ДО ПИТАННЯ ВИДІЛЕННЯ КРИТЕРІЇВ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЛІЦЕНЗУВАННЮ

Ліцензування є одним із заходів державного регулювання господарських відносин в Україні, воно є своєрідним превентивним заходом і служить для запобігання негативним наслідкам діяльності монопольних організацій, захисту найважливіших сфер життя, внутрішнього ринку та національних інтересів [4]. Основним законодавчим актом у цій сфері є Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності N 1775-III, від 01.06.2000 [3] (далі – Закон про ліцензування). Одним із недоліків цього акту є те, що в ньому залишилися невизначеними критерії, відповідно до яких ту чи іншу діяльність може ліцензувати держава. В рамках програми економічних реформ на 2010-2014 Президент України Віктор Янукович пообіцяв «законодавчо закріпити критерії, на підставі яких ухвалюється рішення про введення ліцензування того або іншого виду діяльності» [6], що підкреслює актуальність тематики.

Дослідженням цього питання займалися Шпомер А.І., Пальчук П.М., Васильєва С.Т. та ін.

Відповідно до статті 3 Закону про ліцензування основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною першою статті 9 цього Закону; встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом [3].

Як бачимо, єдиний, не надто досконалий та нормативно закріплений критерій щодо доцільності ліцензування того чи іншого виду діяльності закріплений як принцип. Відсутність в Законі України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” критеріїв щодо видів діяльності, які потребують ліцензування, може призвести до масового поповнення переліку видів діяльності, які ліцензуватимуться відповідно до ст. 9 Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Р. Кармазін вважає за доцільне за доцільне запропонувати внести зміни до ст. 8 Закону “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, де йдеться про ліцензійні умови, й визначити, що вони мають визначати конкретні прояви небезпек в зв’язку з якими цей вид діяльності має ліцензуватися. Таке регулювання можна розглядати як створення певного механізму реалізації принципу, закріпленого в абзаці 2 ч. 1 ст. 3 Закону про захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. При відсутності таких норм у ліцензійних умовах можна ставити питання про виключення цього виду діяльності з переліку ліцензованих видів діяльності, оскільки він не відповідає принципам, закріпленим у Законі. [1].

Проте критерії ліцензування підприємницької діяльності були визначені Концепцією розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами . У Концепції закріплено положення, відповідно до якого регулюванню мають підлягати тільки ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище, безпеку держави [5].

Розглядаючи такий критерій, як надприбутковий характер господарської діяльності, П.М. Пальчук зазначає, що він не має застосовуватись у відносинах ліцензування, хоча діяльність підприємців у цій сфері повинна бути предметом посиленого контролю уповноважених державою органів. Тож у Законі про ліцензування слід зафіксувати, що види діяльності, які в цілому або в певній частині контролюються відповідними державними органами, не ліцензуються [7].

Отже, досліджуючи критерії ліцензування, слід вказати, що ліцензуванню підлягає господарська діяльність, яка впливає на навколишнє природне середовище, здоров’я громадян, державну безпеку. Тобто ліцензуванню мають підлягати тільки види діяльності, безконтрольність здійснення яких може заподіяти шкоду правам та інтересам громадян, національній, державній та громадській безпеці, включаючи екологічну безпеку [5].

Проектом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, та кількості контролюючих органів» № 6351 від 28.04.2010 пропонувалося доповнити статтю 3 Закону про ліцензування новою частиною другою такого змісту: «Ліцензування окремого виду господарської діяльності запроваджується відповідно до визначених цією статтею принципів у разі, якщо такий вид господарської діяльності або становить підвищену небезпеку для життя, здоров'я, конституційних прав та свобод громадян чи навколишнього середовища, чи безпеки держави, чи моральних засад суспільства, або пов'язаний з доступом до природних чи інших обмежених ресурсів».

Відповідно до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 9654 від 27.12.2011 основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного переліку певних видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; встановлення єдиного порядку ліцензування та переліку видів господарської діяльності та визначення певних видів господарської діяльності, порядок ліцензування яких встановлюється спеціальними законами, які регулюють відносини у відповідних сферах діяльності; забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб’єктів господарювання.

Ліцензування виду господарської діяльності запроваджується лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання цього виду господарської діяльності, якщо така діяльність стосується використання обмежених природних ресурсів та/або може становити загрозу життю чи здоров’ю людей, безпеці держави, навколишньому природному середовищу, національним інтересам, і ліцензування такої діяльності може фактично запобігти цим загрозам (ст. 3 проекту) [2]. Якщо порівняти із положеннями попереднього проекту, то критерії майже тотожні, але в останніх ліцензування виду господарської діяльності запроваджується лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання цього виду господарської діяльності.

Як бачимо, законопроекти акцентують увагу на наступних критеріях:

1. вид діяльності становить істотну загрозу для суспільної безпеки (у сфері захисту життя, здоров'я, конституційних прав та свобод громадян чи навколишнього середовища, безпеки держави чи моральних засад суспільства). В цьому випадку ліцензування використовується для засвідчення наявності у суб'єкта господарювання спеціальних ресурсів, процесів, навичок, необхідних для безпечного виконання виду діяльності або свідомого обмеження морально сумнівного / суспільно небезпечного виду діяльності з метою спрощення контролю за його здійсненням [8] (наприклад, розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин; культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, медична практика тощо) [3];

2. вид діяльності пов'язаний з доступом до обмежених ресурсів (при­родних ресурсів, штучних ресурсів). У цьому випадку ліцензування викорис­товується для того, щоб або обмежити кількість учасників та зберегти темпи відтворення ресурсів (лісові угіддя, риба тощо), або стягувати на користь держави ренту від використання кінцевого ресурсу (корисні копалини) [3] .

Проте наведений перелік підстав частково має суперечливий характер. Так, передбачено, що ліцензування окремого виду господарської діяльності запроваджується у разі, якщо такий вид діяльності становить підвищену небезпеку для конституційних прав громадян чи моральних засад суспільства. Разом з тим, положення про «підвищену небезпеку для конституційних прав та свобод громадян» може мати достатньо широке та спірне тлумачення, а поняття «моральні засади суспільства», , взагалі відноситься до оціночної категорії, до того ж не має чіткого визначення у законодавстві (стосується першого законопроекту).

Тому доцільно звернутися до відповідного досвіду Російської Федерації. Відповідно до Федерального Закону РФ «Про ліцензування окремих видів діяльності від 04.05.2011 N 99-ФЗ 1. Ліцензування окремих видів діяльності здійснюється з метою запобігання шкоди правам, законним інтересам, життю або здоров'ю громадян, навколишньому середовищу, об'єктам культурної спадщини (пам'ятках історії та культури) народів Російської Федерації, оборони і безпеки держави, можливість нанесення якого пов'язана із здійсненням юридичними особами та індивідуальними підприємцями окремих видів діяльності. Здійснення ліцензування окремих видів діяльності у інших цілях не допускається.

Завданнями ліцензування окремих видів діяльності є попередження, виявлення та припинення порушень юридичною особою, його керівником та іншими посадовими особами, індивідуальним підприємцем, його уповноваженими представниками (далі - юридична особа, індивідуальний підприємець) вимог, які встановлені цим Федеральним законом, іншими федеральними законами та прийнятими відповідно до них іншими нормативними правовими актами Російської Федерації. Відповідність претендента ліцензії цим вимогам є необхідною умовою для надання ліцензії, їх дотримання ліцензіатом обов'язково при здійсненні ліцензованого виду діяльності.

До ліцензованих видів діяльності відносяться види діяльності, здійснення яких може спричинити за собою заподіяння зазначеного в частині 1 цієї статті збитку і регулювання яких не може здійснюватися іншими методами, окрім як ліцензуванням [5]. Зараз в РФ перелік видів діяльності що підлягає ліцензуванню становить 98 видів [5]. А близько 10 років назад таких видів було близько 200 [1].

Крім зазначеного, доцільно було б запровадити такий критерій, як участь невизначеного кола осіб, або майна цих осіб у певній діяльності (банківська та страхова діяльність, діяльність із надання фінансових послуг, надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом тощо).

На основі наведеного, вважаємо за доцільне внести зміни як у статтю 3 Закону про ліцензування так і в стаття 8 (щодо ліцензійних умов) та запровадити наступні критерії: вид діяльності становить істотну загрозу для суспільної безпеки; вид діяльності пов'язаний з доступом до обмежених ресурсів; вид діяльності передбачає участь невизначеного кола осіб, або майна цих осіб у цій діяльності. Утворення механізму визначення доцільності чи необхідності ліцензування того чи іншого виду господарської діяльності стало б ще однією основою концепції нового законодавства про ліцензування.

Список використаних джерел:

1. Кармазін Р. Законодавче регулювання питань ліцензування підприємницької та господарської діяльності в Україні // Юридичний журнал #4/2002    Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=538

2. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 9654 від 27.12.2011 – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=42237

3. Закон України Про ліцензування певних видів господарської діяльності N 1775-III, від 01.06.2000 – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua

4. Васильєва С.Т. Ліцензування господарської діяльності як окремий напрямок адміністративно-правового режиму / Право і Безпека Науковий журнал № 1 (38) 2011. - http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pib/2011_1/

5. Федеральный закон "О лицензировании отдельных видов деятельности" от 04.05.2011 N 99-ФЗ   http://www.consultant.ru/popular/license/38_1.html#p50

6. Янукович обіцяє закріпити критерії ліцензування законодавчо http://vladometr.org/promise/1562/

7. Пальчук П.М. Ліцензування торгівельної діяльності в Україні: дис- кандидата юридичних наук: 12.00.0/ "Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право". — К., 2008. — 224 с.

8. Вовк, О. Про необхідність виділення критеріїв для визначення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню [Текст] / О. Вовк // Економіка та держава. – 2010. – N11. – С.114-117

9. Шпомер А.І. Ліцензування гос­подарської діяльності (господарсько- правовий аспект): автореф. дис. на здо­буття наук, ступеня канд. юрид. наук.- :спец 12.00.04 "Господарське право, господарсько-процесуальне право" / Шпомер А.І. — Київ, 2006. — 19 с.

Науковий керівник:

асистент кафедри приватного права Полтавського юридичного інституту Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» Гриценко Г.Г.