ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ В УКРАЇНІ: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

З розвитком підприємницької діяльності зростає роль і значення екологічної оцінки та екологічного контролю для різних видів діяльності, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення [1, с. 296]. Одним із важливих засобів екологічної оцінки та екологічного контролю є екологічний аудит.

Дослідженням цього питання займалися О. Войтюк, У. Федуник, В. Борисова та ін.

Відповідно до ст. 1 закону України «Про екологічний аудит», екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту [2, Ст. 500].

Основними завданнями екологічного аудиту відповідно до законодавства та поглядів вчених є [2, Ст. 500; 3]: - обґрунтування екологічної стратегії і політики підприємства; - визначення пріоритетів при плануванні природоохоронної діяльності підприємства; - перевірка дотримання суб'єктом господарської діяльності природоохоронного законодавства; - розроблення рекомендацій щодо зниження ризику виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; - послуги, пов'язані з підвищенням ефективності регулювання впливів на навколишнє середовище; - послуги, пов'язані з розвитком системи виробничого екологічного моніторингу і управління; - розроблення рекомендацій і пропозицій з екологічної освіти персоналу; - консультування з питань природоохоронного законодавства, інформаційне обслуговування та інші послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 закону України «Про екологічний аудит», екологічний аудит в Україні може бути добровільним чи обов'язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту (ч. 2 ст. 12 закону України «Про екологічний аудит»).

Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності, крім визначених законом випадків; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 12 закону України «Про екологічний аудит») [2, Cт. 500]. Зважаючи на те, що останніми роками Україна і всі країни світової спільноти в цілому ввійшли в затяжну та глибоку екологічну кризу і подальше поглиблення цієї кризи змушує ураховувати екологічну складову господарської діяльності та ставити її в ряд основних пріоритетів економічного розвитку країн [4]. У зв’язку з цим екологічний аудит слід запровадити щодо всіх об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554 «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» [6]), незалежно від зазначених випадків.

Відповідно до ст. 20 закону України «Про екологічний аудит», результати екологічного аудиту подаються у формі звіту про екологічний аудит, який має містити: - загальні відомості про об'єкт та замовника екологічного аудиту; - підстави для проведення екологічного аудиту, його мету, завдання, програму та обсяг виконаних робіт; - відомості про виконавців екологічного аудиту;- перелік основних законодавчих актів та інших нормативних документів, для перевірки на відповідність яким проводився екологічний аудит;- характеристику фактичного стану об'єкта екологічного аудиту, включаючи оцінку ефективності та достатності його природоохоронної діяльності, систем екологічного управління, стану природоохоронного обладнання та споруд і т.д. (ч. 1). Звіт про екологічний аудит може містити рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених невідповідностей (ч. 2). Звіт про екологічний аудит є власністю його замовника і підставою для прийняття ним відповідних рішень (ч. 3). Висновки обов'язкового екологічного аудиту враховуються при визначенні умов приватизації об'єктів державної власності, що здійснюють діяльність, яка становить підвищену екологічну небезпеку, екологічного страхування об'єктів, що здійснюють таку діяльність, передачі або придбанні об'єктів у державну власність та в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 4) [2, Ст. 500]. Як бачимо, такі висновки мають не обов’язковий, а рекомендаційний характер.

У країнах ЄС, де використовуються стандарти ЕМАS (Environmental Management and Audit System), результати аудиту оформлюються у вигляді екологічної декларації, яка є обов’язковою для опублікування (одна з основних відмінностей від стандарту ISO 14001). Так, на сайтах міжнародних компаній на зразок Nokia, Sony Ericsson тощо можна отримати відкритий доступ до екологічних декларацій за кожним товаром. Така екологічна декларація містить інформацію про вплив на довкілля при розробці, виробництві та користуванні продуктом виробництва. В Україні екологічні декларації розробляють лише окремі підприємства. На думку О. Войтюк, екологічну декларацію слід складати в обов’язковому порядку для кожного виду продукції та надавати покупцю. Основними її елементами повинні бути: інформація про виробника (у тому числі щодо показників впливу на довкілля, інформація про товар (у тому числі вплив на довкілля при розробці, виробництві та на здоров’я людини при користуванні), інші показники, які стосуються виробничої охорони довкілля, екологічна політика підприємства (тобто якими екологічними стандартами керується підприємство у своїй діяльності, які природоохоронні заходи здійснює, розмір екологічного податку, інформація про економічні санкції, які були здійсненні по відношенню до нього), важливі зміни з часу подання попередньої декларації [5]. Тому слід врахувати досвід зарубіжних країн.

Для заохочення проведення екологічного аудиту підприємствами державі необхідно донести до керівництва важливість такої перевірки. Витрати на проведення цього аудиту повинні відшкодовуватись з бюджету [5].

Таким чином законодавство України про екологічний аудит потребує вдосконалення. Екологічний аудит слід запровадити щодо всіх об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

Науковий керівник: Троцька М. В.

Список використаних джерел:

1. Федуник У. Екологічний аудит: питання теорії і практики // Науковий вісник НЛТУ. – 2005. – Вип. 15.4. – С. 295-300.

2. Про екологічний аудит: закон України від 24.06.2004 № 1862-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 45. – Ст.500.

3. Борисова В.А. Екологічний аудит як механізм регулювання впливу на довкілля // Держава і регіони. – 2002. – № 4. – С. 44-49.

4. Брович О.С. Екологізація діяльності промислових підприємств регіону: сучасний стан, методичні підходи [Електронний ресурс] // Вісник Прикарпатського університету. Серія - Економіка. – 2008.   № 6. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua

5. Войтюк О. Екологічний аудит в Україні: здійснення конкретних заходів [Електронний ресурс] // Відповідальна економіка (науково-популярний альманах). – 2011. – Вип. 3. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vide/2011_3/

6. Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/554-95-п