ТЬЮТОР: ЯКІСНО НОВЕ ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ВИКЛАДАЧА-КОНСУЛЬТАНТА У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

Вивчення історико-педагогічних аспектів як вітчизняної (Барбарига А.А., Дудчик Л.А., Кічук Н.В., Строкова Т.О.), так і зарубіжної освіти (Бернштейн М.С., Гончаров М.К., Ільїна Т.А, Т.М.Ковальова) засвідчує, що на феномен тьюторства вперше було сфокусовано увагу в Англії ще у ХІІ столітті. По суті, уся система роботи Оксфорда і Кембріджа побудована як тьюторська. Так, у кожного студента в цих університетах, окрім, професора і викладача семінарського заняття, обов’язково є тьютор. Зауважимо, що в Росії тьюторство з’явилось лише у 2008 році і відстежується науковцями в експериментальному режимі. Водночас, на рівні першого, досвід тьюторської роботи був зафіксований понад двох десятиліть тому. Це була школа «Еврика та розвиток» у Томському академмістечку. Зокрема, у 1991 році в школі вперше була запроваджена посада тьютора, тоді ще неофіційно. У такий спосіб фактично було ліквідовано інститут класного керівництва, перевівши його функціональні обов’язки на «паралель». Дедалі до цієї діяльності почали приєднуватися вже й інші школи, з якими разом була розроблена принципово нова для тогочасної освіти тьюторська практика. Причому, у деяких російських школах вона була названа по-різному: «класний керівник», «класна дама», «гувернер» і т.д. при цьому вважалось принципово важливим, щоб самі фахівці розуміли, що вони здійснюють саме тьюторську діяльність [2].

Проаналізовані нами довідкові джерела засвідчують, що сучасна наука визначає тьютора, як педагога, котрий займається певним і специфічним напрямом педагогічної діяльності. Наприклад, учитель – викладач, в основному, – передає знання, уміння, навички, а вихователь (також представник педагогічної діяльності) здебільшого прищеплює вихованцям життєві цінності. Разом з цим існує думка про те, що «тьютор» – це педагог, який професійно супроводжує індивідуальну освітню програму дитини чи дорослого. Він не передає безпосередньо загальних наукових знань, умінь та навичок, або виховує. Його домінуючим професійним завданням є педагогічно доцільна допомога дитині (чи дорослому) зафіксувати і усвідомити власні пізнавальні інтереси, визначити певні свої преференції, допомогти зрозуміти, де і яким чином можна себе презентувати, як успішну особистість, допомогти збудувати свою освітню програму задля визначення траєкторії кар’єрного зростання через максимальне врахування наявних особистісних ресурсів.

Аналіз наукових джерел з порушеної проблематики та існуючої практики тьюторської діяльності дозволяє уточнити суть тьюторської дії. Вона полягає, по-перше, у створенні педагогічно виваженого середовища «вибору» особистості особистістю. По-друге, це «навігація», коли, запропоновані тьюторанту (тому, з ким тьютор займається) різні варіанти, потрібно випробувати змістове ядро вивчення педагогічних дій полягає в тому, що тьютор обговорює недоліки і переваги подальшого вибору, аналізує разом з тьюторантом обрані стратегії. По-третє, це обмірковування наступного кроку в реалізації освітньої програми [1].

Дослідження наукового фонду, в якому безпосередньо або опосередковано відзеркалена вище окреслена проблематика, дає підстави стверджувати, що в Росії зараз поступово випробовується, навіть, система підготовки і перепідготовки в галузі тьюторства. На сьогодні дослідники називають принаймні п’ять сертифікованих Тьюторських асоціацій регіональних центрів (м. Москва, м. Томськ, м. Іжевськ, м. Волгоград, м. Чебоксари). Нині найбільш системна підготовка тьюторів поки здійснюється в єдиному місці – Московському педагогічному державному гуманітарному університеті на базі магістратури денного та заочного відділенні (у тому числі на держзамовленні підготовки фахівців). У такий спосіб умови створені для особистості, яка зацікавлена в отриманні нової професії – тьютора. Принагідно відмітимо, що досвід впровадження тьюторської програми в Україні є на рівні експерименту в умовах магістратури (В.Є. Берека, Т.І. Койчева, О.В.Попович, Т.П. Приходько) [3].

Є підстави констатувати, що більшість програм з підготовки тьюторів - це авторські курси, котрі включають як філософсько-теоретичні підстави тьюторства, так і практичні заняття з освоєння тьюторських технологій. Наприклад, представники тьюторської асоціації (Росія) викладають особистий узагальнений досвід роботи, який складає до 60% повчальних матеріалів. Така підготовка має назву «Тьютор у сфері освіти»; її змістові модулі відображено у різних напрямах цієї галузі: тьютор у сфері дошкільної освіти, загальної, середньої, вищої, професійної освіти, тьюторство в системі підвищення кваліфікації, інклюзивне тьюторство [2].

Додамо, що у загальному масиві тих, хто опановує професію «тьютор», в основному, загальну чисельність становлять професійні психологи, викладачі вищої школи. З кожним окремо ведеться індивідуальна навчальна робота, в результаті якої майбутнього тьютора практично визначається індивідуальна програма навчання.

Вважаємо, що значний і науковий, і суто практичний інтерес складають аспекти, які пов’язані з педагогічним ефектом тьюторського супроводу не лише по відношенню до учнівської молоді, але і по відношенню до самого педагога. Дійсно, для будь-якого фахівця в освіті це дає можливість оптимально вибудовувати подальшу кар’єру. Для тьютора робота будується на тих самих принципах, що і при педагогічній роботі з дітьми, однак тільки при спілкуванні з дитиною тьютор безпосередньо має у полі зору своєї професійної діяльності її пізнавальні інтереси, а при роботі з дорослим – його професійний розвиток і саморозвиток.

Зауважимо, що сучасній педагогічній науці відомі поодинокі зарубіжні методики підготовки тьюторів, які базуються, здебільшого, на традиціях, котрі зберігають певний менталітет. Наприклад, в Росії вже існує загальний фонд таких навчальних моделей (симбіоз російських та міжнародних програм), який має назву «Технології відкритої освіти» [2]. Ці ідеї з інтересом сприймаються і вітчизняними дослідниками (Беспалова Г., Кічук Н., Ковальова Т. та ін.).

Додамо принагідно, що російський досвід у цьому плані має певну специфіку. Так, у тьюторській асоціації нині існує ціла система сертифікації тьюторської практики. Наприклад, у маленьких містах країни, де тьюторство майже не представлене, є один-два фахівця, котрі працюють в загальноосвітніх навчальних закладах та намагаються через компетентнісний підхід підтвердити свою кваліфікацію. Це робиться, зокрема, у такий спосіб: надсилаються заявки на сертифікацію, в яких фахівці описують свою тьюторську практику (існують навіть певні вимоги до складання такого кейса); після чого експерт наносить візит до заявленого навчального закладу та аналізує безпосередньо практику, яку спостерігає. По закінченню навчання майбутніх фахівців Тьюторською асоціацією видається сертифікат, котрий засвідчує, що цей учбовий заклад є модельним тьюторської ланки [2].

Відомо, що на сьогодні тьютори (близько 100 фахівців) працюють в школах та інших освітніх установах 24 регіонів Російської Федерації. Там, де є група тьюторських ланок, реалізується тьюторська практика, створюється тьюторський регіональний центр. У таких центрах проводяться наукові дослідження з проблематики тьюторства. Фахівці беруть участь у науково-практичних конференціях, організована їх видавнича діяльність у межах спеціалізованих видань. Крім того, вже склалася практика організації центрів підвищення кваліфікації, які навчають або здійснюють перепідготовку спеціалістів-тьюторів. За статистикою, нині в Росії працюють вже п’ять сертифікованих центрів, яким надано право на підвищення кваліфікації фахівців: м. Москва, м. Томськ, м. Удмуртія, м. Чувашія і м. Волгоград. Отже, можна стверджувати про наявну тенденцію до розширення тьюторської асоціації [4].

В Україні тьюторство існує подібно до форми підготовки майбутніх викладачів на базі вишів і запроваджено як система навчання у межах дистанційної освіти. Беручи до уваги зарубіжний досвід, вітчизняні педагоги-новатори розбудовують власну систему та технології щодо активного впровадження посади «тьютор». Мабуть, правомірно прогнозувати, що у зв’язку з глобалізацією суспільства і освіти в цілому, саме інститут тьюторства, буде набувати виключного значення у наданні допомоги як студентові, так і викладачеві у поглибленому засвоєнні матеріалу (особливо в ракурсі доступності у навчанні), у здійсненні успішної освіти «протягом життя», а не зосередженні на навчальному процесі як переказі вже набутих особистісно наукових знань [4].

Будь-яка вища школа має право вводити посаду тьютора відповідно до кваліфікаційного довідника. Натомість, якщо навчально-виховний процес не зорієнтований на реалізацію принципу індивідуалізації, а в межах атмосфери закладу цей принцип не розглядається як базовий, то соціально-педагогічна потреба у тьюторі стає мінімальною.

Відомо, що у європейському стандарті освіти чітко прописано вагомість принципу індивідуалізації навчання учнівської молоді. У реєстрі професій, які мають бути в педагогічному навчальному закладі, повинна значитися посада «тьютор». Необхідність тьютора має бути усвідомлена на всіх рівнях керівництва навчальним закладом. У цьому зв’язку президент Тьюторської асоціації Росії Т.М. Ковальова зауважує таке: “Для того, щоб фахівець став тьютором, він повинен спочатку закінчити педагогічний бакалаврат або магістрат, мати реальну педагогічну практику. Він обов’язково повинен розрізняти поняття «учитель», «вихователь»” [2].

У вітчизняній практиці вже відомі й поодинокі моделі тьюторської роботи. Це по суті конкретні фахівці, які здійснюють тьюторську діяльність (наприклад, класні керівники, психологи або соціальні працівники, які володіють тьюторськими компетенціями). І тут принципової ваги, на нашу думку, набуває такий аспект: передусім треба добре розбиратися в суті педагогічної роботи як системи, щоб вже потім виокремити специфіку саме тьюторського супроводу освітньої програми.

Стає очевидним, що звернення до педагогічних послуг тьютора як фахівця є перспективним явищем в освітній сфері. Нагадаємо, що тьютор – це висококваліфікований суб’єкт навчально-виховного процесу, котрий усвідомлює важливість значимість своєї діяльності. Тьютор має в розпорядженні певний «набір якостей» як загальнолюдських (гуманність, справедливість, працелюбність, творчість, вимоглива доброта, певний альтруїзм, доброзичливість, патріотизм, духовність, висока моральність тощо), так і суто професійних (педагогічна мобільність, комунікабельність, професійна компетентність, самоорганізованість, педагогічна спостережливість тощо).

Викладач–тьютор повинен володіти системою прикладних умінь та навичок консультаційного змісту, бути готовим до виконання низки специфічних функцій, а саме: управління, діагностика, ціле спрямовування, мотивація, планування, комунікація, проектно-організаторська, контролююча, рефлективна, методична.

Наведене вище дає змогу тьютору, як безпосередньому учаснику навчально-виховного процесу виконувати свої професійні обов’язки, з-поміж провідних такі:

• створення сприятливих умов для організації та контролю самостійної роботи студентів;

• проведення індивідуальних та групових консультацій студентів;

• надання науково-методичної допомоги студентам у процесі навчання;

• забезпечення правильного та ефективного використання навчально-методичної літератури;

• координування самостійної навчальної діяльності студентів під час поза аудиторної самостійної роботи;

• перевірка самостійних письмових домашніх завдань;

• стимулювання потреби вчителя «протягом життя».

Досвідом зарубіжних педагогів засвідчено, а вітчизняними науковцями доведено, що основною діяльністю тьютора є проведення індивідуальних або групових навчальних занять з учнівською молоддю; бути репетитором, наставником, виконувати функції керівника, координатора, консультанта.

Такий якісно новий особистісно-професійний вимір керівника процесу студентської самореалізації сприяє створенню позитивної атмосфери у навчанні, активізації самостійної пізнавальної діяльності особистості, розширенню можливості молоді, яка здобуває освіту, в опануванні обраної професії. Завдяки професійній компетентності саме такий суб’єкт навчально-виховного процесу як тьютор має значно більше можливостей, ніж звичайний викладач, надавати педагогічно доцільну допомогу, зокрема, студентам як початківцям, так і старшокурсникам, оскільки тьютор має відповідну компетенцію. Тому, вважаємо, що тьюторською практикою мають змогу займатися магістранти або аспіранти, котрі вже набули певний власний досвід у цьому плані та за науково-педагогічною готовністю здатні реалізувати тьюторські функції.

Отже, впровадження у практику вишів тьюторства, як соціальної інституції, сприятиме студентоцентрованому навчанню, а відтак – якісним новоутворенням навчально-виховного процесу, спрямованому на професійну підготовку майбутніх фахівців.

Перспективи подальших наукових досліджень ми пов’язуємо із вивченням ресурсів магістратури як основного етапу особистісно-професійного становлення тьютора.

Література:

1. Беспалова Г. М.   Тьюторское сопровождение: организационные формы и образовательные эффекты / Г. М. Беспалова // Директор школы. - 2007. - N 7. - С. 51-58.

2. Ковальова Т. М. Кто такой «тьютор» и какова его роль в воспитании школьника? В чем специфика деятельности тьютора?// Директор школы._М., 2011._№ 6.– С.23-29.

3. Колосова Е. Б, Тьютор как новая педагогическая профессия / Колосова, Елена Борисовна ; Е. Б. Колосова. - Москва : Чистые пруды, 2008. - 32 с. - (Библиотечка "Первого сентября". Управление школой. вып. 24).

4. Пьянин В. С   Профессиональная подготовка бакалавров как тьюторов в условиях педагогического вуза для общеобразовательных учреждений : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 / Моск. гуманитар. пед. ин-т, Моск. гос. обл. пед. ун-т. - Москва : [б. и.], 2010. - 26 с.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор, Кічук Надія Василівна