ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ ЗАКАРПАТТЯ

З давніх-давен українці будували з дерева. Закарпаття, як і Українські Карпати в цілому, є тим щасливим місцем, де кожна історична епоха залишила по кілька видатних пам'яток [4].

Карпати ─ місце зустрічі східної та західної церковних архітектурних традицій. Звідси ─ багатство форм культових споруд, розмаїття стилів та їх варіантів. Подорожній захоплено спостерігатиме за змінами форм та художніх деталей дерев’яних церков від Ужка до Ясіня, від Прислопа до Сокирниці, у верхоріччі Латориці, в долинах Рєпніній, Ріки, Боржави чи Тиси.

Традиційна класифікація розрізняє у Закарпатті 5 стилів: лемківський, бойківський, гуцульський, бароковий та готичний, а також два підстилі ─ середньогуцульський та стиль "ампір" у верхоріччі Тересви. В межах стилів розрізняємо кілька варіантів. Всі назви стилів є досить усталеними і передають зміст того чи іншого стилю, а регіони їх поширення, як звичайно, відповідають басейнам рік та долинам (наприклад, барокова церква верхоріччя Латориці, чи барокова церква долини Репинки), що й зумовлювало виникнення стилю та його варіацій. Разом з тим, терміни "бароковий", "готичний", "ампір" є вельми умовними, бо не йдеться про класичні європейські стилі, а лише про органічне засвоєння українською архітектурою певних елементів цих стилів.

У селах верхньої течії річки Уж трапляються невимовно досконалі в пропорціях бойківські церкви Великоберезнянського району (північна частина колишнього Ужанського комітату). Вражає мудра стриманість кожного верху, що, заламуючись ступінчастою пірамідою, здіймається догори наметом прадавньої форми. Досконала композиція з трьох зітканих з мерехтливих гонтинок верхів урівноважує, поєднує правічні стихії неба і землі: стіни зрубів, складені з грубезних колод, ніби виростають із землі, а завершення з маківками та металевими хрестами вже належить небесній стихії.

На Березнянщині вісім давніх дерев'яних церков ─ у селах Ужок, Гусний, Сухий, Кострино, Сіль, Вишка, Чорноголова, Буковцьова. З цих восьми церков п'ять ─ бойківського стилю з ледь помітним переходом до лемківської церкви з її високою вежею над західним зрубом бабинцем (Березнянщина є частиною закарпатської Лемківщини). Три інші церкви перероблено з бойківських на барокові. Крім того, в районі є ще шість новіших дерев'яних церков базилічного типу. Закарпатські бойківські церкви мають велику рідню на Львівщині ─ близько півсотні бойківських церков у Сколівському та Турківському районах і ще кілька в Івано-Франківській області та в Польщі [2; 5].

Лемківські дерев'яні церкви мають над навою та вівтарем такі ж шатрові пірамідальні верхи, як і бойківські. Мабуть, це оригінальна і давня форма в Українських Карпатах. Над бабинцем виростає висока вежа з розвинутим бароковим завершенням. Внаслідок поєднання шатрових форм і барокової вежі виникло архітектурне диво ─ лемківська церква. Не залишилося й сліду від рівномір­ного розподілу об'ємів, властивого бойківській церкві. Вся споруда ─ це єдиний динамічний рух, злет форм зі сходу на захід до найвищої точки вежі. Лемківські церкви, колись поширені в Мукачівському, Ужгородському та Свалявському районах Закарпаття, ще в XIX ст. здебільшого замінено мурованими. Сприяло цьому і введення "типового проекту" мурованої базиліки, й "ідеологічний тиск" на виразно національні форми українського мистецтва.

Нині збережено лише чотири закарпатські лемківські церкви. З них дві ─ класичні: одна в Ужгороді, з села Шелестово, друга ─ в Київському музеї просто неба, з села Плоске. Ще одна, перероблена, стоїть у місті Свалява, а четверта, теж перероблена ─ в селі Руська Кучава. Ще три лемківські церкви з сіл Обава, Глинянець і Медведівка були врятовані чеськими ентузіастами в 30-х роках і перевезені в Чехію. Лемківщина тягнеться вздовж північних (у Польщі) та південних (у Словаччині) схилів Бескидів. На словацькій Лемківщині збереглося приблизно 25 лемківських церков та ще близько шести десятків у Польщі.

Найбагатша на дерев'яні церкви Воловецько-Міжгірська верховина. У Воловецькому районі (північна частина колишнього Березького комітату) збереглося 15 церков і 13 дзвіниць, у Міжгірському (північно-західна частина колишнього Марамороського комітату) ─ 35 церков та 28 дзвіниць. Це земля бойків ─ етнічної групи українських горян, але панує тут зовсім інший стиль дерев'яного храму ─ стиль досить пізній, що склався під впливом західних мурованих однонавних храмів з бароковою або готичною дзвіницею над входом, поширених у долинних селах Закарпаття, шести десятків у Польщі.

Надзвичайно цікавою й цінною є група готичних дерев'яних церков у долині Тиси. Церкви в селах Сокирниця, Крайниково, Днилово, Олександрівка Хустського району (західно-південна частина колишнього Мара­мороського комітату) справляють незабутнє враження. У стрункому силуеті цих храмів їх творці, здається, зафіксували мить, коли створене руками на землі ніби долає силу тяжіння і от-от злетить стрімкою стрілою у височінь. Готичні церкви Тячівського району (Діброва, Нересниця) є трохи меншими.

По долинах річок Ріки та Тереблі готичний стиль заходить аж у Міжгірський (Негровець, Репинне, Сухий, Рекіти, Тюшка, Обляска, Сойми, Кужбиї), а також в Іршавський (Івашковиця, Локоть) та Виноградівський (Новоселиця) райони. У 1930-х роках дві готичні церкви з сіл Нижнє Селище та Холмовець перевезено в Чехію. Закарпатські готичні церкви багато чим подібні до готичних храмів та дзвіниць румунського й угорського Потисся.

Своєрідним явищем є три церкви в стилі "ампір" у верхоріччі річки Тересви (північна частина колишнього комітату Мараморош), що походять від так званих "Saalkirche". Найцікавіша з них стояла до 1939 р. у селі Лопухово. Ще одна згоріла в 1971 р. в Руській Мокрій. Збереглася єдина церква в Німецькій Мокрій, яка, очевидно інспірувала будівництво двох інших в українських селах.

На закарпатській Гуцульщині (східна частина колишнього комітату Мараморош) знову відчутна традиція східного культового будівництва з його симетричним розподілом об'ємів і домінуючим центральним верхом. Гуцульський стиль, подібно до бойківського, справляє враження спокою та врівноваженості, підсилене горизонтальним ритмом споруди. Можливо, найкраща на всій Гуцульщині п'ятизрубна церква міститься в с. Ясіня. Друга гуцульська церква стоїть у Лазещині. У гуцульських селах Івано-Франківщини кілька десятків п'ятизрубних церков являють усі можливі варіації цього стилю, але й серед такого багатства дві закарпатські церкви посідають визначне місце, тим більше, що всі гуцульські церкви Франківщини вкриті бляхою.

Церкви в селах Розтоки, Кваси, Луги, Білин, Стебний, Чорна Тиса, Ділове утворюють ще один стиль закарпатської гуцульської церкви, названий чеським дослідником І. Міланцем "середньогуцульським", на відміну від "північногуцульського" (Ясіня, Лазещина). Більшість церков цього стилю має в плані латинський хрест із короткими бічними раменами, в яких вгадуються розвинуті рамена п'ятизрубної церкви. Основний об'єм ─ видовжена базиліка під двосхилим дахом з низькою баштою, вкритою шатром з маківкою. Всі ці храми порівняно нові (найстарший у с. Чорна Тиса ─ з 1836р.). Всі стоять у долинах річок Білої і Чорної Тиси.

Дерев'яні церкви другої половини XIX ─ першої половини XX ст. можна виділити в одну групу "нових" базилічних церков. Ці споруди втрачають ряд суттєвих рис, властивих старим храмам (опасання, ґанок із стовпчиками, розвинуті завершення веж), і тяжіють до уподібнення з мурованими базилічними церквами незалежно від етнічного регіону.

Отже, за останні 150-180 років церков традиційних стилів уже не споруджували. Запанував єдиний взірець базилічної церкви. Незважаючи на певну однотипність та на пізніші переробки, всі ці храми, безперечно, належать до цінних пам'яток народного будівництва. Серед них вирізняється кілька мініатюрних церков-каплиць кінця XIX ─ початку XX ст. Цінність цих споруд у тому, що вони донесли до нашого часу тип малих культових споруд невеликих, віддалених сіл.

Дерев'яні церкви почали масово замінювати мурованими в XIX ст. Скарбниця народного культового будівництва відчутно збідніла протягом XX ст. Можна назвати три періоди руйнування дерев'яних культових споруд. Перший ─ від початку XX ст. до 1945 р., коли відбувається розпочата в XIX ст. заміна дерев'яних церков мурованими єдиного базилічного зразка. За двадцятиріччя належності Закарпаття до Чехословацької республіки вперше було сказано про захист дерев'яних культових споруд. Уперше публікуються статті та книги про народне зодчество, в основному українських та чеських учених.

Другий період нищення дерев'яних церков розпочався після Другої світової війни, в умовах СРСР. Здійснювалася цілеспрямована робота щодо зменшення кількості культових споруд у західних областях України (у східних ─ церкви вже було майже знищено, починаючи з 1917 р.). Для досягнення мети не добирали засобів [1].

У 1961 р. американський художник Роквел Кент відвідує Закарпаття і, зачарований дерев'яними церквами, пропонує реставрувати їх за власні гроші, чим викликає обурення в тогочасних керівників. Адже обласний комітет компартії вирішив, що досить мати по одній дерев'яній церкві з кожного стилю.

Третій період нищення пам'яток культури відбувається, на жаль, нині, на наших очах. В умовах релігійної свободи люди прагнуть замінити дерев'яні церкви мурованими або переробити старі. Кількасотрічні перлини дерев'яної архітектури вкривають шифером, бляхою, майже у всіх діючих церквах стіни всередині обшивають картоном, а замальовування старих іконостасів набуло такого розмаху, що можемо говорити про катастрофу закарпатського іконопису.

Причини цього в неосвіченості людей, а часто і священиків і в повній, на жаль, байдужості теперішньої влади до культури [3].

Пам'ятки, що дійшли до нас, потребують єдиного ─ синівського піклування. Необхідно зберегти не тільки відомі шедеври, а й найменшу капличку чи придорожній хрест, бо все це є частинкою життя нашого народу, його пошуками краси і ствердженням віри.

Література:

1. Гриньох І. Знищення Української католицької церкви / І. Гриньох. – Львів, 2000.
2. Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури) // Пам’ятки України. – 1999. – № 2-3. – С. 149- 158.
3. Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ. пособ. / И.А. Игнаткин. — К.: Вища школа, 1990.
4. Огієнко І. Українська церква / І. Огієнко. – К., 1993. – 284 с.
5. Пам'ятки архітектури і містобудування України: Довідник Держреєстру національного культурного надбання / В.В. Вечерський, О.М. Годованюк, Є.В. Тиманович та ін.; за ред. А.П. Мардера, В.В. Вечерського. ─ К.: Техніка, 2000. ─ 664 с.

Дані про автора:

Білак Василь Семенович ─ магістрант історичного факультету (заочна форма навчання)

Науковий керівник ─ доц. Колибенко О.В.