ДЕЯКІ АСПЕКТИ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ДИТИНОЮ

Для усвідомлення поняття жорстоке поводження з дитиною необхідно з’ясувати, які дії дорослих можна кваліфікувати як «жорстокість» та «насильство» щодо дитини, оскільки в науковій літературі вони поряд з поняттям «агресія» часто використовуються як синоніми. Загалом проблема жорстокості почала розглядатися як самостійна, що виходить за межі поняття агресії та насильства досить недавно, наприкінці ХХ ст. з появою науки – вайоленсології [1, с. 45]. Соціально-педагогічний аспект жорстокого поводження з дітьми розкривають такі науковці, як Н. Асанова, А. Гуггенбюль, І. Звєрєва, А.Капська, Г. Лактіонова, К. Левченко, Л. Міщик, Ж. Петрочко, В. Ролінський, Н. Шевченко, Н. Щербак.

Український тлумачний словник визначає «жорстокий» (стосовно людини) як такий, що виявляє суворість, різкість, немилосердність, лютість, безсердечність, безжалісність; який перевищує звичайну норму, звичайну міру чого-небудь; а «жорстокість» - як властивість. Треба звернути увагу, що є приклади, коли звичаї та традиції, що прийняті в одному суспільстві вважалися жорстокістю в іншому, тобто адекватність поведінки, вчинку залежить від культури особистості та від конкретного суспільства. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів тлумачить поняття «жорстокість» як морально-психологічну рису, що означає відсутність співчуття, милосердя, жалості до людей, безмежну суворість, грубість, безсердечність. Жорстока людина не може мати будь-яких проявів співчуття до жертви. Прояв жорстокості у поводженні означає експлуатацію, знущання, розправу фізично, розправу матеріально, завдавання збитків.

Правознавці розглядають «жорстокість» як негативну властивість характеру особи, що проявляється у заподіянні іншій особі (групі осіб) фізичних чи моральних страждань. Вважають, що вона може бути як самоціллю, так і засобом досягнення певної мети [2, с. 441]. Отже, характерною ознакою жорстокості є заподіяння страждань.

Жорстокість має місце при скоєнні практично всіх умисних злочинів. У ряді статей Кримінального кодексу України поняття «жорстокість» використовується як характеристика злочинної поведінки. У кримінальному законодавстві використовується також поняття «особлива жорстокість» – ознака, що кваліфікує певні діяння. Отже, «жорстоке поводження», як правова категорія розуміється як тортури та жорстоке нелюдське поводження, що принижує гідність і включає будь-які форми тілесних покарань, колективні покарання, взяття заручників, акти тероризму, наругу над людською гідністю, нелюдське та образливе поводження, ґвалтування, примушування до проституції, непристойні зазіхання в будь-якій формі, рабство та работоргівлю в усіх формах, пограбування та погрози здійснення будь-яких з перерахованих дій [3].

Крім юридичного тлумачення, в психологічній та соціально-педагогічній літературі існує низка трактувань поняття «жорстокість», які близькі до суті понять «насильство» та «агресія», тому часто використовуються як синоніми. «Жорстокість» – це прагнення заподіяти страждання людям або тваринам, яке проявляється в діях, бездіяльності, словах, а також фантазіях відповідного змісту [4, с. 16]. Таким чином, підкреслюється, що жорстокість може носити як активний, так і пасивний характер.

Якщо об’єктом, на який спрямовується жорстокість, є дитина, то використовується термін «жорстоке поводження з дітьми», хоча можна зустріти «жорстоке ставлення до дітей», «погане поводження» або «зловживання дітьми», «синдром небезпечного поводження з дітьми». Вітчизняні та закордонні науковці (Г.Золотова, Л.Новикова) визначають «жорстоке поводження з дітьми» як навмисні дії (чи бездіяльність) батьків, вихователів, піклувальників та інших осіб, які наносять шкоду фізичному або психічному здоров’ю дитини. Навмисність дій розглядається як шкідливі дії з певною метою дієздатною особою. Проте існують випадки, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною навіть не усвідомлюючи власної жорстокості [5, с. 17], хоча повинні були про це знати та розуміти.

Наступне визначення розширяє спектр жорстоких дій, включаючи нехтування потребами дитини. Н. Якса, Л. Мардахаев «жорстокого поводження з дітьми», розглядають як здійснення батьками фізичного і психічного насильства над дітьми; замах на їхню статеву недоторканість; застосування неприпустимих способів виховання, експлуатація дітей, погане утримання дітей. Отже, деякі «способи виховання» дітей батьками можуть також розцінюватися як жорстокі, такі що завдають шкоду.

Оскільки у Спільному Наказі Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства охорони здоров’я України «Порядок розгляду звернень і повідомлень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» (від 16.01.2004 р. №5/34/24/11) жорстоке поводження визначається як будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального чи економічного та соціального насильства над дитиною в сім’ї або поза нею, то для точнішого окреслення поняття «жорстокість» необхідно розкрити поняття «насильство» та порівняти його з поняттям «агресія».

Словник української мови визначає «насилля» як те саме, що і «насильство»: застосування сили до кого-небудь, для досягнення чого-небудь, примусовий вплив. Філософ А. Гусейнов подає своє визначення поняття «насильство» – як застосування сили, опору на силу, дію за допомогою сили. Загалом, насильство означає, що одні індивіди нав’язують себе, свої цілі і норми іншим, прагнуть підкорити їх своїй волі. Правознавець В. Іванова визначає насильство як небезпечний протиправний фізичний або психічний вплив на іншу людину, що здійснюється умисно, проти або поза її волею, здійснює шкоду для життя або здоров’я. Також дослідник Г. Киреев відмічає, що насильство – це особливий тип відношення між людьми наявний там, де має місце підкорення волі, тиск, привласнення, а психолог-соціолог Е. Фромм розуміє насильство як соціально-психологічний механізм поводження.

Аналізуючи етимологічну реалізацію поняття «насильство» в англійській та українських мовах, О. Кішко вказує, що насильство – означає застосування фізичної сили до кого-небудь чи для досягнення чого-небудь. Отже хоч «насильство» та «жорстокість» одного не пояснюють, але мають спільний семантичний компонент – «сила». Слово «насильство» на думку російської дослідниці О. Черепанової, означає лише крайню міру прояву зловживання, причому сполучений з фізичним впливом.

В англомовній термінології на позначення даного явища застосовують поняття child abuse and neglect (CAN). Англійське слово «abuse» дослівно означає «ненормальне використання» або «зловживання» і позначає весь спектр небажаних дій. Учасники конференції, проведеної National Institute of Child Health and Human Development (США) в 1989 році, рекомендують визначати неправильне поводження як «поведінку по відношенню до іншої людини, яка: а) виходить за межи прийнятих норм; і б) тягне суттєвий ризик нанесення фізичного й/або емоційного збитку. Таке поводження включає в себе як дії, так і недогляд, як умисні, так і неумисні» вчинки.

Насильство тісно пов’язане з агресією і тому вчені як провідну детермінанту насильства визначають агресивність. Насильство – підтип агресії, різновид фізичної агресії. Жорстокість також може реалізовуватися через агресію. Зокрема, Р. Абизов розглядає «жорстокість» і як агресивну поведінку, що наносить шкоду без співчуття, і як насильство над потребами, намірами, почуттями, установками людини, як приниження, примус до дій, що суперечать її бажанням. Жорстокість та агресія є проявом насильства, але у порівнянні з жорстокістю агресивність, на думку Ю. Антоняна, є більш широким поняттям та значною мірою морально нейтральним.

На агресивність як стійку рису особистості вказує Л. Мардахаев, оскільки ця риса може проявляється в деструктивній поведінці, яка суперечить нормам та правилам співіснування людей в суспільстві, а це зближує її з жорстокістю, що є також особистісною рисою, за умови стабільності жорстоких дій. Але, у свою чергу, А. Фурманов зазначає, що агресивність є одним із засобів адаптації людини і може бути якістю соціально придатною й необхідною, тобто агресивність може мати як конструктивний, так і деструктивний характер, а отже, насильство і агресивність не є тотожними. Хоча найчастіше «агресія» розглядається як поведінка, пов’язана з нанесенням фізичної чи моральної шкоди іншій людині або з її загрозою, чим, безумовно споріднюється зі шкодою при застосуванні насильства та жорстокості. Агресивні деструктивні дії виступають як засіб для досягнення будь-якої мети; спосіб психічного розвантаження, задоволення блокованої потреби особистості та переключення діяльності; форма самореалізації та самоствердження [6]. Таким чином, аналізуючи отриману наукову інформацію, можна сказати, що спільним у визначеннях є те, що ці дії порушують права та свободи дітей або можуть суперечити існуючим в даному суспільстві культурним нормам та звичаям, а також призводять або можуть призвести до страждань та завдавати шкоди фізичному, психічному, інтелектуальному, моральному здоров’ю дитини. При використанні терміна «насильство» порівняно з «жорстоким поводженням» домінує саме свідоме максимальне застосування сили як засобу досягнення мети всупереч волі іншого за умови наявної значної переваги в силі. Жорстоке поводження агресивне і може мати вигляд насильства. Різниця між жорстокістю та насильством полягає в особливостях застосування агресивних дій як протидії реальному чи уявному негативному ставленні зі сторони іншого суб’єкта. Насильство завжди спрямоване на певний результат, а жорстокість може зумовлюватися позитивними мотивами [5, с. 17]. Поняття «жорстоке поводження» є ширшим за поняття «насильство», оскільки може бути ненавмисним, може не зачіпати права та свободи дитини, а реалізовуватися як незабезпечення потреб та інтересів, погане утримання дітей [5, с. 17], або у вигляді застосування недопустимих способів виховання. Терміни «агресія» та «жорстокість» також пов’язані. Жорстокість – це завжди прояв агресії, хоча не всяка агресія є жорстокістю. Між ними, на думку О. Дроздова, є важливі відмінності. Агресія більш нейтральне в морально-етичному плані поняття, а оцінка залежить від обставин її прояву. Агресія, як психічний феномен, притаманна всьому живому світу, а жорстокість є винятково соціальним явищем, притаманним лише людині. Насильство має місце, якщо жертва не може розцінюватись як суб’єкт, в іншому випадку дії можуть кваліфікуватися як агресія. Отже, жорстоке поводження включає насильство й агресивні дії та всі інші форми нелюдського поводження, яке принижує людську гідність. Тому, якщо не акцентувати увагу саме на відмінностях, то ми вважаємо можливим використання як терміна «насильство над дітьми», так і терміна «жорстоке поводження з дітьми», але термін «жорстоке поводження з дітьми» має ширший зміст і є багатоаспектним, до того ж використовується в міжнародно-правовій практиці. Хоча слід сказати, що не всі жорстокі дії по відношенню до дитини підпадають під юридичну заборону та негативну оцінку з боку громадськості.

Слово «жорстокість» у дефініції «жорстоке поводження з дітьми» зумовлюється саме тим, що таки дії здійснюються особами, до яких дитина відчуває любов, довіру, вона повністю або частково залежить від них, оскільки внаслідок фізичної, розумової незрілості потребує спеціальної охорони та піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Якщо порушується особисто-довірча природа відносин батьків і дітей, виникають негативні зрушення, то ці дії вважаються жорстокими щодо дитини.

Аналізуючи визначення «жорстоке поводження з дітьми», наведені в різних джерелах, можна визначити наступні показники за якими відносини «батьки – дитина» можна класифікувати як жорстокість: нанесення шкоди здоров’ю (здоров’я – це стан тілесного, душевного і соціального добробуту), порушення прав та свобод, порушення існуючих норм, не задоволення життєвих потреб, порушення розвитку, благополуччя, погане утримання, неприпустимі способи виховання, перешкоджання оптимальному розвитку тощо.

Отже, на нашу думку, жорстоке поводження батьків з дитиною (дітьми) в сім’ї це будь-які дії (включаючи зловживання, занедбання, експлуатацію та гіперопіку, помилки виховання) або бездіяльність, що призводять або можуть призвести до шкоди здоров’ю дитини, її розвитку, гідності в рамках відносин довіри, відповідальності та влади, і порушують права дитини і / або не задовольняють потреби та інтереси.

Література:

1. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» 15 листопада 2001 року № 279-ІІІ // Інформаційний вісник Вища освіта. – К., 2006. – № 18. – С. 24—29.

2. Антонян Ю. М. Преступное поведение и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин ; [под ред. В. Н. Кудрявцева]. – М. : Спартак, 1998. – 215 с.

3. Сіданіч І. Л. Як зробити батьків і дітей щасливими? Про культуру взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку / І. Л. Сіданіч. – К. : Видавництво Плеяди, 2005. – 120 с. – (Відкритий урок. Початкова школа. Вип. 3-4).

4. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року. – К., 2003.

5. Щербак Н. Д. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 „Соціальна педагогіка” / Н. Д. Щербак ; Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка. – Луганськ, 2004. – 21 с.

6. Докукіна О. М. Соціально-педагогічні та соціокультурні фактори насильства у багатопоколінній сім’ї / О. М. Докукіна // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. – Вип. 12., Ч. ІІ. – К., 2009. – С. 228—234.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Капська Алла Йосипівна