ЖІНОЧІ гімназіЇ Черкас на поч. ХХ ст.

Женские гимназии своим возникновением уничтожили вопрос о существенном отличии образования женщины и мужчины. Оба эти понятия связывались в одно - человек…

Історія жіночої освіти досить влучно відображає зміни в суспільстві, тоді як чоловіча освіта, маючи довшу історію, менше зазнавала впливів та примх суспільного життя.

Враховуючи зростання інтересу до регіонального компоненту, ми вирішили за доцільне розглянути історичний аспект проблеми становлення жіночих гімназій на прикладі сучасної Черкащини.

Перші спроби осмислення потреби та тяжіння жінок до світи пов’язані з так званим “жіночим питанням ”. К. Ушинський писав: “ Виховання жінки, крім індивідуального та сімейного значення, має ще й велике значення у суспільному житті, тільки через неї успіхи науки та цивілізації можуть увійти в народне життя [4, c. 291]. Цілковита доступність освіти для жінок мала б передбачати ліквідацію залежного становища жінки в суспільстві та сімї [5]. Побутувала й інша думка, за якою прийнятною професією для жінки вважалася одна – дружина та мати, тому й повноцінною її освітою можна вважати поєднання загальноосвітнього мінімуму з підготовкою до майбутньої спеціальності, тобто до материнства. Таким чином, повний курс навчання мав би включати дві частини: загальноосвітню, потрібну для кожної жінки та необов’язкову частину, котра вивчається задля “розваги” [6, c. 139]. В.А. Стюїн писав, що своїм виникненням жіночі гімназії, видаючи бажане за досягнуте, в дійсності порушили питання про суттєву відмінність освіченості жінки від чоловіка. Обидва ці поняття поєднувалися в інше – людина, котре хоче й допускаючи фізіологічні відмінності, не передбачає розумової зверхності одного над іншим [7, c. 151 – 152]. Питанням жіночої освіти займався і П. Каптерев. Зокрема, він вказував на те, що при Катерині ІІ панував естетичний ідеал вихованої жінки з невеликою домішкою громадянських та загальнолюдських елементів. За імператриці Марії Федорівни це поняття трансформувалося, стало більш утилітарним, а “світськість” відійшла на другий план, оскільки імператриця хотіла аби освітні заклади готували з вихованок “добрых супруг, хороших матерей и хороших хозяек”, але разом з тим твердо дотримувалась принципу-настанови: “в качестве хозяйки женщина была бы достойным членом общества…” [8, c. 14].

Входження жінки у світ, який до того вважався чоловічим почалося з літератури, ми б додали – з освіти [1,c. 48]. Організація загальнодоступних відкритих дівочих гімназій у Російській імперії з кінця 1850-х рр. ознаменувала суттєвий крок уперед на шляху формування нової освіти “слабкої статі ” модерного часу.

Що ж до самого означення жіночої гімназії як начального закладу, то законодавчо жіноча гімназія визначається як освітній заклад, призначений для “…должного и надлежащего просвещения и образования всех желающих и способных приходящих учениць всех сословий і вероисповеданий…” [10, c. 3].

Про бажання слабкої статі стати освіченою основою суспільства свідчать документальні джерела. Зокрема, у листі-проханні про реорганізацію Черкаської колишньої Варшавської гімназії читаємо: “…Принимая во внимание отсутствие в Черкассах женского учебного заведения с программой мужских гимназий, а также то обстоятельство, что в настоящее время жизнь предьявляет женщинам также и теже требования, что и к лицам мужского пола, для выполнения которых необходима более свершенная подготовка девушки к жизни, а программа мужских гимназий являєтся более усовершенствованной …” [9].

Про жагу слабкої статі до знань та просвіти свідчить і становище самих жіночих гімназій. Зокрема, в жіночій Міністерській гімназії впродовж п’яти років не було набору до старших класів через відсутність вакансій, в приватній гімназії ім. А. Самойловської через відсутність вакансій на навчання у 1915 р. відмовлено 50 претенденткам, а вже в 1916 р. їх кількість збільшилася до 72, і все це не через невдало складені іспити чи непридатність, а через недолік місць.

Про потребу відкриття жіночих гімназій як осередків навчання наявні відомості і в м. Умань. Саме тому вже з 1895 р. в газеті “Киевское слово” було підняте питання про відкриття чоловічої та жіночої гімназій. Зокрема, є відомості про те, що з 1896 р. тут таки діяла державна гімназія, де навчалися лише хлопці. Очевидно тогочасне суспільство ще не розділяло думку, що у вихованні жінки полягає виховання освіченої дружини та матері. Проте, вже з 1897р. гірка очевидність браку жіночої освіти виявилася для батьків дівчат очевидною та нестерпною, адже виховуючи сина, залишити без освіти доньку видавалося несправедливістю, з якою неосвічена жінка боролася або мирилася б все життя. Можливо, саме тому міська управа вже на поч. 1898 р. відвела частину площі перед собором під забудову для приміщення жіночої гімназії, а в кінці лютого вже дозволила безпосереднє будівництво приміщення. Про терміновість відкриття гімназії свідчить те, що ще до закінчення будівництва з міністерства освіти надійшло повідомлення про відкриття гімназії, яке планувалося на 1 липня 1900 р., а також про набір дівчат на навчання [13].

Слід сказати, що відкриттю жіночих гімназій сприяла і економічна ситуація. Зокрема, в описі А. В. Чугаєва знаходимо відомості за якими в Черкаському повіті на потреби освіти виділялося близько 20% місцевого бюджету. Проте тривалий час ні в місті Черкаси, ні в повіті не існувало жодного навчального закладу. Перше ж жіноче приватне училище було утворене лише у 1856 р., власницею котрого була певна пані Ю.А. Летц, прикметно. Середні навчальні заклади згодом були наявні і в Черкасах, Смілі, Городищі. Зокрема, знайдено відомості про те, що в Черкасах розташовувались дві “казенные” гімназії: чоловіча та жіноча. Жіноча утворена в 1902 р. на кошти місцевого управління, загальна площа території охоплювала близько 323,4 кв. саж. Загальна вартість утримання школи становила 21878 крб., з яких – 1011 крб. – надходження з місцевого бюджету, а 20867 крб. – кошти взяті зі збору плати за навчання. Загальна кількість учнів – 375. Оскільки учнівських місць для задоволення всіх охочих та здібних просвіщатися не вистачало, то в місті було утворено ще одну, щоправда, приватну гімназію. Жіноча гімназія А. Самойловської утворена у 1905 р. як неповна шести класна жіноча прогімназія, а з 1906 р. постає повноцінною гімназією із загальною кількістю 300 дівчат. Говориться, що у Смілі у будівлях графа Бобринського також було відкрито дві гімназії, одна з котрих – жіноча , була розрахована на більш ніж 100 дівчат-гімназисток. В Городищі також діяла жіноча гімназія ім. І. Яновської [3, c. 118 – 121].

Згідно положення жіночі гімназії мали складатися з семи класів “ с годичным для каждого класса курсом, но для приготовляющихся к педагогической деятельности может быть учреждаем при женских гимназиях еще и восьмой дополньтельний класс, также с годичным, а где возможно и с двугодичным курсом обучения” [10, c. 23].

Засвоєння знань з кожного курсу мало фінішуватися іспитом. Так, наприклад, у розкладі випускних іспитів у четвертому класі Канівської приватної жіночої прогімназії ім. В. Я. Захаренко знаходимо відомість № 3871 від 20 травня 1909р. під назвою “ Расписания випускнихь екзаменовь”. Екзаменаційна сесія припадала на кінець весни, а точніше 24 травня і тривала до 15 червня. Серед екзаменаційних предметів знаходимо: “Закон Божий, арифметика, русский язык, история, география, естествознание, французский язык, исскуства [11]. У Варшавській прогімназії до перелічeних вище предметів додали німецьку мову, гімнастику та крім історії ще і “естественную историю”.

Щоправда, недолік професійних педагогічних кадрів в гімназіях помітно відчувається. В документах часто зустрічаються скарги на “отсутствие преподавателей”. Завідуючий Варшавською прогімназією у листуванні з попечителем Варшавського навчального округу просив дозволу через “отсутствие преподавателей” провести іспити іншим особам. Зокрема, іспит з французької мови мала якась С. А. Александрова, що паралельно працювала в жіночій приватній гімназії А. Самойловської; іспит з німецької мови приймала М. Р. Гіпдич, котра викладала і в Черкаській міністерській жіночій гімназії [12]. Ці обставини породжували великий попит на професію педагога та значною мірою сприяли зростанню престижності фаху вчителя, не лише як освіченої талановитої людини-інтелігента. Непогану матеріальну перспективу могла забезпечити вчителю заробітна платня, котра виплачувалася з коштів, що сплачувалися батьками за навчання дівчат [13].

Як бачимо, жіноча гімназія, що ґрунтувалася на принципі загальнолюдського виховання, надавала певну суму знань, формувала світоглядні орієнтири, пробуджувала в учениць допитливість та прагнення розширювати свій кругозір. Крім того, практика функціонування дівочих гімназій зруйнувала упередження про суттєву відмінність освіти чоловіка та жінки [2, c.224].

Література:

1. Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре: быт и традиции русскогодворянства (XVIII – нач. ХІХ века). СПб., 1994.

2. Драч О.О. Вища жіноча освіта вРосійській імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Черкаси: “Вертикаль”, 2011. – 532 с.

3. Чугаев А. В. Описание и справочная книга Черкасского уезда Киевской губернии. – Черкассы: Типография Х.Д. Раздальского, 1911. – 176 с.

4. Ушинский К.Д. Собр. Соч. в 11 т. Т. 3. М., 1948.

5. Добролюбов Н.Н. Избр. педагогические произведения. М., 1952.

6. Странолюбский А. По поводу одного плана женского образования // Женское образование. 1891. №2. С. 139.

7. Стоюнин В .Я. Образования русской женщины Н // Исторический вестник. 1883. Т. 12. - № 4. – С . 151-152.

8. Каптерев П. Ф. Идеалы женского образования // Образование. – 1889. - №1. С.14.

9. Державний архів Черкаської області у м. Черкаси (далі – ДАЧО). – Ф. 133. – Оп. 1. – Спр. 13

10. Родевич М. Сборникь действующихь постановлений и распоряжений по женским гимназиям и прогимназиям Министерства народного просвещения . – С.Петрбургь, 1884.

11. Державний архів Черкаської області у м. Черкаси (далі – ДАЧО). – Ф. 97. – Оп. 1. – Спр. 356

12. Державний архів Черкаської області у м. Черкаси (далі – ДАЧО). – Ф. 133. – Оп. 1. – Од. зб. 61.

13. Державний архів Черкаської області у м. Черкаси (далі – ДАЧО). – Ф. 8. – Оп. 2. – Спр. 725

14. Державний архів Черкаської області у м. Черкаси (далі – ДАЧО). – Ф. 133. – Оп. 1. – Од зб. 61.