,,НЕВІДОМИЙ” М. КОЦЮБИНСЬКОГО ТА ,,ГУБЕРНАТОР” Л. АНДРЄЄВА ЯК ЗРАЗКИ ПСИХОЛОГІЧНИХ ТВОРІВ ПРО РЕВОЛЮЦІЮ

Сучасники Михайло Коцюбинський та Леонід Андрєєв є одними з неперевершених майстрів психологічної прози кінця ХІХ – початку ХХ століть. Більшість літературно-мистецьких знахідок цих письменників марковано як автентичні, а їх оригінальність є наслідком своєрідних індивідуально-авторських оцінок реальності. Так, суто соціальна та, певною мірою, ідеологічно заангажована тема революції, як одна зі злободенних тем епохи зламу, була відтворена Коцюбинським та Андрєєвим з нових художньо-естетичних позицій. Особливість її висвітлення ґрунтується на інтересі цих письменників-новаторів до позасоціального компоненту теми, що робить зв’язок їхньої творчості міцним, відкриваючи нові можливості в співставленні найоригінальніших митців української та російської літератури меженної доби.

Науково-дослідні роботи щодо проблеми психологізму творчості М. Коцюбинського та Л. Андрєєва проводилися та проводяться у наш час. Дослідження доробку Коцюбинського представлене працями М. Грицюти, С. Єфремова, П. Колесника, Г. Сохань тощо, Андрєєва – роботами В. Гречнєва, Л. Ієзуїтової, К. Міхеїчевої, І. Московкіної, Л. Ікітян та інших. При вияві деяких паралелей у доробку цих письменників, які можна побачити, наприклад, у роботах І. Московкіної [6, с. 158] та П. Колесника [5, с. 342], питанню психологізації у художньому відтворені революційної дійсності не надано належної уваги. Головним чином констатовано певні сюжетно-змістовні уподібнення, але ці факти надано без всебічного аналізу, що, на наш погляд, викликано не браком глибинності взаємин, а насамперед недостатньою розвиненістю дослідної рефлексії сьогодення щодо російсько-українських зв’язків.

Порівняння особливостей психологічного зображення революційних реалій в прозі Л. Андрєєва й М. Коцюбинського і визначає мету нашої статті. Детальний аналіз проведемо на матеріалі таких творів, як ,,Губернатор” і ,,Невідомий”, заздалегідь передбачаючи те, що він може бути доповнений значно ширшим літературним контекстом.

Поява психологізму в мистецтві свідчить про високий рівень розвитку культури суспільства та розвиненості процесу культивування головної його цінності – людської особистості. Художнє осмислення неповторності людини стало можливим у мистецтві XIX ст., де психологізм досяг найвищих вершин моральних вимог у пізнанні й освоєнні внутрішнього світу людини.

Творчість Михайла Коцюбинського та Леоніда Андрєєва припадає на особливий етап розвитку психологічної прози – межу ХІХ–ХХ століть. Розвідки обох авторів було спрямовано на виявлення психологічних особливостей людини, чільне місце серед яких, звичайно, належало героям часу – діячам революційного руху. А найважливіші соціальні порухи, зокрема революція 1905–1907 років, знайшли живий відгомін у свідомості багатьох письменників найрізніших літературно-мистецьких уподобань. Обидва митці обрали шлях висвітлення соціально-історичних ,,зсувів” через внутрішні переживання своїх героїв – свідків та учасників подій, які резонують з їхньою душевною динамікою чи стають їхньою долею.

Андрєєв та Коцюбинський – провідники нового в мистецтві зламу століть: російський письменник вже на початку 900-х років заявив про себе як митець з феноменальним поглядом на знані речі, український автор – активно експериментував зі стилем художньої оповіді. У період першої революції в Росії все помітнішим стає тяжіння Андрєєва до абстрактного сприйняття дійсності, все ясніше проявляється орієнтованість автора на заміну соціальних проблем проблемами онтологічного характеру [3, с. 124]. Так, в оповіданні ,,Губернатор” (1905) авторську увагу приділено аналізу соціально-етичної психології головного героя в момент його морального прозріння. Вважаючи себе правим у виконанні службового обов’язку, губернатор разом з тим починає розуміти, що ,,державна необхідність – годувати голодних, а не стріляти” [1, с. 117]. Очікування героєм кари із площини соціальної (вбивство його, як карателя народу) переноситься автором у план доленосної дії незримого ,,грізного Закону-Месника”, першим знаком якого став породжений в героєві самоосуд за скоєне.

Етюд М. Коцюбинського ,,Невідомий” (1907) – це також живопис внутрішніх суперечок головного безіменного героя: відчуттів вбивці, думок творчого мрійника та вражень пересічної людини з її повсякденними потребами. Замкнувши героя в чотири стіни, письменник вдається до майже ,,мікроскопічного” дослідження його душевних порухів [4, с. 289]. У творі не знаходиться місця для зображення морально-етичних цінностей революціонера, автор фокусує увагу на іманентних враженнях, емоційних відчуттях (страху, сміху, надії), несподіваних фрагментарних спогадах Навідомого. Тому головний герой етюду виступає в якості композиційної домінанти твору.

Більшому заглибленню у психодинаміку зображуваного сприяє переломна ситуація, багато в чому кризова для характеру персонажів обох творів. Розкриття психології людини перед стратою відбувається з тією лише різницею, що в Андрєєва провідним стають переживання губернатора, засудженого терористами до розстрілу, а у Коцюбинського – сповідь терориста після вбивства ним царського сановника. Психологічною напруженістю відбито й процес сприйняття образів читачем, якому складно визначитися між засудженням героїв та співчуттям їхній долі. Губернатор, через якого загинуло багато людей, у тому числі й дітей, у результаті глибокого самоаналізу приходить до так званого прозріння – усвідомлення своїх помилок та взагалі переосмислення всього свого життя. Саме духовна скривдженість, падіння стали поштовхом до морального злету колись безкомпромісного чиновника, якому читач не може не симпатизувати. Неоднозначно оцінюється також вчинок Невідомого, який хоч і боровся заради народу, називаючи себе його месником, але робив це з таким фанатизмом, який уподібнив його до хижака. Одержимість Невідомого ідеєю передчасної смерті жертви терору (зазначимо, лише ідеєю) висвітлюють безглузді з точки зору справедливої боротьби побоювання. Тому як у Коцюбинського, так і в Андрєєва стрижневою стає думка про зло, породжуване злом за принципом варварського закону ,,кров за кров” [3, с. 140].

Виявляється, обидва автори у зображенні суспільно-історичних явищ фокусують увагу на позасоціальних факторах. При такому підході на перший план висуваються проблеми психологічні – сильні емоції, душевні струси, передчуття, рефлексія, що саме й стають предметом авторського аналізу. Розмаїтість настроїв створює картину громадсько-політичної атмосфери років революції. Андрєєв залишається вірним своєму суб’єктивному, дещо ,,метафізичному” погляду; революційний рух російський письменник розуміє як стихійний процес, в якому вирізняє два протилежні процеси: темні інстинкти натовпу, з одного боку, та подвиги самопожертви окремих приречених на загибель героїв – з іншого [2, с. 67]. У головній дійовій особі автора цікавлять передусім філософсько-морально-психологічні мотиви вчинку. Тому героя більшою мірою абстраговано від реальності, зовнішню дію зведено до мінімуму.

В етюді ,,Невідомий”, як у багатьох інших психологічних творах Коцюбинського (наприклад, ,,Цвіт яблуні”, ,,Intermezzo”, ,,Сон”), сюжет також відсунуто на другий план, роль оточуючих героя обставин змінено, бо все підпорядковується одній меті – тонкому проникненню в психологічний світ людини, нюанси її душевних поривів і глибокі переживання, які й становлять справжню колізію творів. Письменник культивує такий художній принцип, як перехід від знаковості сюжету до знаковості мікрообразу: замість усезнаючої постаті автора та впевненого авторського голосу домінує слово та суб’єктивне бачення персонажа. Імпресіоністичні новели Коцюбинського – це своєрідні стенограми внутрішнього монологу ліричного героя, його психологічних станів, почувань, настроїв, що часто нагадують ,,потік свідомості”.

Результатом такого позаподієвого викладу матеріалу при відтворенні письменниками революційного буття країни стало те, що й у ,,Губернаторі” й у ,,Невідомому” не надано чіткого мотивування вчинків героїв. Автори вдаються до умовних прийомів, показуючи різкі, ззовні не обумовлені зміни у свідомості персонажів. Стан особливого емоційного збудження головних героїв вимагає специфічних засобів його відтворення. Рефлективно-асоціативний виклад думок в оповіданні українського класика досягається уривчастістю, недомовленістю фрази. Три крапки і знак питання стають поетичними фігурами у віддзеркаленні складності почувань емоційно багатого, духовно витонченого ліричного героя. В свою чергу творчість Леоніда Андрєєва, з її своєрідним трагічним звучанням, вражає глибиною проникнення у найтемніші рефлективні закутки людської природи, незвичністю погляду письменника на традиційні конфлікти людського буття.

І все ж, при деякій схожості творчої манери митців, їхні оповідання де в чому полемічні. Коцюбинським в етюді насамперед підкреслена ідея справедливої, так би мовити революційної помсти, тоді як Андрєєва більше цікавить психологічний стан людини в критичній ситуації ніж конкретний факт (що буде головним принципом відтворення ,,життя людини” в однойменній драмі 1906 року). Герой етюду ,,Невідомий” – самовідданий месник, що, засуджений до страти, залишається незламним, вірним своїм ідеалам, тоді як губернатор Андрєєва розчаровується у своєму житті, своїх губернаторських вчинках. Лейтмотивом у свідомому крокуванню героя назустріч смерті виявляється думка про фатальну приреченість людини.

Таким чином, однією з тем, що дуже цікавить Коцюбинського та Андрєєва – свідків динамічних історично-соціальних ,,зсувів” – є тема революції 1905–1907 років. Особливість її висвітлення ґрунтується на інтересі письменників до позасоціального компоненту теми, а саме до внутрішнього світу людини, що стала заручником ідеї чи обставин. Автори-новатори зуміли передати соціально-історичні проблеми свого часу через внутрішні переживання героїв у кризові моменти їхнього життя. Так, в оповіданні Андрєєва ,,Губернатор” уся увага приділяється аналізу соціально-етичної психології головного героя в момент його морального прозріння, а в етюді Коцюбинського ,,Невідомий” – внутрішнім суперечкам головного героя, в душі якого борються почуття мрійника та фанатика.

Майстерність авторів у зображенні героїв зі ,,складною” біографією проявляється у тому, що, перейнявшись їхніми переживаннями, мимоволі починаєш їм симпатизувати, або співчувати, забувши про скоєний ними страшний гріх – вбивство людини.

При відтворенні революційного буття країни постає на перший план внутрішній світ героя, який і є осередком виру суспільних подій. Як у ,,Губернаторі”, так і в ,,Невідомому” авторами не надано чітких причино-наслідкових зв’язків – лише сталість, та певна умовність ситуацій душевно-духовної кризи персонажів.

І все ж таки, беручи до уваги певну схожість даних творів, не можна не помітити різницю основної авторської думки. У Коцюбинського це насамперед ідея справедливості, яка постає у вигляді революційної помсти в ім’я скривдженого народу, тоді як основна мета Андрєєва – передати рефлексію розчарованої своїм життям людини, свідомо крокуючої на смерть.

Література:

1. Андреев Л. Н. Губернатор / Леонид Николаевич Андреев / Собрание починений: в 6 т. – Т. 2 : Рассказы; Пьесы. 1904–1907 / редкол.: И. Андреева, Ю. Верченко, В. Чумаков; сост. и подгот. текста Е. Жезловой. – М. : Художественная литература, 1990. – С. 100–147.

2. Брусянин В. В. Леонид Андреев. Жизнь и творчество / Василий Васильевич Брусянин. – М. : Книгоизд-во К. Ф. Некрасова, 1912. – 126 с.

3. Гречнев В. Я. Трагедия повседневности (тип героя, конфликт и своеобразие психологизма в рассказах Л. Андреева) / Вячеслав Яковлевич Гречнев // Гречнев В. Я. Русский рассказ конца ХІХ – ХХ века : проблематика и поэтика жанра. – Л. : Наука, 1979. – С. 101–153.

4. Єфремов С. О. Михайло Коцюбинський / Сергій Олександрович Єфремов // Єфремов С. О. Вибране. Статті. Наукові розвідки. Монографії / Упоряд., передм. та прим. Е. Соловей. – К. : Наукова думка, 2002. – С. 214–310.

5. Колесник П. Й. Коцюбинський – художник слова / Петро Йосипович Колесник. – К. : Наукова думка, 1964. – 536 с.

6. Московкина И. И. Между ,,pro” и ,,contra” : координаты художественного мира Леонида Андреева : [монография]. – Харьков : ХНУ имени В. Н. Каразина, 2005. – 288 с.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Ікітян Людмила Нодаріївна