ВПЛИВ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА НА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА

Наше суспільство в майбутньому буде таким, які уявлення про світ ми виховаємо в своїх дітей сьогодні. Головна мета духовного розвитку особистості студента на сучасному етапі - це виховання всебічно гармонійно розвиненої особистості з глибокими розумінням традицій, культурних цінностей свого народу, яка б розуміла мистецтво, відчула красу в усіх її проявах.

Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.

Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.

Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній.

Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе [3].

Духовне сходження особистості є процесом засвоєння цінностей культури. У пошуках істини й сенсу життя людина звертається до мистецтва, що зберігає в собі нетлінні цінності: досвід поколінь, мудрість філософів, натхнення геніїв.

Недаремно у філософії ( А.Баумгартен, М.Бердяєв, Г.Ващенко, І.Кант, Б. Кроче, В.Онищенко, Г.Сковорода, В.Соловйов, П.Флоренський, О.Лосєв, П.Юркевич, О.Кульчицький, Ф.Шиллер), сучасній філософії освіти, мистецької зокрема (І.Бех, Г.Васянович, С.Гессен, І.Зязюн, В.Кремень, Л.Масол, Н.Миропольська, Г.Ніколаї, О.Олексюк, В.Орлов, Г.Падалка та ін.), акцентується взаємний зв'язок між культурою і освітою, який свідчить, що духовний пошук особистості тісно пов'язаний із творчим навчанням (зокрема й мистецьким або за допомогою мистецтва), спроможним висвітлювати особистість, її розвиток і культурне збагачення. Тільки освіта через мистецтво як осередок істинного, прекрасного, доброго є, на думку багатьох званих педагогів, найефективніший шлях до духовної самореалізації особистості [6].

Таким чином, мета статті полягає у виявленні ціннісного змісту мистецтва та визначенні естетичної оцінки творів декоративно-прикладного мистецтва як джерела розвитку цілісного художньо-естетичного світогляду, що відіграє значну роль у духовному зростанні особистості.

Унікальним засобом формування важливих сторін психічного життя емоційної сфери, образного мислення, художніх та творчих здібностей підлітка є мистецтво та осмислення почуттєвого досвіду, сконцентрованого у творах мистецтва, виховується й розвивається особистість. Через залучення до світу інших людей, співпереживаючи та наслідуючи їх поведінку в значущих, емоційно насичених ситуаціях, дитина відкриває для себе гаму нових почуттів, збагачується певним відношенням до навколишнього, починає переживати радість пізнання краси природи, праці творів мистецтва, людських стосунків, усвідомлює власне "я", оволодіває мовою емоцій. У дитини народжується та збагачується спектр людських переживань, їх усвідомлення, потреба в оволодінні власними емоціями, що формує культуру почуттів. Ще за часів Київської Русі в "Поученні Володимира Мономаха дітям " (1096) вперше обґрунтовано необхідність зв’язку освіти з потребами життя особистості. При цьому особливу увагу автор звертає на важливість розвитку в дітей ініціативи, працелюбства, додержання гуманістичних стосунків між людьми.

Філософія вбачає, що внутрішній світ людини становить те, що вона розвинула і вдосконалила в собі сама, якості активнодіючих здібностей. У філософському словнику творчість трактується як діяльність, що породжує щось нове, чого ніколи не було. Психологи розглядають творчість як вищий рівень логічного мислення, яка є поштовхом до діяльності, «результатом якої є створені матеріальні й духовні цінності». В умовах кризових явищ у суспільстві розвивальне навчання дозволяє не лише зберегти інтелектуальний потенціал підростаючого покоління, а й примножити його без особливих утруднень. Будучи ще дітьми, ми починаємо мислити творчо. Кожна ситуація для нас була нова і потребувала нового вирішення.

Формування умінь та навичок у різних видах мистецької діяльності стає лише засобом, що дозволяє дитині відтворити свої почуття, думки, фантазії в самостійній творчій діяльності. Цей процес довготривалий і складений: від виховання емоційно-почуттєвої сфери, засвоєння елементарної інформації (знань) через оволодіння уміннями та навичками до вищого прояву творчої самореалізації дитини.

Одним із суттєвих факторів підвищення ефективності естетичного виховання студентів є пошук оптимальних умов організації процесу залучення до різних видів мистецтв, творчої діяльності на цій основі. Комплексна взаємодія різних видів мистецтв є важливою умовою формування художніх здібностей, естетичних почуттів, творчого ставлення до навколишнього світу, світоглядних уявлень. Через образність різноманітних видів мистецтва формується світоглядне уявлення.

Мистецтво є засобом самовираження людини, тому предметом мистецтва є як стосунки людини та світу, так і сама людини у всіх її вимірах – психологічному, соціальному, моральному і навіть побутовому. Мистецтво не тільки бере людину в його цільності, але і торкається усіх самих глибоких і ще не вивчених наукою шарів найдивовижнішого феномена у світі, котрим є людина – таємниця таємниць природи.

Мистецтво, народившись ще в первісному суспільстві, набуло свої основні риси в античності, але ж і в тому часі воно не відразу розумілося як особливий вид діяльності. Процес відокремлення естетичної діяльності мистецтва розпочався у конкретних ремеслах, потім його перенесли в область духовної діяльності, де естетичне також не було спочатку відокремлено від побутового та пізнавального.

Єдність естетичного і морального розвивається як дві специфічні сторони духовного життя людини, діалектично взаємозв’язані між собою.

Педагогічні аспект цієї проблеми знаходить своє відображення в єдності естетичного і морального виховання студента. Ця єдність визначається, по перше, єдністю кінцевої мети кожного з них – формування всебічно розвиненої, гармонійної особистості; по друге, єдність духовної сутності людини, яка не може бути розсічена на ізольовані складові частини.

Головне завдання естетичного виховання полягає в тому, щоб засобами мистецтва привити людині високі норми і принципи моралі, прагнення до творчої діяльності, яка є засобом реалізації духовних потреб особистості. Відрив естетичного виховання від морального призводить до того, що завдання першого зводяться лише до формування естетичного смаку; ототожнення ж їх – друга крайність, бо тоді естетичне виховання є лише частиною морального [5].

Моральне виховання – це цілеспрямоване формування в людини відповідних переконань, моральних нахилів, почуттів, звичок, стійких моральних якостей особистості. Як видно із цього визначення, норми і принципи моралі ґрунтуються не тільки на інтелекті, а й на почуттях. Розвиваючи культуру почуттів, ліквідується розрив між знанням і переконанням, між почуттям і поведінкою, особистим інтересом і обов’язком. У творчій праці, активній громадській діяльності, можна формувати ту цільну, дійсну, всебічно досконало розвинену людину [7].

Для розв’язання цього завдання важливе значення має мистецтво, в тому числі народне декоративно-прикладне, яке завдяки особливій близькості до життя надзвичайно сильно впливає на почуття людей.

Декоративне мистецтво має свою специфіку. Твори декоративно-прикладного мистецтва відображають дійсність через «видовий» образ, що дає зображення в дуже загальних формах. Незважаючи на цю обмеженість художніх засобів, усякий твір прикладного мистецтва є образом людських почуттів, бажань, прагнень, думок.

На відміну від живопису, графіки і скульптури, які відбивають дійсність через зображення конкретних предметів, явищ, подій, декоративно-прикладне мистецтво оперує головним чином утилітарними просторовими формами. В основі емоційного сприймання творів прикладного мистецтва лежать пластичні й колірні властивості форми.

Основні принципи декоративного мистецтва можна сформулювати так: єдність художньої форми і практичного призначення виробу; побудова речей відповідно до властивостей і можливостей матеріалу; зв'язок художньої форми з технологічними способами її обробки.

Єдність естетичного і утилітарного є основним принципом цього виду мистецтва. Разом з тим нерідко бувають випадки, коли та чи інша річ, яка в свій час мала певне практичне призначення, в подальшому поступово втрачала його, стаючи суто художнім твором.

Навчити студентів цілісного, емоційного й глибокого аналізу творів мистецтва не можна без виховання в них навичок художнього сприймання. Естетичне сприймання освоєння дійсності – це передусім діяльно-емоційне сприймання. Стосовно творів декоративно-прикладного мистецтва воно базується на людській здатності відтворити ціле за його частинами. При цьому емоційний вплив кожної частини має забезпечувати вплив цілого. Завдання викладача полягає в тому, щоб навчити студентів розкривати багатогранність внутрішнього змісту твору прикладного мистецтва, який порівнюють з айсбергом – видима частина його незмірно менша від «підводної». Робота над художніми виробами на заняттях декоративно-прикладного мистецтва та в позаурочний час дає змогу розвинути в студентів здатність до просторово-композиційної діяльності і художньо-образного мислення.

У моральному й естетичному вихованні в процесі оволодіння декоративно-прикладним мистецтвом вирішальною ланкою є формування в студентів здатності сприймання і уяви. Формування цих двох сторін художнього процесу має ґрунтуватися, поряд із знанням законів і правил, на чуттєвому, емоційному фундаменті.

Спостереження за студентами під час їхніх занять прикладним мистецтвом показують, що декоративна творчість не збуджує позитивних емоцій у тих студентів, які байдужі до неї (здебільшого через непідготовленість до сприймання народного мистецтва), а в окремих випадках і в тих, хто досяг високої майстерності в декоративній роботі і відчуває свою зверхність над ровесниками.

У студентів, які прагнуть досягти високої майстерності, процес творчої діяльності завжди збуджує позитивні емоції. Робота з цими підлітками спрямована на засвоєння виражальних засобів народного мистецтва (форм, ліній, ритмів, пропорцій, контрасту світла і тіні, гармонійного поєднання кольорів у виробах). Зустрічі з народними майстрами, екскурсії в музеї, на підприємства художньої промисловості, як показує досвід, викликають захоплення, оптимізм, прилив енергії. Прилучення до мистецтва, оволодіння майстерністю в декоративній творчості стає їхньою близькою метою, а досягнення її – органічною потребою. Задоволення цією потребою вимагає наполегливості, завзятості. Проте засвоєння одних лише технічних прийомів дає суто ремісничу підготовку. Занадто тривала робота на «тренажних дощечках» або інших матеріалах (поза зв’язком з виробом), внаслідок якої з’являється непотрібний продукт, а також недооцінка педагогами важливості вивчення теоретичних основ декоративно-прикладного мистецтва призводить до невдоволеності підлітків своєю діяльністю. Тільки творчий характер занять, які вимагають інтелектуальних і емоційних зусиль, дає студентам насолоду від процесу праці. Організовуючи його, доцільно якомога раніше переходити від підготовчої роботи до творчої. Тоді позитивні емоції виступатимуть як важливе підкріплення вищих соціальних мотивацій, виявлятимуться додатковим стимулом, поштовхом до більш інтенсивної діяльності. Радість прояву своїх внутрішніх сил закріплює, робить стійкою потребу особистості в праці. Створюються оптимальні умови для забезпечення єдності духовного, трудового, морального й естетичного виховання студентів.

На основі емоційних процесів формуються почуття, суть яких полягає у збудженні, узагальненні й систематизації різноманітних емоцій у процесі розвитку морально-естетичних якостей людини. А процес діалектичного взаємопроникнення знань і почуттів сприяє формуванню переконань. Внаслідок цього моральні й естетичні почуття стають глибоко усвідомленими, принципово вмотивованими спонукальними силами діяльності студента.

Формування інтересу до декоративної творчості ґрунтується не лише на стійкому емоційному піднесенні, а й на усвідомленні суспільної значущості прикладної діяльності.

Як показує досвід, навчальні та позакласні заняття декоративно-прикладним мистецтвом у тісному взаємозв’язку з вивченням основ наук, спонукають студентів саме до свідомої трудової діяльності, сприяють формуванню в них таких найважливіших моральних якостей, як працелюбність і колективізм. Неабиякий виховний вплив на студентів справляє їхня безпосередня участь у виготовленні різноманітних виробів. Трудовий процес дає можливість глибше пізнати закономірність побудови форми, особливості матеріалу і кольору.

Отже, духовна діяльність студента нерозривна з діяльністю творчою. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.

Література:

1. Абалина Т.Г., Миропольская Н.Е. Эстетическое воспитание в школе. - К.: Высшая школа, 1987. – 252 с.

2. Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р.В., Станкевич М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1993. - 273 с.
   3. Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. Художні техніки в школі. – К.: ІЗМН, 1997.- 312 с.

1. Ковальов О.Є. Декоративно-прикладне мистецтво у школі. 1-7 клас: Навч. посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. – 144 с.; іл.. 52 с.

2. Коменский Я.А., Лоок Д., Руссо Ж.- Ж., Песталоцци И.Г. Педагогическое наследие / Сост. В.М. Кларин, А.Н. Джуринский. – М.: Педагогіка, 1989 – 416 с. – (Б-ка учителя).

3. Столович Л.Н. Красота. Добро. Истина: Очерк истории эстетической аксиологии. – М.: Республика, 1994. – 464 с.

4. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (XIII – XVIII ст.): Навч. посібник. - К.: Либідь, 1992. – 192 с.: іл.. 159

5. Хворостов А.С. Декоративно – прикладное искусство в школе: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1981. – 175 с., ил., 16 л. вкл.

6. Хорунжий В.І. Практикум в навчальних майстернях з методикою трудового навчання. – Тернопіль: «Астон», 2001. – 220с.