ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В РЕГІОНІ ТА НАПРЯМИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

В умовах глобалізаційних процесів конкурентоспроможний розвиток агропродовольчого виробництва в Україні можливий на основі дотримання екологічних норм.

Екологічне аграрне виробництво – це передові технології щодо вирощування продуктів аграрного сектора без використання шкідливих речовин (пестицидів, гормонів росту, штучних добрив та засобів захисту рослин у великих дозах).

Розгляду питань еколого-економічних проблем аграрного виробництва в регіонах присвячені наукові дослідження багатьох вітчизняних і закордонних вчених: О. Ф. Балацького, І. К. Бистрякова, П. Т. Саблука, Д. Ф. Крисанова, О. Г. Мордвінова, М. М. Федорова та ін.

Метою даної роботи є розкриття основних еколого-економічних проблем з якими стикаються сільськогосподарські товаровиробники півдня України та висвітлення напрямів їх вирішення шляхом формування еколого-безпечної політики й раціонального використання природних ресурсів регіону.

У нашій країні, з багатим природно-ресурсним потенціалом і складними проблемами розміщення продуктивних сил, природні комплекси і природно-ресурсні райони є природною передумовою господарської спеціалізації регіонів і територіального поділу праці.

По В. А. Голяну при розробці напрямів екологічної політики необхідно забезпечити послідовне вирішення наступних завдань:

- виявлення закономірностей і законів розвитку природних та суспільних  територіальних систем;

- виявлення умов, способів і заходів управління цими системами як основне екологічне завдання;

- визначення місця і значення екологічних обмежень як обмежувальних чинників, що частково дорожчають при взаємодії науково-технічного прогресу і навколишнього середовища;

- визначення ролі комплексного планування і районного планування в вирішенні екологічних завдань.

Однією з актуальних проблем є розробка таких наукових концепцій, що формують екологічну політику, які б могли вирішити на даному етапі і в перспективі складні проблеми вдосконалення територіальної організації суспільства. Такі концепції розробляються і реалізуються в екологічних програмах, комплексних схемах охорони природи регіонів [3, с. 12].

Науково обґрунтована розробка і виконання регіональних екологічних програм дозволить позитивно вирішити екологічно напружені ситуації типу проблем Азовського та Чорного морів, каналу Дунай-Дніпро, Запорізьської греблі та інших. Наші дослідження свідчать, що в підході В. А. Голяна упущено такий найважливіший напрям, як екологізація агропромислового виробництва, що має суттєвий вплив на всі сторони життєдіяльності людини.

Метою екологічних програм є корінне поліпшення роботи з охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування у всіх регіонах нашої країни.

Виховання екологічного світогляду проходить через всі фази навчання, звідси предмет екологічної освіти і виховання людини: сімейне виховання, суспільна дія, освіта в школі, в училищі, у вищому учбовому закладі, на курсах підвищення кваліфікації за допомогою екологічної пропаганди. Людям треба знати, що чекає їх попереду і не тільки їх самих, але і те середовище, яке отримають в спадок їх діти, цю функцію виконує екологічне прогнозування. Воно стає особливо актуальним, коли проводиться неминуча в розвитку людства перебудова природи, її перетворення для господарських цілей і потреб. Варто знати: що отримаєш, а що і втратиш, і не тільки в економічному, але і в екологічному виразі. Так, на межі екології і економіки виникла економічна екологія – еконологія [4, с. 48].

Екологічні проблеми у наш час стали предметом вищої політики – екологія і політика стали в деяких випадках неподільними. Питання охорони вод, захист лісів від кислотних опадів обговорюються міністрами і урядом. Шляхи вирішення гострих екологічних ситуацій шукають всі розвинуті держави та ті, що розвиваються, вся світова спільнота.

Задача раціонального природокористування, оптимізація всієї соціально-екологічної системи складна та невідкладна, і немає такої науки, яка могла б усунутися від її рішення (так само як і вирішити її автономно), бо тільки широкий міждисциплінарний дослідницький комплекс, що включає природні, суспільні і технічні науки, здатний впоратися з нею [1, с. 152].

При реалізації екологічних чинників в розвитку економіки регіонів важливо ураховувати ту обставину, що між ресурсами живої і неживої природи є істотна різниця, наші надра – нафта, вугілля, руди – не тільки вичерпні, але і не відновлювальні, тоді як жива природа – біосфера є саморегульованою системою, і, якщо це використовувати розумно, може нескінченно тривалий час служити людині, даючи стабільну кількість рослинної і тваринної продукції. Відновлювані ресурси природи, якими сьогодні володіє людина, можна розділити на три самостійні групи.

До першої групи ресурсів відносяться ґрунти, рослинний і тваринний світ. Ресурси цієї групи власне і складають біосферу і вимагають дбайливого відношення, оскільки інакше вони можуть швидко перетворитися на не відтворювальні ресурси і поступово зникнути.

До другої групи ресурсів, які визначають можливість існування життя, відносяться: сонячна радіація, атмосфера, вода. Забруднюючи навколишнє середовище, людина сприяє обмеженню їх використання, отже ставить під загрозу можливість існування життя.

В даний час планування охорони природи і раціонального використання природних ресурсів здійснюється відповідно до "Методичних вказівок до розробки державних планів економічного і соціального розвитку". Основною ціллю розробки проектів п'ятирічних і річних планів по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів є збереження і зміцнення природно-ресурсного потенціалу країни, забезпечення його раціонального і комплексного використання, зниження негативної дії промислового і сільськогосподарського виробництва і комунального господарства міст на навколишнє середовище, відтворювання рослинного і тваринного світу, створення найсприятливіших умов життя, праці і відпочинку населення [5, с. 152].

Встановлення завдань в планах по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів в цілому по Україні, регіонам і окремих містах повинно бути направлено на відновлення, відтворювання, охорону і раціональне використання водних, земельних ресурсів, рослинного і тваринного світу, раціональне і комплексне використання мінерально-сировинних ресурсів і охорону надр, на зниження забруднення навколишнього природного середовища (повітря, водоймищ, ґрунту) відходами промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту і комунального господарства; на поліпшення навколишнього середовища населених місць, на збереження в заповідниках самих цінних в науковому відношенні природних комплексів і об'єктів, збільшення чисельності диких тварин і рідкісних рослин шляхом створення науково-обгрунтованої ланки заповідників, природних (національних) парків і здійснення інших природоохоронних заходів [6, с. 213].

Враховуючи наростаюче значення природоохоронних заходів і загострення екологічних ситуацій у ряді регіонів країни, є пропозиції про вдосконалення існуючою порядку планування охорони навколишнього середовища і раціональною використання природних ресурсів:

- визначення стандартів якості навколишнього середовища і термінів досягнення;

- вибір стратегії використання кожного даного природного ресурсу і програми технічної перебудови виробництва;

- систему адміністративного управління (органи управління використанням природних комплексів в центрі і на місцях);

- систему заходів економічного регулювання (в першу чергу визначення вартості відновлюваних природних ресурсів і встановлення оплати за користування даними ресурсами);

- форми залучення громадськості до рішення задачі охорони природи села, міста, регіону і країни в цілому.

Як показав досвід, стосовно кожного ресурсу в масштабах всієї країни і кожному природному комплексу в масштабах регіону дуже важливо застосовувати критерій "екологічної надійності" і розробити стратегію рівноважного природокористування, щоб запобігати шкоди від порушень природних систем.

Всього цього можна досягти лише за умови забезпечення найбільш раціонального використання всіх ресурсів, у тому числі і ресурсів природи – земель, води, корисних копалин, рослинного і тваринного світу, приймати ефективні заходи по охороні природного середовища і економному витрачанню природних ресурсів.

Генеральні проблеми охорони навколишнього середовища виражають їх комплексний еколого-соціальний та економічний характер, регіональну основу і перспективну спрямованість.

Екологічні чинники в регіонах реалізуються з урахуванням основних етапів розвитку і структурних особливостей господарства досліджуваних економічних районів. На першому етапі виникнення нової господарської системи враховується нечисленність її населення, роздрібнене розселення і виробництво. Господарські потреби такої системи задовольняються за рахунок більш розвинутих сусідніх районів, а забруднювачем середовища є основні виробництва, поки з обмеженим винесенням забруднювачів на межі системи.

На другому етапі розвитку системи в ній ускладнюються господарські зв'язки, починає переважати товарне господарство і транспортні магістралі, що зв'язують міста з підприємствами основної спеціалізації, формуються допоміжні виробництва. В системі одночасно просторово диференціюються і інтегруються господарські елементи. Все це не тільки усилює загальну дію господарства на природне середовище, але і різноманітить шляхи його взаємодії з навколишнім середовищем. Багатофункціональна структура району ускладнює прогнозування, природокористування, охорону природного середовища і примушує передбачати великі капітальні витрати на природоохоронну техніку і технології протягом цього періоду.

На третій стадії в системі формуються жорсткі лінійно-вузлові зв'язки і могутній господарський комплекс, що впливає на сусідні райони. Взаємостосунки з середовищем ускладнюються і все ясніше стає їх збиток, що завдається.

На четвертій стадії може з'явитися потреба в реконструкції господарства згідно природоохоронним вимогам і перебудові системи його господарства, наприклад, після вичерпання основного природного ресурсу [2, с. 271].

Економічна оцінка наслідків господарської дії на природне середовище містить такі проблеми: можливий збиток природному середовищу і збиток народному господарству від забруднення, пошкодження і перетворень природи і передбачувані економічні і зовнішньоекономічні ефекти від природоохоронних заходів. Для вивільнення цих ефектів потрібні дані переважно про капіталовкладення на певні тимчасові рубежі. Економічні ефекти можуть бути: господарськими і виражатися у вигляді прямого доходу або втрати продукції; соціальними, обчислюваними побічно (погіршення здоров'я населення і зниження продуктивності праці); соціально-економічними, вивільнення яких через невизначеність в майбутньому поки не має вартісного виразу (генетичні наслідки, загибель унікальних природних і історичних об'єктів).

Література:

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформаційно-аналітичний збірник. Вип. 5 / За ред. П.Т. Саблука та iн. – К. : IАЕ, 2009. – 647 с.

 2. Гладій М.В. Розвиток АПК України (регіональні особливості) / М.В. Гладій. – Львів, 2009. – 289 с.

3. Голян В. А. Економічний механізм природокористування / В. А. Голян // Агросвіт. – 2007. – №8. – 352 с.

4. Євдокимова М. О. Економіко-екологічна оцінка земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств / М. О. Євдокимова // Вісник ХНАУ. – Харків, 2011. – Вип. 4. – 435 с.

5. Ковальова О. М. Методичні підходи до врахування екологічного чинника в економічній оцінці сільськогосподарських земель / О. М. Ковальова // Вісник СДАУ. – 2010. – Вип. 1. – С. 478. – (Серія: “Фінанси і кредит”).

6. Мельник Л. Г. Екологічна економіка: [підручник] / Л. Г. Мельник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2006 – 367 с.

Науковий керівник:

викладач Київського фінансово-економічного коледжу Національного університету державної податкової служби України Товста Світлана Миколаївна.