ЗНАЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО АРТИСТИЗМУ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

В сучасних соціокультурних умовах головною метою політики держави  в галузі  освіти є створення відповідних  умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання людей нового покоління, сформувати стійку здатність ефективно працювати і навчатися протягом життя, мислити, реалізовувати свій потенціал через  оберігання, примноження цінностей національної культури і громадянського суспільства, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень [3].

Відповідно до цієї парадигми викладач вищої школи перестає бути простим транслятором науково-культурного і професійного досвіду, носієм незаперечної істини. Передбачається максимальна концентрація навчального процесу не саме на учбовій дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні і особистісному зростанні, впливі на індивідуальність та індивідуальну свідомість студента. В цих умовах надзвичайно важливу роль відіграє особистість викладача, його професійність, фаховість, здатність до розв’язання складних завдань, що пов’язані з організацією всіх ланок викладацької роботи. Соціальний запит зроблений на творчу індивідуальність, готовність педагога діяти в неординарних ситуаціях, що припускає наявність неповторних індивідуальних властивостей. Сучасний педагог інтегрує в собі духовно-моральну, естетичну і інтелектуальну культуру, готовність до постійного самовдосконалення [1].

 Сьогодення вищої школи загострює потребу у  викладачах «натхненниках» з широким діапазоном емоційних реакцій, здатних творчо передати багатства людської культури своїм вихованцям. Артистичність як важлива професійна якість повинна бути розвиненою в в різній міріі у кожного педагога. Учбово-виховний процес завжди має особову, індивідуальну форму безпосереднього зв'язку конкретних людей – викладача і студента. Від того, як будуватиметься і спрямовуватись цей зв'язок педагогм, залежить якісність і ефективність навчання і виховання.

На сучасному етапі дослідники все частіше стали приділяти увагу педагогічній майстерності через розгляд проблеми педагогічного артистизму (Д. В. Кузьміна, В. И. Загвязинський, В. А. Кан-Калік, С. А. Гільманов). Проблема професійної педагогічної компетентності розглядалась у працях М.В.Гордієнка,. М.Гриньової, М.М.Зароцького, І.О.Зязюна, Н.В.Кузьміної, Г.В.Лісовенко, С.Д.Максименка, А.К.Маркової, Г.І.Приходько, А.Є Радченко, Л.Є. Сігаєвої, В.І.Свистун, Н.Б. Щокіної та ін. [2,3].  Б.Т. Ліхачов вважає, що педагогічна майстерність є частиною педагогічного мистецтва і виражається в сучасному володінні педагогом методами і прийомами, усім арсеналом педагогічних умінь і навичок, що забезпечують практичне втілення педагогічного мистецтва в процесі формування особи [4,76].

Треба констатувати, що саме сутнісні особливості педагогічного артистизму як компонента професійної майстерності викладача вищої школи вивчені і розроблені не в повній мірі. У зв'язку з цим розгляд визначеного питання зумовили і вибір теми нашої статті.

Ми вважаємо важливим зосередити увагу на таких аспектах діяльності викладача, як образність і гнучкість мислення, творче самопочуття, саморегуляція психічних станів, уміння притягнути і утримати увагу студентів, виразність, емоційність, уміння в області невербальної комунікації, здатність імпровізувати. В науковій літературі точного, признаного розуміння поняття «педагогічний артистизм» не існує. На наш погляд під цим терміном можна розуміти здатність педагога перевтілюватися, чарівливість, жвавість, гостроту, експресію, багатство жестів і інтонацій, дар оповідача, здатність подобатися, натхненність, відчуття внутрішньої свободи; внутрішня витонченість, образне мислення, прагнення до нестандартних рішень через образні асоціації; особливості психіки, тип нервової системи, акцентуація особи. І одночасно це є сукупність учбових прийомів, методів для організації і проведення на творчій основі любого заняття.  При цьому в структурі педагогічного артистизму дослідники виділяють дві сторони –внутрішню і зовнішню. Внутрішній артистизм викладача характеризується через його культуру, безмежність уяви, чарівливість, емоційність, образний шлях постановки і рішення проблем, налаштування" на творчість, самовладання. До внутрішніх джерел педагогічного артистизму відносять також психофізіологічний (особливості нервової системи, тип вищої нервової діяльності, темперамент, індивідуальні особливості характеру; особливості психічних процесів, емоційно-вольові якості, увага, спостережливість, специфіка сенсорної організації, творча уява, фантазія, інтуїція); соціально-моральний або соціокультурний(спрямованість, установки, погляди і переконання, загальний культурний рівень, духовний потенціал); педагогічний або діяльнісний (професійна спрямованість, розвинене педагогічне мислення, почуття міри, такту; індивідуальний досвід, практична компетентність, педагогічна культура, «відчуття цілі», індивідуальний стиль, педагогічна техніка).

         Зовнішній артистизм відображає особливі форми вираження педагогом свого відношення до матеріалу, передача свого емоційного відношення до педагогічної діяльності, володіння умінням само презентації, уміла режисура заняття.

Педагогічний артистизм викладача знаходить відображення в його професійній діяльності, вимагає прояву таких особових якостей, як ініціатива, індивідуальна свобода, самостійність і відповідальність, готовність до ризику, незалежність суджень. Педагог творить себе, творчо осмислює події життя і власний досвід, творчо використовує і перетворює відоме, створює якісно нове. Артистичний викладач своєю особою одухотворяє зміст і організацію учбово-виховного процесу. Це самобутній педагог зі своїм неповторним внутрішнім світом, який стає привабливим і притягуючим до себе. Треба акцентувати увагу на те, що можна мати привабливі зовнішні дані, красивий голос і загальну нервову збудливість, які в очах людини недосвідченого можуть зійти за акторський темперамент, але при цьому не бути дійсно артистичним. Вибрані педагогом вищого навчального закладу прийоми і методи педагогічної взаємодії повинні бути системними, гармонійними, узгодженими, співзвучними між собою, відповідати особистості учнів і особливостям колективу, а також творчої індивідуальності самого педагога. У цьому і проявляються складові педагогічного артистизму: свобода, природність, доцільність і гармонійність поведінки, його відповідність ситуації, задачі та завдання педагога.

Лише педагог з якостями артистичної особистості, тобто з багатством особистісних проявів і природністю, свободою, красою і витонченістю рішень, може самоствердитися в досвіді студентів, сформувати мотиваційно-ціннісне ставлення до змісту освіти і передати їм досвід попередніх поколінь відповідними засобами. Сучасний педагог інтегрує в собі духовно-моральну, естетичну і інтелектуальну культуру, готовність до постійного самовдосконалення. Артистичний педагог демонструє високу комунікативну компетентність, уміє організувати такі форми взаємодії, які б задовольняли духовну потребу студентів у спів мисленні, співбесіді, співпереживанні і в таких вищих формах спільності, як причетність, співчуття, співчуття. Для цього учитель сам повинен володіти розвиненими емпатією і ідентифікацією.

Оволодіння педагогічною майстерністю припускає формування, виховання і розвиток емоційності, інтуїції, емпатії, уяви, спостережливості, здатності до імпровізації і інших властивостей і якостей, що лежать в основі педагогічного артистизму, як одній із складових іміджу конкурентоздатного викладача вищої школи.

Постає нагальна потреба розробки і реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного поступу.

Література:

1. Булатова О.С. Педагогический артистизм: учеб. пособие. М.: Издательский центр «Академия». 2001.

2. Гузій Н.В. Педагогічний імідж і професійна культура вчителя // Творча особистість вчителя: проблеми теорії і практики: зб. наук. праць. – К.: НПУ, 1997. – С. 28–31.

3. Національна доктрина розвитку України у XXI столітті. Міністерство освіти і науки України, Академія педагогічних наук України //http: //www.univd.edu.ua.

4. Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций: учеб. пособие. М.: Юрайт, 2001. 523 с.