ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У ВНЗ І-ІІ РІВНЯ АКРЕДИТАЦІЇ

У зв’язку з погіршенням екологічної ситуації у світі та регіонах України в ХХІ столітті особливо загострилася проблема екологічного виховання. Відомо, що виховання – процес складний, довготривалий, неперервний. Тому помилко-во вважати, що процес виховання людини завершується із закінченням загально-освітньої школи, адже людина зазнає виховних впливів протягом усього життя.

Варто визнати, що тривожна екологічна ситуація склалася в багатьох регіонах нашої країни в результаті некомпетентного господарювання, споживацького ставлення до природних багатств, нещадної експлуатації природних ресурсів, а також превалювання техногенного мислення [1]. На жаль, молода людина, яка після закінчення загальноосвітньої школи здобуває професійну освіту у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, не достатньо готова для послідовної і безумовної реалізації природоохоронних заходів через брак екологічної культури. Саме тому екологічна культура, екологічна етика обов’язково повинні бути включені в систему виховного впливу на відповідному рівні. Ми переконані, що розпочатий у родині, дошкільній установі, у школі процес національного виховання логічно й органічно має бути продовжений у вищій школі.

Розглядаючи суть напрямів виховання у вищій школі вважаємо за необхідне зазначити, що головними цінностями, які формували у молодих поколінь наші предки, були цінності загальнолюдські, національно-патріотичні, родинні. З метою їх збереження і передачі наступним поколінням здійснюється виховання за відповідними напрямами, одним з яких має бути екологічне виховання.

Пирятинська філія ПВНЗ «Європейський університет», в якій ми працюємо, готує студентів зі спеціальності: 5.04010602 «Прикладна екологія». Не можна не погодитися, що основною метою екологічної освіти, зокрема, для молодших спеціалістів, є формування екологічної культури окремих осіб і суспільства в цілому, фундаментальних екологічних знань, екологічного мислення і свідомості, що ґрунтуються на ставленні до природи як універсальної, унікальної цінності. Переконані, що екологічна освіта, з одного боку, повинна бути самостійним елементом загальної системи освіти, а з іншого боку, виконує інтегративну роль у всій системі освіти. У нашому навчальному закладі ця мета досягається поетапно, шляхом вирішення освітніх і виховних завдань та вдосконалення практичної діяльності.

Сьогодні екологія є не просто наукою, а способом мислення та життя. Навколишнє природне середовище, яке оточує людину протягом усього життя, не є безладом або просто набором якихось умов, а є взаємопов'язаною складною системою [7]. Тому особливої значимості набувають найголовніші завдання екологічної освіти, а саме:

1. Формування екологічної культури всіх верств населення, що передбачає:

• виховання розуміння сучасних екологічних проблем держави і світу, усвідомлення їх важливості, актуальності й універсальності;

• відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах із довкіллям, виховання любові до рідної природи;

• формування розуміння необхідності узгодження стратегії природи і стратегії людини на основі ідеї універсальності природних зв'язків;

• розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях;

• виховання глибокої поваги до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.

2. Удосконалення, узгодження і стандартизація термінології в галузі екологічних знань.

3. Підготовка фахівців-екологів для різних галузей народного господарства, в тому числі:

• для освітньої галузі – вчителів, викладачів;

• для державних органів управління в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, а також громадських екологічних організацій.

Відомо, що в основу екологічної освіти покладені принципи гуманізму, науковості, неперервності, систематичності. Викладачі циклової комісії природничо-екологічних дисциплін нашої філії екологічну освіту спрямовують на поєднання раціонального й емоційного у взаємовідносинах людини з природою на базі принципів добра й краси, розуму й свідомості, наукових знань і дотримання екологічного права.

Результати дослідження показали, що екологічна освіта – це сукупність таких компонентів: екологічні знання, екологічне мислення, екологічний світогляд, екологічна етика, екологічна культура. Безперечно, реформування екологічної освіти та виховання має здійснюватися з обов'язковим урахуванням екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, технологічній, економічній, соціальній сферах. Саме тому глибоким опануванням екологічними знаннями, формуванням екологічного мислення, свідомості і культури мають бути охоплені громадяни всіх категорій, вікових груп і сфер діяльності. Збалансований, екологічно безпечний розвиток, на нашу думку, повинен бути базисною, вихідною ідеєю, методологічною основою екологічної освіти згідно з міжнародними вимогами. Крім того, ми переконані, що головними складовими системи екологічної освіти та виховання мають бути її формальна й неформальна частини, форми й методи яких різні, а мета одна: різнобічна підготовка молоді, здатної визначати, розуміти й оптимально вирішувати екологічні та соціально-економічні проблеми регіонів проживання на основі наукових знань процесів розвитку біосфери, здорового глузду, загальнолюдського досвіду й цінностей.

Протягом останніх років розробці питань екологічної освіти та виховання приділяється відповідна увага. Система екологічної освіти та екологічного виховання відіграє головну роль у глобальному вирішенні екологічних проблем. Аналіз наукової літератури дозволив виявити, що загальним завданням екологічної освіти та екологічного виховання є формування екологічної свідомості особистості. Воно конкретизується на рівні трьох основних завдань:

• формування адекватних екологічних уявлень;

• формування суб’єктивного ставлення до природи;

• формування системи умінь і навичок (технологій) взаємодії з природою.

У сфері формування екологічних уявлень зміст екологічної освіти базується на таких основних положеннях:

• складність системи внутрішніх взаємодій у природі;

• енергетичний обмін між техносферою і біосферою;

• світ природи як духовна цінність;

• взаємозв’язок природних умов і розвитку суспільства [4, 6].

У сфері формування суб’єктивного ставлення до природи зміст екологічної освіти і, в першу чергу, виховання, на нашу думку, полягає у розвитку цього ставлення у дітей, починаючи зі шкільного віку, в орієнтації виховання на народні традиції, звичаї.

У сфері формування стратегій і технологій екологічної діяльності зміст екологічної освіти полягає в оволодінні молоддю такими уміннями та навичками:

• естетичного сприйняття природних об’єктів та природоохоронної діяльності;

• отримання наукової інформації щодо світу природи;

• взаємодії з природними об’єктами в умовах антропогенного середовища.

Як ми відзначали, екологічна освіта у ВНЗ І-ІІ рівня акредитації є продовженням попередніх етапів екологічної освіти (дитячий садок, середня школа, родина) і наступним, більш високим рівнем у системі безперервної багатоступеневої екологічної освіти. Вищий навчальний заклад повинен виховувати у студентів почуття високої відповідальності за збереження та примноження природних багатств, вчити раціонально їх використовувати, охороняти.

Основне завдання екологічної освіти та виховання – необхідність закріпити у суспільстві усвідомлення того, що природні багатства не безмежні. Сучасне населення планети не має права жити за рахунок майбутніх поколінь. Як говорив Антуан де Сент-Екзюпері: «Ми не отримуємо у спадщину Землю від пращурів, ми отримуємо її в борг від наших дітей!»

У нашому навчальному закладі екологічна освіта поділяється на два напрями: нормативна базова дисципліна для фахівців чотирьох спеціальностей (5.03050901 «Бухгалтерський облік», 5.02010501 «Діловодство», 5.05010201 «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж», 503040101 «Правознавство») та фахова екологічна освіта для студентів вище згаданої спеціальності 5.04010602 «Прикладна екологія» включно з підготовкою спеціалістів для різних галузей народного господарства [8].

Як ми відзначали, одним з глобальних завдань вищої школи є сприяння формуванню у кожного студента особистісного аксіологічного сенсу знань. Принципове завдання гуманістичної педагогіки – навчання повинно бути не тільки науково цінним, але й особистісно значимим. Це можливо при залученні знань з різних сфер життєдіяльності людини та багатогранний розгляд об’єктів екологічної науки у цих сферах. На нашу думку, тільки на цій основі відбудеть-ся активне формування екологічної свідомості і культури студентів [2].

Формування і розвиток екологічної свідомості студентів коледжів та технікумів всіх спеціальностей є досить важливою проблемою сьогодення, що пов’язане з їх майбутньою професійною діяльністю. Магістральним напрямком реформування освітньої системи України можна визначити компетентнісну стратегію, яка пов’язана з принципово новими цілями у педагогічному процесі, перенесенням акцентів із знань та вмінь як результатів навчання на формування компетенцій. Дане питання досить актуальне в європейському просторі і є одним з важливих напрямків освіти в Україні. Цей напрям визначають як виховання «національно свідомої, вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості» [5].

Екологічна свідомість ґрунтується на ідеологічних і моральних цінностях, але передбачає їх індивідуальне осмислення. Вона формується на основі ключових компетенцій: соціальних, полікультурних, комунікативних, інформаційних, саморозвитку і самоосвіти, продуктивної творчої діяльності. Одним з шляхів формування таких компетенцій є гуманістично орієнтоване навчальне завдання, тобто завдання, яке спрямоване на становлення не тільки фахових, предметних компетенцій, але й на розкриття різноманітних аспектів життєдіяльності людини та суспільства [3].

Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення формування екологічної культури фахівців за різним фахом, і, з іншого боку, вона забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною освітою чотирьох рівнів (початкова, базова і два рівні повної вищої екологічної освіти), які відрізняються за ступенем глибини, грунтовності й специфікою підготовки спеціалістів.

Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів якіснішої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду; підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної, практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності.

Велике значення для удосконалення рівня вищої екологічної освіти мають: міжвузівські, регіональні і міжнародні контакти викладачів і студентів (слухачів); участь фахівців Мінекоресурсів у розробці Державних стандартів екологічної освіти; зв'язки з громадськими організаціями; регулярний обмін досвідом, стажування, виконання спільних екологічних проектів, науково-дослідних програм і видання підручників та посібників; перепідготовка педагогічних кадрів вищих навчальних закладів у галузі екологічної освіти [9].

Таким чином, завданнями екологічного виховання є постійне інформування студентів про проблеми природного походження і їх вплив на рівень здоров'я населення країни, світу; залучення до поширення екологічних знань серед населення; спонукання до примноження природних багатств; використання природних засобів у навчально-виховному процесі; поповнення знань з екології шляхом ознайомлення з науковими та науково-популярними джерелами відомих вітчизняних учених тощо.

Отже, підсумовуючи все сказане, потрібно ще раз підкреслити, що екологічне виховання викликане потребою часу і є одним з провідних напрямків виховання молоді у сучасній вищій школі.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навчальний посібник «Університетська книга» ВД «Княгиня Ольга». Суми- Київ 2005. – 302 с.

2. Гирусов Э. В. Система общества – природа (проблемы социальной экологии). – М.: МГУ, 1976. – 167 с.

3. Дахин А. Н. Педагогическое моделирование как средство модернизации российского образования / http://www.joro.websib.ru/dakh_pm.htm

4. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов-на-Дону, 1996.

5. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Директор школи. – 2002. – № 1. – С. 11 – 15.

6. Кравченко С. А. Психологічні особливості розвитку екологічного мислення у студентів: Автореф. дис. канд. псих. наук. – К., 1996.

7. Сухарев С.М., Чундак С.Ю., Сухарева О.Ю. Основи екології та охорони довкілля. – Київ – 2006. –389 с.

8. Бібліотека ВНЗ в системі екологічної інформації та культури / http://library.tup.km.ua/about_library/naukova_robota/2008/pan_bib.html

9. Концепція екологічної освіти в Україні / http://www.osvita.irpin.com/viddil/v5/d33.htm