Деякі питання взаємозв’язку музики і рухів у музично- ритмічному навчанні МОЛОДШИХ школярів

Серед найважливіших стратегічних завдань національних програм «Освіта (Україна XXI століття)» та «Діти України» були визначені всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного й фізичного здоров’я [1, с. 9]. Наша держава активно сприйняла світові тенденції щодо поліпшення стану здоров’я населення через освіту. Актуальність проблеми музично-ритмічного виховання зростає з кожним днем. Погіршується екологічний стан населення, послаблюється його імунна система, знижується психологічна стійкість людей проти стресів і захворювань [4, с. 58]. Ритмічні рухи є одним із засобів музично-ритмічного виховання у дошкільних закладах, музичних школах та в інших навчальних закладах, освіти оскільки здоровий спосіб життя дітей – це реалізація єдиного науково обґрунтованого комплексу педагогічних, біологічних і соціально-психологічних профілактичних заходів.

За визначенням М. Амосова, який увів поняття «кількість здоров’я», здоров’я – це максимальна потужність органів і систем при збереженні якісних фізіологічних меж їхніх функцій [1, с. 12].

На думку Т. Науменка й І. Сеченова, музика впливає на фізіологічні процеси. Вона здатна прискорити чи уповільнити темп дихання та серцебиття. За результатами їхніх досліджень уповільнення пульсу призводить до стану спокою й насолоди, його прискорення – до втоми та незадоволення [6, с. 216]. Окрім цього, темп стимулює скорочення артерій, що впливає на роботу м’язів. Результатом такого процесу є підвищення життєвого тонусу й активізація працездатності.

Н. Гундобін та Н. Тобольський указували на потребу дитячого організму у русі. Вони вважали задоволення цієї потреби найважливішою умовою правильного розвитку дітей [2, с. 10].

Виховання музикою учнів молодших класів є найточнішим, найдоцільнішим спрямуванням на розвиток духовного світу кожної дитини і пов’язується з їхнім загальним розвитком та здійснюється у контексті загальної проблеми становлення цілісної особистості.

Використання музики з метою оздоровлення відоме з давніх часів. Музика сприймається не лише слухом, а майже усіма аналізаторами та системами тіла. Вона здійснює вплив на біологічно активні точки й меридіани, досягає кожної клітини усіх органів, впливає на життєдіяльність організму, на перебудову хімічних реакцій, змінює характеристики як фізіологічних, так і психічних станів особистості. Отже, музика – невичерпне джерело формування й розвитку фізичного та психічного здоров’я. Наукою доведено, що музика є ключем до імунної системи, до адаптаційних механізмів організму. Вчені здійснювали фундаментальні нейробіологічні та психо-лого-педагогічні дослідження впливу музики В. Моцарта на здоров’я людини. Його вони назвали «ефектом Моцарта». Доведено, що музика В. Моцарта сприяє покращанню пам’яті, підвищує інтелектуальний показник, підсилює творчі процеси. Музика цього композитора «ідентична природному репертуарові просторово-часових фігур раннього головного мозку. Тобто саме вона позитивно впливає на функціонування дитячої розумової діяльності та всього організму в цілому» [3, с. 11].

Основними функціями музики, відповідно до класифікації Т. Ротерс, є ритмічна, навчально-пізнавальна, емоційна та фонова. Вони спрямовані на організацію ритміки й синхронності рухів, стимуляцію емоційного підйому, підвищення інтересу до занять, створення позитивного емоційного фону уроку, підвищення працездатності учнів [5, с. 6].

Своєрідне виховання як система запропоноване Ж. Далькрозом для виховання і розвитку відчуття ритму, пластичності, музичного слуху, пам’яті. Для ритмічного виховання зазвичай застосовують систему спеціальних вправ, які позитивно впливають на зв’язок музики і рухів [6, с. 12]. Діяльність людини, як продукт біологічної та соціальної еволюції, спрямована, з одного боку, на адаптацію (фізичних і соціальних) форм існування, а з іншого – на творче осмислення життя і постійний рух вперед, що сприяє психічному, фізичному, соціальному благополуччю.

Мета вчителів – виховувати засобами мистецтва любов до прекрасного, впливати на почуття і мислення дитини, її характер і волю, сприяти свідомому сприйняттю дійсності. Заняття музикою, а поряд з цим і ритмікою дозволяють здійснювати всебічний вплив на розвиток дітей: естетичний, моральний, розумовий, фізичний.

Найефективніше музично-ритмічний розвиток відбувається у процесі практичної діяльності дітей. Згідно з вченням І. Павлова, рухові навички належать до тих, що створюються найраніше і найлегше. Тому любов до руху, доцільніше прищеплювати з раннього дитинства.

Важливим засобом розвитку рухової діяльності учнів є заняття з хореографії. Зародження танцювальних рухів сягає у сиву давнину. Людина під час виконання первісних трудових процесів починала поступово опановувати деякі ритмічні елементи, які імітували трудові рухи. Згодом ці рухи набували не утилітарного, а художньо-естетичного значення і ставали чіткішими, більш організованими стосовно певного темпоритму чи музичного супроводу. В зв’язку з цим характерною відмінністю хореографічного руху від побутового є його спрямованість на відтворення художнього задуму. Дієвість танцювальних рухів або їх узагальнених форм можна усвідомити лише в певних змістових поєднаннях, хореографічних конструкціях, що підпорядковуються образно-тематичному розвиткові музичного твору.

Заняття рухами, поряд із вивченням музики, є вагомим засобом музичного виховання. Музика і рух – два взаємозв’язані поняття, вони співвідносяться як звук та його ритмічна пульсація. Протягом багатьох десятків років педагоги використовували рух, як засіб музичного розвитку [2].

Рухи полегшують сприйняття і запам’ятовування музики. Розвиток рухових навичок відбувається одночасно з розвитком мови. Тому основним завданням хореографічної підготовки школярів є формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної мови рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими прийомами композиції танцю.

Проте, слід зазначити, що не всі діти однаково володіють тілом, щоб вільно передати музику засобами хореографії. Школярі слухають музику, у них виникають певні емоційні переживання, але виразити це здатні далеко не всі. Тому спочатку учням потрібно навчитися володіти власним тілом, а вже згодом більш свідомий і сформований рух допомагатиме дитині глибше сприймати і передавати музичний образ через сприйняття музичного ритму. На заняттях, в першу чергу, потрібно дати школярам можливість відчути цю радість вільного володіння власним тілом, яке здатне рухатися і підпорядковуватися музичному ритму. Метою кожного заняття повинна стати робота над гармонійним розвитком тіла. Відповідно до цього необхідно використовувати певні фізичні вправи для формування музично-рухової культури, необхідних рухових навичок, свідомого ставлення до своїх рухів, зацікавленого відношення до музично-ритмічної діяльності.

Головним засобом формування музично-ритмічної діяльності стає ознайомлення дітей з мовою рухів, яка є надзвичайно різноманітною. Для занять доцільно використовувати досить прості, доступні дітям танцювальні елементи сучасного, народного танцю та пантоміми, значення яких зрозуміле і знайоме дітям з власного життєвого досвіду і які можна використати у танці для передачі взаємовідносин персонажів. Ці рухи складають систему виразних засобів хореографії і дозволяють створювати різноманітні танцювальні композиції.

Навчання мові рухів з метою формування у дітей музично-ритмічної діяльності в танці може бути ефективним лише на основі застосування високохудожнього музичного матеріалу. Музика здатна активізувати фантазію дитини, спрямувати та спонукати її до творчого використання виразних рухів.

Різні музичні твори викликають у дітей емоційні переживання, породжують певні настрої, під впливом яких рухи набувають відповідного характеру. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу радує, бадьорить, що проявляється у підтягнутій поставі, точних, підкреслених діях у руках і ногах. Навпаки, спокійний, плавний характер танцю дає змогу зробити поставу вільнішою, рухи неквапливими, м’якшими, круглішими. Музично-ритмічні рухи змушують дітей переживати образний зміст, який несе у собі музика. А це, в свою чергу, позитивно впливає на якість виконання відповідних музично-ритмічних дій. Радіючи музиці, відчуваючи красу своїх рухів, дитина емоційно збагачується, переживає особливе піднесення, життєрадісність.

Таким чином, через активізацію музично-ритмічної діяльності школярів в умовах цікавої, захоплюючої діяльності – ритміки – відбувається відповідний музично-ритмічний розвиток дитини. До того ж заняття ритмікою сприяють формуванню загальної культури особистості дитини, її пізнавальної, вольової та емоційної сфер.

Досягнення успіхів у музично-ритмічному вихованні, безумовно, залежать від загального фізичного розвитку дитини, якому великою мірою сприяє методично доцільна організація занять та їхня систематичність.

У той же час можна стверджувати, що музично-ритмічна діяльність підтримує розвиток у дітей музикальності, зокрема основних її компонентів – емоційного відгуку, слуху та почуття ритму. Дитина вчиться сприймати музику, рухатися згідно її характеру, який втілений певними засобами музичної виразності. Емоційний зміст музики: зміни темпу, ритму та сили звучання сприяють образно-музичному розвитку дітей. Завдяки рухам музика стає зрозумілішою і легше засвоюється ними. Але для формування музично-ритмічних навичок необхідно врахувати, що ефективнішими є ті рухи, які, відповідатимуть характеру музики та засобам її виразності.

Досліджено, що у дітей молодшого шкільного віку підвищується рухова активність завдяки характерній музиці. Вправи з музичним супроводом сприяють формуванню постави, координації та узгодженості рухів. Музика надає рухам особливої виразності, чіткості, ритмічності.

Для того, щоб навчити молодших школярів виконувати вправи правильно та виразно, слід постійно привертати увагу дітей до музики, наголошувати на характері музичного образу і найбільш яскравих засобах музичної виразності, котрі повинні відтворюватися у рухах. Так, наприклад, можна запропонувати прослухати музичну п’єсу, яка розкриває образ ведмедя: «Послухайте, діти, як ходить клишоногий ведмідь. Музика повільна, звучить у низькому регістрі. Це так іде, перевалюючись, ведмідь і реве низьким голосом» (під цю музику дітям пропонується хода на зовнішній частині ступні). Або: звучить музика весела, швидка, у високому регістрі. «Це горобчики весело стрибають, дзьобають зернятка, швидко перелітають з місця на місце». Такі чіткі пояснення керівником активізують сприйняття музики дітьми, а єдність музики, слова і дій формує навичку рухатися відповідно до характеру музики. Все це робить вправи більш ефективними, що сприяє фізичному розвитку та зміцненню здоров’я молодших школярів.

Таким чином, проблема взаємозв’язку музики й рухів розкривається у музично-ритмічному навчанні школярів і не обмежується лише узгодженістю їхнього спільного характеру. Розвиток музичного образу, порівняння контрастних і схожих музичних побудов, ладова забарвленість, особливості ритмічного малюнка, динаміки, темпу – все це може відображатися і у рухах. Рухи допомагають повніше сприймати музичний твір, який у свою чергу, придає рухові особливої виразності. У цій взаємодії музика відіграє провідну роль, а рухи стають своєрідним засобом вираження художніх образів у музично-ритмічному навчанні.

Література:

1. Грібан В.Г. Валеологія: навчальний посібник / В.Г.Грібан. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.

2. Гребенюк М. Використання музики в заключній частині уроку фізкультури / М. Гребенюк //Здоров’я та фізична культура. – 2005. – № 10. – С. 5-6.

3. Куненко Л. Ефект Моцарта, або звуковий вітамін С / Л. Куненко // Дефектологія – 2002. – № 1. – С. 9-12.

4. Нечепоренко Л.С. Сучасна педагогіка: навчальний посібник / Нечепоренко Л.С., Пономарьова Г.Ф., Подоляк Я.В. – Харків, 2007 – 216 с.

5. Печерська Е.П. Уроки музики у початкових класах: навчальний посібник / Е.П.Печерська. – К.: Либідь, 2001. – 272 с.

6. Чепіга М., Чепіга С. Стимуляція здоров’я та інтелекту / М.Чепіга, С.Чепіга. – К.:3нання, 2006. – 347 с.

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Гуральник Наталія Павлівна