СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПОЛІЩУКІВ – ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

Минають роки, але неминучими залишаються наслідки Чорнобильської катастрофи. Їх оцінка здійснюється у різних вимірах: економічні втрати, екологічне забруднення території, кількість потерпілого населення, медичні, генетичні, психологічні та соціальні зміни.

Аварія спричинила до масштабних організованих переселень та стихійних міграцій поліщуків із звичного ля них природного середовища у інші за природно - кліматичними особливостями регіони України. Кількість переселенців з уражених територій тільки за приблизними підрахунками становить понад 100 тисяч осіб. Основна маса потерпілих від аварії поліщуків розселена у Київській та Житомирській областях. Значний відсоток становлять і переселенці у Волинській, Кіровоградській, Харківській, Сумській, Тернопільській, Вінницькій та інших областях [3, с. 45].

Внаслідок переселення відбулися різні трансформаційні процеси, що вплинули на звичний спосіб життя та соціальне самопочуття постраждалих людей.

Особливістю індивідуальної та суспільної свідомості постраждалих є укорінений „синдром жертви”. Ці люди не забувають про катастрофу, не вірять у суттєву ліквідацію наслідків, визнають себе та своїх дітей жертвами на все життя, мають підвищений рівень тривожності, низький матеріальний стан, високий рівень зневіри в людях, у власних силах та кращому
майбутньому [4, с. 128].

Соціально – побутові орієнтації цих людей характеризуються цілою низкою парадоксів. Це незадоволеність владою та повна особиста пасивність, що поєднана з орієнтацією на довічне утримання держави, висока стурбованість станом здоров’я, яка не підкріплюється дотриманням елементарних санітарно – гігієнічних норм, схильність до перебільшення, постійне нарікання на згубність чорнобильського фактора та відсутність бажання змінити ситуацію.

Позбавлені близького оточення, самотні і безпорадні, у холодних помешканнях, особливо люди похилого віку, вони почуваються цілком забутими. Більшість з них запевняють, що готові повернутися назад, до своїх осель, навіть за умови небезпеки для життя.

Негативні враження та почуття дискомфорту у переселенців не зрідка посилюється через невдало обрані місця для зведення переселенських будинків [3, с.50].

При переселенні часто ігнорувався принцип компактності, внаслідок чого руйнувалися сільські громади, що формувались упродовж століть, розпорошувалася рідня, а в місцях нової дислокації переселенців часто зосереджувалися люди переважно похилого віку. Все це негативно позначилося на структурі сільських громад, стало додатковим чинником, що ускладнював соціально – психологічні адаптаційні процеси у середовищі переселенців [3, с.49].

Оскільки житло будувалося швидкими темпами воно було низької якості, а інколи і взагалі непридатне для проживання. Вселяли у недобудовані будинки у яких протікала стеля, завалювалися стіни, був непридатний водогін.

Траплялися випадки коли житло не було здано в експлуатацію, а людей в нього поселяли, доводилося жити у під’їздах.

Не своєчасно виконувались радіаційні дослідження місць для будівництва та обстеження будівельних майданчиків, в результаті, траплялися селища, що були розміщенні на ділянках з підвищеним рівнем радіаційного забруднення.

У окремих селах переселенський житловий масив виникав на засміченій і заболоченій околиці села, поверхню якої було підсушено завезеним піском. Звідси і нарікання переселенців на низьку родючість ґрунтів, на сирість помешкань.

Подекуди під переселенську забудову потрапили місця поховань. Траплялися випадки коли в один будинок заселяли декілька сімей. Літні люди за довгі роки звикли жити у дерев’яних будинках, тому важко було звикнути до цегляно – бетонних поверхівок.

Часто, крім помешкань, для переселенців інфраструктури не було передбачено, все знаходилося у „старих” селах – магазини, школа, медпункт.

Так, у селищі Вільча – 2 Вовчанського району Харківської області, куди переселилися жителі селища Вільча Поліського району, в зв’язку із зменшенням обсягів фінансування було припинено будівництво об’єктів соціально – побутового та виробничого призначення. Серед них: лікувально – діагностичний центр, фізкультурно – оздоровчий комплекс, інтернат для людей похилого віку, центр дозвілля молоді, церква, виробничо – побутовий комплекс, ковбасний цех, цех м’ясо – рослинних консервів, теплиця, три корівники [2].

Не в повній мірі було враховано особливості побуту поліщуків: вони втратили можливість вести традиційне для них землеробство, займатися рибальством, збиранням грибів та ягід у лісах.

Зміна обстановки, невлаштованість, породили серйозну психологічну напругу як серед переселенців, так і в стосунках між ними і місцевим населенням. У переселенців на нових місцях проживання виникали проблеми у зв’язку з тим, що їх інтереси вступали в суперечність з інтересами інших груп населення та місцевими елітами, що не сприяло їх успішній адаптації на новому місці.

Часто місцеве населення неприязно, а інколи й озлоблено, зустрічало переселенців, вважаючи, що вони відібрали у них житло та робочі місця, звинувачували у своїх матеріальних труднощах, заздрячи пільгам, особливо житлу. Чорнобильський психологічний стрес призвів до збільшення споживання алкоголю [1, с. 140].

За умов економічної кризи, промислово – продуктових дефіцитів, браку робочих місць, помітним було привілейоване становище переселенців, що викликало дрібні соціально – побутові конфлікти з місцевим населення. Це посилювало ностальгічні почуття за малою Батьківщиною.

Великою проблемою для багатьох переселенців стала необхідність доводити свою належність до ліквідаторів чи постраждалих. Після аварії багатьом переселенцям видали посвідчення, що надавало статус ліквідатора, а через певний час їх забрали для перереєстрації. Коли ж видали нове, то воно свідчило про статус потерпілого. Тож на згадку лишилися лише медалі, які видавалися з ліквідаторським посвідченням.

Найбільшу тривогу та відчуття безпорадності викликає у переселенців погіршення здоров’я. Обурює те, що ліки доводиться купувати за власні кошти, деякі лікарські препарати, якими повинен бути забезпечений кожен ліквідатор, відсутні. Переселенці зневірилися у реальності допомоги від держави, тому кожен намагається як уміє сам зарадити своїй біді.

Депресивні стани, емоційний страх, характерні не лише людям старшого віку, а й середнього, навіть школярам. Від людей, які залишили рідні домівки і живуть на чужині, можна почути. що місцеві школярі їхніх дітей прозивають „чорнобильцями”, а тому, як вони говорять, краще повернутися назад, ніж носити таке „клеймо”.

Таким чином, Чорнобильська катастрофа призвела до відчутної деформації способу життя мільйонів людей та стала причиною соціальної та психологічної дезадаптації.

Література:

1. Барановська Н.П. Вплив Чорнобильської катастрофи на трансформаційні процеси у суспільстві / Барановська Н.П. // Український історичний журнал. – 2011. - № 2. – С. 140.

2. Записано автором 07.04.2012 р. від Броніслава Андрієвського, 1937 р.н. переселенця з смт Поліське.

3. Скрипник Г. До проблеми етнокультурної та соціально – психологічної адаптації поліщуків – переселенців./ Ганна Скрипник // Древляни. Збірник статей матеріалів з історії та культури Поліського краю. – Випуск 1. – Львів, 1996. – С. 45 - 49.

4. 20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки і перспективи / Верховна Рада України – К.: Парламентське вид – во, 2006. – С. 128.