуніція продовжували доношуватися. Наприклад, Таврійському полку в 1790 р. спеціально роз’яснювалось, що він «...мундири зелені надіти повинен, коли синім термін закінчиться». І якщо при переведенні карабінерних полків у кінно-єгерські вдавалося зберегти одноманітність у зовнішньому вигляді, то цього зовсім не можливо було добитися у Єлизаветградському полку. У цей полк солдати були прислані з Катеринославського кірасирського полку, єгерських команд легкокінних полків і Єлизаветградського легкокінного полку. Строкатість зовнішнього вигляду вершників на перших порах так кидалося у очі, що шефові полку генерал-майору І.П. Дуніну довелося видати наказ, в якому йшлося: «...в ескадронах і в іншому мають нижні чини на собі білі шаровари, а в іншому зовсім рейтузи, або штани, а в деяких частково носять зелені суконні або червоні рейтузи, що і робить нерівність в полку і потворний вигляд, а тому рекомендую панові полковникові і кавалеру заборонити щоб надалі в ескадронах таких урізноманітнень не робити...»

Офіцери кінно-єгерських полків помітно відрізнялися зовнішнім виглядом від нижніх чинів. Мабуть по аналогії з офіцерами піших єгерів, вони носили зелені суконні камзоли, штани та довгополі каптани. Головним убором при такому мундирі був чорний шерстяний капелюх без галунової обшивки. Окрім цього, згідно з наказом Г.О. Потьомкіна від 14 лютого 1788 р., офіцерам Катеринославської армії вважалося ношення ще одного комплекту уніформи, схожого за кроєм на солдатський. Від солдатів вона відрізнялася срібним замість білого аксельбантом на правому плечі і золотим поясним шарфом. Хоча, наявність останнього при «солдатському» мундирі вважалося необов'язковим. Головним убором при польовій формі спочатку була каска, замінена з 1789 р. ківером [5, с. 20].

У 1788 році Воронезький та Ольвіопольський легкокінні полки армії Потьомкіна, були перейменовані у гусарські. Кавалеристи цих полків, отримали традиційну гусарську уніформу в угорському стилі, в якій гусари виглядали справжніми франтами [Додаток 6].

Воронезький та Ольвіопольський полки отримали сині доломани (короткий однобортний гусарський мундир обшитий спереду шнурами) та ментики (коротка куртка оторочена хутром і прикрашена шнурами, що за теплої погоди носилася накинутою на ліве плече). Останні були підбиті червоною каразеєю (груба шерстяна тканина), та оторочені чорною овчиною. Шаровари і ташка (гусарська сумка, що підвішувалася до поясу) були червоними. Галуни, шнури та ґудзики були білими. Головним убором був чорний ківер з білими султаном та шерстяними шнурами. Додатково ківер прикрашався червоною суконною лопаттю, що була обшита по краю білою шерстяною тасьмою з китицями того ж кольору. У якості поясу гусарам слугував червоний пояс-кушак з білими перехватами. Офіцери мали білу лисячу опушку на ментику, чорні чоботи, кушак, галуни, шнури та ґудзики були срібними [4, с. 3].

В більшості російських кавалерійських полків дуже часто не дотримувались мундирних регламентів у повній мірі, тому не рідко в уніформі були присутні позауставні елементи.

Вся описана уніформа була достатньо зручною для кавалеристів, не сковувала рухів і давала можливість вільно діяти вогнепальною та холодною зброєю у бою. Проте, був у «потьомкінської» уніформи і один чутливий недолік – вона була слабо пристосована до осінньо-зимового сезону степу Причорномор'я.

Література:

1. Висковатов А.В. Историческое описаніе одежды и вооруженія Россійскихъ войскъ, съ рисунками, составленное по Высочайшему повеленію. [В 18-ти ч.]. – Ч. 4. / А.В. Висковатов. – СПб: Типографія «В.С. Балашевъ и Ко», Фонтанка, 95, 1899. – 229 с.

2. Висковатов А.В. Историческое описаніе одежды и вооруженія Россійскихъ войскъ, съ рисунками, составленное по Высочайшему повеленію. [В 18-ти ч.]. – Ч. 5. / А.В. Висковатов. – СПб: Типография «В.С. Балашевъ и Ко», Фонтанка, 95, 1899. – 238 с.

3. Звегинцов В.В. Русская армия. [В 7-ми ч.]. – Ч. 2. / В.В. Звегинцов. – Париж, 1969. – 212 с.

4. Леонов О.Г. «Возвращение» гусар. Гусарские формирования периода 1787-1796 гг. / О.Г. Леонов // Цейхгауз. – 2008. – №28. – С. 2 – 8.

5. Леонов О.Г. Конные егеря в России, 1788–1796 / О.Г. Леонов // Цейхгауз. – 2002. – №17. – С. 17 – 23.

6. Леонов О.Г. Красные кирасиры. Неизвестный парадный мундир кирасирского полка князя Потемкина. 1790–1792 / О.Г. Леонов // Цейхгауз. – 2009. – №30. – С. 2 – 4.

7. Потемкин Г.А. Екатерине II. Об одежде и вооружении сил // Екатерина Вторая и Г.А. Потемкин. Личная переписка(1769–1791) / Издание подготовил В.С. Лопатин – М: Литературные памятники , 2009. – С. 577 – 585.

8. Потрашков С.В. Иллюстрированный военно-исторический словарь / С.В. Потрашков, А.С. Потрашков – М: ЭКСМО, 2007. – 736 с.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, пофесор Циганенко Лілія Федорівна