МОРАЛЬ І ПОЛІТИКА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

    Кожен народ пройшов свій етап закріплення на певній території, формування общин, союзів племен; наступний етап – формування держави. При наявності сприятливих факторів та умов, держава утворюється досить швидко, але після її утворення багато що змінюється в структурі цього формування: територія, форма правління, офіційна релігія та інше, але незмінним залишається сам народ. Звичайно він піддається певним деформаціям різного характеру (етнічним, релігійним, демографічним, соціальним), та все ж народ той самий – він прагне свободи, самовизначення, незалежності та справедливості.

Досягнувши своєї мети, народ встановлює свою владу – демократію (переважно). Зразкова або хоча б коректна демократія за словами англійського політика  ХХ ст. К. Етлі: «Демократія це не просто право більшості, це право більшості, яка належним чином поважає право меншості». На сьогодні велика частина держав досягли певного досвіду у справі державотворення і сконструювали певну модель «влади народу». Коли цей етап завершено, перед народом постає нове питання або навіть проблема – сформувати відкриту, чесну, моральну політичну владу, що могла б коректно виконувати поставлені перед нею завдання і функції. Ця влада повинна бути прозорою та доступною для народу, а її закони зрозумілі і дієві простому пересічному громадянинові.

     На сьогодні кожна система управління має мораль зі своїм відтінком, що виявляє її інтереси та ідеологію. Але за здорового глузду не важко сказати, що мораль – це перш за все, комплекс певних засад, що закладаються у свідомості людей і встановлюють коректні правила взаємоповедінки в суспільстві. А політика – це мистецтво управління державним формуванням, яке здійснюється тими чи іншими класами або групам и людей, що мають спільні інтереси та цілі.

     “З політикою завжди поруч іде мораль. Якщо тут немає гармонії, то народжyється або політиканство, або диктатура” - ці слова  історика Д.Волкогонова сьогодні є досить актуальними, коли утворився конфлікт моралі й політики в нашій державі. Словом «конфлікт» ми не розділяємо ці поняття в українській політиці, а лише наголошуємо на розвитку несумісних тенденцій щодо цих тверджень. А однією з головних таких тенденцій є безпосередньо корупція. Звичайно можна замовчувати це явище, і взагалі сам конфлікт моралі й політики, та все ж це необ’єктивно. А щоб подолати це явище треба принаймні визнати його. Та все ж певна мораль присутня в нашій політиці і тому слово «корупція» неодноразово звучить з вуст відомих політиків, але для багатьох ці слова більше засіб передвиборчої кампанії з гаслами про подолання цієї проблеми. Для народу ж – це проблема, що скоріше набирає обертів, ніж їх сповільнює.

Важливою проблемою сьогодні є формування нової політичної еліти, яка має поступово змінювати теперішню. Але ми бачимо, що все більше унеможливлюються умови приходу до влади політиків нового покоління. Саме ця нова генерація на основі свіжих ідей і має позбуватись проблем сьогодення. Причому цей прихід повинен бути масовим, оскільки новатори-одинаки, що приходять до влади з часом асимілюються і набувають таких же рис як і ветерани української політики. Таким чином і ще одна проблема, що зумовлена конфліктом моралі й політики, це – недопускання нового покоління політиків до реальних справ. Але доцільним тут буде навести слова Володимира Горбача: «Відповідальні політики з’являються там і тоді, де і коли під тиском суспільства і обставин відчувають на собі вантаж відповідальності, а також уважний контроль за своїми діями з боку медіа і суспільства. Тому нові відповідальні політики можуть з’явитися перш за все серед нових авторитетних і відповідальних громадян

Нові моральні авторитети можуть з’явитися тільки в неполітичному середовищі при умові вираження ними громадянських позицій та здійснення громадянських вчинків» [5].

Таку ситуацію в країні спричинили застарілі стереотипи та сприйняття наших політиків. На них стоїть величезне тавро комуністичної епохи, всі вони виросли й сформували свої погляди в СРСР, засвоїли і відклали в підсвідомості всі методи радянської системи. А як відомо змінити погляди вже сформованої особистості дуже важко. Тому важливою складовою успішного і процвітаючого майбутнього України є формування нової генерації політиків, яка б перш за все дбала про добробут нашої держави загалом і кожної людини зокрема. Цікавими тут є дослідження Дмитра Видріна: «До речі, у нас ще з радянсь­ких часів добробут завжди вва­жався суто економічною катего­рією, хоча Туган-Барановський і його послідовники довели, що це більшою мірою все ж таки ка­тегорія політична. Один із по­слідовників Туган-Барановського в 60-ті роки навіть вивів фор­мулу, яка до цього часу є неза­перечним постулатом: не мож­на побудувати справжню, а не бутафорську демократію в країні, де середній прибуток гро­мадянина нижчий за 6000 до­ларів на рік (це за цінами, відпо­відно, 60-х років).

Саме тому країни, які мрія­ли прорватися в майбутнє, у будь-який спосіб підвищували погодинні ставки працівників, зарплату, різного роду доходи, йдучи, за всього свого лібералі­зму, на будь-які заходи – і об­меження норми прибутку вели­кого капіталу, і встановлення ви­сокої ренти на приватну експ­луатацію земних надр, і податків на користування великими зе­мельними наділами тощо. (Підраховано, до речі: якби в нашій країні задіяти тільки ці механізми перерозподілу при­бутків, одразу можна було б добробут простих громадян підня­ти на порядок. Поки ж для роз­думів наведу тільки одну циф­ру. Усі наші громадяни отриму­ють за рік приблизно півмільярда прибутків через дивіденди на акції та цінні папери. 92 % усіх цих прибутків отримують 50 наших громадян, а 8 % – решта 47 мільйонів).

Високий добробут простої людини, гідна оплата її праці – це ж не тільки повний холодиль­ник, це і ємність внутрішнього ринку, і висока громадянська гідність, і високий професіо­налізм, і політична компе­тентність, і конкурентоспро­можність країни на світових рин­ках, і просто висока якість осо­бистості» [3].

     В Україні сьогодні спостерігається конфлікт моралі та політики, що призвів до багатьох кризових ситуацій та тенденцій навколо сьогодення та майбутнього нашої країни. Щодо сьогодення, то основою кризи моралі політиків є, насамперед, корупція у всіх її проявах. Проблемою ж майбутнього є формування нової політичної еліти. Це є проблема саме майбутнього, оскільки формування потрібних якостей у поколіннях є довготривалий процес, який повинен починатися вже сьогодні. І тільки за умов патріотизму і незалежності, наше суспільство зможе сформувати прошарок громадян нової політичної думки, які в майбутньому стануть локомотивами всієї нації, а не олігархами та монополістами.

    Звісно шлях до вирішення конфлікту моралі та політики є і має бути тривалим, оскільки він потребує колосальних змін не тільки в структурі держави, а й в свідомості та менталітеті самої нації. Перш за все, для досягнення будь-яких цілей,  народ України має бути  єдиним. Важливо щоб ця єдність ґрунтувалася на морально-етичних нормах та засадах, а не на корисливій меті. Тому це перший крок, який весь народ повинен зробити усвідомлено. Подальші кроки це вже кропітке вирішення головних проблем сучасної політики, яке слід починати не з верхівки, а саме знизу.

  А що ж є початковою ланкою? Це безперечно освіта, яка є початком для будь-якої сфери діяльності людини. Держава повинна бути зацікавлена в професійних та високоосвічених молодих кадрах. Але крім підтримки держави повинні бути і свідомі учні та студенти, вони повинні прагнути до знань, це основна запорука стабільного майбутнього держави. Освіта не є лише передачею певної суми знань. Це процес інтелектуаль­ного виховання. Кожна особистість є виразником своєї внутрішньої ідео­логії. Основною метою навчального процесу має стати формування всебічно розвиненої, творчої особистості, яка буде здатна до самовдосконалення та самореалізації, адаптації в соціокультурному оточенні. Особливу увагу необхідно приділити правовій освіті.

Українська освіта має мудрі початки та успішні перспективи, але на фоні корупції ці тенденції вицвітають і залишаються щільно закриті в аморальній коробці нашої політичної системи. Тому слід прикласти максимум зусиль, щоб подолати ці негативні прояви. Ці зусилля повинні бути втілені в плідну співпрацю між державою (яка повинна позитивно реформувати освіту) та молоддю (яка повинна усвідомити, що саме вона є носієм майбутнього України, і те яким воно буде залежить безпосередньо від неї).

 А після вдосконалення освіти піде ланцюгова реакція, що спричинить якісні зміни у всіх сферах державної структури.

   Так як і належної освіти наше суспільство потребує нової генерації політиків з новими політичними ідеями. Теперішні політики мають сприяти їх приходу та передати їм коректний досвід. Свіжа хвиля політичних кадрів зможе дати значні зрушення у всіх сферах. Зникне в’ялість та банальна передбачуваність кожного з політиків, яких ми бачимо майже щодня. Це є наша ціль і ми самі повинні привести себе до неї:

«Якщо комусь здасться, що Ук­раїна вже є тим хворим, котрий радше мертвий, аніж живий, то це хибне враження. Просто українсь­ке суспільство стоїть на порозі до­сить великої кризи. Основна при­чина такої кризи — невідповідність наявної політичної еліти ні ступе­ню розвитку самого суспільства, ні тим викликам, які кидає нам світ, що стрімко розвивається. Та чи зможемо ми здолати цю кризу, за­лежить виключно від нас самих. Якщо ми здатні усвідомити свої ж інтереси, якщо навчимося їх спіль­но обстоювати, якщо аналізувати­мемо і використовуватимемо між­народний досвід, а не вчитимемося на своїх помилках, то зможемо ус­пішно розвиватися в тому агресив­ному конкурентному середовищі, яким є сучасний світ, що глобалізується.» [9].

Надзвичайно важливим є суттєво обмежити зростання корупції, яка набула всеохоплюючого характеру. Фахівці одностайні у думці, що це буде можливим, зокрема, і за умови впровадження ефективного антикорупційного законодавства, серед якого спеціалісти виокремлюють законодавство про лобізм. Лобізм є специфічним правовим інститутом політичної системи, своєрідним організаційно-правовим механізмом впливу політичних партій, громадських організацій, корпорацій, профспілок на процес прийняття парламентом законопроектів. В Україні лобізм є тіньовим і корумпованим. В європейських державах діє легальна і відкрита система лобіювання. Таку систему слід створити і в Україні.

Узагальнюючи все вище сказане, варто зазначити, що на сьогодні питання політики та моралі в Україні є дуже актуальним, але в той самий час ігнорованим нашими політиками: мало де можна почути суб’єктивну і повну думку щодо цієї проблеми з вуст політичних діячів. Вони намагаються оминути дану проблему, але разом з цим вони минають інтереси власного народу, навіть не задумуючись над цим. Оскільки в більшості випадків їхня думка тягнеться не до народу, а до наступної посади в своєму кар’єрному рості. Всі ці тенденції народжують зневіру у вітчизняну політику, формують аполітичні настрої в суспільстві. Але щоб подолати це потрібно зруйнувати корупцію і сформувати нову політичну еліту в державі.

Історія має багато прикладів такої зневіри і саме політикам слід звернути увагу на те, як завершувалися такі розчарування народу. Кожен з них несе в собі мораль, яку слід знати перш за все народним обранцям українського народу. Тому що історія це не набір книг, інформація в яких розташована по датам і обов’язкова для вивчення, а насамперед це збірка світової мудрості, яка є дієвою у будь-яких випадках, за будь-яких ситуацій.

Таким чином, щоб Україна змогла вийти з моральної кризи в політиці, сьогодні перш за все потрібно почати формування нової системи освіти, слід почати формувати нову генерацію політичних діячів, які б могли вивести країну моральної кризи в політиці, а як наслідок не допустити інших криз різноманітного характеру. Цей новий сегмент політичних діячів повинен бути загартований національною ідеєю, яка б сприяла закріпленню української нації, не тільки як етнічної групи, а як ідейного угрупування. Наш народ повинен виробити захисний рефлекс нації: нас не повинні принижувати у власній країні; ми не повинні соромитися власної мови: «Для цього громадяни сьогодні повинні усвідомити, що вони є справжніми господарями країни. Бачити і будувати Україну високорозвиненою і демократичною впливовою європейською державою – щоб пишатися нею, а не соромитись її. За нас цього ніхто не зробить» [5].

Література:

1. Артеменко О. Освіта не лише передача первинної суми знань // Дзеркало тижня. – 2006р. – 11 листопада.  

2. Бойко О.Д. Історія України. Навчальний посібник. 3-тє видання, виправлене і доповнене. – Київ: «Академвидав», 2008. – 686 с.

3. Видрін Д. Сто днів самостійності // Дзеркало тижня. – 18 листопада. – 2006р.

4. Всесвітня історія: Епоха становлення сучасної цивілізації (кінець XV – початок XX ст. ст.): 8 кл. / І.А. Мішина, Л.М. Жарова, А.А. Міхеєв. – Київ: «Генеза», 1994. – 352 с.

5. Горбач В. Громадянська платформа // Дзеркало тижня. – 2006р – 25 листопада.

6. Історія філософії України. Хрестоматія: Навчальний посібник / Упорядники М.Ф. Тарасенко, М.Ю. Русин, А.К. Бичко та інші. – Київ: «Либідь», 1993. – 560с.

7. Литвин В. Україна – 15 років невизначеності. Що робити далі // Дзеркало тижня. – 2006р. – 25 листопада.

8. Ми – громадяни України: Навчальний посібник з громадянської освіти для 9 (10) класів середніх загальноосвітніх навчальних закладів / О. Пометун, О. Дем’янчук, І. Ігнатова, І. Костюк, А. Мазак, П. Кендзьор; За редакцією О. Пометун. – Львів.: НВФ «Українські технології», 2002. – 256 с.

9. Пінчук А. Дещо про конкурентноспроможність, політичну еліту та суспільство // Дзеркало тижня. – 2006р. – 4 листопада.

10. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I –IV рівнів акредитації. 2-е видання, виправлене і доповнене. – Київ: «Каравела», Львів: «Новий Світ-2000», 2001. – 344 с.

11. Одинцова О. Цивілізований лобізм як форма боротьби з корупцією // Право України. – 2006.-№6.-С.110