ПОЛІТЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ І ФІНАНСОВО-ПРАВОВОЇ НАУКИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

У ХІХ ст. відбулося усвідомлення суспільством багатогранного значення фінансів в економічному, політичному та культурному житті країни. Саме в цей період інтенсивно розвиваються фінансові інститути, напрацьовуються принципи фінансової політики, здійснюється ґенеза фінансової науки і фінансового законодавства.

У 30-40 рр. ХІХ ст. фінансова та фінансово-правова наука вводиться до навчальних програм юридичних факультетів Московського, Санкт-Петербургського й Казанського університетів [10]. Відповідно Загального Статуту Імператорських Російських університетів (1835 р.) в університетах Російської імперії створюється кафедра законів про державні повинності та фінанси; а за Статутом 1863 року на юридичних факультетах університетів  засновується кафедра фінансового права (теорія фінансів, російське фінансове право) [3, с.6]. На той час, фінансове право фактично являло собою комплексну навчальну дисципліну, що містила елементи камералістики, політичної економії, науки про фінанси, економічної політики.

Фінансова наука на теренах України, у зазначений період, була представлена вченими – викладачами  університетів, які зробили істотний внесок у становлення та розвиток економічної, фінансової і фінансово-правової науки. Найбільш відомими з-поміж них є: науковці Харківського університету – М. Алексєєнко,  К. Гаттенберг, П. Мігулін, І. Миклашевський, І. Платонов, І. Сокальський, М. Туган-Барановський; Імператорського університету св. Володимира – М. Балудянський, М. Бунге, Д. Піхно, Г. Сидоренко,  Г. Цехановецький, М. Цитович, М. Яснопольський, Л. Яснопольський;  Новоросійського університету – С. Іловайський, І. Патлаєвський, В. Твердохлєбов,  Л. Федорович.

Органічний взаємозв’язок політичної економії та фінансів запропонував професор Харківського університету М. Алексеєнко. Він розглядав державне господарство як одну із форм народного господарства, тому наука про державне господарство має перебувати у тісному взаємозв’язку з наукою про народне господарство (політичною економією), а державна діяльність поділяється на управлінську і фінансову. Фінансова – розглядає питання податків, мита, державного бюджету, державного боргу тощо. У податках, на думку М. Алексеєнка, простежується економічна і політична складова, з одного боку, податок – один із елементів розподілу, з іншого – встановлення, розподіл, вилучення і використання податку – одна із функцій держави [5,  с. 29 – 30]

Економічні та камеральні витоки фінансової науки відзначав видатний український правознавець, випускник Київського університету, професор Новоросійського університету І. Патлаєвський. Учений структурує фінанси як науку про державне господарство, що вивчає загальні засади організації фінансового управління, фінансової системи, бюджету, контролю [11].

В. Левитський – випускник юридичного факультету Імператорського Новоросійського університету, професор (у 1919 – 1920 рр. – ректор) Харківського університету, при класифікації економічної науки виділяв теоретичну політекономію, прикладну політичну економію або економічну політику, статистику, історію народного господарства, історію економічних вчень і науку про фінанси. Фінансова наука , на думку науковця, досліджує державне, земське і міське господарство і, в одних своїх частинах є теоретичною дисципліною, а в інших – прикладною [7, с. 1].

Випускник юридичного факультету Санкт-Петербурзького університету, професор кафедри фінансового права Новоросійського університету С. Іловайський вважає, що виникненню і розвитку фінансової науки сприяли фізіократи у Франції і камералісти Німеччини. Відомий фінансист зазначає, що фінансова наука процесу свого становлення повинна завдячувати А.Сміту та його послідовникам, а також німецьким ученим-фінансистам [4].

Проведемо стислий ретроспективний аналіз економічних джерел становлення фінансової та фінансово-правової науки. Представники історично перших економічних шкіл – меркантилістів та фізіократів не розробили системного, науково обґрунтованого підходу до питань розвитку державних фінансів. Орієнтуючись на розв’язання конкретних практичних питань, вони досліджували переважно бюджетно-податкову та митну політику. Водночас, вони  зробили значний внесок у розвиток окремих складових системи державних фінансів.

Економічний фундамент фінансової науки було закладено в роботах представників класичної політичної економії, яка була започаткована у кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. В. Петті в Англії та П. Буагільбером у Франції, проіснувала до другої половини ХІХ ст. і отримала своє логічне завершення у працях Дж. С. Мілля (Англія) [2, с. 143]. Проаналізуємо лише деякі ідеї представників цієї економічної школи, що сприяли розвитку саме фінансової науки. Видатний англійський дослідник В. Петті вперше здійснив спробу дати кількісну оцінку господарським явищам [13, с. 165]; виокремив категорії національного доходу і національного багатства, здійснив спробу їх грошової оцінки [13, с. 156];  сформулював проблему визначення кількості грошей, необхідних для обігу [12, с. 31]; дослідив проблеми оподаткування і фінансів, розкрив джерела і структуру податкових зборів, проаналізував цільові витрати держави [12].

Фундатор економічної науки А. Сміт, започаткувавши систематизований виклад економічних знань та глибокий теоретичний аналіз економічних явищ і процесів [5, с. 176] у своєму трактаті «Дослідження про природу і причини багатства народів» при викладенні законів фінансового господарства  постійно перевіряє їх законами політичної економії. Внаслідок такого підходу смітівське вчення про державні доходи і витрати представляє разом із загальною частиною економічної теорії гармонічне ціле. Англійський економіст не виділяє фінансову науку з політичної економії, у нього відсутні терміни «фінанси» і «фінансове право», проте, А. Сміт у п’ятій книзі свого дослідження «Про доходи монарха або держави», досліджує витрати правителя або держави, аналізує джерела загального або державного доходу суспільства та державні борги. Тобто,  розкриває суть вторинного розподілу національного доходу, що відбувається у сфері державних фінансів; податки, що стягуються з первинних доходів, перетворюються на вторинні доходи осіб, зайнятих у державному апараті, армії, поліції і т. п., відповідно мають фіскальне походження. Аналізуючи функції держави, вчений обґрунтовує основні принципи оподаткування: пропорційність, визначеність, зручність, необтяжливість [17, с.505 – 506].

Талановитий учень А.Сміта – Д. Рікардо стверджував, що держава не повинна втручатися у процеси суспільного виробництва та розподілу, а найважливішим способом взаємодії держави та населення є механізм оподаткування. Д. Рікардо розвинув правила оподаткування, започатковані А. Смітом, і обґрунтував принципи справедливості податків та необтяжливості їх для населення. Вчений вважав, що будь-який податок підриває стимули розвитку виробництва, викликає скорочення обсягу продукції і підвищення ціни, заважає національному капіталу розподілятися найефективнішим способом і, відповідно, підриває можливості нагромадження капіталу, а тому, необхідно оподатковувати дохід, а не капітал [5, с. 217].

Завершувач класичної політичної економії, англійський економіст Дж. С. Мілль в «Основах політичної економії» проаналізував гроші як специфічний товар з позицій кількісної теорії грошей [8, с.240 – 241], здійснив всебічне дослідження природи кредиту та його значення в ринковій системі господарювання [8, с. 263], обґрунтував  необхідність прогресивного оподаткування та встановлення неоподаткованого мінімуму. Дотримуючись принципу економічного лібералізму, Дж. С. Мілль  вважав основним економічним засобом впливу держави на процеси виробництва і розподілу податково-бюджетну систему [8, с. 376].

Ідеї представників класичної школи політичної економії кардинально вплинули на господарське та фінансове життя європейських держав. Фінансові концепції класичної політекономії були тією домінантою, на яку спиралося вирішення основних проблем первісного накопичення капіталу, а потім і конкурентної ринкової економіки. На підставі класичної фінансової концепції розроблялися основні принципи фінансової політики того історичного періоду. Класична політекономія обґрунтувала основні постулати, необхідні для розвитку ринкової економіки та здійснила переворот в основних концепціях економічної і фінансової науки [14, с. 11 – 12].

На основі різних напрямів економічної науки у ХІХ ст. виникали самостійні фінансові школи, представниками яких були провідні прихильники того чи іншого напряму в політичній економії. Звідси випливає наукова традиція розглядати історичний розвиток фінансової науки в нерозривному зв’язку з основними спрямуваннями економічної теорії [14, с. 11]. Такий принцип підходу до висвітлення історії світової фінансової науки взагалі належить і до аналізу української фінансової думки. На відміну від провідних країн Заходу, для України, як і для Росії, ще в останній третині XIX ст. головною була проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпацької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що економічна (а також і фінансова) думка в Україні продовжувала розвиватися переважно на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Література:

1.                Бартенев, С. А. Экономические теории и школы (история и современность): курс лекций / С. А. Бартенев. – М.: БЕК, 1996. – 352 с.

2.                Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі: Пер. з англ.. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 687 с.

3.                Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету святого Володимира, 1834 – 1920 / І. С. Гриценко, В. А. Короткий. – К.: Либідь, 2009. – 256 с.

4.                Иловайский С. И. Учебник финансового права / С. И. Иловайский. – Одесса: Тип. Штаба округа, 1899. – 385 с.

5.                Історія економічних вчень: Підручник: У 2 ч. – Ч. 2 / За ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2005. – 567 с.

6.                Кучеренко Г. С. Исследования по истории общественной мысли Франции и Англии XVI – первой половины XIX в. / Г. С. Кучеренко. – М.: Наука, 1981. – 319 с.

7.                Левитский В.Ф. История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта. – Х., 1914.

8.                Миль Дж.С. Основы политической экономии: [В3 т.] – М.: Прогресс, 1980. – Т1. – 495 с.

9.                Небрат В. В. Українська фінансова думка другої половини ХІХ – початку ХХ століть / В. В. Небрат. – К.: Ін-т екон. та прогнозув. НАНУ, 2007. – 224 с.

10.           Орлик В. М. Дожовтнева фінансово-правова література як джерело до вивчення проблем фінансової політики уряду Російської імперії кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Історія науки і біографістика. – 2010. – № 2. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/INB/2010-2/10_orlyk.pdf

11.           Патлаевский И. Курс финансового права. – Одесса, 1885. – 279 с.

12.           Петти В. Трактат о налогах и сборах // Классика экономической мысли: Соч. – М.: ЭКСИМО-Пресс, 2000.– С. 8 – 72.

13.           Петти В. Экономические и статистические работы. – М.: Соцэкгиз, 1940. – 324 с.

14.           Пушкарева В. М. История финансовой мысли и политики налогов: Учебное пособие [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Econom/Puschk/index.php].

15.           Рау К. Г. Основные начала финансовой науки: Том 1/ К. Г. Рау. – М.: Книга по требованию, 2012. – 322 с.

16.           Сисмонди Ж. С. Новые начала политической экономии, или О богатстве в его отношении к народонаселенню / Ж. Симонд де Сисмонди ; пер. под ред. А. Ф. Кона. – М. : Соцэкгиз, 1937. – Т. 2. – 336 с.

17.           Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу і причини добробуту націй / Адам Сміт – К.: Вид-во "Port-Royal", 2001. – 590 с

18.           Федосов В. М., Юхименко П. І. Наукові здобутки представників київської фінансової школи кінця ХІХ – початку ХХ століття // Економічна теорія. – 2011. – № 4. – С.79 – 92.