Висвітлення С.В. Кульчицьким проблеми зміни поглядів радянського керівництва на роль кооперації в житті суспільства

Теорія і історія кооперативного будівництва в Україні 1920-х рр. давно приваблювала дослідників. Історіографія проблеми розвитку продуктивних сил сільського господарства в зазначений період налічує десятки дисертаційних праць, монографій, колективних видань, в яких безпосередньо досліджуються різноманітні організаційні форми кооперації, їх роль і місце у розвитку сільського господарства в цілому, або його окремих галузей, також висвітлюють становлення і функціонування кооперативної системи. Проте, в історіографії недостатньо опрацьовані проблеми власне історико-тематичного характеру. Це пов’язано з тим, що в радянські часи вчені мало займалися історією кооперативного будівництва в сільському господарстві, а більше уваги приділяли колективним формам господарювання, які з 1930-х рр. стали домінантними в сільській місцевості, витіснивши кооперацію на другий план. Лише з другої половини 1980-х – на початку 1990-х рр., коли адміністративний тиск на творчу інтелігенцію був послаблений, відкривались та ставали доступними нові архівні джерела, у дослідників проявився жвавий інтерес до зазначеної проблематики, що і стало результатом їх зосередження на особливостях розвитку різних видів кооперації. Іншою важливою причиною звернення уваги вчених до проблем кооперативного будівництва була складна економічна ситуація в країні. Тому багато дослідників вбачали у кооперації певну “панацею” від усіх економічних проблем.

Концептуальною основою історіографії початку 1990-х рр. залишався ленінський “кооперативний план”, розроблений нібито вождем більшовиків на основі багаторічного досвіду державного будівництва, співставлення різних теоретико-практичних концепцій, в тому числі використання творчого доробку відомих вчених-аграрників та власне трудів класиків марксизму. Дослідження кооперативного плану в 90-х рр. ХХ століття було певним продовженням радянської історіографічної традиції. Але це вже були зовсім інші, осучаснені підходи, коли історична наука поступово, проте безповоротно позбавлялася від марксистсько-ленінської методології і відбувалося залучення нових методологічних концепцій, які вже давно застосовувались в Західній Європі та США.

Характерною особливістю історіографії початку 1990-х рр. було співставлення кооперативних форм господарювання з колективними та пояснення розвитку продуктивних сил останніх на базі кооперації. В. Данілов, аналізуючи кооперативний план В. Леніна, говорив, що розвиток соціалізму в епоху непу здійснювався шляхом добровільного кооперування “ринкових відносин селянських господарств споживчими, кредитними і збутово-постачальницькими об’єднаннями, відбувався поступовий, але все більш помітний ріст найпростіших форм виробничого кооперування, які, у свою чергу ставали основою створення і росту колективних господарств” [1, с. 12]. Це твердження частково розкриває суть проблеми, адже за “основою створення і росту колективних господарств” крилася руйнівна політика згортання кооперації в кінці 1920-х рр. та використання її здобутків, в тому числі матеріально-технічної бази, господарських кадрів для потреб колективізації. Така ситуація болісно вдарила по продуктивності сільгоспвиробництва, відновити валові показники якого вдалося лише в другій половині 1930-х рр.

В цілому, запровадження непу, як і кооперативний план мислились В. Леніним перш за все як відступ від попередньої політики. На цьому акцентує увагу відомий український історик С. Кульчицький, відзначаючи, що кооперація була найбільш вдалою формою організації селянського господарства в контексті “уживання” ринкових капіталістичних та соціалістичних елементів на селі [2, с.60]. Проте кооперація, на думку С. Кульчицького, мислилась в урядових колах перш за все як школа колективізму, як засіб “переходу селян від приватного дрібного до колективного великого виробництва”, до передумової колективізації сільського господарства [3, с.8].

Отже, кооперативне будівництво 1920-х рр. на початку 1990-х рр. розглядалося через призму “ленінського кооперативного плану”. Вагомий внесок у вивчення кооперації здійснений у монографічних дослідженнях відомих українських вчених-аграрників В. Калініченка, В. Марочка, С. Кульчицького, А. Морозова, які були надруковані у 90-х рр. минулого століття [4]. Проте ми в даній статті спробуємо висвітлити бачення піднятої нами у назві статті проблеми українським істориком Станіславом Владиславовичем Кульчицьким.

На початку 1990-х рр. С. Кульчицький досить детально проаналізував особливості здійснення непу в українському селі. Так, він вважає, що у статті “Про кооперацію” В. Ленін виклав власну концепцію “кооперативного соціалізму”, альтернативну до концепції “воєнного комунізму” [5, с.51]. Проте, сам В. Ленін відносив кооперацію до системи державного капіталізму, а не до системи соціалізму [6, с.27]. Концептуальні засади нової економічної політики С. Кульчицький аналізує у іншій особистій монографії “УСРР в добу нової економічної політики (1921 – 1928 рр.)”. На відміну від попередніх робіт автора, зазначена праця більш категорична у висновках. Важливим є твердження вченого, що “передбачувані програмою РКП(б) колективні господарства, за якими закріпилася назва колгоспів, були іншої природи. З кооперативами у них не було нічого спільного” [5, с.136]. С. Кульчицький, аналізуючи ставлення партії до колгоспів і кооперативів в той час, коли “на перший план вийшли інтереси піднесення продуктивних сил”, говорить про те, що партія не могла зробити правильний вибір на користь кооперації, адже ідеологічно вона була “шкідливою” для соціалістичного суспільства. Тому для піднесення продуктивних сил шляхом кооперування було використано неможливий гібрид “у вигляді поняття колгоспно-кооперативна форма власності на засоби виробництва”, витоки якого сягають 1922 р. [5, с. 140 – 141]. У 2000 р. в Інституті історії України НАН України була підготована колективна монографія “Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921 – 1928 pp.)” [7]. У розділі роботи, написаному С. Кульчицьким “Непівська концепція “кооперативного соціалізму”” прослідковується еволюція поглядів В. Леніна на кооперацію. Дослідник наголошує на несумісності кооперації і колгоспів та доводить на конкретно історичному матеріалі, що продуктивність колгоспів була нижчою, ніж в одноосібних селянських господарствах, об’єднаних в кооперативи [7, с.92 – 93]. При цьому автор наголошує на докорінній зміні поглядів В. Леніна на кооперацію, аналізуючи його статтю “Про кооперацію”. Науковець говорить про відмову від комуністичної доктрини і про перехід до “кооперативного соціалізму” [7, с. 101]. Однак ця концепція була зустрінута вороже навіть найближчим оточенням “вождя”, тому її реалізація закінчилась разом з закінченням політики непу. Вчений наполягає, що рішення про обов’язковість участі сільських комуністів у сільськогосподарських кооперативах і колективах, прийняте у квітні 1922 р. ХІ з’їздом РКП(б) без сумніву несло суто ідеологічну мотивацію [5, 142]. Адже радянська влада боялася втратити контроль за господарським життям кооперативів, тому таким чином намагалася збільшувати свій вплив. Сміливим видається твердження С. Кульчицького про погляди В. Леніна на соціалізм: “якщо запровадження непу у 1921 р. означало відмову від комуністичної політики, то висунута в статті “Про кооперацію” концепція “кооперативного соціалізму” означала відмову від комуністичної доктрини” [5, с.147]. Дослідник показує, що увага більшовиків була направлена на кооперативне будівництво, як таке, що більш відповідало поточному моменту: “несприйняття селянської кооперації Леніним як теоретиком не суперечило її схвальним оцінкам з боку того ж таки Леніна-практика .... причина в тому, що кооперованому селянину, на його думку, легше було перетворитися в колгоспника, ніж індивідуальному господарю” [8, с.54]. Отже, кооперація мислилась державним керівництвом не лише як форма зв’язку промисловості з індивідуальними селянськими господарствами, але і як умова успішного зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва. Останнє твердження обґрунтоване дослідником, зокрема на прикладі аналізу ХІV Всесоюзної конференції, підсумовуючи дискусію якої, вчений дійшов до відповідних висновків [9, с. 222]. Статтею “Про кооперацію”, говорить С. Кульчицький, В. Ленін фактично вписав останню у створюваний новий економічний лад [10, с.14]. З іншого боку, “створюючи комуністичну систему виробництва та розподілу В. Ленін не забував про необхідність докорінної модернізації продуктивних сил”. Тому вождь більшовиків ще до впровадження непу доручив Г. Кржижановському розробити на найближчі 10 – 20 р. план електрифікації Росії (ГОЕЛРО), який був затверджений на VIII Всеросійському з’їзді рад [11, с.6]. Однак з запровадженням нової економічної політики, партія зробила певний відступ у цьому питанні. Так, запровадження єдиного сільськогосподарського податку декретом ВУЦВК й Раднаркому УСРР від 19 травня 1923 р. з одного боку сприяло відбудові продуктивних сил, а з іншого – відкладала індустріалізацію на невизначений час [12, с.51].

Отже, можна підсумувати, що кооперація, на переконання В. Леніним, була виходом із глухого кута, куди завела країну політика “воєнного комунізму”. Однак практика колгоспного будівництва продовжувалася, не зважаючи на неп.

Література:

1. Данилов B.П. Коллективизация сельского хозяйства в СССР / В.П. Данилов // История СССР. – 1990. – № 5. – С. 7 – 30.

2. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) / С.В. Кульчицький. – К. : Вид. Дім “Альтернативи”, 1999. – 336 с.

3. Кульчицький С.В. Концепція “кооперативного соціалізму”/ С.В. Кульчицький // Український історичний журнал. – 1995. – № 2. – С. 3 – 17.

4. Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження / В.В. Калініченко. – X. : Основа, 1997. – 400 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація: Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.) / В.І. Марочко. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. – 217 с.; Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921 – 1928 рр.) : Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С.В. Кульчицький. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. – 204 с.; Морозов А.Г. Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу / А.Г. Морозов. – Черкаси, 1993. – 275 с.

5. Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921 – 1928 рр.) : Спроба побудови концептуальних засад реальної історії / С.В. Кульчицький. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 1995. – 204 с.

6. Даниленко В.М. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки / В.М. Даниленко, Г.В. Касьянов, С.В. Кульчицький. – К. : “Либідь”, 1991. – 340 с.

7. Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921 – 1928 pp.) [Відп. ред. С. В. Кульчицький]. – К. : Ін-т історії України НАНУ, 2000. – 223 с.

8. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) / С.В. Кульчицький. – К. : Вид. Дім “Альтернативи”, 1999. – 336 с.

9. Кульчицький С.В. Підготовка керівництвом ВКП(б) політичних та економічних передумов для примусової колективізації сільського господарства (1919 – 1929 pp.) / С.В. Кульчицький // Україна соборна: Зб. наук. статей. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 217 – 248.

10. Кульчицький С.В. Теоретичні аспекти нової економічної політики / С.В. Кульчицький // Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921 – 1928 pp.). – К. : Ін-т історії України НАНУ, 2000. – С. 14-28.

11. Кульчицький С.В. Україна в системі загальносоюзного народногосподарського комплексу / С.В. Кульчицький // Проблеми історії України : факти, судження, пошуки. – К. : Інститут історії України НАНУ, 2004. – № 11. – С. 3 – 31.

12. Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921 – 1939 рр.) / С.В. Кульчицький. – К. : Вид. Дім “Альтернативи”, 1999. – 336 с.