ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРИОРІТЕТИ ТА ЗАВДАННЯ РАЦІОНАЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Проблеми природокористування завжди були важливими для людства, але найбільшої актуальності вони набули в наш час, коли господарська діяльність людини викликала великі зміни природного    середовища на всій планеті. Пояснюється це різким   збільшенням чисельності населення Землі, надмірним  використанням природних ресурсів і   наслідками науково-технічної революції. Тому все  повніше усвідомлюється необхідність глобального вирішення проблем  раціонального природокористування на науковій основі [1,с. 92].                                                                                           Головною метою комплексних еколого-економічних досліджень має бути найбільш ефективне з народногосподарської і природоохоронної точки зору функціональне зонування території країни, її областей і великих промислових комплексів з урахуванням регіональних систем ведення господарства і обґрунтованих природоохоронних заходів. Зонування території забезпечить раціональне розміщення населених пунктів, промислових центрів, сільськогосподарських і лісогосподарських підприємств, оптимальне вирішення транспортної проблеми, водопостачання, енергопостачання, раціонального природокористування [2, с.114].                                                             Враховуючи те, що природокористування виступає як важливий елемент відтворення природи, необхідно розробити і відповідний економічний механізм, який забезпечить його функціонування. Перш за все - це розробка соціально-економічних критеріїв якості навколишнього середовища. Використання затрат праці на відновлення і поліпшення природного середовища є необхідною умовою прискорення господарського розвитку і поліпшення життєвих умов суспільства. Це дозволить дати об'єктивну оцінку природоохоронних заходів. Наприклад, можна використати такі показники, як ступінь чистоти прісних вод, чистоти Світового океану і повітряного басейну, збереження лісових багатств, збереження різноманітних форм тваринного та рослинного світу.                                                                                            Світовий досвід показує, що ринковий механізм забезпечує більш сприятливий "клімат" для раціонального природокористування, ніж жорсткий адміністративний примус. Ринковий механізм ціноутворення несумісний зі штучною дешевизною природних ресурсів, що культивується адміністративно-командною системою. Закони ринку диктують більш високий рівень цін на природну сировину і матеріали щодо цін кінцевої продукції. Ринковий механізм розширює межі прибуткових вкладень, заощадження природних ресурсів з ростом їхньої дефіцитності, чим і пояснюються досягнення  країн  з розвиненою економікою в  області зниження  природомісткості суспільного  виробництва [1, с.111-112].                                                                                         Принципи сучасного раціонального природокористування виділились ще на основі праць В. В. Докучаєва, В. I. Вернадского та інших видатних учених-природознавців. Основні їх положення полягають в наступному [3, с.76]:          1) Вирішення екологічних проблем неможливе без встановлення оптимальних норм природокористування, які сприятимуть поліпшенню стану природних багатств, безперервному і ефективному їх використанню, а також максимальному задоволенню потреб народного господарства в різноманітних ресурсах. Господарська діяльність повинна суворо враховувати стан природних ресурсів і умови природного середовища, що є першим принципом природокористування. Недооцінка цього положення під час організації практичної діяльності часто призводить до негативних наслідків.                     2) В зв'язку з тим, що в природному середовищі існують закономірні зв'язки і взаємозалежності, середовище, звичайно, справляє вплив на живі організми; особливості його дії, в свою чергу, відбиваються на напрямках господарської діяльності. Основні положення цього принципу були викладені ще у вченні академіка В. I. Вернадського про біосферу: "Людство як жива речовина нерозривно пов'язане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки землі - з її біосферою. Воно не може фізично бути від неї незалежним...", людина від неї "стихійно невіддільна".                                            3) Суть третього положення полягає в історично сформованій зональності природних умов і ресурсів. Цей принцип базується на вченнях про зони природи, де обґрунтовується закономірний зв'язок між різними явищами природи (біотичними і абіотичними), а також їх зональний розподіл по поверхні Землі. Там же встановлено та науково доведено залежність розміщення природних зон від клімату, значення клімату для розвитку господарської діяльності і необхідність регіональних систем господарства для галузей, які використовують природні ресурси.                                                        4) Четверте положення випливає з робіт В. В. Докучаєва, де підкреслено, що пізнання особливостей кожної природної зони повинно будуватись на всебічному вивченні ділянок незайманої природи, що збереглись, з якими треба зіставляти результати змін, обумовлених господарською діяльністю людини на використовуваних угіддях                                                                              Тож, вирішення проблеми оптимізації взаємодії суспільства і природи як основи раціонального природокористування повинно базуватись на глибокому комплексному вивченні як заповідних територіальних комплексів, так і порушених господарською діяльністю територій, у виявленні антропогенних змін під впливом соціально-економічних факторів, дослідженні складу, структури, закономірностей функціонування, розвитку і розміщення природних екосистем різних рівнів [2, с.187].                                                                                     Розв'язання проблем раціонального природокористування можна здійснити шляхом [3, с.115]:                                                                                                     -  глибокого і всебічного вивчення умов використання всього комплексу природних ресурсів;                                                                                        - складання схеми природоохоронного районування території країни;                 

- обґрунтуванням оптимальних норм користування;                                              - розробки регіональних систем господарства;                                                - ефективного територіального розміщення галузей виробництва, визначення доцільних територіальних пропорцій розвитку народного господарства;                                                                                                                - розробка наукової еколого - економічної оцінки природних ресурсів;             - прогнозування і доцільної оцінки наслідків господарської діяльності людини.                                                                                                            Дослідженнями встановлено, що оптимальні норми природокористування не призводять до порушення екологічної рівноваги, тоді як надмірне, виснажуюче користування природними ресурсами неминуче призводить до руйнування продуктивних сил, занепаду народів і загибелі держав.                   Пріоритети слід віддавати малозатратним економічно вигідним заходам, спрямованим на вирішення перспективних завдань середньо- і довгострокового плану. До основних пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів належать[4, с. 68-71]:             - гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища;                                                        - зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків катастрофи на Чорнобильській АЄС;                                                                                                 - покращання екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води;  - покращання екологічного стану у містах та промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;                                                                     - відновлення екологічного стану річок і болот у Поліському регіоні;          - запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів;                              - формування раціональної системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки.                             Визначені пріоритети передбачають вирішення таких завдань:                       - зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;                                      - захист атмосферного повітря від забруднення;                                           - захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження і нераціонального використання;                                                                               - збереження територій з природним ландшафтом;                                         - посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;                                                                                                                    - запобігання забрудненню морських і внутрішніх вод;                              - створення державної системи моніторингу навколишнього середовища тощо.                                                                                                                          На сьогодні в Україні сформовано правову базу природокористування. Вона передбачає платежі за забруднення навколишнього природного середовища за принципом «забруднювач платить», штрафи та інші санкції за порушення лімітів природокористування тощо. Але існуюча правова база потребує подальшого удосконалення. Не менш важливим є суворе дотримання чинного законодавства в цій сфері.                                                                               Головними складовими елементами економічного механізму  природокористування, мають бути [5, с.97]:                                                         -  плата за спеціальне використання природних ресурсів;                                -  плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу;                                                                                     - система фінансування і кредитування природоохоронних заходів            -  екологізація податкової і цінової систем;                                                       - підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.                                           Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві.                                    Головними  недоліками України є складні фактори, які здійснюють тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах. Увага держави, залежить від об'єму і стану фінансування екологічних програм.                        Система фінансування таких заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел: Державного бюджету України та місцевих бюджетів; фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів; власних коштів підприємств; іноземних надходжень та інвестицій; інших позабюджетних коштів.

Література:

1. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: "Новий Світ-2000", 2009. - 248 с.

2. С. І. Дорогонцов, М. А. Хвесик, Л. М. Горбач,  П.П. Пастушенко  Природне середовище у сучасному вимірі// Природркористування в Україні. 4 т.- К. 2011

3. Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 року № 880-р// Офіційний вісник України.- 2007 р.- № 79.- Ст. 2961.

4. Орлов М. Правове забезпечення реалізації екологічних інтересів – основа належної охорони довкілля і розвитку економіки України// Право України.- 2001 р.- № 1.-  68-71 с.

5. Екологічне право. Особлива частина  Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією  академіка  АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2010

Науковий керівник:  

викладач Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету державної податкової служби України Товста Світлана Миколаївна.