Із 5 млн. українців, що проживають у західній діаспорі, 2 млн. мешкають у США, причому більшість з них народилася на чужині. Українці та американці українського походження (понад 90%) зосереджені переважно в Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Пітсбургу, Детройті, Клівленді та інших містах. За чисельністю українці посідають 21 місце серед етнічних груп цієї багатонаціональної держави.

Українські імена зустрічаються навіть серед першопроходців Нового Світу. Так, ще в першій чверті XVII ст. на одному з кораблів Дж. Сміта, що прибилися до берегів Америки, лікарем служив якийсь Лаврентій Богун. В історію США увійшов і генерал Василь Турчин – командир однієї з бригад Північної армії під час громадянської війни 1861-1865 рр.

Офіційно першим українським емігрантом вважається Агапій Гончаренко, чернець Києво-Печерської лаври, який 1 січня 1865 р. прибув до Бостона.

Перші українські поселенці прибували не тільки зі сходу з Європи, але й з заходу – через Сибір та Аляску. То були українські козаки, які у складі російських експедицій освоювали ці суворі краї. Вже наприкінці 60-х років XIX ст. на Алясці та Алеутських островах налічувалося близько 20 тис. українців.

Широкого розмаху прибуття українських емігрантів до США набрало на початку 90-х років минулого століття.

Після другої світової війни в середовищі українських іммігрантів збільшилася частка представників інтелігенції, вчених, митців. В 1965 р. там працювали вже 1200 українських лікарів, 700 інженерів, 150 адвокатів, майже 2000 учителів, 250 професорів у коледжах та університетах і т. д. Крім того, значна кількість українців займалася бізнесом.

За даними перепису 1970 р., українці посідали передостаннє місце серед представників етнічних груп США – вихідців із Східної Європи та їх нащадків (євреїв, росіян, угорців, сербів, хорватів, литовців, латишів, чехів, словаків, поляків) – за питомою вагою в адміністративно-управлінському персоналі.

Українська діаспора завжди дбала про навчання дітей української мови, ознайомлення нових поколінь з історією та культурою їх батьків і дідів. В ряді університетських центрів (Гарвардський, Іллінойський, Нью-йоркський та ін.) нині є можливість одержати диплом фахівця з української мови.

У 1968 р. при Гарвардському університеті для молоді відкрився Український науковий інститут, фундатором якого був наш земляк, академік, професор О. Пріцак. В 1991 р. він очолив й новостворений Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України.

Про велику роль, яку відіграє суспільно-політична діяльність американських українців, свідчить їх реальний вплив на формування політики Білого дому. Посідаючи відповідальні посади, наприклад, у Бюро з прав людини держдепартаменту, Гельсінській комісії конгресу, вони часто вперше знайомили американців з життям на Україні. Існує навіть українське лобі у Конгресі. Надзвичайним і Повноважним послом США в Україні донедавна працював американець українського походження Р.Г. Попадюк, якого у 1991 р. Інститут України в Америці визнав українцем року.

В Канаді українська етнічна група налічує приблизно 1 млн. чоловік. Найбільше канадців українського походження живе в провінціях Онтаріо, Альберта й Манітоба. Українці зайняті практично в усіх галузях економіки, науки і культури. За професією – найбільше службовців; на 2-му місці – юристи, лікарі, вчителі; працівники промисловості посідають 3-тє місце.

Масове переселення українців до цієї країни почалося наприкінці XIX ст. Відомі й найперші переселенці: Іван Пилипів та Василь Єленяк, мешканці с. Небилів на Галичині. Вони ступили на канадську землю 7 вересня 1891 р. Услід за ними із Східної Галичини та Північної Буковини за океан у пошуках кращої долі відправились десятки тисяч селян.

Як і в США, тут працює значна кількість суботніх і так званих «річних» шкіл. Крім того, є можливість вивчати українську мову в загальноосвітніх школах, що роблять майже 10 тис. учнів.

Говорячи про українську громаду в Канаді, хотілося б звернути увагу на таку деталь. Якщо 50 років тому, коли українці жили переважно на фермах, шлюби були однонаціональними, то тепер 75% українців живе в містах, і дві третини молодих людей українського походження беруть шлюб з представниками інших національностей.

Українською мовою в переважній більшості змішаних родин не розмовляють.

На думку директора Українського центру в Едмонтоні А. Петришина, нині тільки 20-25% українських канадців користуються українською мовою, причому переважно це люди старшого віку – перше чи друге покоління. Представники третього, четвертого і п’ятого покоління розмовляють англійською мовою, хоча пам’ятають про своє українське походження. До українських церков ходить менше половини українських канадців. Напрошується висновок, що рано чи пізно українці повністю розчиняться в англофранкомовній Канаді. Однак, водночас із асиміляційним процесом відбувається відродження національного життя, відчутний поштовх якому дало проголошення державної незалежності України.

Аналізуючи суспільно-політичне життя українців у Канаді, слід підкреслити, що більшість українських політичних, громадських і культурних організацій, церков об’єднані в національну координаційну раду – Конгрес українців Канади (раніше називався Комітет українців Канади).

У Канаді діють також виконавчі комітети Світового конгресу вільних українців (СКВУ), що об’єднує багато українських осередків на Заході. Українці відіграють не останню роль у політичному житті Канади: ще в 1907 р. був обраний перший війт-українець, в 1913 р. – перший член Законодавчої палати, в 1925 р. – перший член федерального парламенту в Оттаві. Українці обиралися мерами Едмонтона та Вінніпега. Близько 100 наших земляків обиралися до провінційних законодавчих органів, майже З0 – були членами федерального парламенту, 5 – сенаторами, 10 з них – призначалися міністрами. Тимчасовим повіреним у справах Канади в Україні був Гайовський, а генерал-губернатором Канади нині є Раймон (Роман) Гнатишин – обидва українського походження.

Незаперечним є внесок канадських українців у розвиток світової культури. Наприклад, чотири прекрасні панно українця Курилика не лише прикрашають інтер’єр канадського парламенту, а й символізують творчу силу українського селянина, який перетворив хащі на родючі землі, які годують хлібом не тільки канадців, а й населення інших держав. В Україні відома ґрунтовна праця професора історії та політології Йоркського університету в Торонто О. Субтельного «Україна. Історія». У 70—80-х роках в канадських університетах дедалі активніше проводилися українознавчі дослідження і була опублікована англомовна “Енциклопедія України”, створена на основі 10-томної праці В. Кубійовича.

Традиційно-побутова культура українців Американського континенту зберігається головним чином у сфері релігійної обрядовості – у храмових святах, на які запрошуються родичі та знайомі, хрестинах, різдвяних і великодніх урочистостях тощо. Серед фермерів існують гуртки мистецької самодіяльності. У містах влаштовуються виставки традиційного мистецтва – вишивок, кераміки, народних страв, писанок. Зростає кількість бібліотек, картинних галерей, музеїв. Серед останніх можна назвати український музей у Нью-Йорку, Село спадщини української культури в Едмонтоні (Канада), Український музей Канади у Саскатуні. Збудовано пам’ятники видатним діячам української культури – Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку, Василю Стефанику та ін. Деякі із них, поруч з монументальними роботами канадського українця Л. Молодожанина, створені українськими митцями.

Велику культурно-освітню роботу проводять Осередок української культури та освіти у Вінніпезі, культурні центри у Чикаго та інших містах США і Канади. Важливу роль у житті українців Америки відіграють також численні українські мистецькі фестивалі.

Україністика викладається у 28 університетах та коледжах США та у 12 університетах Канади. У Карлтонському університеті (Оттава) працює Інститут східноєвропейських студій, у Торонто – редакція англомовної енциклопедії України. Ґрунтовні дослідження проводяться Гарвардським інститутом українських досліджень (США), Канадським інститутом україністики (Едмонтон), Науковим товариством ім. Т. Г. Шевченка, яке має відділення в ряді країн (ФРН, Франція та ін.), Українською вільною Академією наук та іншими закладами.

У Мексиці перші групи українців з’явилися після другої світової війни. Точних даних про їх кількість не публікується. Відомо лише, що переважна більшість живе в столиці країни.

Література:

1. Євтух В.Б. Українська діаспора: шляхи формування та сучасні процеси // Український географічний журнал. – 1993. №1. – С.53-57.

2. Заставний Ф.Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах. – Львів: Світ, 1991.

3. Зігалов В., Довер О. Українці вдома і в світі. Основні етапи демографічної історії українського народу // Дзвін. – 1993. – №4-6.

4. Ігнатов В.О., Школьняк В.М. Українська діаспора: проблеми і перспективи // Філос. і соціол. думка. – 1991. – №10. – С.8-17.

5. Історія української еміграції. Навч. посібник / Б.Д. Лановик, Р.Т.Гром’як, М.В.Троф’як та ін. – К.: “Вища школа”, 1997.

6. Тощенко Ж.Т., Чаптыкова Т.И. Диаспора как объект социологического исследования // Социологические исследования. – 1996. – №12. – С. 36-42.

7. Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. – К., 1999.

8. Українські поселення: Довідник. – Нью-Йорк, 1980.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент, начальник кафедри іноземних мов та гуманітарних наук Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, Томіленко Андрій Григорович.