ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ПІДПРИЄМСТВА

Більшість українських підприємств, що функціонують в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживають глибокий спад виробництва й перебувають в критичному стані або на межі банкрутства. Причини такого стану приховуються в інерції сформованої структури виробництва, його технологічній відсталості й фізичному зносі основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей.

Сучасна фінансова й інвестиційна нестабільність призвела до наступних наслідків: по-перше, до різкого зниження інвестиційної й інноваційної активності підприємств, що не забезпечує процес відтворення; по-друге, до зниження попиту на продукцію, послуги і, як наслідок, відповідної відсутності прибутку підприємств; до зростання цін на матеріали, енергію, сировину, зниження амортизаційних відрахувань та ін.; по-третє, до значного скорочення й навіть повного припинення фінансування державою галузей високих технологій, що гальмує технологічний розвиток [1; с. 97].

Причини економічної небезпеки в Україні обумовлені не тільки сучасним соціально-економічним розвитком країни, але й стратегічними помилками державного управління економікою, а саме: відсутністю концепції, стратегії й програми соціально-економічного розвитку з реально досяжними цілями; безсистемністю і недосконалістю нормативно-правового забезпечення регулювання економіки; ризикованою кредитно-грошовою політикою уряду в банківській сфері, на фондовому й валютному ринках; неефективною податковою системою; руйнуванням системи відтворення виробничого потенціалу (у першу чергу, його активної частини) внаслідок низької інвестиційної активності; зростанням інфляції й відсутністю сприятливого інвестиційного клімату в реальному секторі економіки; ослабленням регулюючої ролі держави в її ціновій політиці; посиленням регіонального й національного сепаратизму; невідповідністю науково-технічного рівня більшості видів промислової продукції передовим світовим зразкам та ін.

Аналізуючи суттєві загрози забезпечення економічної безпеки суб’єктів господарювання в Україні, доцільно виділити наступний їх перелік [1; с. 123]:

- повільніше реагування державних інституцій на зміну умов господарювання порівняно з адаптацією до них підприємців;

- недостатню активність національних підприємницьких структур щодо участі у процесах розробки державної політики і прийняття рішень;

- низьку якість роботи системи державного управління економічною безпекою підприємництва;

- нестачу робочої сили та тіньову зайнятість;

- поширення практики рейдерства як механізму захоплення влади над підприємством за допомогою державного апарату управління.

Важливо врахувати той факт, що формування ринкової економіки в Україні істотно змінило умови діяльності підприємств: змінилися форми й методи державного регулювання, підсилився вплив зовнішнього середовища, основною якістю якого є невизначеність, підвищився рівень відповідальності керівників підприємства за самостійно прийняті управлінські рішення.

В умовах економічних перетворень як на окремо взятому підприємстві, так і в промисловості регіону, з позицій економічної безпеки, чимало підприємців виявилися не готовими до нових умов господарювання. А втрата економічних зв'язків лише посилила занепокоєння, збільшивши негативну складову економічного стану підприємств, які просто змушені були тепер зважати на поняття економічної безпеки в управлінні. В узагальненій структурі економічної безпеки вельми важливими є показники рівня розвитку промислових підприємств регіону, значна частка яких є збитковими. У 2000 році цей показник дорівнював – 42%, а впродовж 2001-2009рр. він не був нижчим за 37%. Середні показники рентабельності діючих промислових підприємств за 2000-2009рр. знаходяться в межах від мінімального - 2,6% до максимального - 5,5%. Тому, цілком об’єктивно, що підприємство у будь-якому стані економічної небезпеки завдає шкоди не тільки власному ринковому оточенню, а також і державі взагалі, і тому таке підприємство обов’язково повинно бути вилучено з його підприємницького середовища [3; с. 113].

Оцінюючи рівень усвідомленості і практичного застосування економічної безпеки вітчизняними підприємствами можна виділити такі проблеми українського підприємництва [5; с. 47]:

- ненормована приватизація, що призвела до привласнення значних ресурсів без значних витрат, а також до спроб перерозподілу власності зокрема й кримінальним шляхом;

- загибель слабких, неефективних підприємств, які не витримують ринкової конкуренції - через 1-4 роки роботи на ринку;

- відсутність чіткої системи правового захисту приватного підприємництва, тощо

Аналізуючи суть та масштаби проблеми вітчизняних підприємств щодо забезпечення економічної безпеки можна виокремити такі аспекти [5; с. 62]:

- значна частина підприємств збиткові (у жодній з галузей економіки цей показник не є нижчим за 30%) та скорочується як кількість, так і питома вага діючих підприємств; темпи зниження кількості діючих підприємств перевищують темпи збільшення новостворюваних;

- обсяги реалізації продукції (скориговані на індекс інфляції) у базових галузях економіки не значні (промисловість, будівництво, сільське господарство, послуги та ін.);

- незадовільними є показники ефективності фінансово-господарської діяльності та використання ресурсного забезпечення підприємств;

- низькими є показники ліквідності підприємств (кредиторська заборгованість у всіх галузях перевищує дебіторську, а у таких галузях економіки, як сільське господарство, освіта та охорона здоров’я – майже удвічі);

- підприємства практично не скеровують кошти на розширене відтворення та здійснення інновацій як вагомих складових зміцнення економічної безпеки. Вони функціонують в умовах значного рівня ризику, проте практично не використовують інструменти страхування та самострахування;

- зростає кількість кримінальних посягань на підприємців, т. зв. “рейдерства”, корупційних та дискримінаційних дій;

- рівень конкурентоспроможності більшості вітчизняних підприємств низький.

Отже, проаналізувавши наведені дані, слід зазначити, що нагальним завданням для кожного підприємства стає розробка системи заходів і засобів щодо превентивної та регулятивної діяльності в умовах внутрішніх та зовнішніх ризиків.

Серед проблем, що постають перед підприємствами на шляху до досягнення прийнятного рівня економічної безпеки, існують наступні [2; с. 72]:

- необхідність підвищення якості збору інформації не лише про конкурентів, але й про стан власної діяльності, що включає першочерговість визначення цілей і стратегії підприємства;

- недостатнє застосування аналізу витрат підприємства на економічну безпеку;

- нехтування наявними можливостями підприємства і спрямування всієї системи економічної безпеки на роботу із загрозами;

- недосконалість законодавчої бази з даного питання, відсутність чіткого визначення прав і обов'язків підприємств і держави в цій сфері, що призводить до використання неправомірних заходів і байдужості держави або неможливості її впливу.

Основні проблеми економічної безпеки підприємницької діяльності полягають у такому: по-перше, ринкова економіка, побудована на конкуренції, є дуже динамічною системою, а значить і дуже небезпечною; по-друге, український ринок знаходиться на стадії становлення, і тому його механізми ще не відпрацьовані; по-третє, в країні відсутні стійкі норми права захисту інтересів підприємців.

Широкий спектр проблем, із якими пов'язана економічна безпека підприємства, потребує їх системної класифікації за такими видами: технологічна, ресурсна, фінансова та соціальна безпека [4; с. 86].

Технологічну безпеку характеризують чинники:

- ступінь спрацювання основних виробничих засобів;

- завантаження спеціалізованого устаткування та доступ до "ноу-хау";

- частка витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи;

- введення в дію нових основних виробничих засобів;

- середня зарплата наукового працівника за місяць.

Для ресурсної безпеки характерні параметри:

- забезпеченість виробництва основними видами ресурсів;

- коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами;

- можливість заміни та якість ресурсів.

Для фінансової безпеки характерні:

- динаміка обсягів виробництва й чистого прибутку;

- розмір заборгованості;

- частка на ринку;

- наявність та частка державних інвестицій;

- рівень рентабельності;

- капіталовкладення;

- довгострокові кредити.

Соціальну безпеку характеризують такі параметри:

- розмір мінімальної заробітної плати;

- середня заробітна плата одного середньооблікового працівника;

- чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму;

- заборгованість із заробітної плати;

- питома вага заробітної плати в ціні продукції (робіт, послуг);

- витрати сім'ї працівника на харчування;

- темпи скорочення чисельності персоналу та тривалість робочого тижня.

Усі перелічені параметри діють у тісному взаємозв'язку й взаємообумовленості.

Отже, із зазначених вище проблем видно, що головною метою для запобігання виявлених проблем повинне стати розуміння цих проблем як на рівні підприємства, так і на рівні держави. Оцінка та характеристика даних проблем визначає слабкі місця в системі регулювання підприємством на мікро- та макрорівні, тому питання про створення засобів забезпечення та подолання наслідків небезпеки залишається в їхній компетенції.

Література:

1.       Камлик М. І. Економічна безпека підприємницької діяльності. Економіко-правовий аспект: навч. посіб. / Камлик М.І. – К.: Атіка, 2005. – 432с.

2.       Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека підприємства: сутність та механізм забезпечення: Монографія. - К: Лібра, 2003. - 280с.

3.       Новікова О.Ф., Покотиленко Р.В. Економічна безпека: концептуальне визначення та механізми забезпечення / Монографія, - Донецьк: КІНД ІЕПНАНУ, - 2006, - 408с.

4.       Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

5.      Шваб Л.І., Тарасюк Г.М. Планування діяльності підприємства. Навчальний посібник. Київ: "Каравела", 2003, - 432 с.