ДЖЕРЕЛОЗНАВЧЕ ЗНАЧЕННЯ ЗВІТНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ НАУКОВИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Об’єктивний підхід до вивчення будь-яких історичних подій передбачає пошукову роботу та критичний аналіз усіх видів інформаційних джерел. Не останню роль серед джерельного комплексу відіграє справочинна документація різногалузевих наукових товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема дослідники відзначають багатогранність (часто – унікальність) інформації у звітах наукових осередків, які сьогодні вважаються повновартісним, одним із головних джерел різнобічного вивчення діяльності товариств. Звіти друкувалися щорічно окремими брошурами або у збірниках праць товариства за рахунок коштів організації чи інших фінансових надходжень, тому наразі більшість таких звітів є доступними широкому загалу читачів.

Критерії класифікації, представлені у джерелознавчій літературі, дають змогу кваліфікувати звіти наукових товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. за ступенем персоніфікації як безособові документи, залежно від статусу документального джерела – як офіційні (за класифікацією В.І. Стрельського – службові [1, с. 82]), за походженням – як документи громадських організацій, політичних партій та об’єднань [1, с. 83], за місцем зберігання – в основному бібліотечні [1, с. 85]. Згідно з класифікацією, запропонованою О.М. Богдашиною, звіти є писемними, документальними, актовими та діловими документами [1, с. 187-188].

Один із упорядників довідника «Джерелознавство історії України» С.Ф. Павленко чітко зазначав, що звіти належать до справочинних джерел, які створюються у процесі функціонування державних, суспільних, приватних установ та організацій, мають офіційно-діловий характер, а за змістом є звітними документами. Справочинні джерела найповніше відображають повсякденну діяльність різних установ і організацій, містять величезний фактичний матеріал, що стосується усіх сфер суспільного життя [2, с. 34-35]. Російські джерелознавці, аналізуючи справочинну функцію і формуляри документів державних установ, також відносять їх до групи звітних документів [3, с. 117].

Наукові товариства України кінця ХІХ – початку ХХ ст. (медичні, технічні, математичні, фізичні, хімічні, сільськогосподарські, природничі, гуманітарні тощо) публікували річні або звіти за декілька років, які, хоча й належать до групи безособових документів, створювалися активними членами осередків, переважно секретарями, рідше – головами.

Звіти наукових товариств структурувалися, в основному, за аналогічною схемою: подавався склад осередку (його керівництво, список рядових членів – дійсних, почесних і членів-змагальників), коротко викладався зміст доповідей і характеризувалася участь членів у різних науково-громадських і дослідних заходах, вміщувався звіт про роботу бібліотеки, дослідних інституцій, лабораторій, кабінетів, полів тощо, аналізувалася видавнича діяльність, подавалася фінансова звітність за поточні роки, оприлюднювалися протоколи засідань і публічних лекцій, а також окремі статутні документи. Окрім того, у звітах окремих наукових товариств, зокрема сільськогосподарських, висвітлювалися й власне фахові агрономічні проблеми: питання підготовки ґрунтів під посіви, густоти посівів і догляду за ними, часу і способів посівів, глибини оранки, впливу метеорологічних і погодних умов на врожайність, бюджетних витрат на потреби дослідних полів тощо.

Характерним для такого роду публікацій є те, що звіти переважно були річними (рідше – за кілька років), що не дає змоги прослідкувати діяльність наукових товариств у динаміці, проте, з іншого боку, можна чітко зафіксувати роботу саме за конкретний відрізок часу. Виходячи з цього, дослідник повинен ознайомлюватися з усіма наявними звітами товариства, щоб окреслити особливості його роботи, виписати лінію еволюції та провести компаративний аналіз його діяльності у різний час. В окремі роки такі звіти могли не публікувалися внаслідок відсутності коштів (вони залишалися в рукописному варіанті, тому сьогодні містяться в архівних фондах), були втрачені або розпорошені по різних бібліотеках, що утруднює доступ дослідників до них і значно звужує сприймання загальної картини роботи даних осередків.

У цілому звітна документація різногалузевих наукових товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст. містить багатий фактологічний матеріал без емоційних забарвлень і ліричних відступів, що робить її повноцінним історичним джерелом. Звіти мають чітко виражене джерелознавче значення, при цьому характеризуються відсутністю конкретних оцінок щодо діяльності товариства, позаяк основна увага акцентована на фактажі. Виходячи з цього, вони слугують одними з найбільш ґрунтовних джерел для вивчення наукового середовища в означений період.

Для глибшого ознайомлення зі змістом звітів розглянемо відповідні матеріали місцевих відділень Імператорського російського технічного товариства, яке виникло у 1866 р. у Санкт-Петербурзі та згодом відкрило ряд відділень в Україні. Зокрема, звіт Харківського відділення за перший рік існування осередку містив перелік наукових доповідей, висвітлював практичні питання, що обговорювалися на засіданнях, стосовно гірничої, цукрової, пивоварної, залізничної галузей промисловості, технічної освіти (відкриття технічних музеїв при школах, вечірніх і недільних класів при міських елементарних школах), щодо сільськогосподарської техніки тощо [14]. У звітах Миколаївського відділення пояснювалися організаційно-структурні, теоретичні та практичні питання осередку (склад Ради, робота комісій і канцелярії, детально описувалося функціонування вечірніх і недільних класів технічного креслення і малювання для дорослих ремісників у місті, зокрема матеріально-технічні умови, навчальний процес, кадровий склад, фінансова звітність), подавалися списки членів відділення [5-11].

У звітах Одеського відділення, окрім загальної інформації про склад осередку та його засідання, містилася інформація про діяльність усіх підвідділів осередку (будівельного, архітектурного, хімічного, механічного, гірничого, морського, військового, фотографічного, постійної комісії з технічної освіти, фабрично-заводського, санітарно-технічного, електротехнічного, повітроплавання і автомобільної справи), висвітлювалася діяльність редакційного Комітету «Записок Одеського відділення ІРТО», робота бібліотеки, пересувного музею наочних навчальних засобів, вміщувалися річні бюджети, звітність щодо проведених екскурсій, лекцій, роботи вечірніх класів для робітників, школи «десятників будівничої справи» (організація навчального процесу, навчальне навантаження викладачів, матеріально-технічне забезпечення школи, контингент учнівського колективу, дані про соціальний склад учнів та їхні гігієнічно-санітарні норми тощо [12-13].

У звіті Київського відділення ІРТТ за десять років представлено видавничу діяльність осередку, окреслено його фінансові потоки, коротко висвітлено міжнародну діяльність, зокрема участь у міжнародних виставках (Київській сільськогосподарській виставці 1871 р., Віденській всесвітній виставці 1873 р., Філадельфійській всесвітній виставці 1876 р., Паризькій всесвітній виставці 1878 р. тощо). Окрім того, на сторінках видання вміщено каталог колекції мінеральних багатств Південно-Західного краю, укладений за дорученням відділення хранителем мінералогічного кабінету Університету Св. Володимира П.Я. Арташевським [4].

Отже, проведена нами евристична робота дає змогу засвідчити факт наявності досить значного обсягу опублікованих звітних матеріалів різногалузевих наукових товариств України кінця ХІХ – початку ХХ ст., які вважаються одними з головних джерел вивчення їхньої діяльності (у зв’язку з обмеженим об’ємом публікації ми не мали можливості представити все розмаїття віднайдених звітів наукових товариств). Не зважаючи на те, що така інформація публікувалася, у першу чергу, з метою популяризації наукових осередків і їхніх громадських, дослідних або раціоналізаторських ініціатив, звіти насичені багатим статистичним фактажем і цінною для дослідників інформацією, тому повинні частіше залучатися до наукового вжитку.

Література:

1. Богдашина О.М. Джерелознавство історії України: теорія, методика, історія: Навч.-метод. посібн. – [2-е вид., доп. та переробл.] / О.М. Богдашина. – Харків: Вид-во «Тарбут Лаам», 2005. – 192 с.

2. Джерелознавство історії України: довідник / Ред. кол.: М.Я. Варшавчик (голова) та ін. – К., 1998.

3. Источниковедение новейшей истории России: теория, методика и практика / Под общ. ред. А.К. Соколова. – М.: РОССПЭН, 2004. – 744 с.

4. Киевское отделение Императорского русского технического общества. Краткий отчёт о деятельности отделения за 1871-81 гг. Каталог коллекции минеральных богатств Юго-Западного края, представленный отделением на выставку. – К., 1882. – 36 с.

5. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1895 г. – Николаев, 1896. – 56 с.

6. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1896 г. – Николаев, 1897. – 33 с.

7. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1897 г. – Николаев, 1898. – 33 с.

8. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1898 г. – Николаев, 1899. – 30 с.

9. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1900 г. – Николаев, 1901. – 49 с.

10. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1903 г. – Николаев, 1904. – 23 с.

11. Отчёт о деятельности Николаевского отделения Императорского русского технического общества за 1907 г. – Николаев, 1908. – 26 с.

12. Отчёт о деятельности Одесского отделения Императорского русского технического общества за 1895 г. – Одесса, 1896. – 110 с.

13. Отчёт о деятельности Одесского отделения Императорского русского технического общества за 1909 г. – Одесса, 1910. – 116 с.

14. Отчёт о деятельности Харьковского отделения Императорского русского технического общества за 1880-81 г. – Х., 1881. – 15 с.