РОЛЬ АНТАНТИ В РУМУНСЬКІЙ АНЕКСІЇ БЕССАРАБІЇ

Початок Першої світової війни був сприйнятий правлячими колами Румунії, як можливість майбутніх експансій. Однак, з однієї сторони вона ще з 1883 р. була пов’язана союзним договором з німецьким блоком та повинна була виступити проти Росії. З іншої сторони, об’єднувальні прагнення були направлені в бік Трансільванії та Банату [2, с. 23].                                                       Невпевненість в румунських правлячих колах лише посилилася після початку військових дій. Румунська політична еліта фактично розділилася на два протиборчі табори. На Коронній раді, скликаній 3 серпня 1914 р. для вирішення питання про подальші дії Румунії, переважна більшість румунських політичних діячів відкинула пропозицію короля щодо приєднання до блоку Центральних держав, і висловилася за нейтралітет. Це фактично поклало початок дипломатичної кампанії, під час якої воюючі блоки намагалися виторгувати участь Румунії у війні ціною територіальних поступок, серед яких передове місце займала Бессарабія [4, с. 351].                                                                          У вересні 1914 р. румунські дипломати посилаючись на думку Бретіану, через російських послів в Римі та Афінах, дали зрозуміти керівництву Росії, що повернення Південної Бессарабії сприяло б негайному вступу Румунії у війну на боці Антанти. Однак віддавати Бессарабію Росія не збиралася, до того ж активна участь румунської армії вже не так була потрібна, як на початку війни [2, с. 64]. Протягом 1914-1916 рр. ставало все більш очевидним, що Румунія не приєднається до Центральних Держав, а до початку 1916 р. суперечливими залишалися лише умови, на яких Румунія вступить у війну на боці Антанти.        Після двох років маневрування, Румунія впевнилася в військовій перемозі Антанти. Брусиловський прорив та перемога під Верденом справили глибокий вплив на румунські правлячі кола та прискорили підписання договорів. Росія була не в захваті від укладання договорів, однак за підтримки Англії та Франції 4 (17) серпня 1916 р. у Бухаресті були підписані політична та військова конвенції з Антантою. Румунія зобов’язувалась мобілізувати свої сили на виступити проти Австро-Угорщини не пізніше 15 (28) серпня 1916 р. [3, с. 292]. Кампанія 1916 р. продемонструвала катастрофічну слабкість румунської армії, більша частина території була окупована німецькими силами. Однак керівництво зуміло перекласти основний тягар війни на союзників, в першу чергу на Росію та Францію. Після переформування та переозброєння на початку 1917 р. чисельність румунської армії досягнула 400 тис. осіб [7, с. 38].                 В 1917 р. румунська влада контролювала менше 30% території країни, навіть в цих умовах румунські правлячі кола не забували про територіальні претензії до Російської імперії, що рятувала їх від повної австро-угорської окупації. Раніше відкрито висловлювати свої претензії Румунія не могла: Росія була великою державою, а Румунія максимум могла претендувати на регіональний статус, і тільки криза царської влади 1917 р. змінила ситуацію            [5, с. 163].                                                                                                                 Румунію лякали революційні події в Росії, уряд побоювався того, що вихід Росії з війни призведе до розгрому румунської армії військами Центральних Держав. Однак, незважаючи на це, криза в Росії спонукала Румунію до реалізації своїх планів «проекту Великої Румунії» [2, с. 86]. З цього приводу румунський міністр І. Дука вказував на те, що: «Розпад російського фронту не лякав нас, навпаки – радував. Коли Росія звалиться, ми зможемо швидко захопити Бессарабію, а так, як з Росією чи без її допомоги союзники переможуть, в кінці війни зможемо захопити й Трансільванію, з цього народиться те, що ми не могли й  уявити, об’єднання всіх румун від Дністра й до Тиси» [2, с. 85].                                                                                                  8 листопада 1917 р. радянська влада звернулася до воюючих сторін з пропозицією укласти мир без анексій та контрибуцій. Припинення боїв на Східному фронті дозволяло сконцентрувати більше німецьких сил на Західному фронті. Такий розвиток подій не влаштовував Антанту, яка не визнавала радянський уряд, та підтримувала антибільшовицький рух в середині Росії. Цими подіями скористалася Румунія, 8 листопада 1917 р. румунський посол в Лондоні повідомив англійському уряду про готовність Румунії в боротьбі проти більшовиків [5, с. 164].                                                                                          10 листопада 1917 р. президент Вільсон пообіцявши підтримку румунських намагань Бессарабії на мирній конференції, особисто заохотив Румунію на антирадянську боротьбу. Ідея спільної боротьби румунської армії з генералом О. М. Каледіним проти більшовиків була підтримана французьким урядом Ж. Клемансо. Була офіційно схвалена пропозиція румунського посла в Парижі про використання трансільванських військовополонених, що знаходилися під Києвом, проти радянської влади [6, с. 26]. Антанта розглядала Румунію, як союзника у війні з більшовизмом,  а Румунія з цієї нагоди прагнула отримати вигоду та приєднати території колишньої Російської імперії, в першу чергу Бессарабію. Без згоди західних союзників правлячі кола Румунії не погодилися б на окупацію Бессарабії.                                                                      З розпадом російської армії Румунія поспішила укласти договір з центральними державами, щоб не бути повністю розбитою. Це також пояснювалося розрахунком на приєднання Бессарабії. Спогади І. Дуки це підтверджували: «Під час Бухарестських мирних переговорів було завершене об’єднання Бессарабії, коли розвалилась Росія, об’єднання стало досяжним. Бессарабія була тим мінімумом на який розраховувала на той момент Румунія» [2, с. 89]. 26 (9 грудня) листопада 1917 р. було укладене Фокшанське німецько-румунське перемир’я про припинення бойових дій, при цьому РРРумунія не піддавала сумніву виконання своїх обов’язків перед Антантою. Після укладення договору з німцями, Румунія не припинила дипломатичні відносини з Антантою.

В період Громадянської війни в Росії, західні держави підтримували антибільшовицький рух, та планували використати Румунію проти більшовиків, румунські правлячі кола скористалися цим для окупації Бессарабії. 23 грудня 1917 р. була укладена таємна англо-французька конвенція «про райони майбутніх операцій британських та французьких військ на території Росії», Бессарабія була включена до французької зони [3, с. 316].               Відчуваючи підтримку з боку Центральних Держав та Антанти, Румунія вирішила почати неоголошену війну проти свого колишнього союзника. Однак союзники намагалися приховати справжню мету цього заходу. Так французький посланник в Яссах Сент-Олер 5(18) січня 1918 р. телеграфував консулу в Кишиневі Сарре: «Всі мої колеги, всі посланники інших союзних держав і я, уповноважені заявити вам офіційно, що вступ румунських військ в Бессарабію є військовою необхідністю за для забезпечення нормального функціонування тилу російсько-румунського фронту згідно з правилами у всіх воюючих країн. З цієї причини вступ румунських військ у Бессарабію не може вплинути ні на існуючу політичну ситуацію, ні на майбутню долю цієї країни» [1, с. 177]. Насправді це служило прикриттям проти інтервенції в Радянську Росію, а Бессарабія розглядалася Антантою в якості платні Румунії за боротьбу з більшовизмом.                                                                                                   Західні держави прагнули представити румунське вторгнення як вимушене та гарантували його тимчасовий характер. Так, 21 лютого 1918 р. від імені дипломатичних представників країн Антанти, дуаєн* дипломатичного корпусу в Румунії барон Фашиотті відправив всім союзним консулам та радянському уряду офіційну ноту, в якій відмічалося: «Що стосується Бессарабії, то втручання румунських військ було військовою окупацією без будь-якого політичного характеру, що була розпочата зі згоди союзників та бессарабської влади з очевидною гуманітарною метою забезпечення продовольством російських та румунських військ, а також громадянського населення». [2, с. 95].       Значну роль в приєднанні Бессарабії Румунією зіграла Антанта, яка в період громадянської війни намагалася використати Румунію в боротьбі проти більшовиків. Румунія скориставшись кризою в  Росії, приєднала територію Бессарабії, що відбувалося за згодою західних союзників, для яких вона виступала захисником західноєвропейської цивілізації проти більшовизму. Нагородою за ці послуги стало визнання Антантою всіх територіальних надбань, включаючи і територію Бессарабії, якав на довгі 22 роки опинилася під румунською окупацією. За роки Першої світової війни румунська дипломатія  змогла досягнути таких успіхів, які значно перевершували об’єктивний політичний, економічний та військовий потенціали країни.

Література:

1.            Бессарабия на перекрестке европейской дипломатии. Документы и материалы / В. Н. Виноградов, М. Д. Ерещенко, Л. Е. Семенова, Т. А. Покивайлова. – М.: ИНДРИК, 1996. – 380 с.

2.            Восточная политика Румынии в прошлом и настояшем (конец ХІХ – начало ХХІ вв.): Сб. докл. междунар. науч. конф. / Под ред. В. Б. Каширина. – М.: РИСИ, 2011. – 320 с.

3.            История дипломатии / [Под. ред. В. П. Потемкина]. Т. 2. Дипломатия в Новое время (1872 – 1919 гг.). – Москва-Ленинград: Госполитиздат, 1945. – 424 с.

4.            Кушко А. Бессарабия в составе Российской империи (1812-1917) / Андрей Кушко, Виктор Таки, при участии Олега Грома. – М.: Новое литературное обозрение, 2012. – 400 с.

5.            Мальцев Д. А. Бессарабский вопрос в годы Гражданской войны в России / Д. А. Мальцев // Проблемы национальной стратегии. – М. – 2011. –  № 4 (9). – С. 162-183.

6.            Мельтюхов М. И. Бессарабский вопрос между мировыми войнами 1917-1940 / М. И. Мельтюхов. – М.: Вече, 2010. – 464 с.

7.            Натиск на Восток: агрессивный румынизм с начала ХХ века по настоящее время: Сборник статей, документов и воспоминаний / Сост. Н. В. Бабилунга и др. – Бендеры: Полиграфист, 2011. – 608 с.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор Циганенко Лілія Федорівна