Про Формування усно-мовленнєвої комунікативної компетенції у студентів технічних ВНЗ

Сьогодні Європа перебуває в пошуках нових цінностей, що пов'язані із взаєморозумінням, співробітництвом, згодою, прагненням створити полікультурну, полілінгвістичну й поліетнічну Європу. У реалізації зазначених цінностей певне місце відведено новій генерації студентів. Їх підготовка відбувається в новій історичній реальності – єдиному європейському освітньому просторі.

Розширення співробітництва України з іншими державами на політичному та економічному рівнях вимагає підготовки висококваліфікованих спеціалістів не лише в окремих галузях, а й здатних орієнтуватися в діловому світі. На сьогодні вимоги сучасності до фахівців підвищуються з кожним роком і включають не лише високий рівень знань та вмінь за фахом, але й володіння іноземною мовою. Це пов'язано з тим фактом, що сучасний фахівець отримує нову фахову інформацію через іноземні джерела. Сьогодні вивчення іноземних мов сприяє реалізації таких напрямків професійної діяльності, як ознайомлення з новітніми технологіями, науковими гіпотезами і тенденціями, видатними інноваціями в галузі техніки; встановлення контактів з іноземними фірмами, підприємствами, навчальними закладами; підвищення рівня професійної компетенції фахівців. Володіння іноземною мовою вже є не ознакою престижу, а потребою сучасного фахівця. [1].

Новий національний стандарт вивчення англійської мови заснований на таких ключових поняттях, як спілкування, культура, мотивація та інтерактивність [2].

Провідною метою навчання іноземної мови на „пороговому” рівні визнають формування комунікативної компетенції, що має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну.

Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає питання: які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається.

Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту.

Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни мови, що вивчається. А це підводить нас до необхідності формування соціокультурної компетенції. Набуття соціокультурної компетенції не зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує весь процес навчання іноземної мови.

Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріалах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.

Тобто, ми повинні чітко усвідомлювати, що сьогодні пріоритетним завданням в навчанні іноземної мови має бути  розвиток комунікативної компетенції студентів до рівня, який дозволяє спілкуватися з носіями мови  не тільки в ситуаціях повсякденного спілкування, а також і в фаховій сфері, та під час ділової бесіди. І важливість такого завдання повинні усвідомлювати не тільки викладачі, а і самі студенти, підготовка яких має відповідати вимогам сьогодення.

Але постає питання, наскільки наші студенти готові до таких вимог, чи готові вони до того, що отримання вищої освіти передбачає не тільки оволодіння професійними знаннями, а і усвідомлення того, що кваліфікований спеціаліст з вищою освітою повинен  бути готовий до  спілкування з колегами з інших країн, повинен цікавитись новими досягненнями в своїй галузі, використовуючи не тільки вітчизняні джерела інформації, а й  аналізуючи статті в закордонних фахових журналах.

З дослідницькою метою мною було проведено анонімне опитування студентів НТУ « КПІ», завданням якого було визначити: чи мають студенти достатньо практики спілкування, чи готові вони до спілкування з однолітками з інших країн,  та які засоби вони б обрали для підвищення свого рівня володіння мовою, і з якою метою вони спілкуються. В опитуванні взяло участь 63 респондента, була охоплена студентська молодь 3-5 курсів навчання.

Перше запропоноване для відповіді питання звучало так:

1 питання: Як часто Ви спілкуєтесь іноземною мовою:

Було запропоновано 3 варіанти відповіді: часто, лише на заняттях, взагалі не маю практики спілкування.

Отримані дані свідчать про те, що студенти в переважній більшості мають практику спілкування лише на заняттях – це 68,25%. Тобто, поза університетом ці студенти взагалі не спілкуються іноземною мовою, тому що не мають потреби або не мають достатніх навичок, щоб перенести спілкування іноземною мовою в повсякденне життя. А 11,1% студентів взагалі не мають практики спілкування. Це досить високий відсоток і вказує  він на ту кількість студентів, які взагалі не залучені у вивченні іноземної мови. Завданням, що стоїть перед нами, як перед викладачами – це, щоб принаймні 70% студентів відносили себе до категорії тих, що часто спілкуються іноземною мовою. Також слід зазначити, опитування виявило, що, часто спілкуються студенти 3 курсу - це 30% у порівнянні із студентами 5-го курсу – 15,79%, і  серед студентів 3-го курсу взагалі не має таких, які взагалі не спілкуються  іноземною мовою. Ці дані говорять про те, що студенти 3-го курсу вже усвідомлюють необхідність знань іноземної мови і прагнуть застосовувати свої знання на практиці, тому що якраз в  період навчання в школі цих студентів змінилось ставлення до вивчення іноземної  мови, як до одного з пріоритетних предметів. І ми повинні підтримувати цей напрямок і таке ставлення.

Як логічне продовження першого питання я поцікавилась, чи хотіли б Ви спілкуватись іноземною мовою частіше і запропонувала відповіді: так, або ні, не маю потреби.    Дані по відповідях на це питання повинні показати наскільки у студентів є бажання спілкуватись іноземною  мовою. Як ми знаємо, мотивація є найбільш безперечним і  вивченим фактором успішності вивчення в цілому  і вивченні іноземної мови зокрема. Вона є пусковим механізмом будь-якої діяльності, чи то праця, спілкування чи пізнання [3].

2 питання: Чи хотіли б Ви спілкуватись частіше

З отриманих даних видно, що нажаль у студентів мотивація на дуже низькому рівні. Лише 19,05% дали  відповідь ТАК- вони  б хотіли спілкуватись частіше, але радує той факт, що у студентів 5-го курсу підвищився показник тих студентів, що хочуть частіше спілкуватись - це 26,32% у порівнянні із 3 курсом – 15%.

Ці дані заставляють замислитись над тим, чому студенти не хочуть застосовувати іноземну мову, з чим це пов’язано. На мою думку одним з варіантів відповідей на це питання може бути – мовленнєвий бар’єр, він виникає через усвідомлення недостатності своїх знань для висловлення думки і очікування негативної оцінки з боку слухачів. Для подолання цієї проблеми необхідно підвищувати рівень знань студентів до такого, щоб вони мали бажання і хотіли спілкуватись іноземною мовою.

Другим поясненням такого стану речей є те, що, нажаль, можливо   студенти мають дійсно  вузьке коло  для спілкування і відповідно не бачать великої потреби в цьому. Хоча слід зазначити, що якраз останніми роками ведеться активна робота по залученню студентської молоді до вивчення іноземної  мови – проводяться наукові студентські конференції англійською мовою, студенти мають можливість поїхати закордон на навчання  і працювати. Це має бути значним стимулом для підвищення рівня комунікативної компетенції.

Без усвідомлення того, для чого необхідно вивчати і застосовувати знання іноземної мови, позитивних результатів ми очікувати не можемо, як було зазначено вище, тому, відповідно, наступним питанням було:

Третє питання: Для чого Вам необхідна практика спілкування

Як ми бачимо, студенти 4-5 курсів ( це відповідно 62,5% та 68,42%), що вже мають певний досвід роботи на підприємствах, усвідомлюють: для того, щоб отримати більш високу посаду і вважатись дійсно кваліфікованим та високооплачуваним спеціалістом, потрібні знання та вміння спілкуватись іноземною  мовою.

В своєму досліджені я також поцікавилась, який спосіб підвищення рівня володіння мовою для студентів був би найприйнятнішим.

Четверте питанням опитування: Який спосіб підвищення рівня володіння мовою  ви б обрали?

* Визначені відсотки розраховувалися від загальної кількості отриманих  відповідей

Аналізуючи дані ми бачимо, що переважна більшість студентів ( 71,43%) віддали б перевагу відвідуванню  курсів. На другому місці йде перегляд фільмів іноземною мовою ( 34,92%) і лише на третьому місці - спілкування через SKYPE ( 31,75%). Ці дані цілком передбачувані. Багато  студентів, що мають бажання опанувати іноземною мовою глибше, відвідують курси навчання іноземної мови, що зараз користуються значним попитом. Відвідування курсів стимулює їх до самоорганізації і там здійснюється постійний контроль знань, що також стимулює учнів до навчання. Але це також свідчить про те, що на заняттях у навчальному закладі студенти не отримують того рівня знань, який би відповідав би їх потребам, і викладачам потрібно працювати над тим, щоб зацікавити студентів, залучити їх до активної співпраці. Це пріоритетні завдання, що мають стояти перед викладачами кафедри англійської  мови будь-якого закладу.

Як висновок можна зазначити, що на сучасному етапі розвитку вищої школи опанування іноземною мовою розглядається як надбання комунікативної компетенції на базі сформованої лінгвістичної компетенції. І повинні чітко усвідомлювати, що “Комунікативно-орієнтоване викладання мов має на меті не тільки дати учням практичні знання граматики та лексики мови, що вивчається, але також розвинути у них розуміння того, як відповідна мова використовується для спілкування” [1].

Література:

1. Н.Ф. Шаркова  Про Формування усно-мовленнєвої комунікативної компетенції у студентів технічних ВНЗ. http://vuzlib.com/content/view/531/94/

2. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К.: Райдуга, 1994. – С.8-10.

3.Зробок Н.М., Пономаренко Н.Г. Миколаївський державний аграрний університет РОЛЬ МОТИВАЦІЇ У ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ. http://intkonf.org/zrobok-nm-ponomarenko-ng-rol-motivatsiyi-u-vivchenni-inozemnoyi-movi/

4. Пуховська Л.П. Професійна підготовка вчителів у Західній Європі: спільність і розбіжності: Монографія. – К.: Вища школа, 1997. – 180 с.