Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ДИЗАЙНУ

Автор: 
Аліна Наконечна (Київ, Україна)

Історія становлення дизайну як професії мала свій початок більше ста років тому. Саме в той час  в Англії виник рух «за зв’язок мистецтва і ремесел», який очолив У. Морис. Згодом цей рух знайшов своє відображення в художній культурі США, Фінляндії та Швеції. Саме тоді були сформовані основні положення теорії та принципи дизайну, які вплинули на напрямки дизайну наступних років. 

У відповідності з іншою точкою зору виникнення дизайну відносять до початку XX сторіччя, коли художники зайняли ведуче місце в ряді галузей промисловості і отримали можливість формувати фірмовий стиль підприємств і впливати на товарну політику випуску товарів. Початком історії дизайну вважається 1907 рік, коли художник, архітектор, дизайнер Петер Беренс почав роботу в компанії «Аllgemeine Еlektrizital Gesellschaft». Попередні ж десятиліття були лише періодом теоретичної підготовки майбутнього практичного дизайну.

Відповідно до третьої точки зору щодо історії виникнення дизайну про професію дизайнера можна казати тільки після появи перших дипломованих спеціалістів. Це відбулося в 1920 році, коли у деяких країнах світу були створені перші учбові заклади, які готували художників – мастерів вищої кваліфікації для промисловості, а також інструкторів і керівників для професійно-технічної освіти. Цей напрямок дизайну вважається європейським «академічним». Поступово в Англії, Німеччині, Австро-Угорщині, Скандинавських та деяких інших європейських країнах почали формуватися такі художньо-промислові школи, де перейшли від малювання античних голів та копіювання орнаментів до нових засад навчання: роботі з формою і кольором на грунті загальних закономірностей, що зустрічаються в природі.

У м. Веймар (Німеччина) у 1919 році була заснована Вища школа будівництва і художнього конструювання – Баухаус – від німецького «Дім будівництва» – так звалося у Німеччині середньовічне спільне житло будвельників соборів та інших великих споруд [1, с. 18]. Її педагоги – архітектор Вальтер Гропіус (директор Баугаузу з 1919 до 1928 року), художник, математик та вчений-природознавець Йоганнес Іттен, скульптор Гергард Маркс та інші – розробляли естетику функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі і дизайні, займались формуванням матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва.

В 1925 році школу було переведено у Дессау, а у 1933 році вона була закрита нацистами. Ця школа підготувала десятки потенційних дизайнерів високого класу, а її викладачі, що емігрували здійснили величезний вплив на розвиток дизайну в США.

Йозеф Альберс – випускник Баугаузу – викладав у Блек-Маунтін Коледжі у Північній Кароліні, Вальтера Гропіуса і Марселя Броєра – випускника школи – запросили до Гарвардського університету, Ласло Могой-Надь заснував у Чикаго школу дизайну, що стала відомою під назвою    Нью-Баугаузу [1, с. 18-19].  Таким чином, Баугауз дав великі імпульси до подальшого розвитку дизайнерської освіти не тільки в Німеччині, а й по всьому світі.

Існує ще одна версія виникнення дизайну, коли його відносять до періоду кризи 1929 року, і він описується як американський феномен. З початком кризи 1929 року американський дизайн стає реальною комерційною силою, набуваючи, в повному значенні цього слова, масового характеру. Поступово виникає професійна «індустрія дизайну», яка була фактично імпортована з Європи після другої світової війни.

Дві найважливіші характеристики дизайну в загальному сучасному уявленні – масовий (у сучасному значенні) характер і реальна комерційна значимість – дійсно з'являються вперше в США в епоху великої кризи. Це вже комерційний дизайн, що, насамперед, є способом збільшення попиту на промислову продукцію   та   засобом   завоювання   споживача.   Ці   його   якості відмічались і підкреслювались піонерами американського дизайну Уолтером Тігом, Реймондом Лоуном та іншими, що зробили значний внесок у формування такого характерного для американського дизайну явища, як стайлінг – дизайнерське розробляння зовнішнього вигляду виробу [2, с. 10], яке не пов'язане із зміною його функцій і не стосується його технічних або експлуатаційних характеристик.

Таким чином, в 1930-ті роки дизайн реально входить у життя – торгівлю, виробництво, побут. Цей період приходиться на той час, коли западні країни виходять з Великої економічної депресії, і дизайн стає дієвим фактором збуту промислових товарів.

В останній третині XX століття дизайн перетворився на глобальне явище постіндустріального суспільства, котре охоплює нові сфери проектної практики. У 50-ті роки, після другої світової війни почалася масова підготовка дипломованих дизайнерів. Окрім Німеччини, де наступницею Баугаузу була Ульмська школа, викладанню дизайну стали надавати все більшої уваги у Великій Британії, США, Франції, країнах Північної Європи.

Найяскравішим явищем 50-60-х років у галузі дизайнерської педагогіки було Вище училище дизайну в Ульмі. Воно було стоворене в 1953 році за програмою, яку запропонував учень Баугауза Макс Білль. «Ми дивимось на мистецтво як на найвищу форму прояву життя, – писав він, – і прагнемо надати життю вишуканості твору мистецтва. Ми хочемо поборювати огидне за допомогою красивого, доброго, практичного» [1, с. 20].

Після того, як Макс Білль залишив посаду керівника училища в 1957 році, на передній край освіти вийшло знауковлення дизайну, з’явилися такі предмети, як методологія, теорія науки та операційний аналіз, був узятий твердий курс на оцінку творчої оформлювальної діяльності згідно з раціоналізованими критеріями науковості. Крім того, вдалося чіткіше сформулювати завдання та окреслити сферу застосування корпоративного дизайну і підтвердити його важливість для сучасного суспільства.

В 1957 році була створена Міжнародна рада організацій індустріального дизайну, яка сприяла розвитку художнього конструювання у всьому світі, розумінню соціальних цілей і задач дизайну, підвищенню професійного рівня художників-конструкторів. В 1969 році на Генеральній асамблеї цієї ради в Лондоні було визначено поняття «дизайну» як творчої діяльності, метою якої є формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини.

Для 70-х – початку 80-х років характерною була нова концепція американського дизайну. Її основна сутність полягала в проектуванні не об'єкту як такого, а ефекту, який може бути досягнутий з його допомогою. Особлива увага приділяється використанню ергономічних параметрів, за допомогою яких досягається достатня безпека та оптимальний комфорт. У зв'язку зі складністю об'єктів і взаємозв'язків їхніх елементів у проектуванні використовується системних підхід. 

На межі XX століття багато художників, які спостерігали за швидкою зміною предметного середовища під впливом технічного прогресу і зміни способу життя людей, почали шукати дизайнерські основи вже не у еволюційних формах минулого, а в народженні нового часу, у формально невпорядкованому інженерному формоутворенні, нестильовому промисловому будівництві і відносились до них як до нової природи, оточуючої людину.

Поява нових видів транспорту, залізниць і портів, великих територій заводів і фабрик почала сприйматися як нове джерело краси, як прояв раціоналізму в художньому мисленні і проектної діяльності людей взагалі. Впровадження нової техніки у всі галузі людської діяльності поставило художників перед необхідністю вирішення різноманітних технічних та естетичних задач в галузі машинобудування, станкобудування, приладобудування, транспорту тощо.

Таким чином, задачі дизайну не обмежувалися лише відображенням зовнішнього вигляду предметів, а включали всебічну проробку структурних зв'язків між предметами, щоб надати середовищу необхідної функціональної і композиційної єдності.

90-ті роки XX століття, що характеризувалися переходом до ринкових відносин призвели до зміни вимог споживачів до товарів, які вони бажають придбати. Ринок покупок «за необхідністю» перейшов у ринок «емоційних покупок». Виходячи з цього перед дизайнерами стала задача залучити споживачів до товару, змотивувати його покупку, покращити емоційний стан споживача, що можна було зробити за рахунок оригінального дизайну як самого товару, так і упаковки. Така сама задача є основною і для дизайнерів сьогодення.

 

Література:

1.                      Даниленко В.Я. Дизайн: підручник для студ ВНЗ, які навчаються за спец. «Дизайн» / В.Я. Даниленко. – Х.: Вид-во ХДАДМ, 2003. – 320 с.

2.                      Дизайн і ергономіка. Терміни та визначення: ДСТУ 3899-99. – [Чинний від 21.08.1999]. –К.: Держстандарт України, 1999. – 33 с.