НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ З ПОЗИЦІЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

Узагальнення підходів розвитку теорії економічної глобалізації та її впливу на побудову національної політики розвитку інтелектуального капіталу на основі формування концепції національних інноваційних систем обумовило актуальність обраної теми дослідження.

Глобалізація економіки пов'язана зі світовим господарством, що є сукупністю національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівні. Це цілісна та взаємозалежна система національних господарств, які взаємодіють на основі сумісних економічних інтересів, споживання та цілей [2,с.518].

Нині глобалізація сприймається, головним чином, через форми її прояву і наслідки, що мають значення для світового розвитку.

Економічна глобалізація — це природний результат прояву глибинних властивостей ринкового господарства, розвитку його суперечностей, і нове полягає не у глобалізації економічних процесів як такій, а в монополізації однією з найрозвиненіших країн, що веде до посилення нерівностей у світі, до загострення суперечностей. Слід виділяти два аспекти глобалізації, власне глобалізацію як процес усунення виробництва у світовому масштабі на основі сучасного НТП і новітніх інформаційних технологій розвитку світогосподарських зв'язків і соціально-економічну форму глобалізації, в якій вона виступає у наші дні, як і раніше, несучи в собі природу приватновласницьких відносин, зведених до світового масштабу.

Світова система господарювання стимулює розвиток відповідних виробничих систем на національному та транснаціональному рівнях. Ґрунтуючись на таких висновках, можна виявити нові риси економічної глобалізації, які пов'язані з розвитком інтелектуального капіталу, як авансованої інтелектуальної власності, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. З позиції вартості інтелектуальний капітал складається з людського капіталу (заробітна плата, винагорода) та інтелектуальних активів (нематеріальних активів, щодо вартості об'єктів права інтелектуальної власності). В натуральному вимірі інтелектуальний капітал- це інтелектуальний потенціал (ресурс), який складається з людських ресурсів (інтелектуальної сили) та інтелектуальних ресурсів (інтелектуальний продукт) [4,с.30-31].

Інтелектуальний продукт у натуральному вимірі — результат розумової, інтелектуальної праці, інтелектуальної інноваційної діяльності. Це продукт творчих зусиль, що має змістовне значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб, втілений на матеріальному носії. Інтелектуальна праця — сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту і відтворення інтелектуального капіталу. Вона є також основою інтелектуальної економіки, яку сьогодні ще називають "економікою знань", "новою економікою", ключовим моментом при цьому є інноваційна діяльність, яка спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, винаходів та інших прав інтелектуальної власності, що зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

За умов глобалізації та необхідності інтегруватися у світовий (європейський) економічний простір універсальним критерієм стратегії розвитку будь-якої країни, а тим більше України, що пішла шляхом утвердження самостійності та національної ідентичності, має стати соціогуманізм в його бінарному розумінні, тобто з позиції двох складових цього поняття — "гуманізм" і "соціум", друга з яких охоплює і людину, і націю. З означеної позиці, соціогуманістичний підхід до інноваційного розвитку суспільства цілеспрямовує на системне вивчення комплексу чинників, насамперед, економічних (виробнича діяльність, інвестиції, доходи, безробіття, тощо), соціальних (демографічна ситуація, соціальний захист, забезпеченість житлом, охорона здоров'я тощо), духовно-інтелектуальних (освіта, наука, культура, духовні цінності, релігійні орієнтації, тощо). А конкретніше — соціогуманістичний підхід до інноваційного розвитку суспільства пов'язаний з генеруванням нових знань і цінної інформації, яка набуває статусу пріоритетної стратегічної діяльності, в ході якої виробляється конкурентоспроможний продукт у вигляді не лише нових технологій, відкриттів, винаходів, товарів, послуг, тощо, а й оригінальних підходів (парадигм, концепцій, ноу-хау) в підприємництві, політиці, культурі, мистецтві, медицині, духовній сфері [5,с.53,с.42].

Соціогуманістичний підхід, який не відокремлений від економічної глобалізації, а інтегрує у її соціально-економічну форму, має стати регуляторною державною політикою України, яка базується на стратегічному курсі інтеграції України у ЄС і приєднання до СОТ на основі здійснення інноваційної моделі економічного розвитку. Ця модель має стати стрижневою складовою внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Слід зазначити, що на початку ХХІ сторіччя світова економіка активно формує нову парадигму науково-технічного розвитку, складовими якої виступають зростаючий взаємозв'язок між ринками капіталу і новими технологіями, швидкий розвиток "економіки знань", посилення соціальної адаптації нових технологій, глобальний характер створення та використання знань, технологій, продуктів, послуг.

Аналізуючи  національні інноваційні системи (НІС) різних держав встановились  деякі загальні закономірності та основні тенденції інноваційної діяльності, а саме: посилення залежності виробництва товарів і послуг від наукових знань і технологій, збільшення кількості виробників нових знань, зростання залежності інноваційної динаміки від успішної взаємодії та співробітництва між фірмами, поширення нових технологій, що передбачає, крім купівлі нового обладнання, організаційні зміни в системі менеджменту [7,с.26].

До основних елементів НІС відносяться :комплекс інститутів, що беруть участь у виробництві, переданні та використанні знань; фірми та утворені ними мережі й комунікації; наукову систему; елементи ринкової інфраструктури; макроекономічна політика і форми державного регулювання; систему освіти й професійної підготовки; товарні ринки, ринки факторів виробництва, ринки праці; систему фінансування інновацій.

Одночасно виділяються  такі основні фактори та недоліки розвитку НІС України: відрив науки від господарської практики, відсутність механізмів оцінки ефективності державних науково-технічних програм, переважне фінансування організацій, а не пріоритетних напрямів наукової діяльності, спонтанне ініціювання інновацій, відсутність бізнес-планів, орієнтація на внутрішні джерела фінансування, контроль за реалізацією інновацій у промисловому виробництві без участі економічних служб, недосконалість законодавчої бази в частині стимулювання інноваційної діяльності, відсутність інноваційної інфраструктури та механізмів комерціалізації результатів закінчених науково-технічних розробок, недостатній розвиток малого й середнього інноваційного підприємства.

НІС за економічною суттю є складовою інституціональної державної політики на загальнодержавному рівні, регіональному і при створенні виробничих систем нового покоління, яка орієнтується на реалізацію саме інноваційно-цільової стратегії [9,с.31;10,с.14-15].

Завершальною стадією НІС є процес комерціалізації, який забезпечує отримання прибутку і на цій основі здійснення реінвестування, відновлення інтелектуальної інноваційної діяльності.

Для розвитку інтелектуального капіталу на основі НІС в загальному вигляді маємо організаційно-правову, фінансову (інвестиційну) та інноваційну складові, які забезпечують процес трансформації інтелектуальної власності в інноваційних продукт на основі здійснення інноваційного процесу, який проходить стадії генерування нової ідеї - експериментальну реальну реалізацію нової ідеї — освоєння у виробництві — масовий випуск — споживання. Початковою і кінцевою стадіями інтелектуальної діяльності виступають формування інтелектуального капіталу та комерціалізація. Це можливо при поєднанні інноваційної діяльності з інноваційним підприємництвом [4,с.30-32].

Економічна глобалізація стимулює національну політику розвитку інтелектуального капіталу. Вона впливає на загальні орієнтири, які в Україні слід досягти у майбутньому на умовах розвитку НІС, які враховують організаційно-правову, фінансову (інвестиційну) та інноваційну складові.

Світовий досвід вказує на ефективність інноваційного способу розвитку на основі використання інтелектуальної власності. Регуляторна політика України повинна будуватися на стимулюючих факторах накопичення і впровадження інновацій. Доказом цього можуть бути такі статистичні дані: з 1000 патентів, зареєстрованих в Україні, до стадії виробництва доходить лише 6. У Фінляндії, наприклад, в середньому реалізується 30% патентів. В економічно розвинених країнах до виробничих процесів залучено 80% науковців, в Україні — 0,2%. Як бачимо, інтелектуальний ресурс в Україні дуже високий, але використовується він неповною мірою [11,с.9].

Отже, основою стратегічного курсу, його базовим принципом має стати реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі розвитку на основі розробки і впровадження національних інноваційних систем, основаних на формуванні інтелектуального капіталу і здійсненні комерціалізації, що буде сприяти ствердженню України як високотехнологічної держави, вирішенню завдань європейської інтеграції. В ході дослідження було з’ясовано, що сьогодні в світі та в Україні зокрема, стрімко розвиваються процеси світової економічної глобалізації та інтеграції. Для цих процесів є характерним вільна торгівля, вільний рух капіталу, зниження податків на прибуток підприємств, простота переміщення галузей промисловості між різними державами на користь зменшення витрат на працю і природні ресурси та інше.  Глобалізаційні  процеси мають свої позитивні та негативні наслідки, які віддзеркалюються по різному на країнах світу в залежності від стану їх економічного розвитку. Україна сьогодні постала перед необхідністю розробки оптимальної стратегії розвитку національної економіки, моделі участі в світовому глобалізаційному процесі. Першочерговими проблемами є реформування структури національного виробництва, інституціональної структури економіки, підвищення конкурентоспроможності національних товарів та послуг на міжнародному ринку, покращання інвестиційного клімату, реформування податкової політики, наближення критеріїв розвитку до європейських стандартів. Вирішення цих проблем повинно вивести Україну на новий рівень економічного розвитку, зміцнити зв’язки з країнами світу та розкрити перспективи до участі в основних світових організаціях.

Література:

1. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1 / Редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Видавничий центр "Академія", 2000. — 864 с.
2. Основы экономической теории: Учебник / С.В. Мочерный, Под общ. ред. С.В. Мочерного. — К.: О-во "Знання", КОО, 2000. — 607 с.
3. Хохлов М. Глобалізація економіки в ракурсі еволюції відносин власності // Економіка України. — № 2. — 2004. — С. 65-72.
4. Бутнік-Сіверський О.Б. Евристика в інтелектуальній економіці або формування системи інноваційного підприємництва // Інтелектуальна власність. — 2005. — № 8. — С. 29-34.
5.Вовканіч С. Соціогуманістичний контекст наукомісткої економіки інноваційного суспільства // Економіка України. — № 2. — 2005. — С. 42-48.
6. Федулова Л., Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. — № 4. — 2005. — С. 35-47.
7. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. — 2005. — № 8. — С. 25-30.
8. Орлюк О., Нежиборець В., Ревуцький С. Економіко-правові засади формування в Україні національної інноваційної системи // Інтелектуальний капітал. — 2005. — № 5. — С. 3-8.
9. Бутнік-Сіверський О., Красовська А. Теоретичні засади інтелектуальної інноваційної діяльності на підприємстві // Економіка України. — № 12. — 2004. — С. 31-37.
10. Рубан В., Чубукова О., Некрасов В. Інноваційна модель стратегічного розвитку України: методологія і досвід // Економіка України. — № 6. — 2003. — С. 14-19.
11. Ноговіцин О., Онисько Є. Промислова політика: ставлення до комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності // Економіка України. — №3. — 2005. — С. 9-13.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, Олійникова Неллі Анатоліївна