ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ: ДОКТРИНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Однією з найпоширеніших підстав виникнення господарських зобов'язань є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин. Договір як правова форма найбільш відповідає ринковим відносинам і є універсальною формою фіксування товарно-грошових відносин.

Проблеми договірного права досліджувало багато юристів-науковців, серед них Р. Халфіна, О. Іоффе, О. Красавчиков, господарський договір досліджували, зокрема, В. Луць, О. Вінник, Н. Дзера, В. Щербина. В даному дослідженні ми спробуємо проаналізувати основні доктринальні положення та сформувати най більш узагальнене поняття господарського договору.

Поняття «господарський договір» законодавством України не визначене. Стаття 173 Господарського кодексу (далі – ГК) України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання – ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів [1]. Таким чином, у правознавстві категорія господарського договору є спірною.

В загальному, поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать: особливий суб'єктний склад, зміст договору, його предмет та істотні умови; спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин; тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним і комунальним; поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів; обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів та загальногосподарських інтересів [4, c. 301].

В радянській юридичній (зазвичай цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими [5, c. 37]. Проте, прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: порядку укладення, зміни та розірвання договорів; вимог до форми і змісту таких договорів; способів забезпечення виконання договірних зобов'язань; порядку захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань [3, c. 196].

На даному етапі розвитку господарської доктрини не існує єдиної думки щодо теорії договору, яка найбільшою мірою відповідає сутності та значенню такого інституту в господарському праві. О. Беляневич пропонує розглядати господарський договір як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язання між суб’єктами господарювання, суб’єктами організаційно-господарських повноважень, негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності [3, c. 215].

Господарський договір є збірним (узагальнюючим) поняттям, до якого відносяться різні договірні типи (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди, підряду на капітальне будівництво, у сфері здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності). Характерною особливістю господарських договорів є предмет господарсько-правового регулювання відносин, що виникають у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами й іншими учасниками господарювання. За допомогою договору здійснюється обмін товарів (результатів господарської діяльності) на грошовий чи інший еквівалент; формується майнова основа господарювання; створюється господарська інфраструктура, оформлюються організаційні зв’язки між учасниками відносин у сфері господарювання [6, c. 207]. Проте, кінцевим етапом здійснення будь-якої господарської діяльності є реалізація її результатів, що набувають товарної форми. Тому значна частина господарських договорів спрямовується на нормування комерційних товарообмінних операцій, які проводяться в межах виробничого ринку [4, c. 307].

Господарський договір завжди укладається з господарською метою, застосовуються окремі правила щодо підстав його укладення і змісту. Особливостями господарського договору можна вважати те, що спори, які виникають при укладенні, виконанні та розірванні таких договорів вирішуються як правило в порядку господарського судочинства (ст. 12 Господарського процесуального кодексу України), а не судами загальної юрисдикції, що характерне для цивільних договорів [2].

Таким чином, господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу; він укладається між суб'єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома такими особами і не господарюючою юридичною особою з приводу чи у зв'язку зі здійсненням ними господарської (зокрема підприємницької) діяльності.

Література:

1. Господарський кодекс України // ВВР України. – 2003. – №№ 18, 19–20, 21–22. – Ст. 144.

2. Господарський процесуальний кодекс України // ВВР України. – 1992. - №6. – Ст. 56.

3. Беляневич О.А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти). – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.

4. Дзера О.В. Договірне право України (загальна частина): навч. посіб.. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 896 с.

5. Мілаш В. Про розвиток господарсько-правового регулювання договірних відносин // Підприємництво, господарство і право. – 2007. - №5. – с. 37.

6. Щербина В. С. Господарське право: підручник / В. С. Щербина. – 2-е вид., перероб. і доп. – К: Юрінком Інтер, 2005. – 592 с.