АНАЛІЗ БОРГОВОГО ПОРТФЕЛЯ УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНОМУ АСПЕКТІ ТА СУЧАСНІ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ КРАЇНИ

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. До основних причин швидкого зростання державного боргу України можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки.

Формування зовнішнього державного боргу України розпочалося після здобуття незалежності. На момент розпаду СРСР Україна не мала зовнішніх зобов'язань щодо союзних боргів, оскільки Росія взяла на себе відповідальність за всі борги радянської держави. Зважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в державі в перші роки її незалежності, відбулося динамічне зростання зовнішнього державного боргу.

З 1992 по 1996 рр. державний борг України зріс з 3,3 млрд дол. до 10,4 млрд дол. США. Таке зростання пояснюється відсутністю внутрішніх ресурсів для здійснення державних запозичень.[1, c. 17-19]

До 1999 р. зовнішній державний борг зростав досить високими темпами, досягнувши у 1999 р. 12,5 млрд дол. США. У наступні роки частка зовнішньої заборгованості в загальній сумі боргового портфеля дещо зменшувалася і в 2004 р. становила 75,4 %. Цьому сприяли як зміни у борговій політиці держави - вона стала більш зваженою, - так і призупинення кредитування України з боку МВФ і МБРР у 2000 р., що позначилося і на діях інших кредиторів.

У 2005 р. державний прямий зовнішній борг зменшився на 2,77 млрд грн (5,9 %), або на 103,5 млн дол. США (1,2 %). Зменшення державного прямого зовнішнього боргу за 2005 р. спричинене зниженням курсів євро та долара США відносно гривні.

Упродовж 2007 р. державний зовнішній борг збільшився на 3,98 млрд грн (8,04 %), або на 788,47 млн дол. США, що пов'язано з випуском ОЗДП 2007 р. для фінансування державного бюджету.

У 2008 р. внаслідок негативного впливу світової фінансової кризи державний зовнішній борг збільшився на 32,5 млрд грн (60,82 %) внаслідок зростання курсів іноземних валют до гривні.

За даними Міністерства фінансів України, станом на 31.12.2009 р. державний зовнішній борг становив 135,9 млрд грн. Протягом року він збільшився на 49,9 млрд грн (58,01 %) переважно за рахунок отримання другого траншу позики МВФ (на суму 36,9 млрд грн), зростання курсів іноземних валют до гривні (на суму 3,0 млрд грн) та віднесення на державний борг України коштів МВФ, отриманих Україною внаслідок спеціального розподілу СПЗ (на суму близько 15,7 млрд грн).

За 2011 рік обсяг валового зовнішнього боргу України збільшився на 5.8 млрд. дол. США (на 4.9%) і на кінець року становив 123.1 млрд. дол. США.

До основних чинників, що активізували зовнішні запозичення в Україні, належать незбалансованість державних фінансів і хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу; нестабільність грошової одиниці; відсутність ефективної енергоощадної політики і надмірна імпортна енергетична залежність; істотна потреба в інвестиціях на фоні тотального зниження інвестиційної активності; неможливість залучення коштів населення у банківський сектор; значний відтік капіталу за межі України і брак коштів для реалізації соціально-економічних перетворень. [2, c. 24-26]

На сьогодні існує декілька основних теоретичних концепцій, у межах яких розглядається проблема управління зовнішніми запозиченнями. До таких концепцій належать ортодоксальна теорія, неокласицизм, кейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм і неокласичний синтез.

Ортодоксальний підхід, який базується на тому, що зовнішній борг «вимиває» ресурси з економіки, а тому він є вкрай небажаним. Натомість внутрішній борг, на думку економістів-ортодоксів, не створює тягаря в майбутніх періодах.

Представники неокласичної школи не розрізняють внутрішніх і зовнішніх кредиторів, вони концентруються тільки на ціні кредиту. Виходячи з цього, управління зовнішніми запозиченнями на макрорівні у неокласиків зводиться до побудови фінансової стратегії, яка дала б можливість мінімізувати ціну залучених ресурсів для національних позичальників з урахуванням розміру відсоткової ставки, строків та валюти кредитування, інших суттєвих умов кредитного договору. Неокласична теорія, яка розглядала зовнішні запозичення в контексті механіки ринкової рівноваги, не враховувала економічних ефектів неринкового характеру, які існують в реальному житті. Представники даної економічної школи працювали з ідеальною моделлю, яка давала відповідь на багато концептуальних питань, але була фактично непридатною для практичного застосування. [3, c. 29-37]

Кейнсіанці розглядають економічну систему та її розвиток на макрорівні, виділяючи стадії, які проходить будь-яка економіка в межах економічного циклу. Представники даної економічної школи зазначають, що у багатьох випадках ринкове саморегулювання є неможливим через політичні, правові, соціальні та інші обмеження. Ці обмеження не дають можливості суб'єктам економічної системи адекватно коригувати параметри власної діяльності (такі, наприклад, як витрати на заробітну платню), коли економічна система вступає у фазу спаду. Цим обґрунтовується роль держави, яка має застосовувати фіскальну політику для «охолодження» економіки в умовах підйому та стимулювання її в умовах спаду.

Управління зовнішньою заборгованістю монетаристи пропонують здійснювати за рахунок інструментів монетарної політики, тобто змінюючи облікову ставку відсотка (її підвищення робить зовнішні запозичення більш привабливими і навпаки), регулюючи внутрішню пропозицію грошей (чим більше грошей в економіці, тим менше стимулів для їх пошуку за кордоном і навпаки) та здійснюючи валютно-курсову політику (девальвація національної валюти робить зовнішні запозичення більш дорожчими і навпаки). [4, c. 20]

Аналіз різних економічних концепцій дає змогу зробити висновок, що всі вони базуються на досить міцній теоретичній базі, але розглядають тільки окремі аспекти зовнішньої заборгованості та управління нею. У середині ХХ ст. з'явилися перші спроби сформувати комплексний погляд на проблему зовнішньої заборгованості. Рішення було знайдене у межах концепції неокласичного синтезу – теорії, яка покликана об'єднати представників різних економічних шкіл і створити єдину, комплексну систему економічних поглядів. При дослідженні управління зовнішньою заборгованістю представники школи неокласичного синтезу враховують всю систему економічних чинників, які впливають на цей процес, з урахуванням позиції монетаристів щодо управління зовнішньою заборгованістю через зміну грошової пропозиції та облікову ставку і позиції кейнсіанців щодо управління зовнішнім боргом через збалансування державного бюджету. При цьому основним чинником, який має впливати на рішення держави або приватного суб'єкта щодо здійснення зовнішніх запозичень має ґрунтуватись на суттєвих умовах залучення кредиту, таких як відсоткова ставка, строк кредитування, валюта кредиту тощо. [5, c. 352]

Для України з урахуванням низки чинників неекономічного характеру (політичних, соціально-психологічних тощо) найбільш адекватною теоретичною основною управління зовнішньою заборгованістю є поєднання неокласичного синтезу з елементами неоінституціональної теорії, яка вивчає вплив неекономічних чинників на економічну поведінку та наслідки такої поведінки на мікро та макрорівні.

Таким чином, зовнішні державні запозичення здійснюють двоякий вплив на національну економіку. З одного боку виділяють негативні форми впливу зовнішнього державного боргу на економіку країни: залежність національної економіки від країн-кредиторів, ризик дестабілізації фінансової системи, посилення податкового навантаження за умов загострення проблем обслуговування зовнішнього державного боргу, ревальвація обмінного курсу національної валюти, «ефект витіснення» приватних інвестицій, підрив стабільності валютної і банківської системи, можливість настання боргової кризи за умов здійснення нераціональної структури іноземних запозичень. З іншого боку державні запозичення на міжнародному фінансовому ринку можуть стати стимулом для внутрішніх капіталовкладень, за умови дії ефективного боргового менеджменту, надходження додаткових ресурсів, які можуть стати інструментом економічного зростання під час економічних спадів. Чіткий аналіз зовнішньої заборгованості України дає змогу проаналізувати фінансові загрози, які стоять перед Україною в умовах глобальної кризи та виробити єдину концепцію для подолання зовнішньої заборгованості країни.

Література:

1. Горобець О. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту / О. Горобець // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №3. – С. 17–19.

2. Загорський В. Боргова політика: концепції та реалії / В. Загорський // Економіст. – 2006. – №3. – С. 24–26.

3. Козюк В. Макроекономічний аналіз зовнішнього боргу України за ринкової трансформації / В. Козюк // Вісник ТАНГ.– 2000.– Вип. 7. – С. 29–37.

4. Зражевська Н.В. Зовнішній державний борг у фінансовій системі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.04.01/ Н.В. Зражевська. – К., 2006. – 20 с.

5. Лютий І.О. Державний кредит та боргова політика України / І.О. Лютий – К. : Центр навч. літ-ри, 2008. – 352 с.