ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

Туризм є складною системою, в якій тісно переплетені інтереси багатьох галузей економіки, екології, культури, безпеки, зайнятості населення, розвитку туристської інфраструктури. Саме туристична індустрія виступає потужним соціально-економічним і політичним чинником, що визначає розвиток економіки і політику багатьох країн і регіонів світу, їх міжнародну інтеграцію[1, с. 8].

Важливість розвитку туризму для національної і регіональної економіки визначає його державне регулювання. Законодавча основа державного регулювання туристичної діяльності в Україні складається з Закону України "Про туризм", прийнятих відповідно до нього державних законів і нормативно-правових актів України.

Держава, визнаючи туристичну діяльність як одну з пріоритетних галузей національної економіки, здійснює її регулювання відповідно до таких принципів: сприяти туристичній діяльності і створювати сприятливі умови для її розвитку; визначати і підтримувати пріоритетні напрями туристичної діяльності; формувати уявлення про Україну як про країну, сприятливу для туризму; здійснювати підтримку і захист українських туристів, туроператорів, турагентів і їх об'єднань[5, с. 123].

Процес інтеграції туристичних підприємств найбільш актуальний в сучасних умовах. Це пояснюється тим, що туризм сьогодні – одна з найбільш динамічних галузей економіки у світі, яка включає найрізноманітніші сфери послуг. В наявних ринкових умовах, а також в умовах світової економічної кризи підприємству складно діяти поодинці. Інтеграція, особливо в туристичній сфері, охопила всі куточки земної кулі.

При аналізі стану туристичної галузі в Україні, необхідно відмітити її сприятливі умови та багаті, рекреаційні ресурси для лікування й відпочинку населення, розвитку туризму й спорту. Унікальні пейзажі, дивні ландшафти, національні парки, заповідники, мінеральні і термальні води, грязьові джерела створюють усі передумови для формування в Україні високорозвиненого, конкурентоздатного рекреаційно-туристичного комплексу.

За даними доповіді Всесвітнього Економічного Форуму в 2009 році по рівню конкурентоспроможності в сфері подорожей та туризму Україна займає 77 місце, яке залишилось не змінним порівняно з 2008 роком (в 2007 – 78 місце). Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною і постійною динамікою. Створення нового іміджу українського туристичного продукту, конкурентоздатного в нашій країні і за кордоном, підтримка розвитку малого і середнього бізнесу в туристичній сфері зумовили зростання кількості  туристів і об’ємів наданих ним послуг[2].

Таблиця 1

Основні показники туризму в Україні за період 2005-2009 рр. (складено за [2]).

 Важливим показником впливу туризму на економіку країни є показник частки у валовому внутрішньому продукті. Так Україна протягом періоду з 2005 по 2009 роки мала майже незмінний показник (1,6% у 2005 році і 1,5% у 2009 році). За даними таблиці 1 видно, що спостерігалась позитивна тенденція збільшення доходу від туризму, але у відносних показниках частка не змінювалась.

У той же час треба відзначити, що туризм як вид діяльності не може існувати як окрема галузь економіки, саме тому доцільно розглядати його вплив на економіку України з урахуванням суміжних галузей. Туристична сфера у грошовому виразі мала 38,6 млрд. грн. і 8,7 % від загального ВВП у 2005 році, і цей показник мав тенденцію до зростання до 2008 року (85,1 млрд. грн. і 9,3 % від загального ВВП). Дещо зменшилася частка туристичної сфери у ВВП країни у 2009 році (84,5 млрд. грн. і 7,8 % від загального ВВП) Це в першу чергу пов’язано з негативними факторами у суміжних до туризму галузях, причиною яких є світова фінансова криза. Макроекономічні показники в частині оподаткування на 2009 рік, розраховані у 2008 році, під час кризи не корегувались, що відповідно призвело до додаткового навантаження на підприємства туристичної сфери. Відсутність дієвого механізму підтримки бізнесу під час кризи призвели до закриття ряду підприємств чи зменшення обсягів виробництва і відповідно зменшення податкових надходжень до бюджету.

У побудові конкурентоспроможної туристичної сфери головна роль належить високоінтелектуальному людському капіталу та інноваціям. Так серед загальної кількості працівників в цілому по Україні лише 21% кваліфіковані, тоді як в Японії – 72%, Німеччині – 56%, США – 43%.

Що ж стосується кількості зайнятого в туризмі населення в Україні, то видно, що протягом 2006-2008 років збільшувалась їх кількість, а у 2009 кількість працюючих у цій сфері впала, що є наслідком зменшення платоспроможності населення через світову фінансову кризу.

Розвиток українського туристичного ринку (в 2009 році зареєстровано 7736 компаній, тоді як в 2008 році – 6742, з яких 2,5 тис – туроператори) є результатом процесів, які провідні європейські країни давно пройшли, що сприяло формуванню в цих країнах олігополії декількох туроператорів, консолідуючих 60-80% ринку та, які реалізують тур продукти через роздрібні сітки, об’єднувані під єдиним брендом[3, с. 11].

Туристична галузь в Україні розвивається під впливом низки політичних та економічних чинників, які обумовлені трансформаційними процесами, які протікають в країні. З одного боку, вони сприяли активному розвитку українського туристичного ринку й швидкому зростанню частки виїзного туризму, з іншого – економічна криза негативно вплинула на формування туристичної галузі та її інфраструктури, відсутня впевненість у повноцінній реалізації стратегічних планів в туристичній сфері. Слабке усвідомлення необхідності інтеграційних процесів і їх організації не сприяє збільшенню туристичного потоку. Здолати вказані негативні тенденції і забезпечити Україні гідне місце на світовому ринку туристичних послуг дозволять об’єктивно  оцінити значимість галузі в національній економіці, а також розробка і реалізація стратегії, що враховує світовий досвід розвитку туристичної сфери діяльності, що склалися у ній тенденцій глобалізації і міжнародною інтеграції.

Концептуальні завдання державного регулювання туристичного бізнесу на сучасному етапі розвитку економіки полягають у:

- розробленні національної концепції туризму, в якій повинен бути встановлений рівний пріоритет внутрішнього туризму і послуг іноземним туристам; на внутрішньому ринку перевага повинна віддаватися масовим видам туризму для українських громадян, доступних широким прошаркам населення; при обґрунтуванні регіональної політики доцільно стимулювати активізацію пропозиції послуг культурного й історичного туризму;

- сприянні розвитку туризму, що забезпечує відтворення та охорону природних і культурних ресурсів країни;

- створенні умов для формування адресного туризму соціально незахищених верств населення;

- створенні можливостей для погодженого розвитку всіх численних елементів сектора туризму;

- оптимальному поєднанні політичних, економічних, екологічних і соціальних вигод від туризму і розподілу їх усередині суспільства, зводячи при цьому до мінімуму проблеми, пов'язані з туризмом;

- формуванні на національному рівні необхідних координувальних структур у сфері вивчення ринку; оцінюванні можливостей розміщення, вибору типів і ступеня розвитку визначних об'єктів, послуг і інфраструктури в туристичному секторі;

- досягненні інвестиційної привабливості туризму; забезпеченні орієнтирів для постійного контролю за ходом і напрямами розвитку туризму.

Інструментами реалізації державної політики галузевого розвитку повинні стати державні цільові програми, розроблювальні і реалізовані на регіональному та місцевому рівнях.

Можна зробити висновок, що, незважаючи на негативні явища, які відбуваються в економіці та суспільстві, туристична сфера є такою, що постійно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту. За статистичними даними, результати діяльності туристичної сфери в останні роки можна вважати такими, що свідчать про розвиток цієї сфери та набуття нею позитивних тенденцій. Туризм, як і інші складові економіки України, потребує ряду пільг для підтримки своєї діяльності. Але на теперішній час, коли держава відчуває гостру нестачу коштів, необхідних для подолання кризових явищ, впровадження таких пільг несхвально приймається з боку податкових та фінансових органів держави. Відповідно представники туристичної сфери, використовуючи недосконалість державного контролю за сплатою податків, ухиляються від їх сплати, намагаючись компенсувати втрати, які вони несуть під час кризи[4, с. 256].

Стабільний розвиток туристичної індустрії можливо на умовах співробітництва держави та бізнесу. Це необхідно для розробки та реалізації програм, які будуть ураховувати специфіку туристичної галузі. За оцінками міжнародної консалтингової McKinsey & Company для забезпечення стійкого росту ВВП на фоні багатьох проблем, які стоять перед Україною, в першу чергу необхідно розвивати ті галузі економіки, які мають значний потенціал росту. Одним з таких галузей виступає туристична індустрія. Для цього необхідно створити благоприйнятні умови для ведення бізнесу, стимулювання конкуренції, залучення інвестицій та упровадження передового зарубіжного досвіду,усунення адміністративних бар’єрів, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток співробітництва держави та бізнесу.

Література:

1)    Юрченко С.А. Инфраструктура мира: Учебное пособие.- Х.:ХНУ имени В.Н. Каразина, 2006.- 328 с. - ISBN 966-623-358-4.

2)    Travel & Tourism economic impact [Електронний ресурс] / World travel & tourism council. — Режим доступу : http: //www.wttc.org/eng/TourismResearch /Tourism_Economic_Research/CountryReports/Ukraine_/.

3)    Пахля А.,Самарцев Е. Національний турпродукт: якісний, отже конкурентний.// Урядовий кур’єр.-2009.-№177.-с. 11.

4)    Мальська М. П. Міжнародний туризм і сфера послуг : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / М. П. Мальська, Н. В. Антонюк, Н. М. Ганич. — К. : Знання, 2008. — 661 с.

5)    Пуцентейло П.Р. Економіка і організація туристично-готельного підприємництва. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с