РОЛЬ ОЛІЄЖИРОВОГО ТА БОРОШНОКРУП’ЯНОГО СЕГМЕНТУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ АПК УКРАЇНИ

Основним джерелом продовольства для населення земної кулі незмінно залишається рослинний світ. У результаті землеробської діяльності можна одержувати 88% продуктів харчування, а разом з продуктивного тваринництва-99%. У цьому контексті головна роль сільського господарства – виробництво рослинницької і тваринницької продукції, яка в різних регіонах країни забезпечила найбільший її вихід з одиниці площі, була економічно ефективно та конкурентоздатною , насамперед на зовнішньому аграрному ринку.

За даними ФАО, останнім часом забезпечення населення продуктами харчування і кормів база в більшості країн світу істотно поліпшилися. На жаль, Україна до них не належить. Для її сільського господарства є характерним періодично повторюванні кризи явища, викликані економічними і природно-кліматичними чинниками.

Світовий досвід переконує: шлях до надання кризових ситуацій, зменшення до мінімуму перебоїв, або тривалої відсутності на продовольчому ринку окремих видів рослинницької продукції пролягає насамперед через виробництво продукції високих поживних якостей, відповідаючи купівельній спроможності споживачів і вигідній виробнику. Досягти цього можна на основі комплексного підходу до виробництва, переробки та реалізації як сировинних ресурсів так і готової продукції [1, с.9].

Ціни на сировинні товари різко зросли в серпні 2010 р. у зв'язку з неврожаєм в найбільших регіонах-виробниках, зменшенням пропозиції через низький рівень запасів і підтримки попиту в результаті пожвавлення економічного зростання в країнах з перехідною економікою.

Рисунок 1 – Чистий об’єм сільськогосподарського виробництва [5, с. 45]

Ціни на сільськогосподарську сировину в реальному вираженні, швидше за все, будуть триматися на більш високому рівні протягом майбутніх десяти років у порівнянні з попереднім десятиріччям. [4,с.78]. Собівартість виробництва збільшується, а зростання врожайності сповільнюється. Витрати на енергію і корми значно підвищилися. Також збільшуються труднощі, пов'язані з наявністю природних ресурсів, особливо води і земель. У багатьох традиційних регіонах-виробниках площі, придатні для сільського господарства продовжують скорочуватися, а виробництво розміщується на менш придатних землях, в зонах з більш низькою родючістю і більш високими кліматичними ризиками. Необхідні значні додаткові інвестиції в підвищення ефективності виробництва, щоб гарантувати можливість задоволення зростаючого попиту в майбутньому.

Сучасна аграрна політика і національна доктрина України в галузі агропромислового виробництва спрямована на досягнення продовольчої безпеки держави, створення умов для розвитку високоефективного виробництва та розв’язання проблеми соціальної інфраструктури.

В глобальному масштабі для світової спільноти початок третього тисячоліття характеризується зростанням народонаселення в Індії, Китаї, Країнах Африки, різким погіршенням, в бік посушливості кліматичних умов на великих територіях, істотне скорочення площ насіву продовольчих сільськогосподарських культур і відведення значної частки ріллі під посіви технічних культур, насамперед для виробництва біопалива, покращення умов і раціонів харчування густонаселених регіонах (Китай).

Виходячи з існуючих світових реалій, значення сировинно-продовольчого сегмента аграрного виробництва України набуває першочергового значення, насамперед для укріплення її економіки, стабілізації соціально-економічної ситуації, зростання і міжнародного авторитету держави. Успішна реалізація цієї стратегічної проблеми полягає в створенні регіональних сировинних баз, які будуть здатні сформувати загальнонаціональний ресурсний потенціал, що сприятиме розвитку інвестиційного клімату для ефективного використання природних, матеріальних і людських ресурсів в аграрній сфері економіки держави [2, с.5].

У цьому плані враховуючи менталітет української нації, історичні аспекти, народні звички та традиції,що склалися в раціонах харчування українців, особливе місце належить круп’яним та олійним культурам. До круп’яних відносять: просу, гречці, кукурудзі, вівсу, ячменю, гороху, рису, пшениці,сориту, чумизі,чечевиці. Широка палітра круп’яних культур, агробіологічні властивості їх вирощування існуючої регіональної спеціалізації виробничий напрям агровиробництва обумовлюють не тільки створення різних за напрямом сировинних зон круп’яних культур, але й диверсифікації всередині самої сировинної бази.

Круп’яні продукти користуються попитом у споживачів завдяки своїй поживності, високим смаковим якостям значному вмісту вітамінів, мікроелементів та легкій засвоюваності організмом людини. Середньорічна норма споживання круп’яних продуктів пересічною людиною в нашій країні становить близько 10-12кг [3, с.76].

На території України історично склалися природно - екологічні зони: Полісся, Лісостеп, Північний і Центральній Степ, Південний Степ, передгірні і гірські регіони Криму. Вони різняться між собою кліматичними, груповими і економічними умовами, різним рівнем землезабезпеченості населення, що в сукупності безпосередньо чи опосередковано впливає на характер розвитку сировинних баз агровиробництва та в цьому всього сільськогосподарського господарства. Залежно від природно-еконоиічних особливостей у різних зонах склався різний виробничий напрям сільського господарства. Для загальної спеціалізації характерною є висока концентрація провідних галузей в зонах. При цьому, як правило, спостерігається така зальна економічна закономірність: у тих зонах, де галузева структура узгоджена із зональними особливостями виробничих умов, ефективність виробництва продукції значно вища,

Основною олійною культурою в Україні є соняшник. Вирощують його саме для того щоб одержувати насіння, а з нього олію, тоді як інші олійні культури - льон-довгунець, конопля - культивуються з метою одержання волокна, а насіння це вже побічна продукція. Тому частка соняшнику у виробництві олії становить 98%.

Сучасна концепція раціонального харчування людини вимагає від виробників виготовлення таких продуктів, які б мали високі смакові властивості та забезпечували у раціоні достатню кількість білків, вуглеводів мінеральних речовин, незамінних амінокислот, вітамінів тощо.

Оскільки межі природно-економічних зон не всюди збігаються з межами областей, то в Україні ці зони укрупнено у три: перша – Степ, яка включає в себе степову зону і гірські райони Криму; друга – Лісостеп; третя – Полісся, яка включає також передгірні і гірські райони Карпат.

Розвиток спеціалізації сільськогосподарських регіонів можна розкрити при виявленні виробничих типів сільськогосподарських підприємств, які виробляють певну продукцію, за однакового поєднання головних і додаткових галузей, з однаковим рівнем інтенсивності, відповідною структурою засобів виробництва, технологією та методами організації праці.

Рівень спеціалізації господарства вже багато років визначають за часткою вартості товарної продукції головних (головної) галузей у загальній вартості його товарної продукції, високий рівень спеціалізації мають глибоко спеціалізовані підприємства. Частка товарної продукції головної галузі при цьому становить понад 50% загальної вартості товарної продукції господарства. Чим менша кількість головних і додаткових галузей, тим порівняно вищим є рівень спеціалізації підприємства.

Визначення рівня спеціалізації природно економічної зони по товарній продукції методично правильне, проте повної характеристики зональної не дає. Оскільки не враховуються господарства населення, в яких не можливо підрахувати частку окремих видів продукції. Тому, на наш погляд, для визначення рівня спеціалізації можна запропонувати методику, яка ґрунтується на визначенні показника спеціалізації через виробництво продукції в грошовому і натуральному вигляді.

Забезпечення стійкого ефективного розвитку сегментів агропромислового комплексу України вимагає нових, більш досконалих методів і форм його регулювання, реструктуризації підприємств і на цій основі удосконалення їх розміщення. Ряд невирішених проблем є також і в забезпеченні оперативного реагування підприємств на кон'юнктурні зміни та світові тенденції науково-технічного розвитку.

Література:

1. Лукінов І.І. Ринкові реформи у подоланні кризи / І.І. Лукінов // Економіка України. – 2011. – № 1. – С. 4-17.

2. Саблук П.Т. Аграрная реформа в Украине: достижения, проблемы и пути их решения / П.Т. Саблук , В. Я. Месель-Веселяк , М. М. Федоров // Економiка АПК. - 2009. - №12. - С. 3-13

3. Ціни, витрати, прибутки агровиробництва та інфраструктура продовольчих ринків / За ред. О.М. Шпичака. – К.: ІАЕ, 2010. – 585 с.

4. The state of food agriculture, 2011. Livestock in the balance / Food and agriculture organization of the United Nations / Rome. – 2011. – 198 p. [Електронний ресурс]. – Доступний зhttp://www.fao.org/wfs/final.pdf.

5. The state of food insecurity in the world, 2010 / Food and agriculture organization of the United Nations / Rome. – 2010. – 77 p. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.fao.org/ docrep/i0876e00.htm