СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Виховання раціонального ставлення до природи необхідно розглядати як компонент різнобічного розвитку особистості і лише із цих позицій аналізувати всю проблематику екологічної освіти. Важливого значення при цьому набуває аналіз питань відбору наукового матеріалу в змісті навчальних предметів, способів та технічних можливостей його передачі. Мова йде не про механічне розширення екологічних знань, а про вміння поєднувати нові знання із системою тих знань, які є в наявності та використовуються на практиці. Необхідність орієнтації у великому потоці інформації посилює значущість методологічної підготовки фахівців. Це має забезпечити свободу вибору екологічних знань, зняти обмеженість спеціалізації та професіоналізації.

Освіта включає в себе засвоєння фундаментальних екологічних знань, а також способів теоретичної та практичної діяльності. Для цього необхідно змінювати логіку навчальних програм. При цьому немає потреби збільшувати обсяг знань, необхідних для засвоєння, оскільки це призводить до перевантажень, а необхідне концептуальне викладення навчального матеріалу. Цей підхід дає можливість вичленувати фундаментальні знання та навчити робити з них висновки, які можна буде використовувати практично. Фундаменталізація екологічної освіти та виховання є умовою її пластичності, використання творчого підходу до розгляду та вирішення екологічних проблем.

Екологічна освіта – це сукупність наступних компонентів: екологічні знання – екологічне мислення – екологічний світогляд – екологічна етика – екологічна  культура. Основними стратегічними напрямками розвитку екологічної освіти є: розробка наукових основ неперервної екологічної освіти на основі Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті, здобутків української та зарубіжної педагогічної практики за участю провідних вчених і практиків освітньої галузі, Міністерства екології та природних ресурсів України, громадських екологічних організацій; поступове поетапне реформування екологічної освіти та виховання особистості на наукових і духовних принципах з урахуванням національних традицій, надбань та світового досвіду; формування поколінь з новою екологічною культурою, новим екологічним світоглядом на принципах гуманізму, екологізації мислення, міждисциплінарної інтеграції, історизму та системності з метою збереження і відновлення природи України та її біологічного різноманіття; розвитку міжнародних  зв’язків і співробітництва у галузі екологічної освіти і науки, охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, збереження біосфери і цивілізації.

Вища екологічна освіта спрямована, з одного боку, на завершення формування екологічної культури фахівців за різним фахом, і, з іншого боку, вона забезпечує підготовку спеціалістів із профільною вищою екологічною освітою чотирьох рівнів (початкова, базова і два рівні повної вищої екологічної освіти), які відрізняються за ступенем глибини, ґрунтовності й специфікою підготовки спеціалістів.

Вихідним положенням вищої екологічної освіти є продовження базової середньої освіти на наступному, більш високому рівні з метою формування у студентів високої екологічної культури, глибоких екологічних знань та біосферного світогляду, підготовка бакалаврів, спеціалістів і магістрів у всіх сферах екологічної, практичної, управлінської, освітньої та наукової діяльності.

При врахуванні екологічної складової в процесі викладання фахових дисциплін необхідно враховувати специфіку кожної спеціальності.

Для фізико-математичних та технологічних спеціальностей екологічна освіта студентів повинна мати чітко виражений міждисциплінарний характер і базуватися на використанні можливостей точних наук фізико-математичного циклу для пізнання законів природи та можливих наслідків при їх порушенні людиною. З’ясовується роль цих дисциплін у вирішенні екологічних проблем.

При підготовці майбутніх істориків акцент робиться на вивченні еволюції уявлень про взаємовідносини суспільства і природи, на розгляді етики цих взаємовідносин, проблем переходу до нового періоду в житті цивілізацій, міжнародного співробітництва в галузі захисту навколишнього середовища, загальних принципів екополітики. Студентам даної спеціальності рекомендується поглибити вивчення матеріалу про становлення в історичному плані екології як науки, про її сучасні досягнення. Студенти мають досконало знати також в історичній послідовності надзвичайні екологічні події, їх наслідки і передбачати можливість повторних варіантів.

При підготовці соціальних психологів екологія вивчається з позицій суспільствознавчої дисципліни і екологічні проблеми для них є психологічним явищем. Показується залежність соціальних процесів від умов природного середовища, скерованість соціоприродних відносин на гармонізацію взаємовідносин між суспільством і природою. Нинішня кризова екологічна ситуація психологами визначається як стан екопсихологічної деформації свідомості людини. Він пов’язаний з відсутністю позитивних екологічних установок і ціннісних орієнтацій у повсякденній поведінці. У свідомості людей сформована домінанта екологічної безвиході, приреченості. Виховання націлене на розвиток екологічної свідомості і екологічного мислення через аналітико-синтетичну навчальну діяльність та емоційно-чуттєві сфери людини. Майбутні соціальні психологи мають відігравати значну роль у інформаційному і прогностичному відношенні. Розглядаються питання взаємодії людини і природи, і найголовніше – можливі шляхи виходу із екологічної кризи, і в першу чергу природоохоронні заходи.   

Для філологічних спеціальностей екологічне навчання базується на образах природи, проблемах духовної екології в спадщині класиків української літератури, творах сучасних письменників і публіцистів, діалогу власної культури і навколишньої природи, своєї картини світу і картини світу інших людей. Уявлення про національну картину світу неможливе без знання особливостей оточуючого світу. Враховуються ментальні особливості українського народу, специфіка сприйняття природи попередніми поколіннями впродовж віків. Це береться за основу при формуванні екологічно цінних поглядів студентів.

Підготовка спеціалістів економістів зосереджується на аналізі еколого-економічних суперечностей в житті суспільства та проблемах переходу від пріоритету економічної ефективності до екорозвитку, розглядаються еколого-економічні проблеми суспільних відносин у ринковій економіці. Економіка будь-якої країни базується на використанні природних ресурсів, а тому для студентів економічних спеціальностей до максимуму необхідно збільшити матеріал про значення, використання, виснаження і охорону природних ресурсів.

Майбутні юристи вивчають питання взаємодії людини і природи, правові відносини, закріплення необхідних юридичних знань з метою вирішення конкретних питань захисту екологічних прав людини, забезпечення правопорядку в процесі реалізації екологічної політики держави.      

Фундаментальну екологічну освіту повинні отримувати майбутні біологи, географи, хіміки, екологи, валеологи.

Проблема освіти, її смислового боку, гостро постає в кризові періоди розвитку суспільства, коли виникають питання: куди та яким шляхом іти далі. За умов руйнування сфер самореалізації та самоствердження особистості освіта залишається чи не єдиним соціальним інститутом, який може підтримувати пошуки власної ідентичності, допомагає людині не втратити себе.

Потреба регулювання екологічних процесів у глобальному та регіональному масштабах зумовлює необхідність кардинальної зміни існуючої структури освіти та виховання, які не в змозі подолати протиріччя, що склалися між наявним та належним рівнем екологічних знань. Ці кардинальні рішення можливі лише в тих випадках, якщо вони будуть базуватися на науково обґрунтованих цілях, інтеграції наукового знання та суспільної практики. У цьому має полягати сутність соціально-філософського підхолу до проблем екологічної освіти та екологічного виховання, однією із сторін якого є розробка концепції безперервної екологічної освіти та виховання.

На сучасному етапі розвитку екологічної освіти на перше місце виходить особистість з її духовним світом та психологією. Як частина цілого світу людина сама є планетарною у своєму природному, соціальному, біологічному та духовному вимірах. Без збереження системного зв’язку індивіда, суспільства та світу, цілісного бачення буття екологічна освіта, методики та педагогічні інновації мають суб’єктивний, волюнтаристський характер, руйнуючи, а не створюючи особистість, суспільство, світобудову.

Подолання глобальних проблем, які стоять зараз перед людством, потребує нового мислення, яким має стати ноосферне мислення. Саме формування ноосферного мислення необхідно сприймати як основний пріоритет безперервної екологічної освіти. Враховуючи етнокультурну компоненту, сучасна екологічна освіта має базуватися на таких методологічних принципах: інактивоване пізнання та інтеграція знань; світоглядний плюралізм; гуманістична та моральна спрямованість.