ОСВІТА НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН УКРАЇНИ 1920-Х – 1930-Х РОКІВ: ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ПЕРІОДИЗАЦІЯ

Історіографія освіти національних меншин України в 20-х - 30-х роках ХХ століття є актуальною проблемою історичної  науки. Аналізуючи  знання із досліджуваної теми, потрібно відзначити, що існує досить багато різноманітної документальної, наукової, науково-популярної, навчальної, публіцистичної  літератури про освіту національних 1920-х-1930-х років в Україні, але немає комплексного дослідження з теми, відсутня об’єктивна оцінка реального стану розробки проблеми.

Метою дослідження є історіографічний аналіз праць, присвячених освіті національних меншин 1920-х-1930-х років в Україні з'ясування періодизації досліджуваної теми.

Історіографічний аналіз праць з досліджуваної  проблеми можна умовно поділити на п’ять хронологічних етапів, що відображають основні періоди розвитку української історіографії в цілому:

1. Перший етап – 1920-ті роки – характеризується створенням сприятливих умови для розгортання історичних та етнополітичних досліджень з теми освіти національних меншин України в 1920-х - 1930-х роках. Даний період пов'язаний з реалізацією політики коренізації та характеризується появою перших досліджень з історії освіти національних меншин. Курс на українізацію хоч і був політичним маневром і засобом радянізації населення України, все ж таки мав позитивний вплив на активізацію досліджень, присвячених освіті національних меншин. Саме в цей період визначалася та впроваджувалася національна політика радянської влади, і тому роботи в цей час писалися безпосередніми учасниками подій [13]. Серед публікацій першого етапу слід виділити роботу П. Буценка „Радянське будівництво і національні меншини на Україні” (1928) [2]. У ній автор розкрив успіхи республіканських та регіональних партійно-державних органів, досягнуті у ході реалізації національної політики більшовицької влади стосовно національних меншин України, і проблеми, з якими вони зіткнулися.

Домінуюче місце в дослідженнях, присвячених культурно-освітній політиці партії та уряду щодо національних груп, займали сюжети, пов’язані з утворенням національних шкіл, ліквідацією неписемності, діяльністю сільських будинків, хат-читалень, клубів, бібліотек тощо. [6] . Своєрідними дослідженнями можна вважати матеріали фахівців, які розкривають завдання та дають характеристику національної політики радянської влади. До них слід віднести роботи Г. Мансурова, О. Полоцького [8, 10]. Публікації, присвячені аналізу освітнього рівня національних меншин, були пройняті ідеєю класового і партійного підходу до роботи культурно-освітніх закладів. [6]

Другий етап – початок 1930-х – середина 1950-х рр. – через жорсткий ідеологічний контроль усіх сфер життя радянського суспільства відбувається згортання наукових досліджень із проблем міжнаціональних відносин. Тему освіти національних меншин влада віднесла до заборонених, а відповідні наукові інституції припинили свою діяльність. Однак репресії,  які почали входити в норму внутрішнього життя країни, завдали нищівного удару по системі національної освіти. Практично із наукових видань, планів видавництв майже зникають об’єктивні педагогічні праці, не враховуючи інструктивно-методичних матеріалів структур управління.

Проблеми національної освіти в офіційних джерелах прикриваються загальною статистикою. Це, зокрема, засвідчує стаття Д. Маца [9]. ЇЇ основні положення були такі: радянська влада отримала від царизму важку спадщину; значні досягнення у розвитку культури та освіти. Як бачимо, це далеко від проблем етнонаціональної школи, її здобутків та пошуків місця у суспільному та економіко-політичному житті.

Третій етап – 1956–1985 рр. – під впливом рішень ХХ з’їзду відбувається збільшення кількості наукових праць із національної тематики. В цей час над питаннями освіти національних меншин працювали П. Бачинський , М. Грищенко[1, 4] Їх роботи несуть на собі відбиток ідеологічного тиску тодішньої системи, що негативно позначилося на ступені та якості узагальнень, об’єктивності аналізу. Окремі дослідники історії шкільного будівництва цього періоду , а саме С. Гутянський „Здійснення ленінських принципів народної освіти на Україні”[5], Н. Лещенко „З історії становлення радянської системи народної освіти на Україні ” [7], зробили спробу охарактеризувати законодавчі та нормативні акти щодо освіти серед національних меншин, дати порівняльний аналіз кількісних показників мережі національних шкіл в 1920 - 1930-х років.

Четвертий етап – 1985–1991 рр. – у контексті політики „перебудови” з’являються численні наукові роботи з досить критичною оцінкою національної політики більшовиків. Низку робіт присвятив  розробці історії етнонаціональної політики Б. Чирко, який розглядав проблему розвитку єврейських шкіл у співставленні з розвитком національних навчальних закладів інших національностей республіки. Зокрема, у працяі „Національні меншості на Україні в 20-30 рр.”[12], вже спостерігається намагання дослідника визначити контури проблеми. Однак в  цій праці, через відсутність достатньої кількості архівних джерел не розкривається вся палітра освіти національних меншин на Україні в 1920-х – 1930-х роках, а показано лише її кількісні параметри.

П’ятий етап – 1991–2009 рр. – період після проголошення незалежності України. У цей час дослідження історії національних меншин в УРСР виходить на якісно новий рівень. Сучасний період історіографії освіти національних меншин в УСРР у 1920-і – 1930-і роки позначений якісними зрушеннями та змінами. Його головними особливостями є відречення вітчизняних науковців від марксистсько-ленінської методології і так званого партійно-класового підходу до аналізу суспільних явищ, широке використання нових, заборонених в радянські часи, історичних документів, які без прикрас показують реалії історії, прагнення дослідників переосмислити на основі сучасних уявлень про тоталітарне суспільство процес становлення і розвитку освіти нацыональних меншин в УСРР у 1920-і – 1930-ті роки. Так, у праці О. Войналович „Становлення і розвиток загальноосвітньої школи для національних меншин в Україні (1917-1938 рр.)”[3], вперше на основі нових джерел на широкому суспільному тлі розкрито проблему, введено в обіг оригінальні документи з архівів Служби безпеки України. Рафальський О.О. є автором ґрунтовної монографії історіографії національних меншин України, в дослідженні розкрито етапи накопичення історіографічних праць по національних меншинах[11].У 2006 р. Л.Д. Якубова опублікувала монографію, яка стосувалася історіографії та джерел дослідження етнічних меншин в УСРР 1920-х — першої половини 30-х рр.[14]. Малодослідженими, на її думку, є етнодемографічні та етносоціальні наслідки революційних перетворень 1917-1920 рр. та їх вплив на розвиток етнічних меншин, руйнівний вплив соціально-економічної політики більшовиків, соціальні та етнокультурні умови самореалізації етнічних громад у контексті політики коренізаціі.

Таким чином, в Україні зросла увага до історії освіти національних меншин 1920-х – 1930-х років. Аналіз наявних праць засвідчив, що тема освіти національних меншин вимагає подальшого дослідження, доповнення фактичним матеріалом та ґрунтовними висновками про реальний стан освіти кожної етнічної групи в 20-30-х ХХ століття в України. Характеризуючи етапи з досліджуваної теми, слід відзначити, що у 1920-ті роки з'являються роботи у яких висвітлюються культурно-освітня діяльність влади з питань освіти національних меншин України, але це лише поодинокі дослідження, мало досліджені заклади освіти для національних меншин. Початок 1930-х – 1950-ті роки характеризується репресіями та утисками по відношенню до освіти, науковців та національних меншин, питання освіти національних меншин знаходилися під пильним контролем партії. З 1950-х по 1980-ті відбуваються зміни, які позначилися на дослідженнях, збільшується кількість праць з даної проблеми, аналізується мережа національних шкіл в 1920 - 1930-х років в Україні. Історіографічні дослідження 1985–1991 років проходять у контексті політики „перебудови”, з’являються численні наукові роботи з досить критичною оцінкою національної політики більшовиків по відношенню до освіти національних меншин України в 1920 - 1930-ті роки. Історіографічний аналіз праць з 1991–2009-ті роки свідчить про те, що з проголошенням незалежності України, відкриттям доступу до архівних джерел наукова проблематика з досліджуваної теми значно розширилася, а процес сучасного переосмислення історії освіти національних меншин 1920 – 1930-х років в Україні охоплює найрізноманітніші аспекти, а саме історіографію національних меншин 1920-1930-х років, становлення та розвиток освіти національних меншин в Україні.

Література:

1. Бачинський П.П. Керівництво КП(б)У процесом українізації народної освіти в 1917 – 1927 рр.: Наук. прац. з істор. КПРС.– К., 1965. – Вип. 5. – С. 50- 58

2.Буценко П. І. Національні меншості України / Панас Іванович Буценко // Більшовик України. — 1928. — № 12. — С. 67–73.

3. Войналович О. Організація шкільної освіти для національних меншин в Україні: 20–30–ті рр. – Київ–Полтава: Рідний край, 1992. – 149 с.

4. Грищенко М.С. Нариси з історії школи Української РСР: Монографія. – Київ, 1966. – 130 с.

5.Гутянський С.К. Здійснення ленінських принципів народної освіти. – К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1960. – 180 с

6. Іванова Тетяна Юріївна. Тоталітарний режим і національні меншини Півдня України (20-30-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький національний ун-т — Запоріжжя, 2009. — 20с.

7. Лещенко Н.М. З історії становлення радянської системи народної освіти на Україні // Український історичний журнал. -  К., 1968. - №1. – С.45-50

8. Мансуров Г. За культурное строительство национальностей / Г. Мансуров. — М. : Госиздат, 1927. — 42 с.;

9. Мац Д. На высоком подъёме (о работе среди национальных меньшинств Украины) // Революция и национальности (ежемесячный журнал ЦИК СССР и Комакадемии). – М., 1935. – №6. – С. 56–61, с. 56

10. Полоцький О. Культурна п’ятирічка України / О. Полоцький. — Харків : Держвидав України, 1929. — 51 с.

11. Рафальський О. О. Національні меншини України у ХХ столітті. Історіографічний нарис / Олег Олексійович Рафальський. — К. : Полюс, 2000. — 447 с.

12. Чирко Богдан Володимирович. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття) / НАН України; Інститут національних відносин і політології. — К. : Асоціація "Україно", 1995. — 215с.

13. Шарібжанов Рінат Вялійович. Національні меншини Харкова в 20-30-ті рр. ХХ ст.: автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна — Х., 2008. — 20с.

14. Якубова Л. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР (20-і – перша половина 30-х рр. ХХ ст.) / Лариса Якубова. — К. : Інститут історії України НАН України, 2006. — 507 с.