ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА ЯК НЕВІДЄМНА СКЛАДОВА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ ВИДАНЬ

Важко уявити літературно-художнє видання без рецензій, літературних портретів, критичних оглядів та ін. Хоча критична частина не є обов’язковою для журналів такого типу, але в основному вона наявна. Феномен літературної критики та медіа тісно пов’язані між собою. Адже «…літературна критика стає суспільним феноменом тільки тоді, коли формується національна періодична преса – основний «плацдарм» функціонування критики» [6].

Як особлива галузь діяльності літературна критика виокремилася вже в епоху античності в Греції та Римі. Існувала вона і в древній Індії та Китаї. Основні положення літературно-критичної діяльності заклали та обґрунтували філософи античності – Платон і Арістотель.

Літературна критика в її розвинутій формі – це відносно самостійна діяльність, спрямована на осягнення й оцінку художньо-естетичної своєрідності та суспільного значення нових творів мистецтва слова [4, с. 7]. Критика – засіб пізнання життя з допомогою твору, і засіб пізнання твору з допомогою життя [3]. Вона хронологічно й суттєво є своєрідним авангардом літературознавства: формує перші уявлення про літературні явища і пропагує їх серед читачів [6]

Ролан Барт, французький критик і теоретик семіотики, вважав, що критика – це не наука. У своїй роботі «Критика та істина» він писав: «Наука вивчає смисли, критика їх продукує. …вона займає проміжне положення між наукою та читанням; ту чисту мову, якою є акт читання, вона постачає мовою, а ту міфічну мову, якою написаний твір і який вивчається наукою, вона постачає особливою мовою». Відповідно, «будь-яка критика є актом глибокого (або, краще сказати, профільованого) прочитання, вона розкриває відому осмисленість твору і в цьому відношенні дійсно розшифровує його і служить засобом інтерпретації».

Основою літературно-художньої критики є естетичне сприймання творів мистецтва, «в процесі якого зароджується ембріон естетичної оцінки, а цей процес супроводжується яскравим естетичним почуттям-переживанням» [5, с. 9]. Її призначення двохадресне – для читачів та для письменників. «Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим – виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами» [4, с. 12].

Розвиток літературної критики – складний та довготривалий процес. «На початковому етапі … відбувається передовсім нагромадження й критичне освоєння емпіричного матеріалу, аналіз та оцінка окремо взятих літературних явищ. З часом виникає потреба певної систематизації окремих зауважень, спостережень, встановлення хронологічного та змістового, синхронного та діахронного взаємозв’язку між окремими літературними явищами, спроби осмислити їх як ланки єдиного літературного процесу, виявлення провідних тенденцій і закономірностей у ньому, усвідомлення національної специфіки літератури і на цьому ґрунті – визначення перспектив її дальшого розвитку». [6]

Зараз умовно можна виділити три основні вектори або орієнтири сучасної української критики:

-                     поділ на певні «тусовки» (за місцем проживання-навчання-роботи дослідників та їх творчою біографією);

-                     характерна тональнісна спрямованість критичного наративу (агресивно-провокативна, суто академічна, освітянська, аутсайдерська, просто філологічна тощо);

-                     певна тематична спрямованість (маються на увазі тематичні збірники праць учених або ж спеціалізацією окремих фахових видань чи її відсутність). [7]

Олег Баган у своїй статті «Спокуси і пастки літературної критики» виділяє наступні «спокуси», характерні для цього явища:

1)                 настійливе прагнення навчати;

2)                прагнення впливати на літературний процес;

3)                бажання програмувати розвиток літератури;

4)                надміру теоретичний підхід;

5)                настійливе її прагнення бути модною.

Автор також пропонує перелік проблем, з якими стикнулася українська література за період незалежності України:

1)                проблема світоглядного хаосу;

2)                відсутність етичної основи;

3)                стирання індивідуальності;

4)                відсутність настрою змагання;

5)                проблема нового масовізму;

6)                проблема ринкової залежності;

7)                відсутність реального критицизму.

Лебединцева Н. у своїй статті-розвідці «Українська літературна критика: зміна горизонтів» говорить, що «амплітуда стильових коливань сучасних літературознавчих текстів охоплює два …закономірні полюси: «академічне письмо» та «альтернативне письмо». Дослідниця дає наступне тлумачення цих термінів:

академічне письмо – це виважене, об’єктивне дослідження, в якому на перший план виходить не дослідник, а матеріал;

альтернативне ж письмо зумовлене двома факторами: війною батьків і дітей (феномен «infant terrible») та тими самими постмодерними пошуками (або, наразі, інтенціями), які в сучасному літературознавстві набувають ознак поганої звички.  

Лебединцева Н. дає таку загальну оцінку цього феномену: «…сучасна українська літературна критика переживає період активних творчих шукань. Вона надзвичайно різноманітна й суперечлива».

Отже, літературна критика зараз перебуває в стадії формування та різних трансформацій. Незважаючи на складні умови, в яких їй доводиться виживати, вона розвивається і вдосконалюється. Будучи складним та багатостороннім явищем, літературна критика на сторінках літературно-художніх видань вимагає детального вивчення.

Література:

1.                 Баган О. Спокуси і пастки літературної критики [Електронний ресурс] / О. Баган // ЛітАкцент. – 2009. – Режим доступу: http://litakcent.com/2009/06/15/spokusy-i-pastky-literaturnoji-krytyky/

2.                Барт Р. Критика и истина [Електронний ресурс] / Р. Барт. – 2004. – Режим доступу: http://ae-lib.org.ua/texts/barthes__critique_et_verite__ru.htm#2-4

3.                Бурляй Ю. Основи літературно-художньої критики / Ю. Бурляй. – К.: Вища школа, 1985. – 244 с.

4.                Галич О. А., Назарець В. М., Васильєв Є. М.. Теорія літератури: Підруч. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. / О. А. Галич (наук.ред.). — 2.вид., стер. — К. : Либідь, 2005. — 488 с.

5.                Гром'як Р. Т. Історія української літературної критики (від початків до кінця ХІХ століття): Посіб. для студ. гуманіт. ф-тів вищ. навч. закл. / Р.  Гром'як — Т. : Підручники & посібники, 1999. — 224с.

6.                Історія української літературної критики та літературознавства. Хрестоматія. У трьох книгах. Книга перша: Навч. посібник / Упоряд. П. М. Федченко, М. М. Павлюк, Т. В. Бовсунівська; за ред. П. М. Федченка. - К.: Либідь, 1996. - 416 с.

7.                Лебединцева Н. Українська літературна критика: зміна горизонтів / Н. Лебединцева // Наукові праці. Науково-методичний журнал. – Т. 70. Вип. 57. Філологія. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2007. – С. 20-23.