МЕДИЧНА ОСВІТА В СУЧАСНОМУ СВІТІ. ПЕРСПЕКТИВИ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ ДО ОСВІТНІХ ПРОЦЕСІВ В МЕДИЦИНІ.

За сучасних швидкоплинних і постійних змін в світі новітніх технологій є необхідність в постійному удосконаленні системи післядипломної освіти та додатковій професійній освіті на підставі необхідної для суспільства концепції навчання протягом всього життя. У зв’язку з інтенсивною динамікою соціально-економічних, інформаційно-технологічних змін, швидкими оновленням в освіті та вимогах до професійних навичок фахівців є очевидною необхідність оптимізації існуючих і розробка нових програм підвищення кваліфікації медичних кадрів. Застосування в навчанні інноваційних технологій дозволить здобути освіту світового рівня, стати конкурентоспроможним фахівцем, надавати кожному громадянину сучасну медичну допомогу та мати можливість вибору праці у будь-якій країні.

Основною з вимог для конкурентоспроможності освіти, поза всякими сумнівами, є і її якість. Але на даний час система освіти має певні складнощі та протиріччя. В сучасному світі освіта є пріоритетною сферою людської діяльності, значні досягнення якої лягли в основу глобальних соціальних та науково-технологічних суспільних змін. І освіта найшвидше реагує на всі ті зміни, які відбуваються у суспільстві.

Останнім часом економічно розвинені країни в стратегії свого розвитку стали робити ставку на освіту. Основні цілі та задачі освітньої політики України визначені в Національній доктрині розвитку освіти. Її головною метою є створення механізму відповідності запитам особи, суспільства і держави. Серед фундаментальних принципів процесу формування загального науково-освітнього простору в масштабах Європи, особливе місце займає саме система безперервної освіти, яка створює найсприятливіші умови для розвитку кожної людини, збільшення тривалості її активного життя, максимального та ефективного використання людського досвіду та інтелекту [2, 5].

Післядипломна освіта стала основною сферою реалізації ідеї масової безперервної освіти. Саме тут проблеми сучасної освіти виявилися особливо гостро. Важливо бачити, що ця сфера є не звичним продовженням існуючої системи освіти, додатковою надбудовою над нею, покликаної компенсувати недоліки формальної освіти, але виступає особливою галуззю, з особливими відносинами учасників освітнього процесу, особливою освітньою мотивацією, метою людей, які суміщають навчання з роботою.

У сучасному суспільстві як джерелом прибутку все частіше є знання, інновації, технології та способи їх практичного застосування. При цьому сфера освіти істотно залежна від економічної сфери, і освітня діяльність стає важливим компонентом економічного розвитку суспільства. До того ж, інформація й теоретичне знання є стратегічними ресурсами країни і, разом з рівнем розвитку освіти, багато в чому визначають її суверенітет і національну безпеку держави.

Сьогодні виділяють наступні важливі тенденції розвитку освіти: перехід від концепції функціональної підготовки до концепції розвитку особистості, інтенсивна взаємодія між державами у сфері освіти, розвиток ринкових відносин у цій сфері. Вони визначають основні напрямки у розвитку нової системи освіти. Принципова відмінність нової системи від традиційної полягає в її технологічній базі. Нова система освіти орієнтована на інформатизацію: реалізацію високого потенціалу комп’ютерних і телекомунікаційних інформаційних технологій з реалізацією одного з головних переваг – дистанційного навчання.

Враховуючи специфіку організації та запровадження дистанційного навчання для медичних фахівців можна окреслити ряд проблем, які потребують вирішення [3, 7]:

-         недостатня відповідність освітніх послуг вимогам суспільства, потребам ринку праці;

-         недостатнє матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення, недостатня підготовка слухачів кадрів до використання у навчальному процесі сучасних засобів навчання та інформаційно-комунікаційних технологій;

-         впровадження у систему освіти новітніх технологій та технічних засобів без належного наукового обґрунтування, науково-методичного супроводу;

-         низький рівень фінансово-економічного забезпечення післядипломної освіти.

Враховуючи все вищезгадане уряд України зазначив одними з основних завдань Національної стратегії розвитку освіти [1, 6]:

1.                        системне підвищення якості освіти на інноваційній основі;

2.                        модернізація та впровадження професійних стандартів у відповідності до світового досвіду, вимог європейського ринку праці, оновлення класифікатору професій;

3.                        розробка ефективної системи навчально-методичного забезпечення освіти;

4.                        створення умов для розвитку індустрії сучасних засобів навчання (навчально-методичних, електронних, технічних, інформаційно-комунікаційних тощо).

Комітет експертів Всесвітньої федерації медичної освіти сформулював критерії трьох фаз безперервної медичної освіти (БМО) – переддипломного (додипломного), післядипломного та безперервного професійного розвитку (БПР). Система БМО дозволяє впровадити сучасні медичні технології в лікувально-діагностичну практику, тим самим покращуючи якість наданої медичної допомоги на первинному рівні. БПР дозволить забезпечити якість охорони здоров’я та сприятиме підвищенню ефективності надання медичних послуг населенню та тим самим підтримується компетенція медичних працівників протягом всієї їхньої професійної діяльності [4].

Система БМО дозволяє враховувати не лише ступінь і динаміку реформування охорони здоров’я, але й медичну спеціальність і конкретне місце роботи медичного фахівця – його специфіку, характер і тип функціонування (лікарі та молодші медичні спеціалісти стаціонарів, поліклінік, амбулаторій сімейної медицини та ін.).

Для забезпечення ефективності професійного розвитку медичних працівників відповідно до потреб сучасності необхідно нормативно урегулювати дистанційну освіту: визначити норми навчального часу та оплати праці фахівців щодо створення відповідних навчально-методичних комплексів для дистанційної освіти з урахуванням підготовки матеріалів та проведення вступного та вихідного діагностування, роботи з платформами, проведення занять у режимі он-лайн, перевірки завдань, індивідуальних консультацій тощо.

Вимоги до сучасних програм підвищення кваліфікації кадрів характеризуються наступними ознаками [3]:

-         побудова змісту підвищення кваліфікації на підставі єдиних наявних базових знань та ознайомлення з принципово новими знаннями;

-         розширення освітнього середовища післядипломної освіти не лише державних установ, але й інших структур (галузеві підвищення кваліфікації);

-         різноманітність технологій освіти, які сприяють розвитку якості професійної компетентності.

Особлива увага авторів програм зосереджена на проектуванні їх змісту, який перш за все орієнтований на підготовку фахівців для вирішення актуальних завдань розвитку практичної охорони здоров’я, тобто для виконання вимог суспільства в галузі медицини.

Розробка в умовах модернізації освіти інноваційного змісту програм підвищення кваліфікації сприяє особистісно-професійному розвитку слухачів, актуалізує потребу в проведенні досліджень проблем розвитку та управлінням якістю післядипломної освіти.

Література:

1.     Національна доктрина розвитку освіти в Україні у ХХІ ст.: Затв. Указом Президента України від 17 квітня 2002 р. № 347 // Освіта України. – 2002. – 23 квітня (№ 33).

2.     Астахова В. Система освіти Україні в пошуках відповідей на глобальні виклики епохи / В. Астахова // Харківський гуманітарний університет «Народна українська академія». - http://library.uipa.kharkov.ua

3.     Вартанян Ф. Е. Управління ЛПУ. Загальні питання. Пріоритетний національний проект і Концепція розвитку охорони здоров’я /Ф. Е. Вартанян // Загальні економічні питання. Охорона здоров'я. - 2008. - № 1.

4.     Левчук Л. В. Тенденції світового розвитку вищої освіти / Л. В. Левчук / / Publish journal РГПУ. - http://rspu.edu.ru/university.

5.     Москаленко В.Ф. Нано-біотехнології та наномедицина як концептуальний фактор і дидактичний ресурс для інноваційного розвитку вищої медичної освіти / В.Ф. Москаленко, А.І. Єгоренко, А.П. Яворівський // Національний медичний університет імені О. О. Богомольця. XVIII-а конференція Нано-біотехнології та наномедицина як концептуальний фактор і дидактичний ресурс для інноваційного розвитку вищої медичної освіти. - http://www.mce.su/rus/archive.

6.     Система управління якістю медичної освіти / [І.Є. Булах, О.П. Волосовець, Ю.В. Вороненко та ін.]. – Дніпропетровськ: АРТ-ПРЕСС, 2003. – 212 с.

7.     Чемерис О.А. Якість освіти як загальна тенденція європейської інтеграції / О.А. Чемерис // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2005. – Вип. 25.