ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЗИКО-ОЩАДНИХ ТОВАРИСТВ ТА ТОВАРИСТВ ВЗАЄМНОГО КРЕДИТУ В БЕССАРАБСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX- НА ПОЧАТКУ XX cт.

У другій половині XIX ст. основною особливістю капіталістичного розвитку Бессарабії був її аграрний характер. Другою особливістю економічного розвитку були більш швидкі темпи зростання капіталістичних відносин порівняно з іншими губерніями Російської імперії. В той час як у центральних губерніях у пореформений період переважала відробіткова система господарства, Бессарабія характеризувалася зростанням торгівельного (підприємницького) землеробства, стрімким соціальним та майновим розшаруванням селянства [10; с. 105]. Ще однією сприятливою обставиною було повернення Південної Бессарабії до складу Російської імперії після війни із Туреччиною 1877-1878 рр. Ці землі поступово втягувались в орбіту капіталістичного розвитку. Реформи 60-х рр. XIX ст. викликали зростання ділової активності. Виникла необхідність у короткотермінових кредитах на вигідних умовах, котрих не могли запропонувати державні та інші установи [11; с. 5]. Однією з найбільш поширених форм кредитних установ в Бессарабії була кооперація шульцеделічівського типу – позико-ощадні товариства. Після реформи 1861 р. у Російській імперії були здійснені перші спроби організації установ дрібного кредиту на засадах сільськогосподарської кооперації – позиково-ощадних товариств. Їхні статути базувалися на принципах існування установ дрібного кредиту, розроблених у 1850-х рр. у Німеччині Ф.Г.Шульце – Деліче. Група дрібних власників, яким був потрібен кредит, які були недостатньо фінансово самостійними для того, щоб отримати його у банку, створювала товариства на паях, яке надавало своїм членам позики з власних коштів і кредитів, отриманих іншим чином. Розгляду цього питання слід приділити окрему увагу, адже на 1900 р. їх було вже 27, тобто вони діяли в Бессарабії ще до Положення 1895 р і вже у 80-ті рр. XIX ст. розв'язували багато питань, які не могли бути врегульованими в банку [12; с. 173]. Отже, кількість позичково-ощадних товариств в Бессарабії зростала стрімко. Через прийнятні відсотки зростає довіра населення і капітал самих товариств. Так, в Оргеєвському повіті у 1902 р. діяло 12 позичково-ощадних товариств. Капітали Бровицького товариства Оргеєвського повіту становили 20 тис. крб., а дивіденди по вкладах сягали 6% річних. Також в повіті діяли Екімоуцьке, Ігнацейське, Ісаківське, Криулянське, Машкауцьке, Моловацьке, Сусленське і Чеколтенське товариства. Пересеченське товариство мало капітали у розмірі 27 тис. крб., а чистий прибуток у 1900р. становив 2 тис. крб. Частина пайовиків вступала до позичково-ощадних товариств не заради отримання дешевого кредиту, а дивіденду на паї. Обсяги дивідендів були різними. Це підтверджується статистичними даними позичково-ощадних товариств Оргеєвького повіту. У 1900р. дивіденди Казанештського товариства становили 8,34%. Дивіденди Тузорського товариста дорівнювали 10%, в той час як відсотки по вкладах Кіпирчанського товариства сягали 11%, при рівності пайових капіталів цих товариств (приблизно 22 тис. крб.) [3; с. 68]. Дуже часто земства допомагали і сприяли діяльності позичково-ощадних товариств. Акерманське земство, шляхом щорічного відрахування 5 карбованців із залишків кошторису, склало особливий капітал, з якого видавало позики на сільськогосподарські потреби. Нарешті, при більшості земських управ існували склади землеробських знарядь, що продавали селянам за визначеними цінами, з розстрочкою виплати. [7; с. 55]. Зручна форма організації кредитної справи в Бессарабії отримала свій поштовх для розвитку у 1874р. «Із справи губернської управи видно, що, за клопотанням Бессарабського земства, затвердженим 28 жовтня 1874 р. рішенням Державної Ради дозволено земству Бессарабської губернії суму, що була зібрана з сільських товариств цієї губернії (за 3-річний період 1857-1860 рр.) на утримання сільських пошт, використати для утворення в селах позико-ощадних товариств» [6; с. 410]. Таким чином, архівні документи свідчать, що позико-ощадні товариства набули особливого розвитку у Бессарабії з другої половини 70-х рр. XIX ст. Загальні збори надали право правлінню кредитуватися в Акерманській повітовій і Бессарабській земській касах дрібного кредиту, клопотати про відкриття кредиту в Одеській конторі та Кишинівському відділенні Держбанку. Також дозволялось брати позики в інших установах, за умови, щоб вони не перевищували 9% річних. Позики товариства видавались на термін до 12 місяців [8; с. 91]… В Бессарабії також набули розвитку товариства взаємного кредиту: з 9 у 1900 р. до 49 товариств у 1913 р. Сутність товариства полягала у тому, що позичальниками могли бути тільки учасники цієї кредитної установи, які вважалися її співвласниками. Однак, багато хто з клієнтів товариства вважали вигідним не брати в нього позики, а навпаки, розміщувати вклади і після закінчення року отримувати на них дивіденди. Так, станом на 1 січня 1914 р. на рахунках 49 товариств взаємного кредиту Бессарабської губернії зберігалися вклади населення у розмірі 8,2 млн. крб. [12; с. 174]. У разі банкрутства товариства кожен із його членів ризикував лише вкладеною часткою свого капіталу. Ціллю товариств взаємного кредиту було забезпечення своїх членів дешевим кредитом, в основному короткостроковим (до 6 міс.) та на підприємницькі потреби. Товариства взаємного кредиту функціонували у містах, містечках і великих селах. Проте, загалом, до початку XX ст. заснування товариств взаємного кредиту просувалося повільно. Для участі у товаристві необхідно було сплатити обов’язковий внесок, що звужувало кількість членів та обмежувало його доступність більш заможним населенням Бессарабії. На це вказують відомості про склади товариств. Так, в Оргеєвському товаристві взаємного кредиту у 1911р. головою правління був колезький секретар Карл Борисович Богдасаров. Членами правління цього товариства були дворянин Леон Іософатофич Скоповський та купець Яків Борисович Блувштейн. Посаду бухгалтера займав особистий почесний громадянин Григорій Борисович Карнаух [1; с. 250]. В залежності від кон’юнктури внутрішнього і міжнародного ринків комерційні банки збільшували чи зменшували видачу позик місцевим кредитним установам і підприємцям. Документи і матеріали бессарабських товариств взаємного кредиту достатньо повно підтверджують цей висновок. В доповіді правління другого Кишинівського товариства взаємного кредиту за 1912 р. йшла мова про те, що акціонерні банки, які утворили в губернії багато своїх відділень, раніше давали товариствам і приватним особам кредити на розвиток товарно-виробничої діяльності, проте в цьому ж році «стали підвіщувати відсотки, зменшувати і навіть зовсім закривати кредит [12; с. 174].У зв’язку з тим, багато солідних торгових фірм зазнали краху». Таким чином, функціонування кредитних установ в значній мірі залежали від субсидування з боку банків. Та й взагалі характерною особливістю кредитної системи капіталістичної Росії була наявність в ній значного впливу державного сектору [4; с. 15]. У звіті правління Тарутинського товариства взаємного кредиту за 1913 р. відмічалося: «Комерційні банки унаслідок Балканської війни побоюючись подальших політичних ускладнень, стали обмежувати нас в дозволених нам до цього кредитах так, що іноді у нас відчувалася нестача готівкових обертових коштів». У звіті правління Мансбургського товариства взаємного кредиту за цей же рік вказувалось: «Правління завжди старалося розвивати, як можна ширше, облікові операції за рахунок займів. Ці позики були взяті у комерційних банків. Вже деякий час комерційні банки, які так широко йшли назустріч товариствам взаємного кредиту, стали проявляти тенденцію в бік скорочення кредитів товариствам взаємного кредиту [12; с.174-175]. Діяльність товариств взаємного кредиту охоплювала широкі функції. Так, в оголошенні Секурянського товариства взаємного кредиту Хотинського повіту було зазначено, що товариство відкрило свою діяльність 12 червня 1912 р. Воно здійснювало такі операції як: облік векселів (тобто, видача певної грошової суми клієнту, яку він має сплатити за векселем при стягненні окремого відсотку цим товариством), ще однією операцією товариства була видача позик під заставу товарів, відсоткових та товарних документів та інкасо векселів (товариство брало на себе зобов'язання здійснити доручену операцію прийняття платежу за векселем та передати цю суму довірителеві за певну винагороду) [7; с. 174-175]. Таким чином, товариства взаємного кредиту в Бессарабії виконували не тільки свої прямі завдання прийому вкладів та видачі позик товаришам на підприємницькі потреби, але й надавали певні фінансові, кредитні та інші послуги жителям краю. Населення Бессарабії, яке швидко зростало (за даними всеросійського перепису 1897р. в Акерманському повіті 265, 247 чол., у Ізмаїльському повіті – 244,274 чол.) потребувало у час капіталістичних зрушень фінансового захисту, кредитування, тобто позики на вигідних умовах. [9; с. 19]. У доповіді правління Сороцького товариства взаємного кредиту за 1913 р. вказувалось: «Оберти скоротились. Всі банки, в тому числі і Державний, продовжували у звітному році, з одного боку, підвищення стягуваних відсотків, а з іншого – загальне скорочення кредитів». Центральною кредитною установою Бесарабії було Кишинівське відділення Держбанку. Отже, можна побачити, що позичково-ощадні товариства складали важливу ланку кредитної системи Бессарабії. Їх створення у багатьох містах і селах відбувалось активно у 70-х рр. XIX ст., коли їх чисельність зросла до 27. Кредитні установи Бессарабії до початку 1914 р. мали у розпорядженні великі кошти, їх баланси визначались більш ніж у 118 млн. крб. Дрібні селянські господарства мали велику необхідність у позиках із малим відсотками. Якщо позичково-ощадні товариства були більше необхідні для селян, то товариства взаємного кредиту більше задовольняли інтереси заможнішого населення. На це вказує і їх переважна дислокація у містах та великих селах. Варто сказати, що товариства значно покращили можливості жителів Бессарабії розвивати і утримувати свої господарства. Велику допомогу в організації товариств, їх функціонуванні та підготовці кадрів, виконали земства. Діяльність цих кредитних установ допомагала жителям губернії сплачувати різноманітні податки, сприяла накопиченню та заощадженню своїх коштів.

Література:

1. Адрес-календарь Бессарабской губернии на 1911г. / [под. ред. Б.А. Топиро]. – Кишинёв: Губернская типография, [1911]. – 545 с.

2. Адрес-календарь Бессарабской губернии 1914 г. / [под. ред. Б.А. Топиро]. – Кишинёв: Губернская типография, [1914]. – 538 с.

3. Вся Россия. Русская книга промышленности, торговли, сельского хазяйства и администрации // Адрес-календарь Российской империи. – М.: Издание А.В. Суворина, 1902. – С. 43-74

4. Економічна історія України : Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.].; відп. ред. В. А. Смолій. – [Т. 2.].– К.: НАН України. Інcтитут історії України. Ніка-Центр, 2011. – 696 с.

5. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 47. Аккерманская уездная земская управа – Оп. 1. – Спр. 10. Переписка с Бессарабской губернской земской управой об открытии в сёлах уезда ссудо-сберегательных товариществ и их состоянии в 1875-1905 гг., 418 арк.

6. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 47. Аккерманская уездная земская управа – Оп. 1. – Спр. 17. Устав ссудо-сберегательной кассы служащих по земству, учреждённой при уездной земской управе в 1882-1912 гг., 79 арк.

7. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 47. Аккерманская уездная земская управа – Оп. 1. – Спр. 38. Устав, положение от 16 июля 1895 г. и доклады земских управ об организации и деятельности кредитных товариществ России за 1902 г., 769 арк.

8. Комунальна установа «Ізмаїльський архів». – Ф. 47. Аккерманская уездная земская управа – Оп. 1. – Спр. 50. Статистические сведения о естественном движении населения, о состоянии животноводства, селькохозяйственном распределении земель, наличие фабрик и заводов и другие в разрезе волостей и сёл уезда за 1905 г., 343 арк.

9. Лебеденко О.М., Українське Подунав'я: минуле та сучане. Навч. посібник / О. М. Лебеденко, А.К. Тичина. – Одеса: Астропринт, 2002. – 208 с.

10. Південна Бессарабія ( кін. ХVIII – ХIХ ст.): навчально-методичний посібник / [Л.Ф. Циганенко, О.М. Лебеденко, А.В. Дізанова та ін.] ; під ред. Л.Ф. Циганенко. – Ізмаїл: СМИЛ, 2011. – 216 с. 11. Шевченко В.В. Організація функціювання банкірських установ Південної України (XIX - початок XX ст.). – [ Випуск XV]. – С. 189-192 // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. / [О.П. Реєнт, О. О. Крижановська та ін.]. – К.: НАН України. Інститут історії України, 2010. – 305 c. 12. Шемяков Д.Е. Очерки экономической истории Бессарабии эпохи империализма / Дмитрий Єгорович Шемяков. – Кишинев: Штиинца, 1980. – 252 с.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Церковна Віра Георгієвна.