Проблеми регулювання оплати праці у посткризовій економиці

Заробітна плата є системоутворюючим елементом механізму функціонування ринку праці, одним з головних факторів, що регулює його розвиток у професійному, галузевому і регіональному аспектах. Рівень життя не тільки всіх працюючих, але і їхніх родин, залежить у першу чергу від рівня зарплат і від того, як вони виплачуються. Саме зарплата є основною складовою доходів населення (принаймні повинна бути), підґрунтям життєдіяльності працюючих та їх сімей, й звідси - найбільш потужним стимулом підвищення продуктивності праці. Але саме механізми формування і регулювання заробітної плати серед усіх чинників пострадянської теорії праці розроблені найменше.

Сьогочасна ситуація регулювання оплати праці в Україні відображає основні особливості переходу її економіки до ринкового типу господарювання. Обґрунтування адекватного існуючим реаліям механізму регулювання заробітної плати є наріжним соціальним питанням, передусім – ключовим питанням розподілу доходів. Водночас питання реформування системи оплати праці є вельми складним і відповідальним завданням, у рамках якого фокусується чимало окремих, але пов’язаних між собою проблем, що потребують негайного вирішення.

В Україні модель організації оплати праці знаходиться в процесі перманентного формування, поєднуючи риси, характерні для організації оплати праці радянського періоду, і фактори ринку праці, властивій ринковій економіці. Специфіка перехідного періоду полягає в тому, що в умовах лібералізації соціально-трудових відносин держава лише частково контролює організацію оплати праці, а ринкові регулятори цілком поки не працюють. Крім того, в українській економіці заробітна плата використовується як найбільш гнучкий фактор, коли за рахунок «гнучкості» ціни праці найманих робітників значною мірою забезпечується стабільна зайнятість населення і стримується ріст безробіття (зниження заробітних плат, особливо під час минулої кризи, було платою за формально високу зайнятість, підтримувану на українських підприємствах нерідко штучно).

Отже, заробітна плата у нас залишається найбільш чутливим елементом ринку праці, оскільки роботодавці, у тому числі держава як головний роботодавець, пристосовуючись до змін економічної кон'юнктури, використовують передусім цей чинник. Це зумовлюється передусім тим, що падіння зарплати відбувалися у несприятливі для української економіки часи водночас з прискоренням інфляції та швидше за неї. Навпаки, прискорення економічного зростання зумовлювало швидке зростання зарплат, причому темпами, випереджаючими підвищення споживчих цін. За нашими розрахунками, у 2008 році, напередодні фінансово-економічної кризи, реальна заробітна плата досягла рівня 1990 року, але потому знов почала знижуватися і тільки наприкінці 2012 року досягла свого докризового рівня.

Система оплати праці в українській економіці характеризується численними проблемами, основними серед яких є наступні.

1. Низький рівень оплати праці, що визначає бідність працюючого населення. По-перше, стандарти оплати праці в Україні надто низькі, а на державному рівні не створений такій механізм господарювання, який не дозволяв би підприємствам процвітати за рахунок необґрунтовано низької заробітної плати. Аналіз заробітної плати як економічної категорії свідчить про суттєву різницю між ціною робочої сили, вартістю робочої сили і заробітною платою. Безумовно, низький абсолютний рівень заробітної плати, її надмірна диференціація не дозволяють ефективно виконувати зарплаті свої основні функції, ані стимулюючу, ані відтворювальну, регулюючу та статусну.

Середня сума погодинної оплати роботи на території Європи складає 23,10 євро. Година, проведена на робочому місці в Бельгії, коштує 39,30 євро, 34,2 євро – у Франції, 33,7 євро – у Люксембурзі і 30,10 євро за годину – у Німеччині. Найбільш низькою є оплата праці у Румунії (4,50 євро) і Болгарії (3,5 євро). В Україні з 01.07.2012 мінімальна погодинна заробітна плата дорівнює 6,61 грн. (0,659 євро), а середня погодинна зарплата – 17,7 грн. (приблизно 1,76 євро).

Розмір середньомісячної зарплати країн-членів СНД суттєво відстає від рівня зарплат країн з ринковою економікою. Навіть в тих країнах СНД, де середня зарплата є досить високою (Казахстан, Росія), її розмір практично відповідає рівню мінімальної заробітної плати таких країн, як Польща, Угорщина, Чехія, і у 2-4 рази нижче, ніж у США, Франції та інших країнах з розвинутою ринковою економікою. Але рівень заробітних плат українських працівників відстає навіть від рівня зарплат їх сусідів з СНД (за виключенням лише Молдови). Причини низького рівня українських зарплат слід шукати:

• у високій матеріаломісткості української продукції, неефективному використанні сировини і матеріалів, що збільшує частку витрат на них у ціні на вироблену продукцію;

• у нераціональній структурі економіки: великій частці сировинних галузей і малій - галузей кінцевого продукту; незначній частці продукції галузей, що продукують інновації;

• у неналежній організації бізнес-процесів та менеджменту на підприємствах;

• у небажанні підприємців зменшувати норму прибутку, що, втім, є зрозумілим і характерним для умов ринкової економіки;

• у високому рівні обов'язкових внесків у соціальні фонди (хоча зрозуміло, що їх зменшення в умовах дефіциту Пенсійного фонду – проблематично);

• у корупційних платежах як досить характерному і поширеному типу видатків українських підприємців (за оцінками експертів, залежно від виду діяльності частка цих витрат може коливатися від 5-10 до 35-50% усіх реальних витрат підприємців), що різко збільшують видатки підприємців.

Негативні наслідки низького рівня заробітної плати полягають передусім у низькій якості життя українських громадян і, відповідному зниженні рівня людського потенціалу України, а також у наступному:

• недооцінений реальний вплив низьких заробітних плат на мотивацію до ефективної праці. Через мізерний рівень заробітків у найманих робітників знижуються мотиви до високопродуктивної праці: заробітна плата працівника, що не відповідає і не прив'язана до показників його праці, не є для нього стимулом;

• витік кваліфікованих кадрів зі сфер з низьким рівнем оплати праці, передусім з бюджетної: з освіти, науки й охорони здоров'я, що матиме особливо негативні наслідки у майбутньому (обмеження розвитку людського капіталу й переходу до економіки знань);

• низька ціна праці підриває зацікавленість роботодавців до впровадження нової техніки і технологій;

• з низькою оплатою праці пов’язане слабке розширення ємності внутрішнього ринку для стимулювання вітчизняних товаровиробників, таким чином стримується платоспроможний попит, і гальмується розвиток економіки;

• збільшення заощаджень населення як важливого джерела інвестицій в економічний розвиток також стримується низькою зарплатою;

• наслідком заниження зарплат є слабке формування ринку житла;

• ескалація демографічних проблем українців також значною мірою зумовлена їх рівнем життя;

• до проблем, породжуваних цим фактором, можна додати й корупцію, і контрабанду дешевих товарів й т. ін.

2. Висока заборгованість з виплати заробітної плати – через таку, досить поширену у нас практику невиплати працівникам вже зароблених ними доходів фактично відбувається кредитування працівниками своїх роботодавців;

3. Необґрунтована диференціація зарплат: у 2011 році міжгалузева склала 3,9 рази, міжрегіональна – 2,1, досить суттєвою вона також є між бюджетним і корпоративним секторами і т.д. ;

4. Істотна тінізація зарплат: за оцінками українських експертів і експертів Всесвітнього банку, обсяг прихованої заробітної плати в Україні складає близько 40 – 50% загального фонду заробітної плати, у той час як у більшості розвинутих країн поріг граничного рівня «тіньової» економіки визначений у 20%.

Щоб реально оцінити рівень життя в різних країнах, Інститутом Legatum Institute у 2012 році був складений рейтинг рівня життя, що містить такі фактори, як заробітна плата, якість медицини й освіти, свободу для ведення підприємницької діяльності, рівень безпеки, екології, рівень корупції і ряд інших факторів. Україна в цьому рейтингу займає лише 74 місце (з 110).

У цілому існуючу політику зарплат можна охарактеризувати як рестрікційну (обмежувальну), що, по суті справи, підриває основи відтворення робочої сили. Проте існують стратегічні обмеження, які необхідно враховувати в соціально-економічній політиці. Сьогодні, в умовах перманентної рецесії в Україні, актуальною є політика обмеженого, виваженого поліпшення ситуації.

Можливості для реформи заробітної плати, у тому числі підвищення її рівня, в наступні роки будуть зумовлені багатьма детермінантами: показниками зростання економіки; тенденціями цін на світовому ринку; реалізацією планів уряду по мобілізації доходів тощо. Урядові доведеться постійно шукати баланс між необхідністю підвищення рівня оплати праці і макроекономічними обмеженнями.

Огляд проблем, пов'язаних з заробітною платою, показує, що численні накопичені в цій сфері проблеми вимагають не окремих кроків, а обґрунтованих стратегічних рішень. Потрібна оптимізація соціальної політики в Україні в цілому, наріжним каменем якої має стати реформа заробітної плати. На нашу думку, реформа заробітної плати повинно відбуватися у рамках загальної реформи соціальної сфери, що має містити такі елементи:

- перерозподіл - перенесення до фондів заробітних плат частини коштів, дотепер акумульованих у державному бюджеті і позабюджетних фондах, щоб надати можливість населенню безпосередньо оплачувати окремі соціально - значимі послуги;

- вживання заходів щодо відповідності динаміки заробітної плати рівневі і динаміці продуктивності праці;

- регулювання регіональних, галузевих розходжень у рівні заробітної плати, професійну стандартизацію основних груп професій.

Такий варіант передбачає підвищення рівня заробітних плат, що базуватиметься на перерозподілі каналів фінансування кінцевого споживання населення на користь оплати праці, за рахунок відносного зменшення ролі соціальних трансфертів у натуральній формі (безкоштовних або пільгових послуг соціальної сфери й ЖКГ). При цьому зростання фонду оплати праці має бути збалансоване зі зниженням податкових платежів на роботодавців. Тобто необхідно "спонукати" приватний бізнес до істотного росту зарплати своїх працівників в обмін на зниження податкового тягаря.

Сенс реформування заробітної плати - у тому, що значну частину соціальних витрат пропонується перекласти на доходи самих громадян, насамперед, на їхню зарплату:

• відрахування на майбутні пенсії (перехід до накопичувальної пенсійної системи);

• відрахування на медичне страхування;

• збільшення тарифів (перехід на ринкові ціни) на житлово-комунальні, медичні та, можливо, інші послуги.

Такий „розмін” податків на зростання зарплат може забезпечити суттєве підвищення останніх вже у найближчому майбутньому, не маючи негативного впливу на макроекономічні показники і не потребуючи значних фінансових ресурсів. Інфляції при цьому варіанті можна буде уникнути, по-перше, за рахунок поступовості і контролювання цього процесу, а по-друге, завдяки тому, що держава зможе все менше видатків спрямовувати на вирішення соціальних проблем (зменшення бюджетних розходів).

Найманий працівник одержує при цьому:

• реальне і суттєве підвищення заробітних плат;

• структуру використання грошових доходів (заробітної плати), що має істотні переваги в порівнянні з нинішньою і є прерогативою самого працівника;

• скорочення диференціації у заробітках і рівні життя бідних і багатих, оскільки останні втрачають державні пільги на житло й комунальні послуги, обкладаються досить високим податком на нерухомість і землю й, можливо, підвищеними відсотковими відрахуваннями на медичне страхування.

Держава одержує при цьому:

• підвищення зарплат дозволить сплачувати більший обсяг послуг, у результаті чого відбудеться зниження навантаження на бюджет, пов'язаний з фінансуванням цих галузей, при цьому можна буде зменшити соціальні трансферти, зокрема обсяг субсидій, що надаються для компенсації житлово-комунальних послуг і збільшити у певному обсязі платну медичну допомогу. Також зростуть надходження до пенсійного фонду.

Для запровадження такої стратегії необхідно відповідне ретельне обґрунтування і врахування можливих наслідків, для чого потрібні спеціальні розрахунки. Обґрунтування базуватиметься на системі макроекономічних оцінок: оцінці масштабів підвищення рівня оплати праці, необхідного для раціонального заміщення частини соціальних трансфертів у натуральній формі на платні послуги охорони здоров’я і ЖКГ; оцінці адекватного зниження норм податкових відрахувань підприємств ринкового сектору, що дозволять підвищити заробітну плату працівникам у режимі розміну приросту фонду оплати праці на скорочення податків тощо. Поетапно реалізуючи такий „розмін”, необхідно, щоб кожний із заходів щодо зміни структури видатків супроводжувався відповідним підвищенням заробітної плати, одночасно забезпечуючи підвищення реальних доходів населення.