ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОГОВОРУ В ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Договір – одна за найдавніших правових конструкцій. В повному розгорнутому вигляді вчення про договір було сформовано ще римськими цивілістами. Моделюючими елементами договору на той час були: узгоджене волевиявлення його учасників; правосуб’єктність сторін; предмет, передбачений законом; дотримання форми договору. Як відомо, рецепція римського права торкнулася всієї Європи і за багато століть не знала кардинальних змін. Проте, договір не статична, а така що підлягає певним змінам та постійно розвивається конструкція. Найбільш досліджена категорія договору в цивільному праві. В кожній галузі права, тим не менш, конструкція договору, яка є одним з показником техніко-юридичного рівня розвитку галузі, має свої особливості [4, c. 18].

Проблеми договірного права досліджувало багато юристів-науковців, серед них Р. Халфіна, О. Іоффе, О. Красавчиков, господарський договір досліджували, зокрема, В. Луць, О. Вінник, Н. Дзера, В. Щербина. Але всі дослідження мають здебільшого теоретичний характер, і лише в окремих аспектах враховують здобутки практики.

У своїх працях В.С. Щербина зазначає, що господарський договір – це домовленість суб’єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання [3, c. 76]. Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст.180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства [1].

Господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди, підряду на капітальне будівництво, у сфері здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності). Характерною особливістю господарських договорів є предмет господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами й іншими учасниками господарювання. За допомогою договору здійснюється обмін товарів (результатів господарської діяльності) на грошовий чи інший еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється господарська інфраструктура, оформлюються організаційні зв’язки між учасниками відносин у сфері господарювання [5, c. 91]. Проте, кінцевим етапом здійснення будь-якої господарської діяльності є реалізація її результатів, що набувають товарної форми. Тому значна частина господарських договорів спрямовується на нормування комерційних товарообмінних операцій, які проводяться в межах виробничого ринку. Загальні засади цивільного законодавства спрямовані на задоволення потреб суто цивільного (побутового) обороту, відповідно на забезпечення реалізації виключно приватних інтересів його учасників. Це означає, що традиційний набір засобів цивільно-правового регулювання не здатен повною мірою забезпечити досягнення очікуваних результатів у царині господарювання [3, c. 116].

Господарський договір є правовою формою взаємовідносин господарюючих суб’єктів між собою, визначає їх майнові обов’язки і направлений на досягнення певного результату ведення господарства. В організації ділових угод головне місце займає класичний договір, який чітко фіксує домовленості і визначає санкції за їх невиконання. Жодних усних домовленостей не зафіксованих в тексті договору, класичний договір не визнає. Тому при характеристиці господарського договору необхідно враховувати і загальні категорії цивільно-правового договору, і особливі ознаки, відображені в господарському законодавстві [5, c. 134].

Слід відзначити, що стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов’язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов’язково має відповідати цьому замовленню. В теорії такі договори визначаються як плановані [5, c. 156].

А.І. Кубах до особливих ознак господарського договору відносить: тісний зв’язок із плановим процесом учасників господарських відносин; поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів; обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів; можливість відступу від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів) [2, c. 36].

Таким чином, можемо зробити висновок, що господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв’язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов’язання. Йому притаманний особливий суб’єктивний склад, специфіка діяльності суб’єктів господарювання, а також предмет і мета, для досягнення якої укладається цей договір.

Література:

1. Господарський кодекс України: від 16.01.2003 р., № 436-IV // ВВР України. – 2003. – №№ 18, 19–20, 21–22. – Ст. 144.

2. Кубах А. І. Господарське законодавство: навч. посіб. / А. І. Кубах – Х.: ХНАМГ, 2007. – 196 с.

3. Щербина В. С. Господарське право: підручник / В. С. Щербина. – 2-е вид., перероб. і доп. – К: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.

4. Брагинский М.И. Договорное право: Кн. 1/ Общие положения / М.И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М.: СТАТУТ, 2000. – 295 с.

5. Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении / Р. О. Халфина. – М.: Юрид. Лит., 1974. – 351 с.