ПОЛІТИЧНИЙ МІФ ЯК ОДИН ІЗ РІЗНОВИДІВ ВИБОРЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Вибори є однією із найважливіших подій у політичному житті країни, результатом якої є перерозподіл владних повноважень та посад між різними політичними силами. Не дивно тому, що виборчі кампанії виступають як основне джерело для залучення виборців на підтримку певного кандидати та дискредитування його опонентів. Задля досягнення успіху політичні сили під час проведення виборчих кампаній користуються різноманітними виборчими технологіями , які розуміються як сукупність певних засобів та методів, що ґрунтуються на примусі, маніпулюванні, пропаганді з метою приведення до влади певної політичної сили. 

Базисом, на якому будуються усі виборчі технології, є маніпулювання людською свідомістю, що спрямоване на зміну уподобань людини, її уявлень та переконань.

У даній статті я хочу торкнутися одного з різновидів політичного маніпулювання – політичного міфу. На сьогодні дослідження політичної міфології набуває все більшої популярності. Ця проблема у різний час привертала увагу таких вчених і науковців, як Е. Кассірер, А. Цуладзе, Г. Шиллер, Д. Арабаджиєв, С. Кара-Мурза, К. Юнг, В. Лисенко тощо. І хоча кожен з них розглядав політичний міф з різних точок зору, тим не менш їхні  наукові розробки посприяли піднесенню інтересу до цього феномену та інтенсивному і багатогранному його вивченою.

У даній статті  політичний міф розглядається як політична технологія, ціллю якої є вплив на свідомість широкої маси населення задля досягнення політичних цілей, зокрема тих, які стосуються виборів та їх результатів, і створюються окремими людьми або групою осіб та можуть опиратися на сучасні наукові технології та ЗМІ. 

Майже всі політичні міфи проходять стадії піднесення та спаду. Адже не завжди суспільство конче потребує плідного вироблення міфів, хоча ніколи вони повністю не зникають із свідомості людини. Особливої продуктивності політична міфотворчість набуває підчас виборчих кампаній, заполоняючи  та проникаючи в усі можливі рівні суспільної свідомості через телебачення, пресу, радіо тощо. Ці міфи творяться політтехнологами, політологами, соціологами та іншими «здібними людьми» світу цього у командах різних політичних партій та громадських об’єднань, міфологізуючи навколишній світ та громадську думку.

Звідси випливає і завдання будь-якого політичного міфу – створення певної реальності, прийнятної картини світу. У виборчих технологіях це особливо важливо, адже той, хто запропонує кращу реальність, яка буде відображати актуальні проблеми пересічної людини, буде мати більше шансів на перемогу.

Якщо користуватися типологією російського вченого А. Цуладзе, яка полягає у виокремленні двох типів політичних міфів – архаїчних та технологічних, то можна краще зрозуміти суть тих міфів, які використовуються під час виборчих перегонів. Цьому виду міфів відповідає саме технологічний тип, який я міфом-одноденкою і функції якого закінчуються з кінцем виборів. А. Цуладзе характеризує їх наступним чином: «життя цих міфів коротке, оскільки вони базуються на кон'юнктурних змінах в суспільній свідомості, на емоційних поривах, не зачіпаючи при цьому глибинних шарів підсвідомості. З технологічними міфами можна досить ефективно боротися, викриваючи їх на раціональному рівні, створюючи контрміфи і т.д. У цьому протистоянні перемагає той, хто грамотніше працює і володіє рівними або переважаючими противника ресурсами»[1; с. 56-57]. Таким чином політичні міфи можуть виникати та знову зникати у залежності від тих чи інших потреб та інтересів.

 У той же час політичні міфи повинні спиратися на певні архетипічні образи, які укорінилися у свідомості людей. Для українців, наприклад, це є дім, земля, храм, матір, серце тощо. Не безпідставно можна стверджувати, що ці архетипи покладені в основу багатьох політичних міфів української реальності. Не дарма В. Ющенка зображували з золотим колоссям як людину-господаря, який може потурбуватися не тільки про власну хату,але й про країну, як близького до рідної землі. Ю. Тимошенко постала перед очима як матір-берегиня, з косою та символом серця. Усі ці технології створюють образ, проникнутий певними архетипічними символами, завдяки чому і створюються політичні міфи. Такі міфи на підсвідомому рівні впливають на людину, адже ці образи вкорінювались та існували у людський свідомості протягом не одного покоління.

Таким чином, політичний міф здатен дійти до найглибших пластів людської психіки і насунути своє сприйняття реальності. В міфологічній реальності вже відсутнє раціональне сприйняття світу, тут повністю владарюють емоційно-чуттєві компоненти. Через те вплив міфу є величезним, і якщо він буде правильно поданий і прийнятний для населення, відповідатиме актуальним потребам того чи іншого суспільства, пропонуючи їх вирішення, тоді він буде здатним докорінно змінити політичну ситуацію, відіграти роль у розподілі і перерозподілі владних портфелів та легітимізувати політичні сили, які прийшли до влади, та новий політичний порядок.

Велику роль під час виборчих перегонів відводять ЗМІ, тому не дивно, що останні виступають найбільш ефективним інструментом вкорінення у свідомість людей політичних міфів. І, як зазначає український соціолог О. Безаров, хоча вони «не здатні трансформувати саму реальність, але вони цілком спроможні змінити про неї уявлення»[2].

Отже, політичний міф є феноменом масової свідомості і існує тільки в її межах. Апелювання до почуттів, ірраціональність, легкість сприйняття та образна насиченість – все це спрямовано на колективну свідомість та контролює поведінку мас. Належність до колективного начала позбавляє людину можливості логічно сприймати  подану інформацію. Звідси - велика роль навіювання як масового гіпнозу і некритичність до інформаційних потоків.

У кожному суспільстві існують свої політичні міфі, які пов’язані з окремою особистістю чи подією, що підтримуються та розповсюджуються певною політичною силою задля своєї вигоди.

Серед найпоширеніших міфів, які використовуються у сучасних виборчих технологіях, можна назвати наступні: міф про існування «морального політика», мета якого – досягнення загального блага та утвердження справедливості, потурання власних інтересів задля інтересів суспільства, держави тощо. Прикладів використання цього міфі безліч, взяти хоча б Україну. Найбільше розповсюдження набув цей міф під час виборчої кампанії 2004 завдяки зусиллям команди Віктора Ющенка, проте й інші політики не припиняють спекулювати на цьому поняття та поширювати його.

Близькими до попереднього є міфи про унікальність окремих політиків, про їх визначні риси, здатність вирішувати наболілі соціально-політичні проблеми, вивести країну з кризи. Окремий політик постає перед очима громадськості як герой або месія. Це яскраво продемонстрували знову ж таки події 2004 року, коли набула актуальності потреба у яскравій особистості, герої, яким було зроблено В. Ющенка. На жаль, розвінчання цього міфу було швидке і зовсім не безболісне для українського суспільства.

Наступним міф – це міф про існування істинного демократичного суспільства, в основі якого, забезпечення свободи і  рівності громадян, досягнення соціальної справедливості, демократична політична влада. Майже всі політичні сили висувають завдання побудови істинно демократичного суспільства, проте  після приходу до влади навряд чи можна знайти результати реального втілення цих ідей.

Пов’язаним з попереднім, навіть можна сказати є його складовою, міф про свободу  слова, або про плюралізм ЗМІ, про який, між іншим, говорив ще Г. Шиллер  у праці «Маніпулятори свідомістю». Зокрема, він зазначає, що «саме цей міф і є головним міфом, які забезпечують успіх маніпуляції» [3; с. 36]. Для введення його у дію застосовують різноманітні соціальні опитування проводяться “екзит-поли”, запрошуються незалежні експерти, Про те, постає запитання, звідки береться ця інформація і чи може вона відповідати дійсності. Незалежні телевізійні канали, які б висвічували неупереджене ставлення до різних політичних сил та кандидатів – це теж тільки ілюзія, адже за кожним з них стоїть впливова особа, яка підтримує ту чи іншу політичну силу чи взагалі належить до неї.

Дехто з науковців, зокрема Д. Арабаджиєв, виділяє національне як різновид політичного міфу.  Спекулювання на таких абстрактних ідеях, як нація, національна свідомість, національний характер і мова, національна ідея носять, на думку вченого, міфологічний характер. Спекулювання ж на цих категоріях активно використовується у виборчих кампаніях, притому, майже всіма політичними силами. Можна додати, що дієвість цього міфу є найбільш високою, адже, якщо вірити статистиці, його підтримують 52–55% українців.

Крім вищезазначених можна привести ще безліч міфів, які функціонують у сучасному суспільстві. Наприклад, патріотичний міф, міф про протистояння Схід-Захід, міф про захисника вітчизни тощо. За своїм змістом вони різні, але мають єдину функціональну спрямованість – ставлять за мету маніпулювання масовою свідомістю громадян задля досягнення запланованого результату. Політичні міфи, як вже зазначалося, існують на глибинних рівнях свідомості, а отже важко піддаються руйнуванню. Боротьба з ними є практично неможливою справою. Єдине, що тут можна зробити – це вбачати дистанцію між реальними здатностями політиків, їх політичною волею та політичними міфами, які вони пропонують.

Література:

1.     Цуладзе А. Политическая мифология. – М., 2003. – С. 56-57.

2.     http://www.rusnauka.com/ESPR_2006/Politologia/1_bezarov.doc.htm

3.     Шиллер Г. Манипуляторы сознанием/Пер. с англ.; Науч. ред. Я. Н. Засурский. - Москва, 1980. - 325 с