ВИКОРИСТАННЯ МАНІПУЛЯТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ

Маніпулятивні технології на телебаченні в Україні використовуються повномаштабно та у найрізноманітніших варіантах. Майже кожна людина під час перегляду телевізійних програм є об’єктом впливу маніпулятивних технологій. Саме цей факт підтверджує актуальність досліджуваної теми.

Метою цієї статті є класифікація прийомів маніпулятивних технологій на телебаченні, а також аналіз раніше виконаних досліджень з цієї тематики.  

         З часом просування змін у суспільстві, змінювалася і система засобів, які використовувалися для маніпуляції свідомістю людини. Спершу найважливівшу роль відігравали книги, журнали та газети, а також кіно. Пізніше масову аудиторію отримало телебачення, яке стало основним каналом для розповсюдження інформації та маніпулювання свідомістю громадян.

         Відбулася зміна типу повідомлень засобів масової інформації, які переключилися на тип інформаційного потоку мозаїчної культури.

На телебаченні виник тип повідомлень, які хаотизували мислення, робили його некогерентним, вирішувалося завдання створення в громадській свідомості переходу від порядку до хаосу.  Ставилися під сумнів цінності та символи, чим знімався психологічний захист від маніпуляції.

            Людина сучасного міського суспільства є залежною від телебачення, особа частково втрачає свободу волі та проводить біля екрану набагато більше часу, ніж для задоволення потреб в інформації. Середня американська родина проводила біля телевізора більш як сім годин на добу… У 1997 році одна з американських газет провела експеримент: вона запропонувала 120-ти родинам по 500 доларів за те, щоб вони протягом місяця не дивилися телевізор і 93 сім’ї (78%) відмовилися від цієї пропозиції [1, 297].

         Пересічна людина, споживаючи телевізійний продукт, не може раціонально оцінити характер його дії на психіку і поведінку і продовжує споживати телепродукцію навіть, якщо усвідомлює негативний вплив від цього.

Спеціалісти навіть запровадили термін «відеократія» (влада відео), визнавши сильний вплив телебачення на громадян.

         Телебачення створює для особи ілюзорний світ, порівняно з яким реальність здається набагато менш істинною, ніж образи на екрані. Як було зазначено у фільмі Стенлі Кубріка «Механічний апельсин», «барви реального світу людина визнає реальними лише після того, як побачить їх на екрані» [1, 300].

Президент Американської спілки газетних редакторів Лорен Гіліоне вважає: «Репортажі новин на телебаченні завжди викликали сумніви – чи реальним є те, що у них представлено. Природа візуальних засобів інформації – розважати, драматизувати, створювати сни наяву для масового глядача – впливає на зміст інформації. Світ фантазії змішується зі світом факту. Для багатьох людей те, що з’являється на екрані телевізора, стає реальністю» [1, 301].

Створення фіктивної реальності пов’язане з маніпуляцією свідомості. Л.Гіліоне доходить до гуманістичного висновку: «Справжні журналісти повинні будуть протистояти тиску маніпуляторів, диктаторів, «винахідників», які прагнуть розмити межу між дійсністю та фантазією» [1, 301]. Людина може контролювати, «фільтрувати» повідомлення, які вона отримує через один канал, наприклад, через слово і через візуальні образи. Коли ці канали з’єднуються, ефективність потрапляння у свідомість різко збільшується – «фільтри» виходять з ладу.

Важливою умовою успішного застосування маніпулятивних технологій є руйнування психологічного захисту людини, тих засад, на яких тримається її можливість до критичного сприйняття інформації.

Російський дослідник С.Кара-Мурза відзначає такі основні методичні прийоми, які посилюють ефективність телебачення в маніпуляції свідомості [1, 274]:

1) Фабрикація фактів. Вчений А. Моль пише, що викривлення реальності досягається частіше через процес «кумуляції дрібних відхилень, що відбуваються завжди в одному напрямку, ніж рішучих дій, які кидаються в очі» [1, 274]. Дрібні відхилення, які мають на меті «поляризувати» потік повідомлень, мусять бути нижчими за поріг семантичного сприйняття середнього реципієнта, тобто, мають бути непомітними.

Більш реалістично ситуацію з неправдивою інформацією оцінюють ті спеціалісти, які вважають, що фабрикації фактів не можна використовувати тільки у тих випадках, коли її легко виявити. Наприклад, науковець Л.Фразер у відомій праці «Пропаганда» (1957) дає таку настанову: «Не бреши, якщо є загроза, що цю брехню виявлять» [1, 275]. Особливо легко можна сфабрикувати факти, коли неправдива інформація підтримується закладеним у підсвідомості стереотипом.

Одне з найважливіших правил маніпуляції наголошує, що успіх залежить від того, наскільки повно вдалося ізолювати адресата від стороннього впливу. Ідеальною ситуацією для цього була б тотальність впливу – повна відсутність альтернативних, неконтрольованих джерел інформації та думок.

Складність втілення цього правила насамперед в тому, що треба створити в адресата ілюзію незалежності, ілюзію плюралізму каналів інформації. Для цього створюється видимість великої кількості телеканалів – за типом організації, політичними вподобаннями, за жанрами та стилями – за умови, що насправді вся ця система підпорядковується єдиним і головним установкам. Ідеальний варіант – коли вдається створити (точніше, дозволити створення) радикальних опозиційних джерел інформації, які все ж обмежують свою інформаційну боротьбу питаннями, які не зачіпають суті головних програм маніпуляції. Щодо решти проблем – опозиції дозволяється висловлювати різноманітну критику влади.

2) Відбір подій реальності для повідомлень. Однією з найважливіших вимог ефективного програмування думки є контроль над «інформаційним раціоном» людини. Для правдоподібності, щоб створити наявність свободи слова, залишається невеликий сектор ринку для опозиційного телебачення. Йому дозволяють гостро критикувати, але не вибудовувати цілісне уявлення про дійсність.

Дослідник Г. Шіллер писав: «За винятком зовсім невеликої вибраної частини населення, яка знає, що їй потрібно, і тому може скористатися масовим потоком інформації, більшість людей потрапляють, хоча в основному підсвідомо, до інформаційної пастки, яка не залишає можливості вибору. У повідомленнях з-за кордону і про події всередині країни або навіть у місцевих новинах практично немає ніякої різноманітності думок. Це обумовлюється насамперед ідентичністю матеріальних та ідеологічних інтересів, а також монопольним характером інформаційної індустрії загалом. Інформаційні монополії обмежують інформаційний вибір у всіх сферах діяльності. Вони пропонують тільки одну версію дійсності – свою власну» [1, 278].

Разом із замовчуванням «непотрібної інформації» і створенням таким чином «віртуальної» реальності замість висвітлення дійсності, телебачення широко використовує принцип «демократії шуму» – щоб «загубити» повідомлення, якого неможливо уникнути, в хаотичному потоці безглуздої інформації.

Г.Шіллер наголошує: «Подібно до того, як реклама заважає сконцентруватися і позбавляє вагомості інформацію, яку перериває, - нова техніка обробки інформації дозволяє заповнити ефір потоками нікчемної інформації, яка ще більше утруднює для людини і без того безнадійні пошуки сенсу» [1, 280]. 

3) Великі психози. Головна функція телебачення в громадянському суспільстві полягає, як це не парадоксально, в перетворенні громадян у великий, але не зібраний в одному місці натовп – через масову культуру і єдиний потік інформації. Вчений А. Грамши відзначав, що «стандартизація образу думки і дії досягає національного або навіть континентального розмаху» [1, 282]. У цьому дослідник бачив кризу громадянського суспільства, вихід з якої був, на його думку, можливим тільки через боротьбу знизу за гегемонію здорового глузду. Середній мешканець вірить найбільш неймовірним твердженням, хоча здоровий глузд меншою мірою змусив би його засумніватися.

Вплив телебачення набуває міжконтинентального розмаху тому, що воно створює єдину сітку, якою накриває всю масу людей, які не мають ні часу, ні навиків для критичного сприйняття повідомлень.

Одним з найбільших психозів, створених телебаченням, була паніка у зв’язку зі «сказом корів» в Англії. Мета операції не до кінця зрозуміла і буде оприлюднена не скоро. Суть її була в тому, що на європейських телеканалах масово почали з’являтися матеріали про епідемію хвороби корів, яка заразна для людей. У Великій Британії від цієї хвороби померло 10 людей. Під дією масового психозу в Англії наказали знищити всіх корів у віці більше трьох років і спалити їхні трупи, була накладена заборона на експорт м’яса. Якби ці санкції реально виконали, то англійська економіка зазнала б катастрофи.

Міф про «сказ корів» створили засоби сірої пропаганди. Визначити його джерела з виступів на телебаченні було неможливо. Коли паніка захлиснула Європу, і люди перестали купувати м’ясо, в пресі почали з’являтися свідчення, що в Іспанії від цієї хвороби померло набагато більше – 53 людини, а в Швейцарії ще більше. Але в ЄС не намагалися поставити питання про санкції проти Іспанії або Швейцарії. Проблему було знято з телебачення новою сенсацією, про «сказ корів» в ЗМІ більше не було жодного повідомлення.

Декілька технологій маніпуляцій, які свідомо або несвідомо використовуються телебаченням, наведено у дослідженні українського спеціаліста Н. Лігачової [2]:

1. Використання стереотипів. Подання соціального об’єкта у спрощеному схематизованому вигляді. Стереотипне уявлення з часом фіксується у свідомості і практично не піддається перевірці досвідом.

2. Заміна імен, або «наклеювання ярликів». Як правило, негативно забарвлене оціночне судження.

3. Повторення інформації. Повідомлення повторюється з достатньою частотою для закріплення у масовій свідомості.

4. Ствердження. Телебачення часто замість дискусії аргументів подає бездоказові твердження, презентуючи тільки одну думку, вигідну для них.

5. Постановка риторичних запитань. Телебачення може поставити аудиторії просте на перший погляд запитання, але наділити його відповідним контекстом, який зорієнтує глядача у потрібному для маніпулятора напрямі.

6. Напівправда. Полягає в об’єктивному і детальному висвітленні незначних деталей і, натомість, замовчуванні важливих фактів або в загальній фальшивій інтерпретації подій. Така подача допомагає зберегти довіру аудиторії до телебачення.

7. «Спіраль замовчування», або маніпулювання опитуванням громадської думки. Підбір коментарів повинен переконати громадян у підтримці більшістю суспільства тієї чи іншої точки зору або політичної позиції. Цей метод базується на закономірностях масової психології, змушує людей з іншими поглядами приховувати їх, щоб не опинитись у соціально-психологічній ізоляції..

8. Анонімний авторитет. Посилання на нього надають інформації солідність та правдоподібність.

9. «Буденна розповідь». Інформація про гострі політичні події, соціальні конфлікти або трагічні події подається у діловому та спокійному тоні, що сприяє індиферентності сприйняття її населенням.

10. Ефект присутності. Досягається за допомогою спеціальних технічних прийомів, імітуючи реальність, які посилюють ілюзію достовірності.

11. Ефект первинності. Намагання телебачення передати інформацію першим. Оперативність подачі інформації може використовуватись як маніпулятивний прийом, який не дає можливості аудиторії осмислити отриману інформацію, оскільки вона одразу витісняється новою, зовсім не пов’язаною з першою.

12. Констатація факту. Бажане становище подається як факт, який вже відбувся.

13. Відволікання уваги. Допомагає відволікти увагу суспільства від важливих подій на менш значущі та знизити психологічний опір з боку суспільства.

14. Використання очевидців події. Спеціальний підбір людей і монтаж з необхідним смисловим рядом.

15. Принцип контрасту. Використовується, коли треба надати негативну інформацію про політичних опонентів, але тактика прямих звинувачень здається дуже відвертою.

16. Психологічний шок. Новини про надзвичайні події, які викликають психологічний шок в суспільстві, руйнують всі рівні психологічного захисту і дозволяють впроваджувати в свідомість інспіровані схеми.

17. Створення асоціацій. Об’єкт інформаційних повідомлень в очах громадськості прив’язується до негативних стереотипів масової свідомості.

18. Інформаційна блокада. Блокування «невигідної» інформації, затримання її або викладення у сприятливому для подання контексті.

Телебачення стало засобом маніпуляції набагато ефективнішим, ніж преса чи радіо через те, що телеекран має здатність знищувати різницю між правдою і брехнею. Навіть явна брехня, показана на телеекрані, не викликає у глядача автоматичного сигналу тривоги – його психологічний захист відключений.

Нещодавно були оприлюднені дані великого дослідження психологів на замовлення Бі-Бі-Сі. Відомий англійський політичний коментатор Робін Дей підготував два варіанти виступу на одну і ту ж тему. Один варіант був від початку і до кінця неправдивим, інший – достовірним. Два варіанти передали трьома видами повідомлень: в газеті «Дейлі Телеграф», на радіо Бі-Бі-Сі і в телепрограмі «Світ завтра». Читачів, радіослухачів і телеглядачів попросили відповісти, який із варіантів вони вважають правдою. Відповіли 31,5 тис. людей, з яких відрізнили правду і брехню 73,3% радіослухачів, 63,2% читачів газети і лише 51,8% телеглядачів.

З вищенаведеного дослідження можна зробити висновок: за самою своєю природою телебачення є таким, що правду і брехню в його повідомленнях практично неможливо відрізнити. Як зазначив керівник проекту, «справжній брехун знає, що потрібно дивитися в очі співрозмовникові» [1, 316].   

Американський дослідник К. Блюм, аналізуючи виборчу кампанію Рональда Рейгана 1984-го року, відзначив: «Той, хто в кінці ХХ століття залишається переконаним, що політика має будуватися на ідеях, мабуть, ніколи не дивиться телевізор» [1, 319]. Тепер для політиків важливий сам факт появи на телеекрані, щоб закріплювати їхній образ у підсвідомості людей. Часто їхні виступи перед телекамерами не мають ніякого змісту. Політики, наприклад, старанно уникають ситуацій, в яких вони повинні були б говорити про свої цінності, ідеали, принципи, критерії вибору рішень.

Ще одним прикладом маніпуляцій та підміни понять на телебаченні є пропаганда безпечного сексу як засобу профілактики проти СНІДу, яка дуже широко зараз проводиться серед молоді. Небезпека цієї кампанії в тому, що під прикриттям профілактики СНІДу молоді прищеплюється статева розпущеність та вседозволеність, ранні статеві зв’язки. У ранньому віці психіка сприймає опис безпечного сексу як рекламу самого сексу, що посилює природній інтерес до нього. Все це призводить до несприйняття сімейних цінностей [3, 28].

Використання підміни понять дуже розповсюджене, що робить її одним з класичних прийомів застосування маніпулятивних технологій. Маніпулятор в ході застосування підміни понять обговорює проблему, одночасно доводячи свою інформаційну установку. Під час обговорення замість невигідного для маніпулятора факту, предмету чи поняття технолог використовує вигідний, що є схожим за сенсом, але відводить обговорення у потрібний для нього бік. Нове поняття має бути схожим на замінене для того, щоби реципієнт не відчув підміни. Особливістю цього прийому є те, що підміняється не інформаційна складова, сенс чи значення предмету, а сам предмет.

  Підміна понять широко використовується в дискусіях, у пресі, в електронних засобах масової інформації. Основною небезпекою застосуваання цієї технології є те, що без необхідної підготовки та швидкої реакції на інформацію, виявити та нейтралізувати підміну понять досить важко.

Серед прикладів використання підміни понять також можна навести широко розрекламоване збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП), що насправді ще не свідчить про реальне зростання економіки і розвиток промисловості.

Діючим захистом від підміни понять можуть стати глибокі знання предмету обговорення, високий рівень критичного мислення та неспішність у висновках.

Отже, нами були розглянуті різноманітні класифікації та окремі прийоми маніпулятивних технологій на телебаченні. Якщо виборці усвідомлюватимуть загрозу і ступінь маніпуляції їхніми голосами за допомогою цих технологій, це зможе позитивно вплинути на зниження ефективності маніпулятивних технологій. Подальший аналіз телебачення як засобу маніпуляції свідомістю дозволить у майбутньому більш глибоко та всебічно з’ясувати природу цього явища.

Література:

1.     Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. – М.: Эксмо, 2010. – 864 с.

2.     Телебачення спецоперацій. Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних програмах українського телебачення: моніторинг, методи визначення та засоби протидії. Рекомендації щодо принципів відкритої редакційної політики телеканалів / Лігачова Н.Л., Черненко С.М., Іванов В.Ф. – К.: Телекритика, 2003. – 266 с.

3.      Смирнов С. Манипуляция сознанием-2. – М.: Эксмо: Алгоритм, 2009. – 528 с.