ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ У СТУДЕНТІВ

В наш час, питання розв’язання екологічних проблем глобального масштабу є дужу актуальними. Для того, щоб ефективно вирішувати ці  проблеми, необхідно розуміти причини, що лежать в основі їх виникнення. Ми маємо на увазі не безпосередні причини, якими є діяльність людини, а  фундаментальні причини, що визначають такий тип діяльності. Цією фундаментальною причиною  є  екологічної свідомості, яка і визначає певний спосіб існування людства протягом багатьох століть.

Зазвичай під екологічною свідомістю розуміють певне психічне утворення (частину свідомості), пов’язане з відношенням «Людина – Природа». Єдиного тлумачення цього поняття немає. Існують кілька визначень екологічної свідомості:

·  науково-практичне відображення зв’язку людини та суспільства з теперішнім і майбутнім навколишнім середовищем, необхідність гармонізації відносин між ними;

·  «...звичайна буденна людська свідомість, змістовно спрямована екологічними сенсами» ( В. О. Скребець);

·  сукупність екологічних уявлень, ставлень до природи, стратегій і технологій взаємодії з нею ( В. А. Ясвін).

         Також існує кілька підходів щодо типізації екологічної свідомості. Найбільш поширеним є підхід, згідно з яким  екологічну свідомість поділяють на три типи, залежно від домінуючого елементу середовища  – людини, природи чи їх співіснування (В. Ясвін,  В. Скребець):

·  антропоцентрична екосвідомість;

·  природоцентрична екосвідомість;

·  екоцентрична екосвідомість.

         Антропоцентрична екологічна свідомість складається із сукупності уявлень про людину як надістоту, що володіє безмежними можливостями у підкоренні природи.

У цілому, характерним для антропоцентричного типу екосвідомості є суто прагматичний характер взаємовідносин суспільства з природою обумовлений, перш за все, економічним зиском.

Природоцентричному типові екологічної свідомості притаманні установки, подібні до тих, що були властиві людям первісної епохи. Ці установки набули певного поширення в розвинутих країнах світу наприкінці XX ст.

Природоцентрична екологічна свідомість – це система уявлень про світ, що базуються на ідеї залежності соціуму від природи. Свідченням проникнення природоцентричних установок у буденну свідомість є, наприклад, радикалізація діяльності «зелених» у Західній Європі, що у крайньому своєму прояві ставлять за мету знищення цивілізації, взагалі.

На перший план екоцентричного типу екологічної свідомості ставиться взаємозв’язок, взаємодія, взаєморозвиток людини й природи.

Зрештою, екоцентричний тип екологічної свідомості можна визначити висловом А. Швейцера: «Я є життя, яке воліє жити. Я є життя серед життя, яке воліє  жити».

Протягом багатьох десятиліть у людини формувалась саме антропоцентрична екологічна свідомість. До яких наслідків це призвело — ми вже знаємо. Тому на даному етапі розвитку суспільства постає потреба у формуванні екологічної свідомості екоцентричного типу.  Екологічна свідомість сприяє подоланню утилітарно–прагматичного ставлення до оточуючого природного середовища,  подоланню, врешті–решт, глобальної екологічної кризи.

Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації

взаємовідносин у системі «суспільство–природа», запобігання глобальній

екологічній катастрофі, розв’язання глобальної екологічної кризи.  Тому неможна недооцінювати значення та необхідність формування у підростаючого покоління екологічної свідомості.

  Формування екосвідомості у дітей та молоді здійснюється в ході навчально-виховного процесу. Як показують дослідження,  проведені нами серед студентів нашого коледжу, їх обізнаність з екологічною проблематикою є фрагментарною, недиференційованою, вони краще орієнтуються в глобальних екологічних проблемах, ніж у проблемах своєї місцевості. Значна частина студентів вважають себе непричетними до вирішення проблем довкілля. Необхідними умовами формування у студентів екологічної свідомості є:

-   розуміння власної відповідальності за стан навколишнього середовища та залежності від нього;

-  формування  системи цінностей, що включає природу;

-  формування практичних навичок, певної стратегії поведінки.

Однією з умов формування екосвідомості, як було сказано вище, є формування іншої системи цінностей, визнання за природою «права голосу», надання цінності розвитку кожної людини, а також зміни в області управління та виховання [5, ст. 4].  Як вважає Н. Аббаньяно,  нині спостерігається скептичне ставлення не до окремих цінностей, а до цінностей взагалі. Самі ж цінності нерідко постають як прекраснодушні ідеали, віддалені від повсякденного буття. І наскільки тоді вони є цінностями реального життя [1, с. 6–7]. Ф.Канак і М.Кисельов стверджують, що такими цінностями, безперечно, є екологічні.  Нині на передній план виходять цінності життя, пошук шляхів та засобів виживання людства за умов прогресуючого погіршення екологічної та соціальної ситуації. У зв’язку з цим активно здійснюють перегляд традиційного ставлення як до людини, так і до природи, пошук нових духовних засад подальшого цивілізаційного розвитку, формування нових ідеалів людської діяльності й нового розуміння перспективи людини» [7, с. 282].

Будь яке знання не має сенсу, якщо не втілюється в практичній діяльності, буденному житті. Принцип єдності свідомості і діяльності, сутність якого полягає в тому, що відображення людською свідомістю об’єктивної дійсності завжди пов’язано з активною діяльністю людини, походить із неї, здійснюється в ній. Активність, будучи невід’ємною властивістю особистості, виражає ставлення людини до мети діяльності, що виявляється у відстоюванні власних поглядів, діях, завершальною стадією яких є уміння; виступає «передумовою і результатом розвитку особистості»  [8, с.12]. Переконання дають можливість особистості робити той чи інший учинок свідомо, тобто з розумінням його доцільності. Обумовлюючи поведінку особистості, переконання, зазвичай, набувають форми мотивів, якими вона керується у своїй діяльності [4, с. 54].

Формування екологічної свідомості і поведінки студентів здійснюється на основі міждисциплінарного підходу, коли відповідна інформація включена до змісту різних навчальних дисциплін, насамперед, природничого циклу (біології, основ екології, географії та ін.). Зміст екологічної освіти і виховання базується на знаннях загальнонаукового, глобального і регіонального рівнів, тоді як інформація стосовно  побутово-повсякденного рівня, що входить в зону компетенції студентів, практично відсутня. Зміст шкільної екологічної освіти фактично не справляє впливу на формування світоглядних позицій дітей щодо місця і ролі людини в природі. Тому, дуже важливим в педагогічній діяльності викладача є використання таких форм і методів роботи, які б дозволили, не зважаючи на недосконалість навчальних програм, як можливо в більшому ступені, забезпечувати формування у студентів екологічної свідомості.

Найпоширенішими методами екологічної освіти є бесіда, підготовка рефератів, повідомлень, тобто ті, що сприяють формуванню вмінь здобувати і систематизувати інформацію. Значно рідше застосовуються рольові ігри, проведення дослідів, інші методи, що сприяють вдосконаленню загальнонавчальних інтелектуальних умінь, практичних навичок і поведінки.

Для  формування  екологічної свідомості у студентів на заняття біології  доцільно використовувати  форми і методи роботи, спрямовані на формування мотиваційно-ціннісних і поведінково-діяльнісних складових екологічної свідомості і поведінки:

1.  Дослідження, наприклад:

-       вмісту хлоридів та сульфатів у питній воді;

-       кількості шкідливих речовин, що викидають автомобілі за одиницю часу на певній ділянці;

-       ліхеноіндикація – визначення кількості лишайників на певній площі;

-       визначення рівня екологічної свідомості студентів навчального закладу;

2.  Постановка проблемних запитань, відповіді на які студенти знаходять протягом заняття, аналізуючи та узагальнюючи отриману інформацію, наприклад – чому втручання людини в природу крім користі приносить їй безліч пробем?;

3.  Інтерактивні методи: мозковий штурм, вивчення конкретних ситуацій, обговорення критичного явища, групова дискусія, рольова гра, імітація, семінар, групові проекти. Інтерактивні особистісно-орієнтовані технології сприяють активізації рефлексивних процесів, усвідомленню особистого ставлення до природи, дасть змогу вправлятися у екологічно доцільній, виваженій поведінці. Завдяки інтерактивним особистісно-орієнтованим технологіям джерелом інформації, носіями екологічних норм і вимог виступають самі студенти, екологічні норми і вимоги сприймаються як їх власний вибір і рішення, що є значно потужнішим стимулом, ніж зовнішнє примушування;

4.  Використання інформаційних комп’ютерних технологій, зокрема, мультимедійного супроводу лекційних, лабораторних та практичних занять;

5.  Залучення  студентів до громадського екологічного руху, активної участі у різноманітних природоохоронних заходах, акціях нарівні навчального закладу, міста, країни.  Екологічний  рух сприяє духовному зростанню, становленню нових ідеалів і орієнтирів у взаємодії з природою.

6.  Позаудиторна робота: конференції, вікторини, гурткова робота, факультативи.

Такі форми роботи дають можливість вийти  за межі навчальної програми, доповнити знання, уміння, досвід студентів.

Перелічені форми роботи передбачають вибір і прийняття рішень, аналіз і оцінку ситуацій, сприяючи формуванню екологічно доцільної поведінки.

Висновки. Ми впевнені, що екологічна освіта та виховання можливі лише при умові, якщо зміст навчальних дисциплін сприятиме  розвитку екологічно ціннісних орієнтацій, тобто допомагатиме усвідомити цінність природи для задоволення матеріальних, пізнавальних, естетичних і духовних потреб людини; зрозуміти, що людина – це частина природи, її призначення – пізнати закони, за якими живе й розвивається природа, і в своїх діях керуватися цими законами; зрозуміти необхідність збереження усього розмаїття життя; розкрити сутність екологічних катаклізмів, що відбуваються, зрозуміти сучасні проблеми екології й усвідомити їх актуальність як для усього людства, так і для кожної людини окремо, викликати прагнення брати особисту участь в подоланні екологічної кризи, в рішенні екологічних проблем.

Література:

1.       Аббоньяно Н. Мудрость жизни. – СПб, 1996. – 320 с.

2.       Адаменко О.М. Соціальна екологія. – Івано–Франківськ, 1999. – С.156–158.

3.       Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. - Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково – практичні засади [Текст]: навч. – метод. посібник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

4.       Бондаренко, З. П. Модель організації волонтерської роботи в умовах вищого навчального закладу / З.П. Бондаренко // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2007. – № 4. – С. 50–59.

5.       Варго О. М. Екологічна свідомість як умова становлення екологічного суспільства: дис.. канд..філософ. наук: 09.00.03/ Харківський у-нт Повітряних Сил ім.. Івана Кожедуба. – Х., 2006.

6.       Екологічна енциклопедія: У 3 т. / Редколегія: А.В.Толстоухов (гол.ред.) та ін. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008. – Т.3. – 472 с.

7.       Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. – К., 2000. – 320 с.

8.       Коваль, Л. Г. Соціальна педагогіка [Текст] / Л. Г. Коваль, І. Д.Звєрєва, С. Р.Хлєбік.– К.: ІЗМН, 1997. – 392 с.

9.       Крамаренко С.Г. Інтерактивні техніки навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів // Відкритий урок. – 2002. - №5/6.

10.   Плясковський Б.В. Діалектика розвитку екологічної свідомості // Філософські проблеми сучасного природознавства. Екологія, культура і

соціальна практика. – Вип.77. – К., 1991. – С.71–78.

11.   Соціальна робота в Україні [Текст]: навч. посіб. / І. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Харченко та ін.; за заг. ред: І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К.: Наук. світ, 2003. – 233 с.

12.   Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. — М.: Смысл, 2001. — 365 с.