ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОГО ПІДХОДУ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС ВИЩОЇ ШКОЛИ

На сучасному етапі розвитку суспільства перетворення держави в розвинену самостійну й цивілізовану європейську країну не можливе без реформування системи вищої освіти. Здійснення зазначеного передбачає втілення особистісно орієнтованого підходу в вищу школу. В навчально-виховному процесі зазначених закладів освіти акцентується увага на розвитку особистості як суб’єкті засвоєння, використання й відтворення культурних цінностей, серед яких найвищою цінністю є сам студент. Це зумовлено необхідністю дотримання гуманістичних і демократичних принципів соціального життя, зосередженням уваги на особистості, її становищі, статусі, національності та віці, а також усвідомлення потреби студентської молоді в новій комплексній системі знань [1; 7].

Впровадження гендерного підходу в вищу освіту передбачає розширення життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожного студента незалежно від статі, вивільнення мислення як викладачів так і студентської молоді від усталених гендерних стереотипів. Реалізація гендерного підходу в навчально-виховний процес вищої школи можлива за умови формування в студентської молоді відповідного рівня гендерної культури.

Дослідниками Т. Говорун, О. Здравомисловою, О. Кікінежді, Л. Кобелянською та ін. у наукових матеріалах висвітлені питання основних переваг і альтернатив подальшого розвитку освіти в цілому та доведено доцільність упровадження в навчально-виховний процес вищої школи гендерного компоненту.

Мета статті – розкрити особливості реалізації гендерного підходу в навчально-виховний процес вищої школи.

Реалізація гендерного підходу в навчально-виховний процес вищої школи потребує осмислення та урахування історично набутої практики суспільного життя осіб протилежної статі, їх взаємовідносин, досягнень і рівня соціальної культури та її складової – гендерної культури. Дослідження гендерної культури як теоретичної основи її формування в студентської молоді передбачає вивчення її сутності та особливостей.

Розглядаючи сутність гендерної культури, ми не можемо обійти трактування як самого поняття „гендер”, так і „культура” в цілому. На думку С. Хрісанової, феномен „гендер” слід розуміти через сукупність трьох суттєвих ознак: 1) поняття про систему реалій і відносин між чоловіками і жінками в суспільстві, яка визначається не стільки біологічним походженням, скільки соціальним, економічним, політичним контекстом і ґрунтується на конструктивному співробітництві обох половин суспільства; 2) взаємодії, поряд із конструктивністю стосунків, зумовлюють їхню незворотність і консенсус (на відміну від гострих виявів фемінізму); 3) гендер передбачає не тільки конструктивну, але й справедливу взаємодію обох статей щодо створення таких соціальних норм, які дають імпульс для розвитку суспільних та індивідуальних якостей особистості з метою її повної самореалізації [9, с. 98 – 99].

Відзначимо, що гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілення праці й утвердження в суспільстві культурних норм, ролей і стереотипів. Гендерні системи в різних поколінь і культур можуть бути різні, а культура будь-якого класу завжди спирається на досягнення попередніх поколінь.

Існує безліч сутнісних характеристик поняття „культура”. Зупинимось лише на істотно важливих для нашої наукової розвідки. Культура (від латинського „cultura” – виховання, освіта, розвиток) – це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства й людини й втілюються в результатах продуктивної діяльності.

Досліджуваний феномен є сферою духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання й освіти, духовної творчості, а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, товариства тощо). В наукових дослідженнях Р. Уільямса (R. Williams) зазначається, що культура повинна бути вивчена як цілісний „спосіб життя”, як реальний світ, в якому живуть (працюють, люблять, творять, відпочивають) звичайні люди. „Звичайність” або „повсякденність” культури означає, що всі ми приймаємо участь у її створені й привчаємося жити в ній завдяки низці повсякденних практик, які формують нашу форму думок – отримуємо освіту, граємо, вчимо рідну мову, здобуваємо навички до праці, отримуємо досвід міжособистісних відносин. Саме в таких звичайних видах діяльності ми навчаємося культурі. Культурні сенси й значення набуваються в повсякденному досвіді [11, с. 5 – 14].

Культура як соціальна система включає в себе наступні компоненти: культуру професійну, політичну, моральну, культуру праці, споживання, почуттів і думок, мови, дозвілля (вільного часу). Всі вказані елементи в чоловічому й жіночому варіантах мають жіночу й чоловічу специфіку. Ця специфіка відображена в поняттях: „культура жінки” й „культура чоловіка”; „жіноча культура” й „патріархальна культура” [6, с. 117].

Гендерна культура є складовою загальної культури, яка в наукових матеріалах В. Созаєва визначена як індивідуально-особистісна характеристика, частина загальної культури суб’єкта, яка включає в себе гендерну компетентність, гендерну картину світу, специфічні ціннісні орієнтації й моделі поведінки. В залежності від індивідуальної гендерної картини світу формується гендерна культура особистості або патріархатного, або егалітарного типу. Егалітарною гендерною культурою особистості є компонент загальної культури людини, який заснований та спрямований на реалізацію принципу гендерної рівності. Патріархатною гендерною культурою особистості є компонент загальної культури людини, який заснований на традиційних уявленнях про домінуюче положення чоловіка в сім’ї та суспільстві [8, с. 426 – 430].

Культура гендерних відносин В. Мелеховою розглянута як засіб, форма реалізації уявлень, думок, почуттів, оцінок, міркувань, установок, поведінки в процесі взаємодії з протилежною статтю. Культура гендерних відносин виступає як практична реалізація загальнолюдських духовних цінностей в справах і відношеннях людей. Ввійти підростаючій особі в культуру гендерних відносин допомагає дорослий, педагог [5].

Гендерна культура є реальністю, що задається історичним, економічним, політичним і соціальним розвитком суспільства й являється відображенням загальної культури, яка переноситься в поле освітньої діяльності. Гендерна культура – це системна освіта, що взаємодіє з компонентами більш високого рівня й включає в себе структурно-функціональні компоненти; прояв гендерної культури обумовлений громадянською позицією особистості й толерантним відношенням до людей [4, с. 14].

В основі формування гендерної культури особистості лежить гендерна чутливість, яка створює фундамент для гендерно-збалансованого суспільства, що повинно бути головним завданням в навчально-виховному процесі вищої школи. Гендерно гнучка й чутлива особистість може вирішувати проблеми нерівності, в результаті чого патріархальні моделі культури послаблюються й поступаються місцем культурі дійсної рівності чоловіків і жінок [2, с. 68 – 70].

Гендерна культура передбачає формування уявлень про життєве призначення чоловіка та жінки, притаманні їм позитивні якості, розкриття фізіологічних, психологічних особливостей чоловіка та жінки. Критерієм сформованості гендерної культури виступає встановлення правильних взаємовідношень між хлопчиком і дівчинкою, юнаком і дівчиною [3].

Для студентської молоді в процесі формування гендерної культури важливими є зміна усталених гендерних стереотипів й усвідомлення ними сутності гендерної рівності. Для формування гендерної культури студентської молоді необхідно міняти усталені гендерні стереотипи. Вони відображають гендерну культуру суспільства. Процес реалізації гендерної рівності вказує на необхідність виконання двох етапів спеціально організованого процесу в вищій школі: теоретичного (що передбачає засвоєння гендерних знань з урахуванням профілю майбутньої професії); практичного (що сприяє набуттю досвіду демократичних відносин у житті студентів за рахунок їх участі в семінарах-тренінгах, проектах, конференціях, круглих столах з гендерної тематики).

Освоєння гендерної культури є складним процесом взаємодії соціального оточення, сім’ї, які по-своєму впливають на індивіда, залежно від його віку, освіти, етнотрадицій та звичаєвості. Сім’я і суспільство завдяки соціалізації перетворюють індивіда як біологічну істоту на істоту суспільну. Тому важливою умовою формування гендерної культури студентської молоді є певна установка батькам на цілеспрямоване гендерне виховання своєї дитини, усвідомлення високої відповідальності за підготовку юнака чи дівчини. Зазначений процес можливий за рахунок використання батьками сучасного педагогічного досвіду, підтримки співробітництва з навчальним закладом, викладачами, прослуховування спеціальних лекцій, читання літератури [10, с. 5 – 12].

Таким чином, теоретичний аналіз сутності й особливостей гендерної культури студентської молоді, а також процесу її формування дозволяє зробити нам висновки узагальнюючого характеру. Проблема реалізації гендерного підходу в навчально-виховний процес вищої школи може бути вирішена в контексті гуманістичної особистісно орієнтованої освіти, зокрема в результаті реалізації спеціально організованого процесу формування гендерної культури студентської молоді. При реалізації гендерного підходу в навчально-виховний процес вищої школи необхідно враховувати вікові та психофізіологічні особливості сучасних студентів, їх взаємовідносини; можливості активізації самостійної роботи сучасної студентської молоді в реалізації необхідності підвищення їх власної гендерної культури; тенденції до особистісно-орієнтованого навчання у вищій школі щодо реалізації гендерного підходу в освіту.

Література:

1. Войнола Р. Х. Методика викладання дисциплін соціально-педагогічного циклу. Навч. посіб. / Р. Х. Войнола. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – С. 4.

2. Дороніна Т. Гендерна чутливість і гендерна культура // Т. Дороніна / Директор школи. – 2001. – № 1. – С. 68 – 70.

3. Дорохина А. В. Проблемы формирования гендерной культуры и образования в современном обществе / А. В. Дорохина – [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: http://do.teleclinica.ru/206949/.

4. Исаев И. Ф. Гендерная культура будущего специалиста: лингводидактический контекст / И. Ф. Исаев, И. И. Лысова // Международный журнал экспериментального образования. – 2001, № 12. – С. 14.

5. Мелехова В. Ю. Фольклорный образ как средство формирования культуры гендерных отношений у подростков / В. Ю. Мелехова. – [Електронний ресурс] / Режим доступу до статті: http://www.emissia.org/offline/2006/1067.htm.

6. Общество. Гендер. Культура : материалы международной научно-практической конференции (Омск, 20 – 21 сентября 2001 г.). Часть 2. – Омск : Омский государственный университет, 2001. – С. 117.

7. Основи теорії гендеру : нав. посіб. – К. : „К. І. С.”, 2004. – С. 10.

8. Созаев В. В. Гендерная теория как фактор формирования гендерной компетентности в культурологическом образовании школьников / В. В. Созаев // Аспирантские тетради. Ч 1 (общественные и гуманитарные науки). – СПб. : № 33 (73). – 2008. – С. 426 – 430.

9. Хрісанова С. Про права людини і гендерну соціологію / С. Хрісанова // Право України. – 2002. – № 8. – С. 98 – 99.

10. Цокур О. Гендерне виховання – нагальна потреба сучасної освітньої системи // О. Цокур, І. Іванова / Директор школи. – № 6, 2006. – С. 5 – 12.

11. Williams R. Culture is ordinary / R. Williams. – London, New York : Arnold,1997. – P. 5 – 14.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Харченко Сергій Якович