ВИВЧЕННІ РОМАНУ В.ПІДМОГИЛЬНОГО „МІСТО” В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

Сьогодні об’єктом уваги методистів стала проблема вивчення екзистенціальної прози учнями старших класів загальноосвітніх навчальних закладів. Окремі аспекти проблеми було висвітлено на шпальтах науково-методичних видань на прикладах творів Романа Андріяшика, Марії Матіос, Осипа Турянського. Екзистенціальній прозі В. Підмогильного присвячено студії літературознавців (Н. Бернадська, О. Галета, В, Колп, Р. Мовчан, Т. Пастух, М. Тарнавський, В. Шевчук та ін.). Проте з методики вивчення роману „Місто”, нещодавно включеного до шкільної програми, маємо поодинокі наукові набутки (Л. Коломієць, Л. Нежива, Т. Пастух).

Метою статті є створення методичної моделі вивчення роману В. Підмогильного „Місто”.

Сучасні науковці серед принципів аналізу художнього твору визначають важливість учнівської співтворчості навчального процесу [6, с. 199], яка неможлива без фасилітаторської ролі вчителя. Тому в рекомендаціях до первинного сприйняття твору, зосереджуємо увагу учнів на таких аспектах:

– Образ міста, як наголошував Г. Костюк – це „в першу чергу роман про Київ”. Місто – це єдиний переможець у романі. Саме місто підкоряє та змінює людину, яка опинилась у сфері його тяжіння.

– Образ Степана Радченка, бо головне в романі не місто, а особисте життя української людини 20-х років ХХ століття, яка опинилася в нових суспільних умовах, що стали для неї життєво випробувальними [4, с. 121].

Гортаючи сторінки твору, читач помічає авторський погляд на місто, тобто враження безпосереднього оповідача та головного героя. Яке ж це місто? Насамперед„велике”, „рухливе” й „швидке ”, місто, яке вабить „дивною красою ”, яке Степан Радченко хоче здобути, і водночас воно „ суворе ” та „безжальне ”, „чуже його душі”. Місто „біле від сонця й легке” і те, що має „темну безодню”.

Розвитку критичного мислення сприятиме побудова асоціативного куща „Місто”. Водночас цей прийом допоможе виявити обізнаність учнів із текстом роману.

Неодноразово в тексті роману з’являється назва буденної реалії міської вулиці – будинки. Якими вони постають для читача? Іншій групі учнів можна запропонувати побудувати асоціативний кущ „Будинки”: б удівлі важкі й суворі; похмурі оселі, похмурі споруди; купи будинків таких крихітних і кумедних; нерухомі, потуплені будівлі; лавами сходять будинки; низенька халупа; крихітна хатинка, мов той гриб приліплена ліворуч. Негативне авторське сприймання міста виявляється у перифразах типу:місто – історична здохлятина, страшенна помилка історії, пущі світобудови, будинки – оселі слимаків, водоймища отрути, храми нового поганства [3].

Доречним для аналізу твору буде ведення „щоденника подвійних нотаток”. Зважаючи на поради методистів [7, с. 97], пропонуємо учням сторінки зошита (щоденника) поділити на дві частини: в одній (більшій) – нотувати характеристику образів, епізоди, репліки, цитати, що найбільше вразили, здивували, змусили замислитися, викликали запитання, в іншій – записувати свої коментарі. Наприклад, образ міста, у якому не можна не помітити тенденції до персоніфікації, одухотворення неживої, кам’яної матерії:

Місто пишно розгорнуло свої білі артерії і гордовито піднесло своє чоло; місто вивернулось на сонці великим випещеним котом, примружуючи на світлі безліч очей, потягаючись і позіхаючи від насолоди; воно [місто] покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому [Степанові] з пітьми горбів гострі кам’яні пальці; завмерлий, струхлявий домок розплющив раптом свої очі і вийшов із тиші домовини.

Навряд чи уважного читача залишить байдужим алегоричний образ

„всесвітнього нахаби”, який уособлює життя в екзистенціальному розумінні: „ Життя страшне своєю невпинністю, нестримним поривом, що не схиляється перед найбільшим стражданням людини, показуючи спину її найгострішому болеві. Людина може досхочу борсатись у його тернах – воно пройде мимо з своїми глашатаями, що за страх і за совість кричать світові, що без тернів не буває троянди. Воно – той всесвітній нахаба, що на прохання обібраного жебрака відповідає штовханом, лящами, ціпком і суне далі, попалюючи цигарку, навіть не повернувши до жертви свій золочений монокль ” [5, с. 359], – саме так сприймає життя скептик, відчуваючи абсурдність світу і втрачаючи надію на самореалізацію у ньому. Цей філософський відступ вартий осмислення і коментаря [4, с. 122].

На думку сучасних літературознавців В. Підмогильний прагнув пізнати „модерну українську людину, свого сучасника – типового вихідця з села, простежити й проаналізувати його душевний стан, поведінку в нових суспільних умовах, які для нього є випробувальними ” [2, с. 422]

Отже, наступним етапом роботи над твором є розкриття образу Степана Радченка. Епіграфом до уроку можуть стати слова В. Підмогильного з роману „Місто”: „Людина не розкладається на так зване добро і зло, на плюс і мінус, хоч би й як це зручно було для громадського вжитку”. Доречно запитати, як старшокласники розуміють ці слова, проаналізувати також епіграфи до роману.

Розмірковуючи над цим питанням старшокласники доходять висновків, що Валер’ян Підмогильний, тонкий психолог і філософ, створив образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добром і злом, між духовним і тваринним, щоб простежити, за ким буде перемога. Степан Радченко – це людина своєї доби, органічно вписана в контекст історичної ситуації 20-х років ХХ століття, коли стрімко розвивалися міста, зросла їх суспільно-економічна й культурна роль. У цей час прагнення „вийти в люди”, захоплення міською культурою, потяг до цивілізації спонукали провінційну молодь кидати село й вирушати здобувати освіту, засвоювати новий простір, а разом з тим шукати свою сутність [4, с. 123–124]. Тому своєрідним ключем до розуміння твору та образу головного героя є епіграф: „Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола. Як тварина – людина їсть і п’є: як тварина – вона множиться і як тварина – викидає; як янгол – вона має розум; як янгол – ходить просто і як янгол священною мовою розмовляє”.

Зосередившись на образі Степана Радченка, письменник роздумував над феноменом людського життя, над природою існування індивіда в оточенні собі подібних [1, с.14]. Тому читач бачить головного героя очима інших. Таких поглядів декілька (Надійка, Левко, Зоська, „мусінька”, Вигорський, Максим Гнідий, Рита). Побудова таблиці (див. таблицю 1) надасть змогу перевірити знання тексту, а також усвідомити особливості сприйняття головного героя іншими персонажами твору.

Таблиця 1

У процесі роботи над образом учні простежують становлення Степана Радченка, чітко структурують його шлях від людини до письменника, який нагадує молекулярний рух, миготливий і повільний, кінечний та безкінечний, безпечний та небезпечний. На початку твору Степан – селянин, який приїхав у місто, живе в столярні Гнідого, товаришує з Левком, Надійкою. Згодом це студент, який перебрався на кухню Гнідого, він спілкується з дружиною господаря помешкання „мусінькою” та їх сином Максимом. Степан-лектор живе в кімнаті Задорожного, і в цей період найближчі йому люди – Зоська і Борис Задорожний. І нарешті, Степан-письменник мешкає у справжній квартирі, його оточення – поет Вигорський і вишукана Рита.

Учні доходять висновків, що В. Підмогильний зображує Радченка-людину й Радченка-письменника, простежуючи зміну моральних цінностей свого персонажа, життєвої мети та шляхів її досягнення, його поглядів на людей, на власне місце й призначення у світі.

Ґрунтовно розкрити образу роману В. Підмогильного „Місто” допоможе літературна дискусія. Цей метод у світовій дидактиці оцінюється як достатньо ефективний. Дослідження американських науковців довели, що під час дискусії запамятовується 40 % навчального матеріалу, що в 4 рази більше, ніж у процесі самостійного читання. До того ж дискусія надасть можливість залучити до роботи якомога більше учнів. Для проведення дискусії за романом пропонуємо такі питання:

• Київ – місто великих можливостей, здобутків чи втрат?

• Степан Радченко – переможець чи жертва великого міста?

• Степан Радченко – цинічний егоїст чи взірець сильної цілеспрямованої особистості?

Зауважимо, що успішному вирішенню останнього сприятиме правильна організація класу, поділ на групи, залежно від позиції учнів. Учні першої групи – ті, хто розділяє життєву позицію Степана Радченка й вважає, що він може стати взірцем для наслідування. Учні другої групи спробують стати на місце тих, хто засуджує його, вважаючи цинічним егоїстом. Нарешті учні третьої групи – це ті, хто не визначилися у своєму ставленні до Степана Радченка.

Як домашнє завдання пропонуємо старшокласникам надати письмово відповідь на питання (за вибором):

Чи доцільно було впроваджувати в програму з літератури 11 класу роман В. Підмогильного „Місто”?

Що дало вам особисто знайомство з твором, з такою непересічною, суперечливою, цікавою особистістю як Степан Радченко?

Саме так, вважаємо, учні зможуть усвідомити, що роман „Місто” В. Підмогильного – знаковий твір в українській літературі ХХ століття. Адже талановитий український прозаїк в добу суспільно-історичних катаклізмів звертав свій погляд насамперед на людину, неординарну особистість, хоч і привабливу, та далеко не ідеальну, величну й слабку водночас.

Література:

1. Лущій С.І. Художні моделі буття в романах В. Підмогильного : автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 „Українська література” / С.І. Лущій; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2000. – 19 с

2. Мовчан Р. В. Український модернізм 1920-х: портрет у історичному інтер’єрі : монографія / Р. В. Мовчан. – К. : ВД „Стилос”, 2008. – 544 с.

3. Мялківська Л. Лексико-семантичне поле місто (за романом В. Підмогильного „Місто”)/ Л. Мялківська. – Режим доступу : http://kulturamovy.org.ua/KM/pdfs/ Magazine55-56-4.pdf

4. Нежива Л. Вивчення естетики літературного екзистенціалізму на прикладі роману В. Підмогильного „Місто” // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2011. – № 24 (235). – Ч. ІІ. – С. 121–128.

5. Підмогильний В. П. Оповідання. Повість. Романи / вступ. ст., упоряд. і приміт. В. О. Мельника. – К. : Наук. думка, 1991. – 800 с.

6. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі / Б. І. Степанишин. – К. : РВЦ „Проза”, 1995. – 256 с.

7. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі : екзистенціально-діалогічна концепція / Г. Л. Токмань. – К. : Міленіум, 2002. – 320 с.