КРОКИ УКРАЇНИ НА ШЛЯХУ ДО ЄС

Налагодження співробітництва з західними державами є необхідною умовою для утвердження України як незалежної держави, досягнення європейських стандартів, що є показником демократичних перетворень.

Європа має багатий історичний досвід розвитку і становлення демократичного суспільства:

• звідси починалися Великі географічні відкриття;

• тут зародився капіталізм;

• відбулася перша революція;

• це територія, на якій відбувалися основні події 2-х світових воєн;

• це і приклад об'єднання багатьох держав для спільного вирішення злободенних проблем.

Вважається, що Україна ніколи не належала до політичної Європи і не належить до західної цивілізації. Насправді Україна ще за часів Київської Русі була впливовою європейською державою, а демократичні традиції українців історично пов’язують їх із Європейською цивілізацією: для України членство в ЄС є природнім кроком на шляху до повернення в Європу.

Основним принципом європейської інтеграції є збереження національної ідентичності та різноманіття культур країн-членів, тому, вступивши до Європейського Союзу українці не втратять свою національну ідентичність, а багата українська культура не лише не загубиться, а й здатна збагатити загальноєвропейську культуру.

Роль активного члена Європи також надає можливість реалізувати економічні, оборонні інтереси України та її потенціал регіонального лідера. Помилково вважати, що українська економіка не витримає конкуренції з ринковими економіками європейських країн, а потужні європейські корпорації несуть загрозу українським підприємствам, які не зможуть бути конкурентами навіть на внутрішньому ринку. Насправді неконкурентноздатними є лише деякі галузі української економіки із застарілими технологіями, які потребують суттєвого реформування. Як показує світовий досвід, здорова конкуренція на світових ринках стимулює підвищення конкурентоздатності шляхом залучення нових інвестицій та технологій, підвищення якості продукції, розвитку маркетингу, і виходу на нові ринки. Довгий час товарообіг України в основному був зорієнтований на Росію та країни СНД і частка європейських країн у ньому була надто низькою. За останні п`ять років відбулася суттєва переорієнтація української торгівлі з колишніх радянських республік на ринки ЄС. Україна експортує 17 % своїх товарів на ринок нинішніх країн-членів ЄС, а якщо враховувати і ринки 13 європейських країн, які прагнуть вступити до ЄС, то ця частка загалом становитиме 37%, в той час як на ринок країн СНД припадає лише 31 % українського експорту. Щодо імпорту, то частка європейських країн складає 32% на ринку України і це в основному обладнання та устаткування, необхідне для модернізації української економіки. Може здатися, що європейські країни не зацікавлені в присутності українських товарів на своїх ринках, а Україна може стати ринком збуту неякісної продукції країн-членів Європейського Союзу. Насправді у конкурентному середовищі виграють вища якість і нижча собівартість товарів і послуг, а захистити свій ринок від неякісної продукції можна за допомогою існуючих механізмів ЄС і СОТ.

Вважається, що європейці надто прискіпливо ставляться до питань дотримання демократії, захисту прав людини, свободи слова в Україні. Насправді захист прав і свобод громадян, зміцнення демократії, розвиток інститутів громадянського суспільства, побудова правової держави потрібні, перш за все, нам – українським громадянам. Однак реальний рух у цьому напрямку щонайменше дуже повільний, якщо не загальмований. Причому, гальмування чи саботаж реального зближення здійснюють як з боку ізоляціоністів у ЄС, так і ряду сил в Україні.

Після Помаранчевої революції Україна пройшла кілька кіл зміни політичної влади. Уряди Кучми змінило кілька помаранчевих урядів, потім знову уряд синіх, і тепер знову спостерігається їх синтез. Попри всю свою проєвропейську чи антиєвропейську риторику і помаранчеві, і сині чітко усвідомлювали всю примарність євроінтеграції як інтеграції у структури ЄС як такої. Безглузді кроки першого помаранчевого уряду та повне фіаско віце-прем'єра з питань євроінтегації Олега Рибачука, його конфлікт з МЗС щодо компетенцій (а насправді – амбіцій і декларацій), конфлікт з Борисом Тарасюком тільки утвердили чиновників з ЄС у тому, що насправді питаннями евроінтеграції у «помаранчевій» Україні ніхто всерйоз не займається. А тому можна ставитися до декларацій і цієї влади доволі спокійно і трактувати їх як продовження виборчої риторики. Тим більше, що і тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко не була перейнята цією темою. Таким чином, Україна не скористалася історичним шансом, щоб добитися не лише реального визнання з боку ЄС євроінтеграційної перспективи України, але навіть істотного просування у напрямку прийняття європейських стандартів.

Це стало зрозуміло, коли ЄС запропонував Україні не статус кандидата на вступ до ЄС, а статус країни-сусіда в рамках програми Європейської політики сусідства (ЄПС). Для реалізації ЄПС було створено Європейський механізм сусідства (ЄМС), впровадження якого почалося з 2007 року. За задумом ЄС, «Завдання ЄПС полягає у тому, щоб поділитися перевагами розширення ЄС 2004 року з країнами-сусідами у відношенні зміцнення стабільности, безпеки та добробуту усіх, на кого поширюється дія цієї політики. Її було розроблено з метою упередити появу нових ліній розмежування між розширеним ЄС та його сусідами і запропонувати їм можливість участі у різноманітних видах діяльности ЄС за допомогою більш інтенсивної співпраці у сфері політики, безпеки, економіки та культури. ЄПС також мав би сприяти виконанню одного із стратегічних завдань Європейського Союзу, визначеного в Європейській стратегії безпеки у грудні 2003 року, а саме – розбудові безпеки у сусідських регіонах». При цьому стверджується, що «високий пріоритетом для Європейського Союзу є формування майбутніх відносин з його сусідами». А отже, ні про яку перспективу членства чи особливих стосунків і мови не може бути, бо – «ЄПС відрізняється від питання потенційного членства».

Такий формат стосунків ЄС з Україною, особливо після надій, породжених Помаранчевою революцією, викликало активне неприйняття такого статусу для України як з боку проевропейськи орієнтованої частини суспільства в Україні, так і з боку офіційних українських чиновників.

Таким чином було започатковано новий стиль у стосунках ЄС та України, коли Україна трактується не як власне партнер з перспективою членства у ЄС чи якоїсь глибшої інтеграції, суб'єкт хоча б частково внутрішнього політичного процесу чи хоча б дискусії у ЄС, а як об'єкт зовнішньої політики ЄС, який використовується для забезпечення інтересів ЄС.

З огляду на це, Україна повинна всіма можливими засобами розвіювати страх старих членів ЄС щодо України, вселяти певність у них, а не страхати своїми проблемами. Ми повинні демонструвати, що свої проблеми ми можемо вирішити самі. І мусимо вирішити самі – Україна занадто велика країна, щоб могти розраховувати на модернізацію коштом ЄС. Потрібно давати знати, що ми це розуміємо і що ми модернізуємося, опираючись на власні сили. Ми маємо переходити до політики малих кроків та вирішення конкретних проблем, а саме:

• пробувати якщо не подолати, то зменшити негативне торгове сальдо з ЄС не лише відкриваючи, але й захищаючи свій ринок;

• диверсифікувати Європейську політику сусідства, добиватися особливого статусу України для ЄС;

• пом'якшити негативні наслідки від поширення Шенгенського режиму на територію нових членів ЄС;

• протистояти перетворенню України на донора робочої сили для ЄС та на ринок збуту непотрібу.

Ми повинні провести спокійний та виважений аналіз стосунків України з ЄС у їх кільканадцятирічній перспективі. Ми повинні побачити не лише реальний сьогоднішній стан, але й тенденції розвитку поглиблених та взаємовигідних стосунків України та ЄС.

Сьогодні адміністративний процес розширення ЄС підійшов до нашого кордону і став нашою реальністю. ЄС осмислила реальність України на своєму кордоні у Програмі добросусідства. Адекватної відповіді з боку України не було. Все застрягло на рівні загального невдоволення. Натомість керівництво України повинно переосмислити, чи просто осмислити свої стосунки з ЄС на короткотермінову і довготермінову перспективи. Стосунки з ЄС потрібно вкладати не у те прокрустове ложе, яке пропонує нам Брюссель, виходячи з своїх інтересів, а з огляду на національні інтереси дружньої до ЄС, географічно межуючої з ЄС, однак не ЄСівської країни. Тобто наша політика щодо ЄС має нарешті перестати бути реактивною, а осмисленою і активною. Країна, яка ще довго, а може, і ніколи, не буде формальним членом ЄС, не може дозволити собі не мати насправді жодної позиції щодо свого найпотужнішого, принаймні економічно, сусіда.

Після виборів до Верховної Ради Європейському Союзу довелося замислитися: як змусити владу у Києві діяти згідно з європейськими цінностями і водночас не звести нанівець співпрацю з Україною?

Відносини між Україною та ЄС «зависли у повітрі», відколи за ґрати потрапили представники опозиції. Команда президента Віктора Януковича сподівалася, що чесні вибори допоможуть «перезапустити» діалог. Утім, ці сподівання не справдилися. Європейський Союз після парламентських виборів в Україні виступив із низкою критичних заяв. Зокрема, верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики Кетрин Ештон разом з комісаром ЄС з питань розширення і політики добросусідства Штефаном Фюле висловили занепокоєння труднощами, які виникли під час встановлення остаточних результатів голосування у низці одномандатних округів. Раніше стурбованість висловили й інші європейські інституції та міжнародні організації. Серед них Парламентська асамблея Ради Європи, Організація Безпеки і Співробітництва у Європі, Парламентська асамблея НАТО. Отже, з дня виборів риторика єврочиновників змінилася мало – досі бракує чіткого плану дій з боку ЄС у відносинах з Україною, Брюсселю не вдається сформулювати єдину позицію – критикують оглядачі.

На думку Штефана Майстера з Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP), ЄС спантеличений результатами виборів. «Вийшло не так, як би хотілося ЄС. Тепер з європейського боку треба подумати: чого ми хочемо від України, який у нас там інтерес. Тоді треба, певно, співпрацювати і з нинішньою елітою, шукати способи впливу на них».

Вигідною для обох сторін вважає Штефан Майстер Угоду про Асоціацію, тому зволікати з її підписанням не варто, попри неоднозначний перебіг парламентських виборів в Україні та нерозв’язану проблему резонансних в’язнів. На думку німецького експерта, треба більше уваги приділяти процесу впровадження реформ, про які йдеться в угоді. «Потрібно здійснювати цей процес прозоро, долучати громадянське суспільство», – каже експерт. Підписавши угоду, зазначає Майстер, ЄС матиме додатковий важіль впливу на українську владну еліту.

Про це йшла мова і під час зустрічі в лютому 2013 року Президента України Віктора Януковича і європейського комісара з питань розширення і європейської політики сусідства Штефана Фюле в рамках візиту останнього в Україну. Президент В. Янукович завірив єврочиновника, що Україна працює над подоланням перепон для підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

«Підписання Угоди про асоціацію і зону вільної торгівлі залишається нашим пріоритетом і завданням на цей короткий період часу – до листопада 2013 року. Ми добре розуміємо, що з окремих питань нам потрібно знайти прогрес, набагато більший, ніж він є зараз», – сказав В. Янукович.

Фюле відмітив, що Київ і Брюссель повинні зробити все можливе, щоб не втратити шанс підписати Угоду про асоціацію в цьому році.

«Нам краще зробити все можливе, щоб не втратити цю можливість, тому що з допомогою цієї найважливішої угоди ми не тільки зможемо розвивати наші стосунки на більш високому рівні. Це також нова основа, яка буде юридично обов’язковою для обох сторін, і це буде вперше, коли настільки амбітна угода буде укладена з нашими партнерами», – сказав Фюле.

Фюле вважає, що зараз в України з’явилася реальна можливість підписати Угоду про асоціацію з ЄС, і зараз найголовніше для нашої держави – не втратити її.

Підсумкова прес-конференція показала, що позиція ЄС залишається незмінною – зближення буде залежати від загальних цінностей: демократії, прав людини. Цього разу Штефан Фюле окремо акцентував недопустимість використання Україною «вибіркової юстиції» і це питання, перш за все, пов’язане з відкриттям кримінальних справ проти членів уряду Ю. Тимошенко. «В ХХІ столітті демократична влада не може існувати без незалежної судової влади і незалежних ЗМІ. Це питання морального лідерства», – підкреслив єврокомісар.

Питання Угоди про асоціацію, хоч і ключове, але не єдине у двосторонніх відносинах. Співпраця може тривати і без неї. «ЄС уже давно пропонує Україні 610 мільйонів євро пільгових кредитів для покриття дефіциту державного бюджету і більше 200 мільйонів євро безповоротної фінансової допомоги на підтримку окремих бюджетних програм», – вважають експерти. Утім, навіть ця допомога зараз заблокована, адже українська влада не виконує вимоги, які перед нею ставить ЄС. І проблема не лише в ув’язненні Юлії Тимошенко або сумнівах у демократичності виборів. За словами Шульги, йдеться про неспроможність української влади наблизити до європейських стандартів законодавчі норми, пов’язані з прозорістю публічних фінансів. Експерт не виключає, що складна фінансова ситуація змусить уряд бути більш кооперативним.

Таким чином, процес європейської інтеграції співпадає у своїх цілях із завданнями внутрішньої модернізації економіки, соціальної та інших сфер. Європейська інтеграція стане реальністю після успішної реалізації цих завдань, від чого виграють насамперед громадяни України.

Література:

1. Євроінтеграційна проблематика на уроках історії: Навчально-методичний посібник/ За ред.. І. Є. Цепенди. – Івано-Франківськ: ЛІК, 2007. – 84 с.

2. Ключові факти та цифри про Європу та європейців. – К.: КПФ «А-Скрін», 2006. – 80 с.

3. Представництво Європейської Комісії в Україні, 2006. – 16 с.

4. Світовий гравець. Зовнішні зв’язки Європейського Союзу. – К.: КПФ «А-Скрін», 2006. – 24 с.

5. http://www.viche.info/journal/2376/

6. http://www.euconvention.org.ua/рг-ii-україна-–-єс-на-шляху-до-поглибленої-та-всеохоплюючої-зони-вільної-торгівлі/

7. http://www.epochtimes.com.ua/ukraine/politics/ukrayina-na-shlyakhu-integratsiyi-do-es-shcho-robiti-dali-104387.html

8. http://osvita.eu/ua/catalog/european-union/ukraine-and-eu/

9. http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245236515&cat_id=244276429

10. http://www.pravda.com.ua/inozmi/deutsche-welle/2012/11/16/6977604/

11. http://comeuroint.rada.gov.ua/komevroint/control/uk/publish/category?cat_id=47123

12. http://www.ji.lviv.ua/ji-library/Vozniak/polit-juschenko1/ukr-ec.htm

13. http://mfa.gov.ua/ua/about-ukraine/european-integration/ua-eu-relations