ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ В СВІТЛІ ПОЛІТИЧНОЇ ТЕОРІЇ І.О. ІЛЬЇНА

  Практична інтеграція України в сучасне світове співтовариство розпочалося із набуттям незалежності. Одним з ключових моментів цього процесу стала докорінна зміна принципів організації влади і демократизація усіх сфер суспільного життя. Проте шлях до нової якості держави і суспільства виявився далеко не таким простим і легким. Ейфорія, викликана здійсненням політичних мрій, доволі швидко стала згасати під тиском численних соціально-економічних і політичних проблем. Ще більш яскраво українські проблеми виявляються на фоні успіхів наших сусідів, що також змушені були долати тоталітарне минуле. Виходячи з цього, постає питання про пошук причин затяжної стагнації. Ця ситуація, на наш погляд, суттєвим чином актуалізує теорію демократії видатного російського філософа-емігранта Івана Олександровича Ільїна. Значна частина його теоретичної спадщини присвячена саме розв’язанню складних питань перехідного періоду і становлення демократичної моделі державного розвитку, яка має враховувати національні, історичні, географічні і духовні особливості конкретних країн і народів.

Російській вчений М. Мунтян зазначає, що філософ був послідовним прихильником ідеї абсолютної унікальності і неповторності кожного народу, кожної країни, її історії, душі і природи, що створюють цілісний комплекс, якому має відповідати і відповідає виключно індивідуальна державна форма і конституція. І. Ільїн, зазначає дослідник, піддає ретельному аналізу ліберальну демократію, що практикується на Заході і яку він, як і інші теоретики із демократичних країн, визначає як формальну. Саме висвітлення характерних рис і відмінностей органічної демократії на фоні головних особливостей західної, тобто формальної, моделі надає аргументам і порівнянням філософа переконливості і ґрунтовності [1, с.2].

Власний погляд на західну модель демократії І. Ільїн виклав у статті «Про формальну демократію», написаній 30 жовтня 1950 року [2]. На нашу думку, оцінка формальної демократії, яку подає у своїй роботі видатний російській філософ, є не тільки оригінальною, але і зберігає надзвичайну актуальність для сучасного етапу розвитку України. Зокрема, філософ вважав, що формальна демократія заснована на мовчазному політичному догматі: «усі формально вільні, усі формально рівні і всі борються друг з другом за владу заради власних інтересів, що прикриваються загальною користю» [2, с.116].

На думку І. Ільїна, формальна демократія надає громадянину право на: «криві і лукаві політичні шляхи, на нелояльні або зрадницькі замисли, на продаж свого голосу, на мерзенні мотиви голосування, на підпільні заговори, на непомітну зраду, на таємне «подвійне підданство» - на всі ті низькості, котрі бувають людям настільки вигідні і настільки часто їх спокушають, …громадянину дається необмежене право таємного самообману і спокушання інших, а також непомітного самопродажу, йому забезпечується свобода нещирого, брехливого, підступного інсінуіруючого слова і двозначного, розважливого замовчування правди, йому дається свобода «вірити» брехунам і покидькам або прикидатися таким, що повірив» [2, с. 116]. Наша сучасна українська історія пістрявить реальними прикладами усіх тих вад формальної демократії, на які вказував свого часу великий російській вчений. На наш жаль, його оцінки і прогнози видалися точними, але водночас підкреслили значущість його висновків і надають нам надію, що творче використання його ідей допоможе знайти вірний шлях і, врешті-решт, подолати зазначені проблеми.

Як справжній вчений І. Ільїн не тільки ставив проблему, але і пропонував альтернативу. Він пропонує власну концепцію творчої демократії, основні положення якої він виклав у статті «Про органічне розуміння держави і демократії» [3]. «Держава - пише філософ, складається з народу і ведеться урядом, і уряд має жити для народу і черпати з нього свої життєві сили, а народ має знати і розуміти це і віддавати свої сили загальній справі. Справжня держава «демократична» у тому сенсі, що вона черпає свої кращі сили з народу і залучає його до вірної участі у своєму будівництві. Це означає, що має проходити постійний відбір цих кращих сил, і що народ має вміти вірно будувати свою державу» [3, с.117].

Російській філософ послідовно стверджує відсутність і неможливість існування універсальних рецептів: «Насправді, кожний народ у кожну епоху свого життя може і має знаходити той спосіб, котрий найбільш підходить і доцільний саме для нього. Будь-яке механічне запозичення і наслідування може дати тут тільки сумнівні або прямо згубні підсумки» [3, с.117]. Саме нерозуміння відсутності універсальних моделей розвитку породжує запитання, що час від часу лунає із вуст пересічних громадян, із вуст нібито досвідчених політиків: «Чому вдалося їм, і ніяк не виходить у нас?»

На нашу думку, відповідь на це питання слід шукати саме у теорії органічної демократії російського вченого. Як зазначає російська дослідниця теорії органічної демократії І. Ільїна Н. Ізергіна «Люди, які беруть участь у житті держави, «не просто потребують свободи і вимагають її, але вони мають бути гідні її». Справжній громадянин, згідно філософові, - той хто думає про загальне, про те, що «всім важливо і всіх об’єднує, що або одразу у всіх буде, або чого відразу у всіх не буде, і якщо - не буде, то все розвалиться...розсиплеться як пісок». [4, с.171].

Свобода, що не підкріплена відповідним вихованням, загрожує перетворитися у вакханалію, яка знівелює, зведе нанівець спочатку моральні, а потім і державницькі інститути. Призведе до виродження самої ідеї демократії як влади народу і для народу. Перетворить її в інструмент демагогів та користолюбців. Особливо загрозливою ситуація складається у суспільствах, які реального досвіду свободи не мали ніколи. У цих державах особливо актуальною становиться проблема визначення способів підбору «кращих сил», але, як вже було зазначено вище, загально прийнятних рецептів у цій справі не існує. Кожен народ має відпрацювати і ввести власну, особливу і саме для нього придатну систему голосування. Підтвердженням цього є сучасна українська парламентська реальність, в якій час від часу спалахують бійки, і постійно точиться боротьба навколо саме питання організації голосування. Причому спроби вирішення проблеми на якихось загальних, запозичених методах до успіху так і не призвели, і, вочевидь, організація роботи парламенту вимагає використання унікальних і нестандартних підходів.

Політичну течію, що склалася у сучасному світі, філософ оцінює як «фанатизм формальної демократії». Фанатизм, зазначає російській вчений, тому, що ця течія перетворилася на панацею, на критерій добра і зла, у предмет сліпої відданості і присяги. Слід погодитися з думкою філософа, оскільки численні спроби знову і знову нав’язувати західну модель державного устрою, що відбувалися протягом другої половини ХХ і на початку ХХІ століть, дійсно межують із фанатичною вірою у всезагальну користь формальної демократії. Останніми прикладами можуть слугувати спроби побудувати хоча б демократичний фасад в Афганістані на початку 90-х років минулого століття, який завершився приходом до влади талібів, а сучасний режим був принесений на багнетах військ НАТО і, здебільшого, на них і тримається; або так звана арабська весна, що замість демократії призвела лише до сепаратизму племінних вождів, економічної розрухи і різкого посилення впливу фундаменталістів.

З цього приводу доцільно згадати судження філософа: «Демократичний лад не завжди і не всюди до місця. Він має власні необхідні основи або «передумови». Якщо їх немає, то нічого, крім тривалого розкладання і загибелі, демократія не дає» [5, с.466].

В якості першої передумови демократії І. Ільїн відокремлює «мистецтво свободи», яке полягає у розумінні свободи, потреби в ній, вмінні користуватися і боротися за неї. Непідготовлений народ, що сприйме свободу як вседозволеність швидко впаде в анархію, або, не зумівши нею скористатися, віддасть за обіцянку «хліба і видовищ» будь-якому авантюристу деспоту.

Другою передумовою демократії, на думку філософа, є достатньо високий рівень правосвідомості. Відсутність здорової правосвідомості сприяє зловживанням і злочинам. Пролазливі, користолюбні люди купують інших, продаються самі, наживаються на цьому, прикривають один одного, і все це називають «демократією».

В якості третьої передумови філософ виділяє господарську самостійність громадянина, під якою він розуміє «...не багатство, не підприємництво, і не земельну власність, а особисту здатність і суспільну можливість годувати свою родину чесною, хоча б і найманою працею» [5, с.470]. Отже, серед головних загроз демократії ми можемо побачити наявність великої маси безробітних людей, що втрачають легальні і чесні можливості для гідного існування. Причому І. Ільїн підкреслює, що демократія у такому випадку гине від достатку у країні «черні», що відвикла від чесної праці й очікує на подачки і розваги.

Як тут не згадати багатолюдні акції, щедро оплачувані різними політичними партіями та окремими діячами? Як не згадати заклики окремих суспільних діячів і навіть політиків: «беріть гречку, а голосуйте, як бажаєте»? Як не згадати нібито стихійні мітинги і ходи на підтримку політики влади, у методах організації яких звідусіль стирчать вуха спецслужб? Саме про це попереджав видатний російській вчений, саме ці приклади політичної розпусти ми зустрічаємо і в історії, і в сучасному бутті як України, так і багатьох інших пострадянських країн.

У сучасних політиків дуже модним став вислів про надзвичайну мудрість народу, за яким вони приховують своє бажання у черговий раз його обдурити. А тим, хто дійсно у це повірив, наведемо дуже доречне зауваження філософа: «І треба бути зовсім наївним, щоб уявляти, ніби люди, котрим обманно морочили голову 30-40 років, завтра стануть «свідомими громадянами», що здатні розібратися у державній шкоді і політичній користі: варто лише проголосити «свободу» і «рівність» - і усі відразу ...зрозуміють «благо» держави» [5, с.473]. Скоріш за все, навпаки не варто ідеалізувати принаймні політичну мудрість народу, важко розраховувати на швидкі результати і свідомий вибір громадян, більша частина яких залишається у полоні старих стереотипів та ілюзій, або не має достатнього рівня освіти і, головне, політичного досвіду.

Філософ стверджує, що не варто зважати на приклади західних народів. Навіть у самих західних державах – Франції, Німеччині, Іспанії далеко і не одразу все стало добре. «Чи врятувала демократія Іспанію або згубила? Чому Німеччина, що розпочала історію власної демократії сто років тому, закінчила тоталітарним крахом? Чому демократичний режим, що розігрується за усіма правилами парламенту, ніяк не вивезе з яру сучасну Францію?» [5, с.474]. Звичайно слід враховувати, що філософ писав у перші роки по закінченні другої світової війни, але об’єктивність вимагає від нас визнання того, що і сьогодні проблем у західних демократіях не стало менше. Враховуючи наведені приклади, філософ закликає залишити звитяжний тон, аргументуючи демократичним досвідом Заходу. Власний практичний досвід дозволяє І. Ільїну зазначати: «Але про демократію ми міркуємо значно вище і краще, ніж господа формальні демократи. І стверджуємо наступне: країна, що позбавлена необхідних передумов для здорової творчої демократії, не має вводити у себе цього режиму до тих пір, поки ці основні передумови не будуть створені. До тих пір введення демократичного ладу може бути тільки згубним для цієї країни» [5, с.474]. Ось такий, багато у чому невтішний висновок.

Отже, на підставі наведеного аналізу основних положень теорії демократії російського філософа І.О. Ільїна можна констатувати, що значення західної моделі демократії багато у чому завищене. ЇЇ ключовою проблемою є пріоритет зовнішніх формальних ознак над внутрішньою суттю. Формальна демократія відкриває шлях до влади авантюристам і демагогам. Вибори часто перетворюються на змагання капіталів. У свою чергу органічна демократія, що ґрунтується на високій правосвідомості народу і політичної еліти, забезпечує творче сполучення народної ініціативи і державної влади з урахуванням традицій, історії, національних і географічних особливостей кожної країни. Успішний перехід від тоталітаризму до демократії можливий лише за наявності цілої низки необхідних передумов, за відсутністю яких встановлення демократичного ладу може стати згубним для країни. Ці висновки видатного російського філософа слід враховувати під час розробки стратегії і тактики подальшого і економічного, і політичного розвитку української держави.

Литература:

1. Мунтян М.А. Концепция творческой демократии И.А. Ильина в свете современной теории демократии [Електроний ресурс]. – Режим доступу: http:allrus.info/main.php?ID=205907&arc_new=1

2. Ильин И.А. О формальной демократии. 30 октября 1950 года //Ильин И.А. Собрание сочинений: в 10 т. / сост., вступит. ст. и коммент. Ю.Т. Лисицы; Т. 2: [Наши задачи: статьи, 1948–1954 гг., кн. 1: Наши задачи: статьи, 1948–1951 гг.]. - Москва: Русская книга, 1993. – 496 с. - С. 116.

3. Ильин И.А. Об органическом понимании государства и демократии. 30 октября 1950 года // Ильин И.А. Собрание сочинений: в 10 т. / сост., вступит. ст. и коммент. Ю.Т. Лисицы; Т. 2: [Наши задачи: статьи, 1948–1954 гг., кн. 1: Наши задачи: статьи, 1948–1951 гг.]. – Москва: Русская книга, 1993. – 496 с. - С. 117.

4. Изергина Н.И. Теория органической демократии И.А. Ильина и проблемы социально-политической трансформации современной России: диссертация ...доктора политических наук: 23.00.01 / Изергина Нина Ивановна.- Саранск, 2009. – 376 с.

5. Ильин И.А. Предпосылки творческой демократии 15-30 мая 1951 года // Ильин И.А. Наши задачи. Статьи 1948-1954 гг.: в 2 т. Т.1. - М.: Айрис-пресс, 2008. - 527 с. – С. 466 – 474.