РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В ІННОВАЦІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Сьогодні в Україні особливо гостро піднялася проблема переведення всіх галузей економіки на інноваційний шлях розвитку. Це пояснюється необхідністю подолання кризи, радикального підвищення показників розвитку виробництва та якості життя населення, а також розумінням того, що наступний прогрес суспільства неможливо забезпечити шляхом відтворення застарілої техніко-технологічної бази та випуску продукції і товарів, що відображають вчорашній день. У зв'язку з цим інновації стають головною умовою не тільки виходу з економічної кризи, а й формування подальшого технологічного рівня сучасного виробництва. Вони є вирішальними як для розвитку окремих регіонів, так і всієї національної економіки, що формується під впливом світових перетворень. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.

Досвід більшості країн світу доводить, що активна інноваційна діяльність визначає темпи економічного розвитку, структуру сучасного виробництва, життєвий рівень у країні, а головне - визначає напрямок подальшого економічного розвитку країни. Тому дослідження умов, що забезпечують перехід України на інноваційний шлях розвитку, є сьогодні надзвичайно актуальним завданням.

Держава бере участь в інноваційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. В цілому державне інвестування охоплює ті галузі і виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації [3].

Регулювання інноваційного процесу в державі з ринковою економікою має здійснюватися через державну інноваційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки; через індикативне планування певних показників і встановлення нормативів регулювання інноваційного процесу; шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи; через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт  [2; с.82].

Методи державного стимулювання інноваційної діяльності повинні мати наступні напрямки (табл.1).

Таблиця 1

Методи державного стимулювання інноваційної діяльності

  Основними шляхами здійснення державного регулювання інноваційної діяльності є:

-              визначення і  підтримки  пріоритетних  напрямів  інноваційної  діяльності   державного,  галузевого,  регіонального  і  місцевого рівнів;

-              формування і реалізації державних,  галузевих, регіональних і  місцевих інноваційних програм;

-              створення нормативно-правової  бази та економічних механізмів  для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-              захист прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

-              фінансова підтримка виконання інноваційних проектів [1].

В Україні спостерігається низька активність вітчизняних підприємств у створенні на договірній основі високотехнологічних об'єднань для реалізації окремих науково-виробничих проектів за участю українських підприємств і ведучих компаній інших країн. Можна назвати не більше десяти таких проектів, серед яких «Міжнародний авіаційний проект Ан-140», «Міжнародний авіаційний проект Ан-148», україно-російсько-казахстанський консорціум (ЗАТ) «Космотранс», багатосторонній міжнародний проект «Морський старт».

Дослідження показують відсутність податкових стимулів використання відкриттів, впровадження результатів НДДКР, нових технологій. Не виконуються положення Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», вимоги Указу Президента України, виданого в 2006 році, про подання до Верховної Ради України законопроекту «Про стимулювання інноваційної діяльності та виробництві високотехнологічної продукції в Україні», який передбачав застосування інвестиційно-інноваційного податкового кредиту і прискореної амортизації [3].

Ігнорування України світових тенденцій інноваційного розвитку призводить до втрат науково-технологічного потенціалу високотехнологічного сектора і обмежує можливості мати власні конкурентні переваги

Тому державна інноваційна політика України на сучасному етапі має використовувати джерела фінансування на такі напрями:

-     розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;

-     структурна перебудова народного господарства;

-     розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів;

-     реконструкція і створення нових, екологічно чистих виробництв; інвестування галузей і виробництв, які сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації й підприємництва.

Важливим завданням є формування нормативно-правової бази забезпечення рівноправного входження України в науково-технологічний простір країн Європи та світу. Нормативно-правова база повинна формуватися у відповідності з тенденціями, що спостерігаються у світі. Україна приєдналася до більшості існуючих угод та конвенцій у сфері захисту інтелектуальної власності, ноу-хау тощо [2;с.83].

Для позиціювання України як країни з високим інноваційним розвитком необхідно залучати зарубіжних інвесторів до розвитку вітчизняної сфери інновацій та вести активну політику міжнародного співробітництва.

При недостатності внутрішніх ресурсів країни для підтримки стабільного економічного зростання одним з факторів розвитку реального сектора економіки України слід визнати прямі іноземні інвестиції. Сьогодні відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається в Україну на рівні 1,21-2,39%. На думку економістів, для макроекономічної стабілізації країни з перехідною економікою, можливості її інтеграції у світову економіку і соціального добробуту необхідно забезпечити щорічні темпи зростання інвестицій на рівні 10-12% ВВП.

Кожна група країн має свої особливості щодо залучення інвестицій. Що стосується інвестицій з країн СНД, перш за все з Росії, то необхідно стимулювати відповідну взаємодію у рамках вже існуючих численних угод та міждержавних домовленостей. Доцільною є державна підтримка пріоритетних проектів  авіаційної, космічної та деяких інших галузей. Позитивно на процес залучення іноземних вкладень в інноваційну діяльність можуть вплинути створення вільних економічних зон, промислово-фінансових груп та внесення змін в практику приватизації підприємств у високотехнологічному секторі економіки. Це важливо тому, що інвестиції з країн СНД можуть прийти насамперед на вже існуючі підприємства, в роботі яких зацікавлені технологічно пов’язані з ними підприємства Росії та інших країн СНД.

Щодо інвесторів з розвинутих країн Європи, Азії та США, то, як свідчить статистика, вони можуть бути залучені не тільки до вже існуючих підприємств, але і для здійснення інвестицій в нові проекти та виробництва. Важливим кроком в цьому напрямі повинно стати створення відповідних баз даних та підрозділів (агенцій) у міністерствах і відомствах, які мають проводити активну політику залучень інвесторів через проведення відповідних конференцій, презентацій тощо[4].

Аналізуючи існуючі інвестиційні програми і здатність вступу в них України, можна зробити висновок,що пріоритетними є міжнародні програми Європейського Союзу та країн СНД. Механізми і конкретні пропозиції щодо участі в них розроблено досить детально. Є проект Концепції співробітництва в інноваційній сфері країн СНД, який підготовлено за активної участі України.

Стосовно співробітництва з ЄС завдання полягає в ініціюванні нових програм на умовах, що існували й існують у ЄС для країн Центральної та Східної Європи. Це дозволить не тільки залучати більш значні кошти до виконання НДДКР та інноваційних проектів, але і розширити спектр співробітництва між українськими та зарубіжними організаціями[4].

Отже можна зробити висновок,що з метою активізації розвитку інноваційної інфраструктури в Україні необхідно:

1.  Удосконалювати механізм процесу створення та ефективного функціонування інноваційних структур, в першу чергу технополісів.

2.   Регіональним органам влади необхідно надати повноваження приймати рішення щодо тих чи інших інноваційних структур. Центральним органам ж повинна бути відведена роль координування зусиль місцевої влади щодо створення регіональних і технологічних мереж інноваційних структур та сприяння їх інтеграції в європейську і світову інноваційну мережу.

3.   Розробити державну програму організації в Україні технопарків та бізнес-інкубаторів.

4.   Законодавчо визначити організаційно-правові засади діяльності бізнес-інкубаторів та інноваційних центрів, і тим з них, які пройдуть державну акредитацію, будуть відповідати встановленим нормативам,надавати різні форми підтримки, спрямовуючи їх діяльність на випуск інноваційної продукції та надання послуг інноваційним підприємствам.

5.   Більше уваги приділяти проблемам інтеграції науки і виробництва, об'єднання зусиль науково-дослідних інститутів і установ, конструкторських організацій, територіальних інноваційних структур різних форм власності з розробки нових та ефективних технологій і продукції для забезпечення безперервності інноваційного процесу[3].

Література:

1.           Закон України Про інноваційну діяльність // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 36.

2.           Білюк А. В. Пріоритети державного податкового стимулювання інноваційної діяльності в Україні. // Економіка та держава. - № 1 (73).- 2009.- с.80-83.

3.           Бойко О.С. Организационно-экономические условия активизации инновационной деятельности// Електронний  ресурс /  –  Режим  доступу: www.nbuv.gov.ua/e-journals/eui

4.         Стратегія інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів // Електронна сторінка Верховної Ради України http://zakon.rada.gov.ua.